Бургу́ндське ге́рцогство (; , ) — герцогство у складі Французького королівства, що існувало в у 1032–1477 роках. Створене на частині земель Бургундського королівства, приєднаних за Верденською угодою 843 року до Західного Франкського королівства (майбутнього Французького королівства). Займало терени сучасної східної Франції (Кот-д'Ор та Сона і Луара), західної Німеччини, Бельгії, Люксембургу й Нідерландів. Столиця розташовувался у місті Діжон. Існувало під сюзеренітетом французьких королів. 1477 року повністю інкорпороване до складу Франції.
Історія Передісторія Франкське Бургундське королівство
Походження герцогства пов'язано із франкським Бургундським королівством, що існувало з перервами з VI по VIII століття як одне з трьох основних королівств Меровінгів, поряд із Австразією та Нейстрією. Франкська Бургундія, у свою чергу, займала територію Королівства бургундів, що було підкорене 534 року синами Хлодвіга I. Після утворення імперії Карла Великого, ці землі було включено до складу єдиної Франкської держави.
Бургундське маркграфство (843—863)
На території майбутнього герцогства вже у VIII столітті стали утворюватись графства. Після розгрому арабської армії в битві при Пуатьє, у 733 році Карл Мартел підкорив собі Бургундію, передавши володіння своїм наближеним. Він утворив графства Шалон, де графом став АдалардСкоріше за все племінник Карла Мартела. Адаларда вважають родоначальником першого дому Вержі, що правив у графстві Шалон до середини X століття., й Отен, графом якого став ТеодерікРодоначальник Отенського дому..
У 843 році король Карл Лисий передав графства Отен, Осуа і Десмуа графу Гверіну (помер 853 року), що на той час вже володів бургундськими графствами Шалон, Макон і Мермонтуа, що зробило його наймогутнішим феодалом в Бургундії. З цього моменту Гверін став маркграфом або маркізом Бургундії. Його основним місцезнаходженням був Шалон. Маркграфство проіснувало до 864 року, коли граф Гумфрід (Онфруа) висловив непокору Карлу Лисому. Король направив війська до Бургундії і захопив володіння Гумфріда, роздавши їх своїм прихильникам, а сам Гумфрід втік спочатку до Італії, а потім до Швабії.
У 872 році графства Отен, Макон і Шалон знову об'єднав у своїх руках граф Екхард II (810—877 роки), але центром його володінь вже був не Шалон, а Отен. По його смерті графства знову були розділені, але 879 року граф Бозон В'єннський (850—887 роки), власник практично всієї долини Рони і Сони (Прованс, В'єнн, Ліон, Макон, Шароле) приєднав Отен до своїх володінь. Того ж року Бозон був обраний бургундською знаттю королем Бургундії, що призвело до спільного виступу проти нього королів Західного та Східного франкських королівств. Наприкінці 880 року Отен, Безансон, Шалон, Макон і Ліон були захоплені та перейшли під контроль Каролінгів. Отен було віддано брату Бозона, Річарду Заступнику (близько 856—921 років), який зберіг вірність Каролінгам. Отенське графство стало ядром, навколо якого утворилось майбутнє Бургундське герцогство. Послідовно отримавши Невер, Осер, Сенс і Труа, Річард значно збільшив свої володіння. Окрім того, до 898 року сюзеренітет Річарда визнали сімнадцять із вісімнадцяти бургундських графств (окрім Макона, котрий належав герцогу Аквітанії Гільйому I), і король Карл III ПростакуватийТакож нерідко Карл Простакуватий. визнав за ним титул маркграфа Бургундії, 918 року — герцога Бургундії.
Бургундське герцогство (918 — 952)
Річард був досить помітною фігурою в історії Франції. Будучи прибічником Каролінгів, Річард підтримував Карла Простакуватого, що призвело до його протистояння з Робертінами та графом Вермандуа. Ставши наймогутнішим феодалом в Бургундії він проголосив себе маркізом Бургундії, що визнав король Одо I Паризький у 898 році, а в 918 році король Карл Простуватий визнав за Річардом титул герцога Бургундії. Він поширив свій контроль також на єпископства Отен, Лангр і Труа. Оскільки королем Верхньої Бургундії був брат дружини Річарда, Рудольф I, а королем Нижньої Бургундії племінник, Людовик III, зв'язки між двома королівствами і герцогством були дуже тісними.
