Зібрання Воллеса () — художній музей у центральній частині Лондона (адміністративний округ Вестмінстер, квартал Мерілебон), всесвітньо відомий рідкісним добором творів образотворчого та декоративно-ужиткового мистецтва XIV—XIX століть, включно з великими колекціями французького живопису XVIII століття, меблів доби Людовика XV, зброї та обладунків європейського і східного походження, севрської порцеляни, золотих шкатулок, мініатюр, скульптури, майоліки, виробів з бронзи, скла, ліможської емалі та картин «старих майстрів» (Тіціана, Рембрандта, Рубенса, ван Дейка, Пітера де Гоха, Тенірса молодшого, Франса Галса, Мурільйо, Веласкеса, Доменікіно, Чіма да Конельяно, Дадді, Рені, Роза, Яна Стена, Альберта Кейпа), а також Каналетто, Франсуа Буше, Томаса Гейнсборо, Джошуа Рейнольдса, Антуана Ватто, Ніколя Ланкре, Гварді та інших, розташованих у 25 галереях (загалом близько 5500 предметів).
Відеовступ до експозиції музею можна переглянути на фейсбук-сторінці Зібрання Воллеса; окремо представлено також відеоролик англійською жестовою мовою зі звуковим супроводом та субтитрами для глухих і людей зі зниженим слухом.
Історія зібрання Зібрання Воллеса — оригінальна сімейна колекція, твори мистецтва для якої було зібрано між 1760 та 1880 роками першими чотирма маркізами Гертфордськими з родини Сеймур-Конвей та сером Річардом Воллесом (1818—1890) для свого лондонського особняка Гертфорд-хаус на Манчестер-сквер. У XIX столітті представники родини жили й працювали у Парижі та Лондоні, що визначило європейський характер колекції.
Френсіс Сеймур-Конвей, 1-й маркіз Гертфордський (1718—1794), британський придворний і політик, прямий нащадок Едуарда Сеймура, 1-го герцога Сомерсетського, брата Джейн Сеймур, третьої дружини короля Генріха VIII, та дяді короля Едуарда VI, придбав вісім картин, що зараз представлені в Зібранні Воллеса: шість робіт Каналетто (і його студії) та портрети двох дочок маркіза, Френсіс і Елізабет, що він їх замовив у Джошуа Рейнольдса.
Френсіс Інґрам Сеймур-Конвей, 2-й маркіз Гертфордський (1743—1822), син 1-го маркіза, посол у Берліні та Відні і лорд-камергер, придбав два прекрасних англійських портрети: Неллі О'Браєн Джошуа Рейнольдса і Мері Робінсон («Пердіта») Джорджа Ромні. Йому було подаровано ще один портрет Мері Робінсон, яка була другом сім'ї, роботи Томаса Гейнсборо. Він також придбав декілька французьких меблів і виробів севрської порцеляни.
Френсіс Чарльз Сеймур-Конвей, 3-й маркіз Гертфордський (1777—1842), син 2-го маркіза, британський консервативний політик і колекціонер, друг принца-регента, згодом короля Георга IV, був знаним знавцем мистецтва. Він придбав Персея і Андромеду Тіціана, твори голландського мистецтва XVII століття, такі як Мереживниця Каспара Нетшера і Добрий самаритянин Рембрандта, а також французькі меблі, вироби з позолоченої бронзи і севрської порцеляни.
Річард Сеймур-Конвей, 4-й маркіз Гертфордський (1800—1870), син 3-го маркіза, народився в Лондоні, але виріс у Парижі з матір'ю. Короткий час він був членом Британського парламенту і кавалерійським офіцером, але у 1829 році вирішив відмовитися від будь-яких публічних обов'язків і назавжди оселитися у Парижі. Останні тридцять років його життя були присвячені колекціонуванню творів мистецтва. Він придбав твори голландського живопису (у тому числі картини Портрет Тітуса, сина художника Рембрандта і Кавалер, який сміється Франса Галса), багато чудових картин «старих майстрів» (включаючи шедеври Пуссена, ван Дейка, Веласкеса і Рубенса) і більшість картин XIX століття, що зберігаються натепер у Зібранні Воллеса. Як і його батько, він захоплювався французьким мистецтвом XVIII століття, але придбав ширше коло предметів і набагато більшого масштабу. Він купував картини Ватто, Ґрьоза, Буше і Фраґонара, чимало виробів севрської порцеляни, меблі найкращих французьких меблярів-червонодеревників, таких як Ґодро і Різенер, а також мініатюри, золоті шкатулки, гобелени і скульптури. В останньому десятилітті свого життя він придбав значну колекцію східних обладунків та зброї, а також репрезентативні зразки європейської зброї. 4-й маркіз, як правило, купляв предмети мистецтва на аукціоні через агентів, віддаючи перевагу творам високого ґатунку, що перебували у доброму стані та були відомі своїм походженням. Саме його смак, одного з найвидатніших колекціонерів XIX століття, більше, ніж будь-якого іншого засновника, визначив характер Зібрання Воллеса, що ми його бачимо сьогодні.
