Сюнікське (Сюнійське) царство (Капанське царство, Балкське (Бахкське) царство) — середньовічна вірменська держава на території давньовірменської провінції Сюнік, що існувало у 987–1170 роках зі столицею в місті Капан.

Історія 987 року у період тимчасового послаблення Анійського царстваІраніка через періодичні напади арабського амірату Атрпатакана, сюзеренний князь Сюніка Смбат I Саакян за допомогою Раввадіда Абу-л-Хайджа й Арцахських князів проголосив Сюнік окремим царством . Однак лише за рік, 988, після смерті Абу-л-Хайджа, Смбат I Саакян визнав верховну владу царя Вірменії Смбата II і того ж року у складі вірменської армії взяв участь у вірменсько-грузинському поході проти Абхазького царства.

У перші роки правління Смбата I Саакяна було сформовано державний апарат, створено владні інституції, нормалізовано армію, засновано суди, облаштовано й посилено фортеці, розвивалось будівництво. Цар Вірменії Гагік I (989–1020) анексував від свого васала деякі області (Чахук і частину Цхука) в тому числі й Вайоц-Дзор .

За Васака (998–1040) і Смбата II Ашотяна (1040–1044) Сюнікське царство переживало економічне піднесення, сягнувши піку розквіту. В середині XI століття, з початком вторгнення сельджуцьких військ під проводом Алп-Арслана Сюнік разом з Таширом залишився однією із нечисленних вірменських областей, які не були завойованіЕнциклопедія Британіка|http://www.britannica.com/EBchecked/topic/35178/Armenia/44272/Ottomans-and-Safavids Armenia}}.

1064 року, за часів Григора I Ашотяна (1044–1084), Сюнік пережив навали середньоазійських сельджуків на чолі з Мелік-шахом та його везиром Нізам аль-Мульком, втративши низку прикордонних областей. Територіальна цілісність царства була відновлена за Сенекеріма (1072–1094), влада якого була затверджена Мелік-шахом. В одному з документів той також називав себе царем Вірменії, що сидить у Сюніку . Після смерті останнього Сюнікське царство відновило свій фактичний суверенітет.

У XII столітті політична криза царства поглибилась. 1103 року сельджуки захопили та зруйнували Капан, 1104 року — фортецю Воротн, а за рік — Бген . Цар Григор II (1096 або 1103–1166) здійснив спробу активізувати зовнішню політику, пов'язану з успіхами вірменсько-грузинських військ. Проте у період тимчасових невдач Грузинського царства сельджуцькі аміри знову посилили тиск на Сюнік. 1126 року Харон амір зруйнував Капан і область Аревік, захопив Какаваберд і Багаку кар, однак невдовзі всіх їх було звільнено. Далі Сюнікському царству загрожували Ільдегізи. У 1151–1152 роках Шамс ад-Дін Ільдегіз захопив фортеці Грхам, Гегі, Какаваберд, 1170 року — Багаберд. Останній цар Сюнікського царства Гасан Геракареці змушено пішов до Хачена, чим і завершилась 180-річна історія царства.

Територія Наприкінці X століття кордони Сюнікського царства доходили на сході до річки Акарі, на північному сході до вододілу Арцахських гір, на півночі охоплювали території по лінії Брнакот-Сісіан-Тег, на заході доходили до Зангезурських гір, охоплюючи частину області Ернджак з містечком Шорот, а на півдні до річки Аракс. Наприкінці XI століття воно становило близько 1/3 історичного Сюніка (близько 5500 км)С. Т. Еремян. Армения по «Ашхарацуйцу». — Ереван, 1963. — С. 117. Царство мало 43 фортеці, 48 монастирів, 1008 сіл, 1 місто та кілька селищСюникское царство // Большая советская энциклопедия : [в 30 т.] / гл. ред. А. М. Прохоров. — 3-е изд. — М. : Советская энциклопедия, 1969—1978.

Устрій На чолі стояв цар з династії Сісакянів, що був верховною владою в державі він спирався на ішханів (князів), середніх феодалів та азнаурі. В якої дорадчого органу існував дур (царська рада). При цьому до 1045 року царі Сюніку визнавали зверхність Анійського царства. Сюнік було поділено на 12 провінцій (ашхарів) на чолі із танутерами.

Царі Смбат I Саакян — з 976/980 сюзеренний князь, 987–998 цар Васак — 998–1040 Смбат II Ашотян — 1040–1044 (1051 ) Григор I Ашотян — 1044 (1051)—1072 Сенекерім Севадян — 1072–1094 Григор II Сенекерімян — 1094–1166 Гасан Геракареці (Хаченці) — 1166–1170

Економіка Розвивалися землеробство і скотарство (переважно велика рогата худоба й вівці), виноградарство, ремісництво, зокрема виготовлення будівельного дерева тощо. У Капані, Татеві значно розвинулися ремесла з виготовлення тканин, килимів, посуду.

Культура За час існування Сюнікського царства значно посилилося Татевське єпископство. Татевський монастир був духовним центром області, чисельність ченців досягла 1 тис. осіб. Царі також підтримували монастирі Воротнаванк, Бхено-Нораванк та інші духовно-освітні центри.

Протягом X—XI століть вірменська література, мистецтво та архітектура в Сюнікі розвивається більш вільно, ніж будь-коли, починаючи з V века.

Архітектура Розширилося місто Капан. Наприкінці Х століття активно будуються монастирські комплекси, фундуються церкви. 1000 року було збудовано церкву св. Степаноса у Вагаді, 1006 року — церкву св. Карапета, 1086 року — церкву св. Богородиці Ваганаванка.

Примітки

Джерела

ВРЕ