Одеська державна академія холоду (ОДАХ) — колишній ВНЗ в м. Одесі. З 31 травня 2012 року ОДАХ ліквідовано шляхом реорганізації та приєднання до ОНАХТ.

Історія Революція та Перша світова війна, невизнання незалежної молодої пролетарської республіки провідними лідерами у сфері виробництва, переробки сировини і товарів народного споживання, привели до глибокої ізоляції її внутрішнього економічного ринку та наукових шкіл. На перший погляд украй безвихідна ситуація в 1919 році проте дала сильний поштовх вітчизняним творчим силам в справі організації нових виробництв і, у тому числі, хімічному виробництву. Перші одержані результати показали, що на наявній технічній базі кадри, що залишилися, здатні не тільки проводити наукові дослідження і уміло орієнтувати їх на багаті природні ресурси країни з урахуванням подальшого розвитку матеріально технічної бази у всіх сферах виробництв і, в першу чергу, у сфері продовольчого постачання, хімічного виробництва. Вони здатні також розвивати «показові виробництва — як основу навчально-дослідницької роботи з подальшим створенням вищого хімічного технікуму».

Надані самі собі, без фінансування, лабораторії Технічного Товариства повинні були закритися в 1919 році, бо наукові роботи зупинялися через втрату зв'язків з центром — Академією наук. Для виходу з положення, що створилося, співробітники лабораторій в порядку особистої ініціативи приступили до реалізації ідеї «економічної самостійності» і почали організацію виробництва ряду хіміко-фармацевтичних препаратів, необхідних для боротьби з епідеміями тифу, холери та інших. Органи державного управління — Губздрав, Губсовнархоз підтримали ініціативу, давши можливість розвернути роботу на місцях настільки, що місцеві потреби в більшості фармацевтичних препаратах покривалися з лишком. Таким чином, наукові лабораторії змогли спертися на виробничий сектор.

Проте недолік початкової сировини і спеціальні запити Губздрава, особливо необхідність часто міняти номенклатуру препаратів, що виробляються, вимусило Технічне Товариство на базі власних лабораторій зайнятися підготовкою кадрів досвідчених хіміків.

Після роботи провідні фахівці читали публічні лекції, вели обговорення проблемних питань, дискусії. У результаті ідея підготовки лаборантів втілилася у справу організації Інституту Прикладної хімії, який і був відкритий 1 травня 1921 року на урочистому засіданні членів Союзу Хіміків. "Виникнувши на основі виробничої необхідності, він повинен бути тісно пов'язаний з нею " — підкреслювали оратори в день відкриття Інституту.

Окрім показових виробництв, організованих при Технічному Товаристві, Совнархоз надав йому можливість проводити практичні роботи на виробничих потужностях винокурного, оцтового і дріжджового заводів м. Одеси.

Студенти Інституту брали активну участь у виробничому процесі. В лабораторіях Інституту був налагоджений цілий ряд виробництв. Це виробництво ефіру для наркозу, колодія, таніну, нітрогліцерину, уротропіну, що давало можливість ґрунтовно ознайомити студентів з виготовленням найважливіших вуглецевих з'єднань.

До середини 1921 року керівництво країни виробило програму по створенню промислово-технічних кадрів, які повинні були проходити підготовку у вищих і середніх спеціальних промислово-технічних закладах. В декреті Раднаркому вказувалося, що середній коефіцієнт задоволення потреби республік кваліфікованими кадрами за рахунок вищих технічних закладів знаходиться на рівні 24,6 % при необхідному 44,1 %. Нарком освіти не встигав, а часом не знав потреби країни в інженерних кадрах. Таким чином, реорганізація системи вищої і середньої промислово-технічної освіти в період реконструкції народного господарства стала об'єктивною необхідністю.

Відповіддю на цю потребу стала Постанова Колегії Губпрофосвіти України від 3 лютого 1922 року, що затвердила організацію Технікуму Загальної і прикладної хімії як вищого навчального закладу шляхом злиття Інституту Прикладної хімії і хімічного факультету Політехнічного інституту. Одеському Губпрофобру: «Ввести новоутворений технікум в загальний план утримання і постачання по Вузу». «Закінчити організацію Технікуму з таким розрахунком, щоб в новому триместрі до 15 травня 1922 року заняття могли протікати нормально». 18 березня 1922 року проводиться перше засідання комісії по реорганізації Інституту прикладної хімії і радіології під керівництвом Євгенія Самойловіча Бурксера.

