Релі́гія (від — зв'язок) — особлива система світогляду та світосприйняття конкретної людини або групи людей, набір культурних, духовних та моральних цінностей, що обумовлюють поведінку людиниХоча релігія — поняття складне для визначення, еталонний зразок поняття релігії встановлений і використаний в релігієзнавстві, був запропонований Кліффордом Гірцом, котрий назвав її «культурною системою» (Кліффорд Гірц, Релігія як Культурна Система (Religion as a Cultural System), 1973). Критик моделі Гірца Талал Асад категоризував релігію як «антропологічну категорію». (Талал Асад, Тлумачення Релігії як антропологічної категорії (The Construction of Religion as an Anthropological Category), 1982.. Інші визначення релігії:
Сповідання віри у вигляді зовнішніх знаків; організоване поклоніння вищим силам. Релігія не тільки є вірою в існування вищих сил, але встановлює особливі відносини до цих сил, вона є, отже, відома діяльність волі, спрямована до цих сил; духовна формація, особливий тип ставлення людини до світу і самого себе, обумовлений уявленнями про інобуття як домінуючою по відношенню до повсякденного існування реальності; система людських і цінностей, заснованих на вірі у вищий, надлюдський порядок.
У широкому сенсі, як суспільний інститут, релігія — це сукупність вірувань і віровчень, наявних у суспільстві. Вона охоплює сукупність звичаїв, обрядів, правил життя і поведінки людей і т. д. Вивченням релігії займається наука релігієзнавство.
Всупереч розповсюдженій думці, що релігія обов'язково передбачає віру у Бога (особу-творця), поняття «атеїзм» не повинно протиставлятися поняттю «релігія». Деяким релігіям (наприклад, буддизму, джайнізму та іншим дхармічним релігіям) притаманна відсутність віри в персоніфікованого бога}}), «Определение атеизма и сравнение его с другими -измами.» . Інколи такі релігії називають атеїстичними.
Існує таке поняття, як релігійна свідомість. Це сукупність образів, уявлень, почуттів та переживань, що мають своїм предметом священне, вище та істинне буття (або ж чудесне) та такі, що спрямовані до означених предметів.
У вузькому розумінні релігія — віра в існування надприродних — персоніфікованих чи ні — сил, що супроводжується переконанням у здатності цих сил або сили (Бога, богів, Абсолюту, Космосу тощо) впливати на Всесвіт та на долю людей. Ця віра відбивається в думках, відчуттях і волі людини, містить у собі певний етичний кодекс, виявляється в певному способі поведінки та/або ритуалах, через які людина шукає схвалення та прихильності Бога або богів. За визначенням теолога Ганса Кюнга, релігія є соціально-індивідуально реалізованим, втіленим в традиціях та спільнотах ставленням до чогось, що перевищує або охоплює людину та її світ, — до якоїсь, як би її не розуміли, найвищої правдивої дійсності (Абсолютне, Бог, нірвана); на відміну від філософії, в релігії йдеться про слово та шлях спасіння.
Визначення і етимологія
В основі різних тлумачень поняття релігія — вчення філософа й оратора Цицерона (106—43 до н. е.) та раннього християнського мислителя Лактанція (приблизно 250—325). Вважається, що саме слово релігія походить від цицеронівського терміна relegere — латинського дієслова, що означає «йти назад, повертатися, обдумувати, збирати, споглядати, боятися» і мало б характеризувати релігію як «богобоязливість, страх і пошанування богів». Лактанцій вважав, що слово religio походить від латинського religare, що означало «в´язати, зв´язувати, прив´язувати», релігія ж — це «зв'язок із Богом, служіння йому і покора через благочестя». Ця точка зору й закріпилася, особливо у християнській традиції. Сучасні українські тлумачні словники пояснюють латинське слово religio як «набожність, святиня, предмет культу» або «совісність, добросовісність», «совісне ставлення до священного, яке охоплює релігійні почуття, благочестя, набожність, богошанування, культ».
