Куртуа́зна любо́в — одна із культурно-історичних форм любові, заснована головним чином на стосунках між чоловіком (молодим лицарем) та жінкою (дамою).

Куртуазна любов — це середньовічна європейська концепція лицарського благородства і вираження любові і захоплення. Як правило, стосунки куртуазної любові були таємницею і мали місце тільки серед дворянства. Її також зазвичай не було між чоловіком і дружиною.

Куртуазна любов почалася з герцогських і князівських дворів Аквітанії, Провансу, Шампань, Бургундії, герцогства Норман та Королівства Сицилії наприкінці одинадцятого століття. По суті, ця любов була придворним досвідом, що межував між еротичним бажанням і духовним вдосконаленням, що зараз здається надто суперечливим, як «любов, що водночас незаконна і така, що сприяє моральному самовдосконаленню, поєднує в собі пристрасть і дисципліну, принизливе і піднесене, людське і трансцендентне».Francis X. Newman, ed. (1968). The Meaning of Courtly Love, vii.

Походження назви Термін «куртуазна любов» ( уперше отримав своє визначення завдяки праці Гастона Паріса під назвою «Études sur les romans de la Table Ronde: Lancelot du Lac, II: Le conte de la charrette», яка вийшла друком у 1883 році та дослідження трактату Кретьєн де Труа «Chretien de Troyes's Lancelot, the Knight of the Cart» (1177). Г. Паріс визначав куртуазну любов, як науку обожнення та благородних манер по відношенню до коханої особи. Закоханий () приймає залежність від своєї коханої і намагається зробити себе гідним її, діючи сміливо і чесно (шляхетно), і робити те, що вона бажає, піддаючи себе серії тестів (випробувань), щоб довести їй свій запал та прихильність. Сексуальне задоволення, французький дослідник наголошує, можливе, але не є метою або навіть кінцевим результатом, але любов ця не зовсім є платонічним коханням, бо вона була заснована на сексуальному потязі.

Терміна і визначення Г.Паріса незабаром широко прийняли і розповсюдили в науковому середовищі. У 1936 році Клайв Стейплз Льюїс написав роботу «Алегорія любові», що сприяло подальшому зміцненню поняття «куртуазної любові» як «любові до вузькоспеціалізованого роду, фундаментальними характеристиками якої можуть бути:

1) смиренність;

2) ввічливість,

3) адюльтер;

4) релігія любові»Lewis, C.S., The Allegory of Love, p. 2. (1936).

Пізніше історики, такі як Д. В. Робертсон молодшийRobertson Jr., D. W., «Some Medieval Doctrines of Love», A Preface to Chaucer. в 1960-х і Джон С. МурJohn C. Moore begins his review of the history and pitfalls of the term, «The beginning of the term 'courtly love' is commonly placed in one of two centuries, the nineteenth or the twelfth» (John C. Moore, «Courtly Love»: A Problem of Terminology", Journal of the History of Ideas 40.4 [October 1979], pp. 621—632). і E. Телбот ДональдсонE. Talbot Donaldson, «The Myth of Courtly Love», Speaking of Chaucer (New York: Norton, 1970), pp. 154—163. у 1970-х роках, критично віднеслися до цього терміну назвавши його як штучний та сучасний винахід. Дональдсон назвав його « Міф про куртуазну любов», тому що воно ніде не зустрічається в середньовічних текстах. Хоча термін «куртуазної любові» дійсно можна зустріти тільки в одному провансальському вірші (як cortez amors наприкінці 12-го століття в ліриці Пьєра з Альверну), що дійшов до нас; він тісно пов'язаний з терміном fin'amor («прекрасної любові»), який часто з'являється провансальською та французькою мовами, а також німецькою перекладається як «hohe Minne». Крім того, є інші терміни та фрази, що пов'язані з «вишуканістю» і «любов'ю» і є загальними для всього середньовіччя. Навіть при цьому, термін Г.Парі використовували з підтримкою в сучасній йому літературі. Це пов'язано з тим, що це не був неологізм і існував конкретний опис даної концепції любові, що фокусується на вишуканості, яка була згідно французьким мислителем, її сутністюRoger Boase (1986). "Courtly Love, « in Dictionary of the Middle Ages, Vol. 3, pp. 667—668..