У звіті про діяльність прикладного відділення Технікуму загальної і прикладної хімії за 1922/23 навчальний рік вказувалося, що об'єднання хімічного факультету Одеського політехнічного інституту з Інститутом Прикладної хімії проходить важко з причин: підвищення освітнього цензу для поступаючих і скорочення його контингенту; унаслідок введення «поучбової платні» — непосильної для більшості студентів; неакуратних відвідин лекцій студентами — внаслідок «заняття служб ними».

Краєзнавча довідка: Вищий технікум загальної і прикладної хімії розмістився за адресою: Одеса, вул. Новосельського, 4 (Старопортофранківська, 1), у будинку, де раніше знаходилось Одеське відділення Імператорського Російського технічного товариства відкрите у 1866 році. Будинок, де знаходилось товариство, вперше в Росії було побудовано на благодійні внески за шість місяців у 1892 році за проектом архітектора Е. Я. Меснера під керівництвом архітектора А. О. Бернадацці. У 1913 році товариство мало 13 відділів, серед яких архітектурний, будівельний, хімічний, механічний, фотографічний, морський, електротехнічний військовий, фабрично-заводський.

Заняття студентів технікуму проходили також у лабораторіях хімічного факультету університету, за адресою вул. Щепкіна, 14. Будівля була побудована у 1876 році архітектором В. Ф. Маасом, перебудована і удосконалена у 1900 році архітектором А. О. Бернадацці. Власником будинку і водолікувальниці (санаторії для внутрішніх і нарвових хворих) був Я. В. Валик. Санаторія мала 2 класи і у кожному 2 відділення ? (для чоловіків і жінок). У 1912 році заклад належав Генесину.

Директором технікуму і завідувачем кафедри неорганічної хімії протягом ряду років був член-кореспондент Академії наук УРСР, професор Бурксер Е. С.

Біографічна довідка

Бурксер Євген Самойлович, хімік-радіолог, член-кореспондент АН України, народився 22 липня 1887 року в м. Одеса. Середню освіту здобув у Рішельєвській гімназії в Одесі, по закінченні якої у 1904 році вступив на природниче відділення фізико-математичного факультету Новоросійського університету. За політичними обставинами змушений був залишити університет. У Парижі відвідував лекції у Сорбонні, де познайомився з Марією Склодовською-Кюрі та її роботами з радіоактивності. У 1909 році закінчив фізико-математичний факультет університету з дипломом першого ступеня за спеціальністю «хімія».

Заняття студентів технікуму проходили також у лабораторіях хімічного факультету університету, за адресою вул. Щепкіна ,14. Будівля була побудована у 1876 році архітектором В. Ф. Маасом, перебудована і удосконалена у 1900 році архітектором А. О. Бернадацці. Власником будинку і водолікувальниці (санаторії для внутрішніх і нервових хворих) був Я. В. Валик. Санаторія мала 2 класи і у кожному 2 відділення (для чоловіків і жінок). У 1912 році заклад належав Генесину. Контингент професорсько-викладацького складу, а також студентів старших курсів було укомплектовано за рахунок хімічних факультетів Одеського університету та Одеського політехнічного інституту. Викладачами у технікумі працювали 16 докторів наук, професорів, серед яких Петренко-Критченко П. І., Бурксер Є. С., Добросєрдов Д. К., Павлов П. Н. На перший курс було проведено новий набір на основі вступних іспитів. Термін навчання у технікумі — три роки і шість місяців.

Технікум готував інженерів-хіміків за спеціальностями: технологія кислот, лугів та солей; технологія бродіння; технологія консервування; маслобійно-жирова технологія; технологія шкіри; радіоактивність; фотохімія. Матеріальною базою були фізичний та хімічний корпуси університету, які передано новоствореному технікуму.