По смерті короля Одо у 898 році Річард міг претендувати на королівський титул, але він підтримав Карла Простакуватого. Починаючи з 901 року Річард посідав у Королівській раді перше місце.
У цей час почастішали набіги норманів на Францію. У 888 році вони дійшли до Бургундії, де спустошили місто Базель. У 892 й 898 роках Річард зміг успішно відбити чергові набіги норманів, а 911 року в союзі із Робертом Нейстрійським та Еблем де Пуатьє розбив норманів на чолі із Ролло при Шартрі. У 918 році Річарда проголосили герцогом Бургундії. Столицю він переніс із Отена до Діжона.
Після смерті Річарда у 921 році йому спадкував старший син Рауль, а другий син, Гуго Чорний, став архіграфом БургундіїАрхіграф Бургундії — правитель земель на іншому боці Сони, з яких у XI столітті утворилось графство Бургундія.. Після загибелі короля Роберта I в битві при Суассоні у 923 році, ряд крупних феодалів королівства, не бажаючи передавати корону Карлу Простакуватому, влаштували вибори короля. Син Роберта Гуго Великий розумно відмовився від корони (він остерігався, що із залишенням своїх графств втратить свій вплив на магнатів). Після цього вибір баронів зупинився на Раулі Бургундському, одруженого із дочкою Роберта, і 13 липня 923 року його коронували у Сен-Медарі де Суассон.
Восени 924 року до Бургундії з північного заходу вдерлись нормани на чолі з нормандським герцогом Ролло, розкрадаючи все на своєму шляху. Король Рауль в цей час перебував у Лотарингії, а дорогу армії перетнули графи Манассія II Лангрський та Гарньє де Труа. Зрештою Гарньє загинув, але напад було відбито за допомогою Гуго Великого та Рауля. Нормани були розбиті, Рауль переслідував їх до Нормандії, поки Ролло не запросив миру. В обмін на його обіцянку припинити розбійницькі набіги, Рауль подарував йому ряд територій. Наприкінці того ж року, 6 грудня 924 року, Рауль під Шальмоном завдав страшної поразки іншому вождю вікінгів, Рагенольду. Того ж року Рауль провів у Отені й Шалоні декілька асамблей, щоб нейтралізувати бургундських сеньйорів, перед усім графа Шалона Жильбера.
Влітку 925 року нормани знову порушили мир. Рауль за допомогою Герберта II де Вермандуа, Ельго де Понтьє, Арнульфа I Фландрського та його брата Адалольфа Булонського, знову здобув крупну перемогу. Однак, наступного року нормани взяли реванш й у битві під Фокембергом (поблизу Теруанна) розбили королівське військо. У цій битві загинув Ельго де Понтьє, а Рауль, тяжко поранений, відступив до Лана. Нормани спустошили землі аж до кордонів з Лотарингією.
926 року помер Роже I, граф Ланнуа, і Герберт II де Вермандуа вимагав графство Ланнуа для свого старшого сина, Еда. Рауль чинив цьому перепони, але зрештою поступився, остерігаючись, що Герберт II звільнить Карла Простакуватого, якого той утримував в ув'язненні в Перонні.
По смерті Карла Простакуватого 7 жовтня 929 року, позиції Рауля значно посилились. Ряд крупних васалів корони визнали його королем. Так, у 930 році норманський герцог Вільгельм Довгий Меч, який змінив свого батька Ролло, приніс йому омаж. Також присягнув Раулю його кузен, граф Вьєнна Карл-Костянтин, завдяки чому до сфери впливу французького королівства увійшли Ліонне та Вьєннуа.
Однак, Герберт II де Вермандуа не заспокоївся і того ж року захопив замок Вітрі-ан-Пертуа, що належав Бозону, молодшому брату Рауля. У відповідь на це, Рауль у союзі з Гуго Великим почав війну з Гербертом II. У 931 році їх спільна армія проникла до Реймсу й вигнала архієпископа Гуго, сина Герберта II. Герберт II поступився та віддав Вітрі, Лан, Шато-Тьєррі і Суассон. Однак, невдовзі він отримав допомогу від короля Генріха I Птахолова і спустошив землі навколо Реймса і Лана. Війна закінчилась тим, що Рауль повернув Герберту II всі землі, за винятком Реймса, Шато-Тьєррі та Лана.
