Священні природні об'єкти — це гори, гаї, криниці, інші водні джерела, дерева, валуни, а також деякі види тварин або рослин, яким приписуються надприродні риси і які володіють священною цінністюЛистопад О. Феномен святых криниц. — К.: Геопринт, 2002. — 73 с.Борейко В. Е. Священные горы. — К.: КЭКЦ, 2003. — 80 с.Борейко В. Е. Лесной фольклор. Древа жизни и священные рощи. — К.: КЭКЦ, 2000. — 212 с.Гура А. В. Символика животных в славянской традиции. — М.: Индрик, 1997. — 912 с.Кагаров Е. Культ фетишей растений и животных, Спб., 1913. — 326 с.Потанов Л. П. Культ гор на Алтае // Сов. этнография. — 1946. — № 2. — С. 145—161.Коваленко И. М. Священная природа Крыма. Очерки культово-природоохранных традиций народов Крыма. — К., 2001. — 96 с.Vest J. Wild-of-the Land. wilderness among primal indo-europeans // Environmental review. — 1985. — № 9. — Р. 323—329.Священні валуни Углича .
Священні гори Священні гори — підвищені частини ландшафту, шановані як місце перебування бога, божества, що володіють священними властивостямиBernbaum E., Sacred mountains of world. — Berkeley: Univ. California Press, 1998. — 291 p.. Священні гори широко шануються різними релігіями. Багато відомих святих, пророків і засновників релігій (Заратустра, Авраам, Ісус Христос, Мухаммед, Мойсей, Будда) були в тій чи іншій мірі пов'язані зі священними горами. Священні гори є в Індії, Тибеті, Китаї, Японії, США, Південній Америці, Африці. Так, гора Сіон в Ізраїлі є священною для мусульман, юдеїв і християн. Гора Фудзі в Японії є священною горою для японців, гора Кайлас в Індії священна для індусів, буддистів, джайністів і бон.
До священних гір України відносяться Святі гори в Донецькій області, Страдчанська гора біля Львова, а також гори Свята, Сурб-Хаг і Чатирдаг в Криму. Святі гори — символ нескінченності і вічності, їх цінують за величність і стабільність, як святі монументи, місця поклоніння і ради. Вони поділяють різні рівні космосу. З плином часу погляди на священну гору можуть змінюватися. Пік, якому спочатку поклонялися як джерелу води, може почати розглядатися як обитель бога.
Священні камені Священні валуни — крупні камені, валуни, що мають релігійну цінність для місцевих жителів. Так, у Житомирській області (так зване Кам'яне село в Олевському районі) є валуни, які є об'єктами природно-заповідного фонду, які вважаються у місцевих жителів священними через наявність у них нібито сліду від ступні Богородиці Орлов О. О., Сіренький С. П., Подобайло А. В., Сесін В. А. — Заповідна Житомирщина. — К.: Фітосоціоцентр, 2001. — 196 с.. У Росії, під містом Углич, мався Пєтухов камінь, що вважався священним у місцевих жителів.
Чудодійна сила природних каменів була відома людям з давніх часів. Камені обожнювалися, їм поклонялися, використовували їх в релігійних обрядах. Залишки каменів, які служили об'єктами поклоніння, розкидані по всій земній кулі. Одним з характерних прикладів культу каменів є менгіри — комплекс мегалітів у Карнаці (південна Бретань), спорудження з декількох тисяч гігантських неотесаних каменів, покладених у одинадцять рядів. Існує версія, що культовий пам'ятник Карнака — символ астрономічних знань древності. Представляють інтерес також колодоподібні камені, що свідчать про те, що люди давнини були майстерними механіками. Реліктові валуни поставлені один на одного так, що стикаються однією або двома точками. Найменший тиск на них змушує їх гойдатися, але навіть значних зусиль недостатньо для того, щоб скинути їх. Історія не зберегла імен механіків давнини, що створили таке диво.
Стародавні греки і римляни приписували спорудження такої конструкції богам і називали ці камені живими. Самим знаменитим з них був Гігорський камінь у Гібралтарській протоці. Його можна було змусити гойдатися стеблом нарциса, але зіштовхнути — неможливо зусиллями навіть цілого війська. Легенди про Атлантиду говорять, що в давні часи кристали генерували енергію для цілих міст, але люди стали зловживати цим, що закінчилося вселенським потопом і руйнуванням цивілізації атлантів.
