Історія Одеси (1914—1920) — це період історії міста Одеси. Починаючи від Першої світової війни до встановлення радянської влади в місті. Період 1917—1921 рр. на південному заході колишньої Російської імперії характеризувався рядом гострих конфліктів у боротьбі за владу та зміною національно-державного устрою між різними політичними, національними та соціальними групами, що стали наслідком Лютневої революції і жовтневого перевороту 1917 року, розпаду Російської імперії та її виходу з Першої світової війни, а також спалахнувшою на її території Громадянськой війни. Події завершилися встановленням радянської влади та утворенням Української РСР.

Влада Російської імперії (серпень 1914 — лютий 1917) У день проголошення війни Російською імперією 1 серпня 1914 року Одесу трясла багатотисячна патріотична маніфестація, яка, зібравшись на Соборній площі, пройшла центральними вулицями міста. Одесити бурхливо виражали свої вірнопідданські почуття, славили імперію і імператора, несли портрети імператора Миколи і короля Сербії Петра I Карагеоргієвича, клялися воювати до перемоги за батьківщину і братів — сербів. Але закінчення війни відкладалося, а після поневірянь зими 1914—1915 років настрій одеситів перемінилося. Карткова система, зникнення продуктів, мобілізація і всілякі обмеження виявилися тяжким тягарем для мешканців Одеси. Війна і масова мобілізація в Російську армію змінили соціальну структуру Одеси.

Виробництво Одеси переобладнати під військові потреби. Якщо до 1914 року в промисловості Одеси переважали текстильна й харчова галузі, обробка дерева, то в 1914 році на перше місце стала виходити металообробка. Деякі металургійні заводи збільшили своє виробництво на 200 %.

У 1914—1916 роках тільки в Одесі з'явилося до 60 підприємств, які працювали на фронт («Шрапнель», «Снаряд», «Граната» …), а 70 % усіх підприємств Одеси стали працювати на потреби фронту. За 1917—1916 рр. більш ніж удвічі збільшилася відпускна ціна продукції заводів Одеси. Особливо розрісся авіазавод «Анатра» (3-й за потужністю авіазавод в імперії, на якому працювало 2 тис. робітників і службовців). Авіазавод збирав бойові літаки як французьких конструкцій, так і літаки оригінальної заводської конструкції («Анатра-Д», «Анадіс», «Хіоні-4»), виготовивши за 1914—1918 роки до 1200 бойових літаків. Одеська військова авіашкола готувала до 100 льотчиків на рік. У 1916 році в Одесі було близько 110 тис. робітників, з них тільки 35—37 тисяч були робітниками фабрично-заводськими. Найбільшими підприємствами Одеси були Судноремонтний завод «Російського суспільство пароплавства і торгівлі» (РОПіТ) — бл. 2 тис. робітників, Джутова фабрика — 1800, завод сільгоспмашин І. Гена — 1350, завод К. Равенського — 1300, завод Товариства Белліно — Фендеріха — більше 1 тисячі, Одеські залізничні майстерні — 2 тисячі робітників.

У 1914—1915 роках Одесі не погрожували сухопутні ворожі війська, Одеса перебувала далеко від ліній фронтів. Але з моря Одеса виявилася вразливою і в одеській бухті екстрено стали створювати мінні поля. 17 жовтня 1914 року на цих мінних полях у Одеси підірвалися свої ж, російські, торгові судна «Ялта» і «Казбек». На боці німецького союзу проти Чорноморського флоту виступили флоти Османської імперії і Болгарського царства. Османський флот посилився і домагався переваги на Чорному морі, після того як прийняв під свій прапор два новітніх німецьких корабля — лінійний крейсер «Гебен» (перейменований в «Султан Явуз Селім», і крейсер «Бреслау» (перейменований в «Меділі»). Директива ставки Російської армії Чорноморському флоту ставила завданням не допустити висадки десанту на Чорноморське узбережжя. Найбільш уязвлімим районом для десанту виявився район Одеси. Для захисту цього району реанімувалися берегові укріплення, розгорнулася постановка мінних загороджень в Одеській затоці був створений загін оборони Північно-західного району Чорного моря і Одеси, у складі канонерських човнів «Донець» і «Кубанець», мінних загороджувачів «Бештау» і «Дунай», лінійного корабля Синоп.