Річард Трашлер зазначає говорить, що „концепція придворної літератури пов'язана з ідеєю про існування придворних текстів, тексти, які писались та читались чоловіками і жінками, які розділяли специфічну та особливу культуру, представниками якої вони всі були“. Він стверджує, що серед літератури, яка тоді існувала зустрічається як куртуазні так і „не-куртуазні“ тексти, що свідчить про те, що не існує чіткого способу визначення вишуканості тексту. Це створює проблему в чіткому визначенні та тогочасному розумінню ідеї вишуканості.Busby, Keith, and Christopher Kleinhenz. Courtly Arts and the Art of Courtliness: Selected Papers from the Eleventh Triennial Congress of the International Courtly Literature Society. Cambridge, MA: D.S. Brewer, 2006. 679—692. Print.

Історичний екскурс Практика куртуазної любові була розроблена в житті замків, що розміщувались в чотирьох регіонах:

1) Аквітанія,

2) Прованс,

3) Шампань,

4) Бургундія.

Початок практик куртуазної любові відносять до часу першого Хрестового походу (1099). Алієнора Аквітанська перенесла ідеали лицарської любові з Аквітанії до двору Франції, потім до Англії, де вона була королевою обох королівств. Її дочка Марі, графиня Шампанська (1145-1198), запровадила придворну поведінку при дворі графа Шампанського. Куртуазна любов знайшла своє вираження в ліричних віршах, написаних трубадурами, такими як Вільям IX, герцог Аквітанії (1071—1126), один з перших поетів-трубадурів.

Хронологічні рамки виникнення і поширення куртуазної любові визначені 11—13 ст. На думку більшості зарубіжних істориків, (у тому числі М. Г. Муравйової словник гендерних термінів) виникнення даної практики відноситься до 11 ст. на території сучасної Франції. Французький історик Ж. Дюбі пов'зує це з початком зусиль проповідників у розвитку форм суто жіночої духовності (1200 р.). Символом виродження куртуазної любові деякі дослідники вважають видатний „Роман про Троянду“ (1240 — перша частина написана Гійомом да Лорріса; у 1280 — продовження Жаном де Мене), де лише один крок „від любові до ненависті“ відображає це виродження. Таким чином, нижня межа досягається вже серединою 13 століття, хоча і ця планка більшістю істориків продовжена (згадаймо твори гуманістів) і зв'язується із занепадом лицарства і початком капіталізму в ранній новий час. Хоча, багато людей, не будучи істориками, погодяться з тим, що відблиск даного явища простежується і у вікторіанську епоху і в наші дні (попри феміністський рух, галантність сучасного джентльмена актуальна в західному суспільстві і донині).

Оскільки на той час деякі шлюби серед знаті мали мало спільного дійсно з почуттям любові,куртуазна любов стала також тим шляхом для дворян, щоб висловити любов, яка не знайдена була у власному шлюбі. „Закоханість“ у контексті лицарської любові не відноситься до сексу, а скоріше це акт емоційного захоплення. Ці любовні відносини ґрунтувались на коротких побаченнях, які тримались в таємниці, що вдосконалювало люблячих розумово та духовно, але аж ніяк не фізично. Правила куртуазної любові були закріплені наприкінці 12-го століття завдяки дуже впливової роботи Андреаса Капелануса „De Amore“ („Про любов“). В цій праці перераховуються зокрема і правила куртуазної любові. Про них окремо піде мова далі. Варто зазначити, що значна частина структури та її змісту теоретичним джерелом мають „Мистецтво любові“ Овідія .

