Держава

Держава — особлива форма організації співжиття численних спільнот людей, яка характеризується наявністю таких основних ознак, як:

система спеціальних органів та установ, що в своїй сукупності утворюють державний управлінський механізм (державний апарат); право (тобто обов'язкові правила поведінки, встановлені й санкціоновані державою), за допомогою якого держава як політична влада закріплює певний порядок суспільних відносин, а також структуру й порядок діяльності державного апарату; визначена територія, кордонами якої обмежується влада певної держави.

Це організована політична спільнота під управлінням уряду«state». Concise Oxford English Dictionary (Oxford University Press). 1995 . «3 (also State) a an organized political community under one government; a commonwealth; a nation. b such a community forming part of a federal republic, esp the United States of America».; суб'єкт політики, ядро політичної системи.

Типологічно держави розрізняються: за формами правління — монархії, республіки; за формами державно-територіального устрою — унітарні, федеративні і за формами політичного режиму — демократичні, авторитарні та тоталітарні.

У міжнародному праві існує поняття «суверенна держава» — геополітичної сутності, яка характеризується суверенітетом, незалежністю і самостійністю в зовнішніх і внутрішніх справах. Суверенна держава — особлива політико-територіальна організація, що має суверенітет спеціального апарату управління і примусу та здатна надавати своїм велінням загальнообов'язкового характеру.

Кожна суверенна держава має свою територію та кордони, які можуть розширюватися або звужуватися, проводить власну незалежну внутрішню і зовнішню політику на світовій політичній арені, має міжнародне визнання та державну символіку: герб, прапор і гімн. Поняття держава (як геополітична сутність) означає, що на певній території де-факто і де-юре встановлена влада даної держави, в повному обсязі перебуває офіційна валюта держави, в державних установах використовується державна мова, а також на ній проживають громадяни держави. Суверенна держава в політико-географічному, військовому й економічному планах не може бути залежною. Держава, спираючись на волю нації, самостійно вирішує, до яких політико-географічних, військових і економічних союзів, груп, альянсів чи об'єднань вона прагне приєднатися.

Історія До кінця XVIII століття панівною була модель династичної держави, тобто держави, що територіально охоплювала всі володіння правлячої династії. У XIX столітті набуває поширення модель національної держави — «одна нація — одна держава». У Європі тріумфом принципу національно-державного суверенітету стали «підсумки» Першої світової війни: Паризької мирної конференції 1919—1920 років та Версальської системи міжнародних відносин.

У XX столітті суспільна вага держави зростає. Необхідність посилення регулюючої ролі держави відстоюють послідовники різних політичних (марксизм, соціалізм, фашизм, націонал-соціалізм) та економічних (кейнсіанство) концепцій. Максимально неконтрольованим з боку громадян був вплив на них (громадян) державних інститутів у тоталітарних державах — нацистській Німеччині та СРСР. Від 1970-х років в країнах Заходу в результаті структурної кризи економіки поширилися ліберально-консервативні концепції (тетчеризм, рейганоміка — які стверджували необхідність обмеження ролі держави за рахунок сприяння розвиткові ринкової саморегуляції економіки.

В історичній науці категорія «держава» завжди відігравала провідну методологічну роль. До XIX століття в концептуальному арсеналі істориків домінувала політична історія, яка орієнтувала дослідників на опис діяльності державних установ та інститутів. Цей підхід набув особливого піднесення в державницькому напрямі в історіографії. В Україні після здобуття незалежності дослідження процесів національного державотворення набули нового піднесення.

Поняття «держава» Для відмежування держави від інших організацій, в тому числі додержавного періоду розвитку суспільства, важливо з'ясувати появу чого розглядають як появу власне держави.

Роберт Леонард Карнейро, наприклад, під державою має на увазі автономну політичну одиницю, що включає багато громад у рамках своєї території і має централізований уряд з повноваженнями збору податків, призову людей на роботу чи війну, а також видання і виконання законівКайнейро Р. Л. Теории происхождения государства. Раннее государство, его альтернативы и аналоги. — Волгоград: Учитель, 2006 г..

Своєю чергою Л. Ю. Грінін визначає державу як поняття, за допомогою якого описується система спеціальних інститутів, органів і правил, що забезпечує зовнішнє і внутрішньополітичне життя суспільства; як відокремлену від населення організацію влади. У цьому він вбачає відмінності ранньої держави від спільнот недержавного типу, в тому числі аналогів ранньої держави. На думку вченого, держава характеризується: а) суверенністю (автономністю); б) верховенством, легітимністю і реальністю влади в рамках певної території та кола осіб; в) можливістю примушувати до виконання своїх вимог, а також змінювати відносини і нормиЛ. Е. Гринин, Д. М. Бондаренко, Н. Н. Крадин, А. В. Коротаев. Раннее государство, его альтернативы и аналоги — Волгоград : Учитель, 2006 г..

Для Миколи Данилевського держава — істотний інструмент політичної незалежності, остільки це необхідно для реалізації потенцій культурно—історичного типу. Для Арнольда Тойнбі «універсальна» держава, тобто та, що отримала самостійну закінчену форму, — сутність, що протистоїть суспільству, вимушений інструмент його самозбереження на етапі надлому, коли це суспільство вже не може своїми засобами справлятися з силами розладу.