У ніч на 29 жовтня 1914 року до Одеського порту наближалися османські міноносці «Гайрет Ватані» і «Муавенет Мілеет». Близько 3 години ранку біля Воронцовського маяка з'явилися двох кораблі, які йшли з усіма встановленими ходовими вогнями. З огляду на те що ніч була імлиста, впізнання, відбулося лише в той момент, коли ворожі кораблі вже увійшли в гавань одеського порту, де на якорях стояли «Донець» (у зовнішнього кінця брекватера), «Бештау» — у середині брекватера, «Кубанець» — між Військовим і Платонівська молами. Османські судна відкрили вогонь по канонерці «Донець», на якому стався вибух, після чого канонерка стала швидко занурюватися на дно. З «кубанців» і «Бештау» були відправлені до «Донцю» шлюпки для порятунку людей. Османський міноносець «Муавенет» відкрив вогонь по «Кубанцеві», після чого вийшов у Нафтову гавань, де став обстрілювати портові споруди. Снарядами, були пошкоджені пароплави «Витязь», «Португаль», «Оксус» та інші… Вогнем були пошкоджені: станція трамвая, цукровий завод на Пересипу, один із нафтових резервуарів у районі Нафтовий гавані, причому нафта розлилася, але не запалала. Закінчивши обстріл Нафтовий гавані міноносець знову повернувся до брекватер, але потрапив там під вогонь «Кубанця» (помічені два влучення). Продовжуючи на ходу обстрілювати порт, міноносець зник в імлі. Османський міноносець «Гайрет», пройшовши до середини гавані, відкрив вогонь по Загороджувач «Бештау», втопивши двома пострілами баржу з вугіллям, один снаряд потрапив у французьке судно. Цей міноносець деякий час обстрілював порт і незабаром після відкриття «Кубанцем» вогню, зник у морі.

Втрати російських моряків становили: на «Донці» — загинуло 12, поранено 12; на «Кубанці» — один убитий, поранено 2; на «Бештау» — вбито 2, поранено 3; на портових суднах, на портовій території та у місті вбито 11, поранено 24. Останки загиблих були поховані на другому християнському цвинтарі Одеси.

Канонерський човен «Донець» підняли в грудні 1914 року, відремонтували і ввели в дію. У роки світової війни він використовувався в бойових діях, потім у роки громадянської війни воювала на боці «червоних», «білих» та сил Антанти. З квітня 1919 року канонерка входила до складу морських сил армії Денікіна, але У травні 1919 р. човен затонув під час шторму біля Тендрівської коси.

У 1915 році у Одесі підірвався на мінних загородженнях і затонув німецький крейсер, що був переданий туркам. У тому ж році Одеса стала базою військово — транспортної флотилії, що була сформована з мобілізованих судів торгового флоту (до 100 одиниць судів). Командувачем транспортної флотилією став віце-адмірал Хоменко, до того ж в Одесі пройшла реквізиція автомобілів «для потреб фронту» і мобілізація приватного кінського складу.

У середині квітня 1915 року Одесу відвідав імператор Микола II. Він привітав військовий парад на Куликовому полі, відвідав кафедральний Собор, військовий госпіталь і місцевий «Червоний хрест», дав «найвищий сніданок» для міської знаті. Майже через рік — 10 травня 1916 року імператор знову відвідав Одесу, вже з дружиною, спадкоємцем і чотирма доньками. Він знову прийняв військовий парад, відвідав офіцерський госпіталь на Куяльнику, взяв участь у насадженні дерев на новому Миколаївському бульварі.

У 1914—1917 роках корінне населення Одеси становило вже 505—520 тисяч осіб. Перепис населення у грудні 1915 року показав, що замість очікуваних 648 тисяч одеситів (така кількість фіксувалося у 1913 році) в місті проживає 505 тисяч. Зменшення жителів було пов'язано з висилкою з міста німців, австрійців і турків, з мобілізацією в армію (до 80 тисяч одеситів) і робочими переселеннями. У той же час до Одеси в 1915—1916 роках кинулися біженці з польських і прибалтійських губерній, з Галичини, Західної Волині, Західної Білорусі (до 20 тисяч осіб). В Одесі було організовано військові табори для полонених солдатів австро-угорської армії (переважно чехів, словаків, галичан та хорватів), кількість яких доходило до 5 тисяч осіб. У 1916 році в Одесі була сформована Сербська добровольча дивізія з полонених і біженців сербської національності. В Одесі знаходився і найбільший (на українських землях) військово-навчальний гарнізон (від 70 до 100 тисяч осіб). Одеса міцно утримувала першість, як найбільшого міста на українських землях і третього в усій імперії (реальне населення Одеси досягало 630 тисяч чоловік).

