Сади і парки України — відбиток історії садово-паркового мистецтва на землях України впродовж декількох століть.
Сади Київської Русі По прийняттю християнства в Київській Русі розповсюдження отримали сади при монастирях. Їм передували малі сади і городи ще дохристиянської доби. Відтепер зустрілись дві традиції — місцева та іноземна, візантійська. Відомо, що прибулі ченці-греки і візантійське священство брали активну участь в створенні яблуневих, вишневих і горіхових садів в Києво-Печерському монастирі.
Вже тоді почався перерозподіл садових ділянок на: лікарські; фруктові; декоративні; квіткові.
Монастирські сади мали і квіти, і декоративні кущі (жовтий жасмін), і рослини для «живих», рослинних парканів, і окремі ділянки з волоським горіхом. Відомо, що чернець Антоній, котрий повернувся з паломництва в Київ, заснував 1051 року при монастирі сад. Пересічна земельна ділянка примусила вже тоді використовувати тераси та штучне обводнення та поливи через спекотні літа в Україні та посухи.
З XII століття відомі сади як при монастирях, так і при княжих дворах в декількох містах Київської Русі — серед них Чернігів, Галич, Путивль, Новгород-Сіверський. За типом київських садів закладали і сади в Суздалі, Володимирі, Муромі, але суворі зими значно обмежували інтродукцію південних рослин і дерев на півночі. Тутові дерева там вимерзали.
Декоративним малим садам і палісадникам надавали прямокутні форми з простим, хрещатим розплануванням з натяком на християнську символіку, що також сприяло догляду і поливам.
Традицію створення садів на землях України не перервали ні суспільні, ні природні катаклізми, ні трагедії поневолення. Монастирі українських земель уславились власними садами. Так, в середині XVII століття Київ відвідав патріарх Макарій з Антіохії. Він був вражений, побачивши серед напівсільської київської забудови сади з квітами, виноградниками і фруктовими деревами. Патріарху Макарію навіть здалося, що «при кожному домі, наче при палацах, створено великий сад», а серед огірків мешканці розводили крокуси, руту та різноманітні гвоздики. Чисельні сади описані в Борисполі. В містечку Медвин зафіксували низку з десятка штучних ставків, всі обсажені вербами, а на ставках утворені млини. Сади довго ще не мали розподілу на суто парадну і суто фруктову ділянки, як довго не було і складного, вишуканого їх розпланування. Уяву про сади цього періоду дають символічні і спрощені зображення на тогочасних іконах, на рідкісних мініатюрах чи килимах.
Італійське коріння європейських садів
Західноєвропейські сади мають італійське коріння. Вже в садах Стародавнього Риму знали про фігурне вистриження рослин, про велике значення води в саду (струмки, канали, фонтани), в садах ставили скульптури та будували первісні павільйони. В Середньовіччя сади спростили і за функціями, і за розплануванням. Найкращі риси давньоримських садів відродили італійці доби відродження. Садівником-практиком був вже поет Франческо Петрарка, хоча сади його часу ще зберігали спрощене розпланування. Ускладнення розпланування і навантаження новим змістом прийшло разом із звертанням до ландшафтної архітектури високо обдарованих діячів Високого Відродження. Донато Браманте так реконструював внутрішні двори Ватикана, що з трьох його терас можна було спостерігати за церемоніями в нижньому дворі. Побудова на єдиній осі, симетрія, велич пропорціювання, партери і сходинки садів Браманте справили на сучасників надзвичайне враження. Принципи Донато Браманте були творчо розвинуті. І вже нові римські палаци та заміські помешкання князів церкви перетворені на палацово-паркові ансамблі (Вілла Мадама Рафаеля Санті, вілла Джулія Джакомо да Віньоли). В грандіозні, феєричні ансамблі перетворені італійські сади в помешканнях Іпполіто д'Єсте, у родини Альдобрандіні (Вілла Альдобрандіні), що передували велетенському саду в Версалі.
Вони відкрили добу західноєвропейських впливів на садівництво, паркобудування та архітектуру українських земель.