У 931/932 роках Рауль був змушений боротися проти заколоту графів Шалону Жильбера і Сенса Річарда, який спричинила конфіскація королем замку Авалон.
У 935 році до Шампані та Бургундії вдерлись угорці. Рауль завдав їм поразки та відкинув їх за межі свого королівства. Того ж року Рауль уклав угоду з королем Німеччини Генріхом Птахоловом стосовно Лотарингії, яка лишилась у складі Німеччини. Брат Рауля, Бозон, що володів у Лотарингії абатствами Мармутьє та Реміремон, а також рядом інших земель, присягнув королю Генріху. Тоді ж Рауль призначив Бозона, сина графа Сенса Гарньє, віконтом Діжону.
15 січня 936 року, після 13 років неспокійного царювання, король Рауль несподівано помер в Осері від «заразної хвороби», якою була на ті часи натуральна віспа. В Бургундії йому спадкував брат Гуго Чорний, який не став претендувати на королівський титул. Окрім герцогства Бургундія він володів графствами Макон та Ліон.
Гуго Чорний відмовився визнати королем Людовика IV Заморського. Людовик і Гуго Великий захопили Лангр і Північну Бургундію. Восени Гуго Чорний уклав мир з королем, за яким ряд графств у Північній Бургундії (Осерр, Труа, Сенс) відійшли до Гуго Великого, а Південна Бургундія з Лангром, Діжоном та абатством Сен-Жермен залишились у руках Гуго Чорного. У 937 році Гуго Чорний підтримував короля в походах до Лотарингії, а також у вторгненні до володінь Бургундії на лівому березі Сони (майбутнє Бургунське графство або Франш-Конте), скориставшись малолітством короля Бургундії Конрада. Але після вторгнення короля Німеччини Оттона I Великого у 940 році Гуго був змушений здатись й пообіцяв Оттону лишитись поза боротьбою.
Після смерті Гуго Чорного у 952 році герцогство перейшло до його шурина Жильбера де Вержі, графа Шалона. Але у нього не було синів, тому ще за життя Жильбер передав усі права на герцогство Гуго Великому, який одружив зі старшою дочкою Жильбера, Лієгардою, свого другого сина Одо, який зрештою успадкував після смерті Жильбера у 956 році Бургундію. Друга дочка, Аделаїда, вийшла заміж за Ламберта, молодшого сина Роберта, віконта Діжону, подарувавши йому Шалон.
Два місяці по смерті герцога Жильбера помер Гуго Великий, лишивши трьох малолітніх синів (Гуго Капета, Одо та Еда-Генріха), опікуном яких став герцог Нормандії Річард I. Оскільки Одо був неповнолітнім, то король Франції Лотар далеко не одразу погодився дарувати тому інвеституру на герцогство.
У 957 році в Бургундії спалахнув заколот графа Мо Роберта, одруженого з молодшою дочкою Жильбера, Аделлю/Верре, який пред'явив права на частину Бургундії. Король Лотар здійснив похід до Бургундії, в результаті чого Роберт був змушений підкоритись і здатись на милість короля. У підсумку Роберту, судячи з усього, дісталось графство Труа.
На початку 958 року повстав інший бургундський сеньйор. Рауль, віконт Діжону, старший брат графа Шалону Ламберта, вирішив збільшити свої володіння за рахунок спадщини Жильбера. Він захопив дружину Оттона Лієгарду, а також замок Бон. За словами хроніста, він одружився з нею. Але цей нахабний задум успіху не мав, 1 травня Оттон отримав назад Бон і дружину.
Під владою Робертинів Восени 958 року король Лотар здійснив новий похід до Бургундії. 11 листопада цього року в селі Марзі під Невером було зібрано асамблею, ворожу герцогу Аквітанії Гільйому Патлатому, де король вирішив підтримати претензії Робертинів на Аквітанське герцогство. Але невдовзі між королем і Гуго Капетом відбувся розкол, оскільки король вирішив присвоїти собі декілька бургундських міст, включаючи Діжон. Він поводив себе в Бургундії як суверенний государ. Це викликало гнів Робертинів. Лише втручання Бруно, герцога Лотарингії, що доводився їм дядьком, який поспіхом прибув до Бургундії з Лотарингською армією, дозволило уникнути війни. Примирити супротивників йому не вдалось, але вони уклали перемир'я.