Термін «релігія» на означення відношення «людина — Бог» у європейській традиції був запроваджений лише у XV—XVI ст. Тоді його вживали лише в теїстичному значенні, без урахування всіх особливостей феномену, який він позначав. Сучасне розуміння релігії походить від доби просвітництва. Релігію як особливий феномен осмислювали філософи нового часу Іммануїл Кант, Фрідріх Шляєрмахер, Георг Вільгельм Фрідріх Гегель, Людвіг Феєрбах, Оґюст Конт, Дейвід Х'юм та інші.
Альтернативні терміни Оскільки термін «Релігія» походить з латинської мови і фактично має християнське наповнення, то використання цього терміна як універсального призводить до переносу певних звичних ознак на релігійні традиції інших регіонів, де до вестернізації була автохтонна культура з власною, альтернативною західній, термінологією. Проте використання єдиного термінологічного апарату має багато переваг для суспільства, оскільки є підґрунтям для взаємопорозуміння та суттєво економить час і кількість слів для його досягнення. Але в межах наукового дискурсу слід звертати увагу на нюанси, деталі та розбіжності. Наприклад:
В арабській мові існує термін Дін ( — релігія.) Походження терміна Дін та його багатоаспектність в межах широкого поняття «релігія» пов'язані як із існуванням у мові доісламської Аравії декількох значень цього слова (звичай, відплата, влада-покірність), так і з впливом значень близьких до нього за звучанням релігійних термінів в мовах сусідніх народів.
У Корані термін Дін вживано понад 100 разів у різних значеннях. Він може означати «Суд», «відплату» (наприклад, йаум ад-Дін — «день Суду», Коран 1:4/3), «релігію», «віру» окремої людини (наприклад, Коран 39:2) і релігію як систему ритуальної практики, що є основою життя релігійної спільноти (наприклад, Коран 6:161/162; 3:73/66). Термін Дін застосовується як до ісламу (наприклад, Коран 3:19/17), так і стосовно язичництва (наприклад, Коран 109:6), юдаїзму або християнства (наприклад, Коран 3:73/66). Проте основне коранічне значення терміна Дін пов'язане з важливою для Корану ідеєю обов'язкового підкорення Аллаху.
У найширшому сенсі ад-Дін як «область духовного» протиставлялася поняттю ад-дунйа — «областю матеріального». При цьому це не стверджувало відірваності одного від іншого, але діалектика цих понять, ступінь їх пов'язаності й протиставлення як і межі дій кожного з них, складає важливий елемент релігійної та соціальної полеміки.
Для Індії часто коректніше використовувати термін «Дхарма».
Для Китаю та Далекого Сходу близький за значеннями термін «Дао».
Основні елементи та структура релігії
Якщо виходити з того, що релігія, як і всі явища духовного життя, є результатом психічної діяльності людини — розуму, почуття і волі, її складниками відтак виступають світорозуміння, світовідчуття і ставлення до світу. Вони й становлять три основних елементи релігії. Виділяють також четвертий структурний елемент релігії — релігійна організація, або ж ієрархія.
Релігійні ідеї та уявлення створюють концептуальний бік релігії, виражають усе, що становить релігію як суспільну та духовну категорію. Сюди належать міфи, концепції, теорії про надприродне, про бога, а також догмати, зміст священних книг, переказів, молитов тощо.
Релігійний культ створює зовнішній бік релігії. До нього належать релігійні обряди й свята, моління, богослужіння, пости, священні амулети, ікони, талісмани, храми, капища і релігійні дії, пов'язані з ними.