Барокові сади українських земель
Барокові сади прибули в західні українські землі з Речі Посполитої та Італії в готових і сталих зразках і формах ще у першій половині XVII століття.
Найкращим серед них був Італійський парк (Підгірці). Парк італійського типу виник по замові коронного гетьмана Станіслава Конєцпольського (1592—1646). Ще 1633 року той придбав старі фортифікаційні укріплення в Підгірцях, де розпочав будівництво палацу на залишках фортеці доби Відродження. Унікальний парк біля палацу з півночі розпланував ландшафтний архітектор-італієць з Риму, ім'я якого встановити не вдалося. Парк розпланували з північного боку Замку на трьох терасах, як то було зазвичай і в самій Італії. Це давало змогу повного огляду парку з верхньої тераси біля підмурків та вікон замку.
Перша тераса прилягала до замку і мала форму трапеції, широким боком повернутої до нижньої тераси. Тут розмістили невеликий партер (сад) з візерунками, що нагадували мереживо. Перша тераса мала аркаду-підпору, невеличке приміщення якої нагадувало Грот, важливу прикмету садів бароко. Аркада несла на собі бічні сходинки, балюстрада якої прикрашалася вазами. Головне місце в парку займала друга тераса. Прямокутна в плані, вона була поділена на квадратні розрізні партери, а центр ділянки підкреслював невеликий фонтан. Налічувалося вісім розрізних партерів, в центрі яких стояли мармурові скульптури з Італії. Третя тераса мала щільні зелені насадження, прорізані діагональними просіками і слугувала як спрощений лабіринт для прогулянок. За третьою терасою насадили виноградник.
Вже в цьому саду є барокове прагнення вплинути на всі почуття відвідувача: його дивували квітковим комплексом мережевих партерів і фонтаном на терасі, зачіпали ерудицією скульптур італійських майстрів, восени пригощали власним виноградом. З двох терас саду відкривались далекі панорами околиць…
Розпланування парку було строго симетричне, центральна вісь побудови проходила крізь середину замку. Подібне розпланування мало всі ознаки палацово-паркового ансамблю, який щойно народився в майстернях ландшафтних архітекторів (садівників) Італії і Франції початку XVII століття. Найкращі зразки подібного планування вже існували на Віллі Джуліа (архітектор Віньола) чи на Віллі Альдобрандіні під Римом (арх. Джакомо делла Порта).
Через декілька років після розпланування парку його вигляд зафіксували на гравюрі, що надало можливість пізнати первинне розташування ансамблю і його складові частини. З багатьох причин замковий парк давно втратив свій первісний вигляд. Руйнації замку та італійського парку почалися ще в XVII столітті. Лише за сорокарічний період (1650—1690) парк руйнували тричі — у 1650, 1672 та 1688 роках. Але його встигали відновити. Остаточно бароковий парк зник в буремному XX столітті.
Всі риси розвиненого саду бароко мав замковий сад у Жовкві — розпланування на головній осі ансамблю, тераси, мережеві партери. Сад нині не існує, потребує відновлення за збереженим історичним планом.
Вишукане, ускладнене розпланування було притаманно і саду бароко біля замку в селищі Ляшки Муровані. Асиметрична ділянка була талановито обіграна садівником, що дозволило на пристосованій земельній ділянці створити надзвичайний зразок саду з декількома осями побудови, з різноманітними елементами, притаманними садам Франції і навіть з власним театром просто неба. Сад і замок роду Мнішеків були знищені вояками Росії.
Унікальне розпланування мав і сад бароко з фонтанами в Кристинополі (сучасний Шептицький). Сад був остаточно знищений, перепланований та забудований стадіоном.
До зразків садів пізнього бароко в Україні належить сад в колишньому монистирі капуцинів біля замку Олесько. Автор проєкту монастиря — архітектор з Поділля Мартин Добравський.