Деякі езотерики стверджують, що чудові єгипетські піраміди були пов'язані через кристали з каналом космічних сил унаслідок досконалих геометричних форм. А мудрість Присвячених, пронесена крізь століття і дарована людям Гермесом Трисмегістом, була записана на «Смарагдовій скрижалі». Переказ також стверджує, що на давній прабатьківщині русів, в Арктиді, на вершині гори жрець Гендріх побудував чудовий храм. У храмі перебувала Священна книга русів, яка лежала на розкішному святилищі у вигляді незвичайного сяючого камня.
Дивна історія базальтової брили, що досі лежить на березі одного з озер в середній смузі Росії, відомої як «Синь-камінь». Згідно з дослідженнями вчених, цей шматок базальту влаштувався в цій місцевості в дольодовиковий період, задовго до того, як на берегах озера з'явилися люди. З часів язичництва існує звичай просити у Синь-каменю удачі у всіх справах: люди і сьогодні приходять до нього, загадують бажання і зав'язують на пам'ять про це стрічечки на гілках чагарнику поруч з каменем. Щоб припинити «язичницьке біснування», було вирішено засипати брилу землею. Ченці довколишнього монастиря, селяни і князівські люди трудилися не покладаючи рук — брила-то не маленька, — і незабаром на місці Синь-каменю утворився високий пагорб. Однак не минуло й півстоліття, як вся земля з каменю якось сама собою обсипалася і люди знову стали потайки приходити до нього за удачей. Синь-камінь став справжнім каменем роздору між православними священиками і місцевим населенням. Вже в післяпетровську епоху радикальним методом викорінення місцевих язичницьких вірувань у магічну силу брили стало перевезення її на інше місце. Величезними зусиллями камінь викорчували з ґрунту, завантажили на спеціально споруджені сани і потягли на інший берег по льоду замерзлого озера. Озеро неглибоке, тому взимку промерзає майже до дна. Але до протилежного берега камінь не довезли. Десь на півдорозі лід проломився і базальтова брила лягла на дно. Здавалося б, з каменем покінчено. Але через кілька років він з'явився на поверхні води недалеко від середини озера і з кожним роком якимось незрозумілим чином пересувався трохи ближче до рідного берега. Зараз Синь-камінь займає своє законне місце, як і в дольодовиковий період.
Не дивлячись на боротьбу християнської церкви з усіма проявами язичництва, відображення культу каменів можна знайти і в Біблії, і в працях християнських богословів. Про це свідчать такі вирази, як «скеля притулку», на якій Церква Христова має бути заснована, наріжний камінь, знехтуваний будівельниками, кам'яна подушка Якова, яку він влаштував і полив маслом, праща Давида, або ремінний камінь, гора Моріа, на якій був споруджений вівтар храму царя Соломона, білий камінь откровенія. На вершині гори Синай Мойсей отримав від Єгови два камені, на яких перстом Самого Бога Ізраїля накреслені Десять Заповідей.
Камені були частиною божественного сапфіра Шетія, який Найвищий, відламавши від власного трону, кинув у Безодню, щоб він став підставою, що народжує світи. Цей священний камінь, утворений з небесної роси, розділився диханням Бога, і на двох його частинах чорним вогнем були накреслені букви Закону. Мойсей міг читати гарячі букви із зворотного боку, оскільки величезний коштовний камінь був прозорим («Зогар»). Повернувшись, Мойсей побачив, що в його відсутність ізраїльтяни стали поклонятися ідолам, і порахував народ негідним прийняти сапфірову скрижаль. Він розбив їх, щоб таємниця Єгови ніколи не була порушена. Замість них Мойсей дав народу дві скрижалі з грубого каменю, на яких вирізав десять древніх письмен. Якщо сапфірові скрижалі відкривали вічні істини, то кам'яні — несли на собі тільки тимчасові закони.