Андалузький та арабо-мусульманський вплив Іспано-арабська література, а також арабський вплив на Сицилію, що став додатковим джерелом, паралельно з Овідієм, для ранніх трубадурів Провансу — не береться до уваги, хоча це іноді і стосувалось куртуазної любові. Арабські поети і поезія мусульманської Іспанії виражали аналогічно однаково цей незвичайний вид любові, звертаючи увагу як на його позитивні, так і на негативні аспекти ; відповідно в той час, коли був більш широкий європейський контакт з ісламським світом також мав були взятий до уваги досвід арабівK. Clark, Civilisation (1969) p. 64. Враховуючи, що звичаї, подібні з куртуазною любов'ю вже були поширені в Аль-Андалус і в інших країнах ісламського світу, це дуже ймовірно, що ісламські звичаї мали вплив на дії християнських європейців. Вільям Аквітанський, наприклад, брав участь у Першому хрестовому поході, і в Реконкісті в Іспанії, так що цілком логічно, що він міг би вступити в контакт з багатою мусульманською культурою.

Згідно Д. Є. фон Грюнебаума, було кілька відповідних елементів, які розроблені в області арабської літератури, в тому числі такими контрастами: хвороби — медицина і захоплення — мука для характеристики любовного досвіду . Поняття „любов заради любові“ і „воздвиження коханої“ маєють своє походження в арабської літературі 9-го і 10-го століть. Поняття „благородна влада любові“ була розроблена на початку 11 століття видатним перським психологом і філософом Ібн Сіна (відомий як Авіценна в Європі), у своєму трактаті Risala fi'l-Ishq („Трактат про кохання“). Останнім елементом куртуазної любові, це поняття „любов як бажання ніколи не буде досягнутим“, імпліцитно присутньє і в арабській поезії, але вперше було розроблене як доктрина в європейській літературі, в якій всі чотири елементи куртуазної любові були присутніG. E. von Grunebaum (1952), „Avicenna's Risâla fî 'l-'išq and Courtly Love“, Journal of Near Eastern Studies 11 (4): 233-8 [233-4]..

Згідно аргументу, що запропонувала М. Р. Менокаль в праці „The Arabic Role in Medieval Literary History“ в 11-му столітті в Іспанії, з'явилась група мандрівних поетів які йшли від двору до двору, а іноді і подорожували до християнських суден на півдні Франції; така сама ситуація відбувається на півдні Франції, але вже біля століття потому. Контакти між цими іспанськими поетами і французькими трубадурами була частою. Метрична форма, яка застосовувапи іспанські поети була аналогічною тій, що застосовували пізніше трубадури.

Аналіз Історичний аналіз куртуазної любові проводиться на перетині різних історичних шкіл. Такого роду історична школа, що розглядає раннє середньовіччя, що акцентує увагу на манірності і патріархальності теократії, дивиться на куртуазну любов як на „гуманістичну“ реакцію на пуританський образ католицької церкви. На думку вчених, які притримуються цієї точки зору, куртуазна любов є умовою для піднесення жіночності як носія благородства, духовних і моральних сил, на відміну від західноєвропейського середньовічного шовінізму стосовно жінок, яких вважали близькими до темних сил. Засудження куртуазної любові на початку 13-го століття в Церкві як єретичне, розглядається цими вченими як спроба церкви придушити цей „сексуальний бунт“.

Однак інші дослідники відзначають, що куртуазна любов пов'язана із зусиллями Церкви цивілізувати недосконалі німецької феодальні закони наприкінці 11 століття. Крім того, дослідниками було запропоновано, що для поширення шлюбів потрібні інші прояви для вираження особистої романтичної любов, і, таким чином це не було реакція на священство або патріархат Церкви, але шлюб.Denis de Rougemont (1956), Love in the Western World..

До речі, варто зазначити, що німецька мова ще за часів Середньовіччя мала специфічне слово die Minne на позначення куртуазної любові та того, що характеризує її суть. Утім, в „Трістані“ Вагнера її можна знайти персоніфікованою — так само, як і fin'amor у куртуазній літературі — божество любові (Liebesgottin). Її називають „пані Мінна“ (Frau Minne).