1870 року особняк з усім його вмістом перейшов від 4-го маркіза до його побічного сина та секретаря — сера Річарда Воллеса. Він кохався у витворах мистецтва французької культурної епохи рококо та більшу частину життя провів у Парижі, скуповуючи роботи Буше, Фраґонара та інших майстрів. На знак вдячності він подарував місту Парижу п'ять десятків «фонтанчиків Воллеса», які стали міськими пам'ятками. Після повернення до Лондона у 1872 році він виставив велику частину колекції (на час реконструкції Гертфорд-хауса) в Музеї Бетнал-Грін, де її подивилися кілька тисяч людей, а сама виставка стала сенсацією. Принциповою відмінністю від батька була його любов до творів мистецтва Середньовіччя та доби Відродження; він придбав дві великі колекції європейських обладунків та зброї, ранні італійські картини та ілюстровані сторінки з давніх манускриптів, що належали віконту де Тозья, а також багато чудових мініатюр і золотих шкатулок. 26 липня 1878 року улюблений прем'єр-міністр королеви Вікторії Бенджамін Дізраелі, граф Біконсфілд, відвідав Гертфорд-хаус і записав у книзі відвідувачів: «Біконсфілд у цьому палаці геніальності, фантазії та смаку»The Wallace Collection: Guidebook: A Family Collection. A National Museum. An International Treasure House / Wallace Collection. — 8th ed. — [London]: Trustees of the Wallace Collection, 2013. — P. 4. — ISBN 9780900785702.. Наприкінці життя сер Річард Воллес обговорював можливість передачі своєї колекції нації, але не зміг отримати гарантій від уряду щодо експлуатаційних витрат. Колекціонер помер 1890 року і був похований на паризькому кладовищі Пер-Лашез.
Через сім років його вдова, леді Воллес, до шлюбу Амелі-Джулія-Шарлотта Кастельно, заповіла колекцію британській нації за умови, що особняк Гертфорд-хаус буде відкрито для вільного відвідування всіма охочими, що і сталося 22 червня 1900 року. Це був найбільший приватний дар, коли-небудь отриманий Великою Британією. Висловлюючи свою волю, леді Воллес майже напевно мала бажання вшанувати пам'ять свого чоловіка, у той же час вона відзначила й свою важливу роль у формуванні та збереженні колекції. Заповітом було також обумовлено, що жоден предмет ніколи не може залишити Зібрання, навіть для експонування на тимчасових виставках; музей не має права придбавати або отримувати в дар твори мистецтва. Леді Воллес також уточнила, що уряд має виділити місце для будівництва нового музею, та вся колекція повинна зберігатися разом (після оголошення заповіту уряд ухвалив рішення не будувати новий музей, а придбати безумовне право власності на Гертфорд-хаус, протягом наступних трьох років будівлю було переобладнано для використання як музей). Зібрання в Гертфорд-хаусі зберігається у незмінному вигляді до наших днів; музей не працював лише під час двох світових воєн.
Перед смертю леді Воллес заповіла значну частину свого майна, у тому числі художні колекції поза межами Гертфорд-хауса, серу Джону Мюррею-Скотту (1847—1912), який працював секретарем сера Річарда Воллеса і став найближчим другом і радником його вдови в її останні роки. Мюррей-Скотт раптово виявився одним з найбагатших людей в Європі, власником квартири на вулиці Лафіт і палацу Багатель у Парижі, а також інших маєтностей у Лондоні, де знаходилися колекції меблів, скульптури, гобеленів і порцеляни; він став першим опікуном Зібрання Воллеса. Згодом Мюррей-Скотт продав палац Багатель, а після смерті заповідав паризьку квартиру і твори мистецтва своїй подрузі баронесі Секвілл, яка швидко продала колекцію артдилеру Жаку Селігману. Останній розпорошив її в наступні роки; твори мистецтва з цього «другого Зібрання Воллеса» тепер можна знайти в музеях і приватних колекціях Америки та Європи.