В Біблії також дано докладний опис урочистого облачіння первосвященика, що включає нагрудну пластину — ефуд. На ньому в 4 ряди були розташовані 12 каменів по 3 каменю в кожному ряду. Точно співвіднести давньоєврейські назви каменів з сучасними не завжди вдається. Усі дослідники згодні, що в ефуді були представлені смарагд, хризоліт, онікс, яшма, аметист, агат. З приводу інших шести каменів є розбіжності: це можуть бути карнеол, топаз, рубін, сапфір, алмаз, гіацинт або перидот, сердолік, гранат, лазурит, бурштин, бірюза. Як би там не було, але нагрудна пластина первосвященика, дорогоцінні камені в ній і їх розташування мали глибинний сенс, незрозумілий непосвященним. Дорогоцінні камені прикрашають облачіння і християнських служителів Бога. У XII—XII століттях церква навіть розробила ритуал освячення каменів-самоцвітів. Загорнувши камінь у полотно, священик виголошував над ними молитву, яка закінчувалася словами: «Благослови дію сили їх, яку ти дав їм (камінню), кожному за родом його. І хто б не носив їх, завжди відчуваючи їх присутність і могутність, нехай буде він гідний захисту силою їх. Подякуємо тобі, Господь».
У мусульман також є камені, що мають сакральне значення. Головний з них — Чорний камінь з храму Кааба в Мецці. Учасники ритуальних процесій ще в доісламські часи намагалися доторкнутися до Чорного каменю, сподіваючись, що укладена в ньому сила перейде до них. Кажуть, що спочатку він був білим і таким яскравим, що його можна було бачити за багато днів шляху до пришестя до Мекки. Але століття минали, і він почорнів від сліз пілігримів і гріхів світу. Легенди і сказання про дивовижні камені існують у кожного народу. Їх магічна сила проходить крізь століття, анітрохи не зменшуючись з часом. Завдяки їй вони здатні впливати на життя і долю кожної людини, яка до них доторкнеться. Вони захищають і приносять щастя, але можуть і стати причиною смуги невдач, якщо підібрані неправильно. Тому вибір свого особистого амулета або талісману — справа дуже серйозна.
Священні гаї Священні гаї — невеликі ділянки дикого лісу, іноді шанують як місце перебування божества, де нерідко місцевим населенням за традицією дотримується суворий заповідний режим. Щоб не потривожити богів, в них нічого не можна робити або забирати з собою. Заходили в священні гаї тільки обрані, та й то по великих святах і з обережністю. Більшість священних гаїв були неприкрашеними, вільними від штучної модифікації та маніпуляції. У них панувала абсолютна заповідність, і охоронний режим у них був суворіший, ніж у сучасних природних заповідників.
"Поклоніння природі серед первісних індо-європейських народів свідчить про традиційну тему священних природних місць, вільних від осквернення людьми і їх технологією. Такі священні природні місця були дикою природою в найглибшому сенсі, вони були наповнені вольової силою — вольовими, повними волі, непідвладними контролю і з духом, "- писав дослідник священних гаїв Дж. Вест. Священні гаї поширені у язичників, буддистів, індуїстів, джайністів, мусульманЗолотарев А. Пережитки тотемизма у народов Сибири. — Л., 1934. — 52 с.. В даний час чимало священних гаїв збереглося в Індії, Китаї, в Росії (Урал, Кавказ, Сибір, Поволжя). В Україні відомий священний гай караїмів Балта-Тиймез в Криму під Бахчисараєм.
У багатьох народів існували священні гаї, де, за їх віруваннями, мешкали боги. Римський історик Тацит вважав ліс природною обителлю богів. У давньогрецьких і римських лісах жили лісові німфи, що захищають і охороняють ліс від непроханих і небажаних гостей. Відомі божества, що мають уже безпосередній зв'язок з лісом, хоча їх «функції» і не обмежуються цим. Такий, наприклад, давньогрецький бог плодоносних сил землі Діоніс. Свиту Діоніса становить бог стихійних сил природи, лісів, полів і стад Пан, а також численні духи родючості та помічники — сатири, силени, менади. У римській міфології їм близькі Бахус, Сильван, фавни.
Про священні гаї кельтських жерців — друїдів — розповідають Цезар, Лукіан і інші римські автори. За їхніми описами потаємні гаї та ліси були житлом друїдів, де вони вчили молодих жерців і виконували священні обряди.
Священні дерева