З початком світової війни стала рости інфляція, падіння життєвого рівня населення, посилився дефіцит на ряд товарів першої необхідності (сіль, цукор, сірники). З 1914 року в Одесі (як і в усій Російській імперії) був встановлений «сухий закон», а з 1916 року продаж цукру проводилася тільки за картками. У 1914 році ціни підскочили на 10—15 %, а в 1915 році — ще на 30—35 %. Ціни на м'ясо підскочили на 50 %, на ліки — на 100 %. На зарплату робітника і дрібного службовця в 40—45 рублів в 1915 році вже неможливо було прогодувати сім'ю. Тільки в 1916 році було прийнято рішення підвищити зарплату службовцям до 75 руб. У 1915 році в Одесі спостерігався спалах висипного тифу. З осені 1916 року в місті з перебоями почали працювали електростанція і котельні. Коли ж електрика з'являлося, вона подавалося тільки до 11 вечора. На початку 1916 року до одеситів дійшла страшна звістка — у столиці помер кумир Одеси початку XX століття — Сергій Уточкін.

Водначас в Одесі з успіхом проходили курортні сезони літа 1915 і літа 1916 років. Наплив відпочивальників зріс у зв'язку з тим, що війна зробила неможливим відпочинок на європейських курортах. У цей час російська публіка відкриває для себе цілющі грязі Куяльницького лиману, в ці роки, вперше, надійшла для лікування відпочиваючих і в продаж мінеральна вода «Куяльник». На курорті «Куяльник» був організований великий оздоровчий комплекс для поранених на фронтах офіцерів. У виробництві не військової продукції, на заводах Одеси, з 1915 року намітився спад виробництва більш ніж на 40 %, що призвело до закриття ряду підприємств. З листопада 1916 року криза обумовлює скорочення промислового виробництва більш ніж на 50 %, що призводить до закриття низки одеських підприємств і скорочення виробництва на більшості підприємств. У 1915 році імперський уряд виділив 5,5 мільйонів рублів у вигляді позики на підтримку життєзабезпечення Одеси.

З початку війни Османська імперія закрила протоки для російських суден, Одеський порт не діє, завмирає морська торгівля, скорочується виробництво, що базувалося на переробці імпортної сировини. Погіршення життєвого рівня, поразки на фронтах і нестабільність у суспільстві, починаючи з літа 1915 року, призводить до відродження страйкового рух одеських робітників, що завмер в 1914 році. В авангарді цього руху стояли робочі Одеського порту і судноремонтного заводу РОПіТ. З 1915 року уряд і підприємці були змушені піти на задоволення ряду вимог робітників: підвищення зарплати, яку поглинула інфляція та соціальне страхування робітників. Але страйки не припинилися, якщо в 1915 році в Одесі фіксувалося 12 страйків, то в 1916 році — вже 26. 1 травня 1916 року в Одесі проходила Першотравнева демонстрація трудящих. З 1916 року страйку в Одесі все більш набувають політичного характеру. На початку 1917 року відбувся страйк студентів Новоросійського університету.

Війна вдарила по господарству і правам німців — колоністів Одещини. Дії «Комітету з боротьби з німецьким засиллям» призвело до заборони викладання німецькою мовою, до обмеження землеволодіння німців — колоністів. У 1914—1916 роках в Одесі закрилися всі підприємства і заклади німецьких, австро-угорських і турецьких підданих, близько 5 тисяч таких людей було виселено з міста. Усі німецькі назви в місті і губернії, всі населені пункти з німецькими назвами в 1914—1915 роках були замінені на російські. З метою світломаскування з кінця 1914 року, наказом генерал-губернатора, в місті була заборонена світлова реклама, в будинках, вікна яких виходили на море у вечірній час, за тим же наказом, щільно закривалися віконниці, заборонялися вечірні та нічні прогулянки вздовж моря.