Хранителі та директори Зібрання 1897—1911 — сер Клод Філліпс; 1912—1924 — Дугалд Сазерленд Макколл; 1924—1936 — Семуель Кемп; 1936—1962 — сер Джеймс Манн; 1963—1974 — сер Френсіс Вотсон; 1974—1978 — Теренс Годжкінсон; 1978—1992 — Джон Інґамелс; 1992—2011 — Дама Розалінд Севілл; 2011—2016 — доктор Кріштоф Мартін Фоґтгерр; з 2016 року — доктор Зев'єр Брей.
Статус музею та умови відвідування Зібрання Воллеса має статус позавідомчої публічної установи Великої Британії та благодійної організації; керується у своїй діяльності 1992 року.
Вхід до музею, у тому числі на тимчасові виставки, безплатний.
Музей працює щодня (крім 24, 25 та 26 грудня) з 10-ї до 17-ї години. Безкоштовні плани поверхів можна отримати в інформаційному бюро; там же за невелику плату доступні аудіогіди англійською та французькою мовами, а також мультимедійний гід для дітей.
У музеї створено належні умови для відвідувачів з обмеженими можливостями (у тому числі глухих та зі зниженим слухом, порушеною мобільністю, сліпих та слабозорих); організовуються спеціальні заходи для дітей та сімейного дозвілля, у його приміщенні влаштовуються концерти, лекції, творчі вечори, класи живопису; дослідники можуть працювати у бібліотеці та архіві Зібрання.
У рамках співробітництва з Оксфордським університетом у музеї забезпечується викладання курсу «Мистецтво епохи Просвітництва: малюнок, текст, об'єкт» для аспірантів.
Музей створив також інтернет-базу даних Wallace Live, що в ній можна шукати зображення та інформацію по об'єктах Зібрання. В YouTube та подкастах доступні відеоматеріали про скарби музею.
У крамниці музею — широкий вибір альбомів, книг, сувенірів та подарунків, на створення яких надихнули твори мистецтва з колекцій Зібрання.
Шедеври зібрання Музей вважає своїми перлинами: картину Франса Галса , Нідерланди, 1624, полотно, олія (велика галерея); письмовий прилад з «глобусами», Франція, 1758—1759, Севрська порцелянова мануфактура, ювелір (бл. 1695—1774), автор зображень херувимів, імовірно, (1734—1803), розпис по м'якій порцеляні, позолочені та посріблені кріплення (виставкова галерея 2); секретер Людовика XV, Франція, 1739, майстри Антуан-Робер Ґодро (1682—1746), (1678—1755), дуб, оздоблений цінними породами дерева і сатином, ящики з червоного дерева, червона лляна підкладка всередині ящиків і шаф, золочена бронза, позолочені латунні петлі, латунні дверні ручки і замок кронштейна між ящиками, змійовидна мармурова стільниця (задня парадна зала); бюст Жана-Антуана Гудона, Франція, 1782, мармур (їдальня); кінний обладунок, імовірно, зброяр Ульріх Рьомбс, Німеччина, Ландсгут, бл. 1480, 1800—1899 (рукавиці), залізо з низьким і середнім вмістом вуглецю сталі, шкіра, повсть, полотно, дерево і мідні сплави, рифлення, пресування, точіння, протруювання, штампування, карбування, гравірування (зала європейської зброї II); портрет маркізи де Помпадур роботи Франсуа Буше, Франція, 1759, полотно, олія (овальна вітальня); табакерку роботи ювеліра Жана Дюкроле (бл. 1710—1787), Франція, Париж, 1744, золото, емаль (будуар); картину Пітера Пауля Рубенса Пейзаж із веселкою, Фландрія, бл. 1636, дубова панель, олія (велика галерея); гардероб, вважається роботою Андре Шарля Буля, Франція, бл. 1700, дуб (задню частину пофарбовано чорною фарбою), ебонітове дерево, маркетрі Буль з обробленням латунню і панциром черепахи, маркетрі (внутрішні двері) з обробленням ебонітовим деревом, щирицею та оловом, позолочена бронза, стальні замки, болти і ключ (велика вітальня); картину Жана-Оноре Фраґонара Гойдалка, Франція, 1767, полотно, олія (овальна вітальня); вазу для охолодження вина, майстерня Фламініо Фонтани (період активної роботи: 1571—1591), Італія, Урбіно, 1574, глазурована оловом кераміка, розписана (кімната для куріння); картину Антуана Ватто Галантний Арлекін і Коломбіна, Франція, бл. 1714—1717, дубова панель, олія (мала вітальня).
Будівля