Походження, виникнення і еволюція релігії
Основні теорії походження релігії:
Теологічні теорії — ґрунтуються на твердженнях про надприродні причини та обставини походження релігії. Традиціоналістська теорія — Згідно з нею релігію відкрив людям безпосередньо Бог. Традиціоналістська теорія не потребує доведення, позаяк ґрунтується на вірі. Стосується вона передусім християнства, тому набула значного поширення у християнському богослов'ї. Щодо походження інших релігій християнство допускає будь-які пояснення. Теїстична теорія — Згідно із цією теорією релігія — це результат розумового розвитку людства. Ця теорія теж виходить із беззастережного визнання існування Бога, вона була широко популярна у Новому часі. Концепція — стверджує, що ідея Бога притаманна людині від її народження. Уявлення про Бога як найдосконалішу істоту передбачає визнання його існування: людина мислить про Бога, отже, він існує. А мислить вона про Бога тому, що ідея Божества є провідною вродженою ідеєю, вона існує у свідомості людини від народження і виявляється як пізнання Бога. Богословський раціоналізм — згідно з цією теорією, розгортання вроджених ідей відбувається під впливом досвіду, емпіричних знань. Споглядальний теїзм — основним положенням цієї теорії є те, що релігія як ставлення людини до Бога є комплексом певних почуттів, породжених усвідомленням людиною скінченності свого буття. Містичні теорії — визнають надприродне походження релігії, яка є наслідком Одкровення, але не назавжди даного людям Богом, а результатом постійного впливу Божества на дух людини, що діє вічно. Православно-академічна теорія — прихильники цієї теорії сформулювали два джерела виникнення релігії: об'єктивне, що існує поза людиною і виявляється у впливі Бога на дух людини, та суб'єктивне, яке залежить від людини, від засвоєння нею цього впливу. Академічний теїзм — визнаючи абсолютний пріоритет віри, використовує наукові аргументи і тому до певної міри удосконалює попередні богословські теорії походження релігії. Наукові теорії намагаються пояснити релігію як результат реалізації певних потреб, інтересів чи неспроможності людини подолати свою залежність від зовнішніх сил. До цих теорій належать: Політико-державна теорія — згідно із нею, релігія є вигадкою законодавців. Цю теорію поділяв Лактацій, який вважав засновником релігії римського царя Помпілія. Евгемеризм — релігія бере початок із вшанування й обожнювання найдавніших царів. Натуралістична (матеріалістична) концепція — ґрунтується на твердженнях, що сфера духовного, зокрема релігія, є похідною від матеріального світу. Її прихильники вважали релігію фантастичним відображенням світу в свідомості людей. Міфологічна теорія — релігія бере початок з прадавніх міфів, зокрема міфу про Сонце, з обожнювання Сонця. Анімістична теорія — релігія сформувалася від віри в духів і в душу. Теорія аніматизму — висунули критики анімізму, які стверджували, що анімізму передувало одухотворення речей, всієї природи, згідно з яким кожна річ, кожне явище має «свого господаря», «свій голос». Це був примітивний пантеїзм — обожнювання природи. Теорія прамонотеїзму — люди споконвіку визнавали існування єдиного Бога. Ця віра виникла з розмірковувань первісної людини щодо своєї творчої діяльності та з традиції батьківської влади в родині. Магічна теорія — пояснює духовний розвиток людства як процес, що проходить три стадії: магії, релігії, науки. Згідно з теорією, основу первісної релігії становить магія, що впливає на волю надприродних сил. Психологічна теорія — в її основі лежить теза про те, що релігія зародилася внаслідок особливостей природи людини і є наслідком її психічних переживань в стресовій ситуації.
Соціологія релігії
У людському суспільстві існування віри у вигляді різних віровчень можна прослідкувати з найдавніших часів. Одні віровчення (релігії, світогляди, ідеології) змінюють інші, кожне покоління описує суще за допомогою понять свого часу і таким чином віра продовжує жити у суспільстві.
Релігія — це складне соціальне і духовне явище, корені якого виходять з глибинних теренів суспільної історії. Соціальна природа та риси релігії вказують на її зв'язок із розвитком суспільства — певної самовідтворюючої системи, де один елемент пов'язаний з іншим. Слово походить від лат. Religio — і означає зв'язок. Процеси прогресивних змін або занепаду духовних цінностей в цілому всього суспільства неодмінно позначаються і на історичній еволюції релігійних вчень, зміст яких становить основу релігійних вірувань. Звідси виникає необхідність комплексного вивчення релігієзнавством релігійних вчень з урахуванням їх догматичного змісту й тих суспільних факторів, що обумовлюють історичні особливості виникнення і функціонування тих чи інших релігійних ідей.