Нікколо Макіавеллі бачив у державі втілення вищої влади, необхідної для наведення порядку і зміцнення безпеки громадян, які самі по собі нездатні це зробити і, більше того, віддаються до різних злісних підступів один проти одного. Держава, її влада необхідні для введення у прийнятне русло конфліктів, як загального постійного стану людства. При цьому дослідник вважав державу вільною від моральних обмежень у досягненні своїх цілей і стримуванні злобливого егоїзму громадян.

Подібним чином розглядав державу Томас Гоббс, вбачаючи у ній основний засіб припинення «війни всіх проти всіх». Причиною появи держави він вважав усвідомлення постійної загрози загибелі, яке змушує людей згодитися на абсолютну владу держави; підпорядкування їй є безумовним, вона не може бути усунена підданими.

Макс Вебер запропонував розуміти державу як інституцію, що володіє монополією на застосування узаконеного насильства (див. Монополія на насилля). Проте багато дослідників (Карнейро, Ернест Ґеллнер та інші) висловлюють сумнів в тому, що ця ознака є надійним критерієм державностіКрадин Н. Н. Эволюция государства и его роль в историческом процессе // Историческая психология и социология истории. Том 2, номер 1 / 2009.

Окрім того, поняття «держа́ва» можна розуміти як державний апарат, тобто систему органів державної влади.

Теорії держави

Більшість політичних теорій держави можна розбити на дві категорії. До однієї належать так звані ліберальні або консервативні теорії, зосереджені на функціонуванні держави при капіталізмі, який сприймається як дане. У цих теоріях держава зазвичай виступає нейтральною сутністю, окремою від суспільства й економіки. Друга категорія — марксистські теорії, вважають політику й економіку тісно переплетеними й наголошують на зв'язку економічної влади з політичною. У цих теоріях держава виступає як знаряддя, що служить у першу чергу вищому класові.

Анархізм

Політична філософія анархізму розглядає державу аморальною інституцією, вважає її непотрібною, шкідливою, і ратує за суспільство без держави, тобто анархію.

Анархісти вірять, що держава, хто б у ній не правив, невіддільна від панування й гніту. Державі на їхню думку належить монополія на легалізоване насильство. На відміну від марксистів анархісти не вважають політичною метою захоплення влади. Натомість вони вірять, що державний апарат повинен відмерти зовсім. Тоді його замінять нові суспільні відносини, що взагалі не опиратимуться на владу.

Точка зору марксизму

Карл Маркс і Фрідріх Енгельс виразно наголошували, що метою комуністів є встановлення безкласового суспільства, в якому держава відімреFrederick Engels — Socialism: Utopian and Scientific. 1880 Full Text. From Historical Materialism: «State interference in social relations becomes, in one domain after another, superfluous, and then dies out of itself; the government of persons is replaced by the administration of things, and by the conduct of processes of production. The State is not „abolished“. It dies out…Socialized production upon a predetermined plan becomes henceforth possible. The development of production makes the existence of different classes of society thenceforth an anachronism. In proportion as anarchy in social production vanishes, the political authority of the State dies out. Man, at last the master of his own form of social organization, becomes at the same time the lord over Nature, his own master — free.». Погляди основоположників марксизму розсипані в різних творах, і переважно вони аналізують колишні або сучасні їм форми з загальної чи тактичної точки зору. Форма майбутнього суспільства не обговорюється, а утопічні спекуляції є анафемою для груп, що вважають себе марксистськими. До захоплення влади в державі немає можливості обговорювати устрій майбутнього суспільства. Тож можна сказати, єдиної марксистської теорії держави немає, але існують численні марксистські теорії прибічників марксизмуFlint & Taylor, 2007: p. 139Joseph, 2004: p. 15 Barrow, 1993: p. 4.

У ранніх творах Маркс зображав державу як паразита, що є частиною надбудови і діє проти суспільних інтересів. Він також зазначав, що держава є дзеркалом суспільних класів, діє як регулятор і пригнічує класову боротьбу, є знаряддям політичної влади та забезпечує панування класу експлуататорів. Маніфест комуністичної партії стверджує, що держава не більше ніж комітет управління справами буржуазії.

Для теоретиків марксизму роль несоціалістичної держави визначається її функцією в глобальному капіталістичному порядку. Ральф Мілібанд стверджував, що правлячий клас використовує державу як знаряддя домінування в суспільстві через особисті зв'язки державних діячів та економічною елітою. На думку Мілібанда в державі домінує еліта, що має спільне походження з класом капіталістів. Завдяки цьому державні урядовці мають спільні інтереси з власниками капіталу й пов'язані з ними цілим набором соціальних, економічних та політичних зв'язківMiliband, Ralph. 1983. Class power and state power. London: Verso..

Теорія держави Антоніо Ґрамші підкреслює, що держава тільки одна з тих інституцій суспільства, що допомагають правлячому класові утримувати гегемонію, і що влада держави тримається на ідеологічному пануванні різних інститутів суспільства, таких як церква, школа та мас-медіаJoseph, 2004: p. 44 .

Австрійська школа