Контингент професорсько-викладацького складу, а також студентів старших курсів було укомплектовано за рахунок хімічних факультетів Одеського університету та Одеського політехнічного інституту.

На перший курс було проведено новий набір на основі вступних іспитів. Термін навчання у технікумі — три роки і шість місяців.

Викладачами у технікумі працювали 16 докторів наук, професорів, серед яких Петренко-Критченко П. І., Бурксер Є. С., Добросєрдов Д. К., Павлов П. Н.

Біографічна довідка:

Петренко-Критченко Павло Іванович, хімік-органік, член-кореспондент АН України, народився 9 липня 1866 року в м. Херсон. У 1884 році вступив до Новоросійського університету, який закінчив у 1888 році. У 1889 році вийшла з друку його перша наукова стаття про отримання хлороксикислот. Захистив докторську дисертацію у 1899 році. Тема дисертації — «О тетрагидропиронных соединениях». З 1900 року — професор кафедри хімії Новоросійського університету. У 1923 році очолив науково-дослідну кафедру хімії при Вищому технікумі загальної та прикладної хімії, де працював до 1933 року.

За період з 1922 по 1930 роки контингент студентів становив 2260 чоловік, було випущено 275 інженерів — хіміків.

III. Створюється та кілька разів реорганізується інститут

Новий початок реорганізації вищої і середньої промислово-технічної школи поклав липневий Пленум ЦК ВКБ(б) 1928 року. Він рекомендував організувати ряд Вузів нового типу з вираженою спеціалізацією і три- чотирирічним навчанням. Поступове набуття досвіду відкрило можливості для проведення повної реформи системи вищої і середньої освіти. Основні положення реформи були висловлені в ухвалі ЦИК і СНК СРСР від 23 липня 1930 року «Про реорганізацію вищих навчальних закладів, технікумів і робочих факультетів». Відповідно ухвалі Одеський технікум загальної і прикладної хімії був виведений з підпорядкування Наркомосвіти й був переданий Верховній раді народного господарства, але вже в іншому статусі, який був затверджений засіданням Ради Народних Комісаров УРСР від 12 червня 1930 року (м. Харків), а саме: Одеський інститут харчової промисловості. Створений він був на базі відповідних факультетів Одеського хімічного Інституту і харчового факультету Кам'янець-Подільського хімічного інституту з передачею в підпорядкування Наркомату торгівлі УРСР.

У 1929 році технікум було реорганізовано в Одеський хімічний інститут, а у 1930 році був створений Одеський харчовий інститут на базі відповідних спеціальностей Одеського хімічного інституту і харчового факультету Кам'янець-Подільського хімічного інституту.

Краєзнавча довідка: Одеський харчовий інститут розмістився за адресою: вул. Дворянська, 1\3. З 1893 по 1907 роки у будинку Тработті розміщувалось Одеське благородне зібрання. Членами клубу могли бути чиновники, дворяни, військовики, купці, художники. Тут влаштовувались бали, маскаради, концерти. Пізніше у цьому будинку розмістилась приватна гімназія Іліаді. У 1930-ті роки на місці цього будинку архітектором А. Мінкусом був побудований холодильний інститут.

Харчовий інститут мав такі спеціальності: технологія консервування, технологія бродіння, маслобійно-жирова технологія. У 1930—1931 рр. було випущено 230 спеціалістів — інженерів-хіміків, технологів, механіків, економістів.

Через рік після перетворення, згідно з Постановою Ради Народних Комісаров РСР від 13 жовтня 1931 року «Про розвиток м'ясної і консервної промисловості», Одеський інститут харчової промисловості був перейменований на Механіко-технологічний інститут консервної промисловості з передачею його в мережу союзного значення.

Підготовка наукових працівників проводилася у той час (до 1930 року) через спеціальні науково-дослідницькі кафедри, підпорядковані Відділу науки Наркомосу УРСР. Вказані кафедри були розподілені по окремих вищих навчальних закладах. Одеський харчовий інститут мав науково-дослідну кафедру хімії, яку очолював професор Петренко-Критченко П. І. та технологічну секцію під керівництвом професора Трефільєва І. А.