Будівництво тривало у 1737—1739 роках. В комплексі головував костел. Мур до трьох метрів заввишки оточував монастирський двір, поземний план якого нагадував тринавну одноапсидну церкву, де був головний вівтар і чотири каплиці. На місцях вівтарів в саду побудували п'ять мурованих каплиць. За осями монастиря зробили паркові стежки. В саду були стрижені шпалери, партер (сад), два басейни з водою. Дещо суворі зовнішні форми монастиря без пишного декору, хвилястих фасадів і колон були вдало доповнені садовими рослинами (серед яких були і лікарські), фруктовими деревами. Перед фасадом костелу скульптор Леблан встановив три кам'яні скульптури святих, яким притаманні риси рококо. Вистріжені рослини, скульптури на хвилястих постаментах і риси рококо в скульптурах — ознаки пізнього бароко, більш притаманні світському палацу з регулярним садом, ніж монастирю.
Збережене планування саду, скульптури на барокових постаментах і невеликі розміри саду надали можливість відреставрувати бароковий сад і можливість повернути йому вигляд, наближений до первісного. Комплекс архітектурних споруд монастиря використовується Львівською галереєю мистецтв«Памятники градостоительства и архитектуры УССР», Киев, «Будивельник», Т № 3, 1985.
Наприкінці 1590-х років райця Львова Йоган Шольц-Вольфович заклав на своєму підміському лані сад, який його зять Антоніо Масаріо переробив на італійський терасний регулярний парк і подарував місту. Цей найдавніший міський парк України до сьогодні прикрашає місто, як парк імені Івана Франка.
Друга хвиля створення садів бароко була ініційована російськими поміщиками на Лівобережній Україні наприкінці 18 ст. Але ці сади мали обмежене поширення і невелике за площею розпланування (залишки саду бароко в садибі Хомутець, Полтавська область). Грандіозне розпланування саду барокового типу в Києві поблизу сучасного Маріїнського палацу (проєкт саду Д. Фока 1748 року .) не було здійснене через несиметричну ділянку, багату рівчаками (що потребувало зачних капіталовкладень і було відхилено), і швидку зміну моди на сади пейзажного типу.
Перелік барокових садів на землях України
Італійський парк (Підгірці) Замковий сад (Жовква) Сад монастиря капуцинів (Олесько) Святоюрський парк (Сад собору святого Юра, Львів) Сад бароко, Ляшки Муровані сад бароко Вишнівецького замку в межах бастіонів фортеці (відомий за планами 18 ст., перепланований на пейзажний парк) Хомутець, садиба Муравйових-Апостолів, Полтавська область, Миргородський район
Пейзажні парки і паркобудівник Деніс Макклер
Нерівномірність розвитку різних держав у XVII—XVIII століттях призвела до занепаду Іспанії, підвищенню Голландії і Франції. В тіні цих процесів визрівала могутня державність Британії, що наприкінці XVIII і в XIX столітті стане домінувати в Європі і світі.
Пошуки свого, незапозиченого з континенту Європа, до якого англійці відносились досить підозріло, найбільше відбилися в паркобудівництві і призвели до появи саду англійського типу. Всі різновиди пейзажних парків в Європі неправильно називають англійськими, хоча вони теж мали національні особливості, але малопомітні в порівнянні з національними садами бароко.
Першими майстрами пейзажних парків Британії стануть Вільям Кент (1684—1748), Чарльз Бріджмен. У XVIII столітті їх справу продовжили Ланселот Браун (1715—1783) і уславлений Хамфрі Рептон (1752—1818). Провідником пейзажних парків на землях України був Деніс Макклер (більш відомий як Діонісій Міклер, 1762—1853).
Макклер упорядкував близько п'ятдесяти (50) парків. Серед них вирізняються парки у Млинові, Порицьку, Боремлі, Здовбиці, , Підлужному, Колодному, Чернятині, Малинчанах, Сетничанах, вже згаданий Ботанічний сад у Кременці. На жаль тільки мала частина цих парків збереглася донині, як то, наприклад, Кременецький ботанічний сад, Новоселицький парк, Полонський парк, Самчиківський парк, Чернятинський дендрологічний парк.
«Оссіановські» парки — Софіївка та Алупкинський парк Воронцовського палацу в Криму