Росто́вський запові́дник, повна офіційна назва Держа́вний приро́дний біосфе́рний запові́дник «Росто́вський» () — біосферний заповідник, розташований у Ростовській області Росії. Заснований 27 грудня 1995 року. Площа заповідної території становить 9531,5 га. Заповідник створений задля охорони унікальних ділянок південних цілинних степів, водно-болотних угідь озера Манич-Гудило, рідкісних представників рослинного і тваринного світу.
Флора заповідника налічує 459 видів вищих рослин, 12 видів мохів і 52 види грибів, серед яких щонайменше 14 охоронюваних, а також чимало ендемічнихШишлова Ж. Н., Шмараева А. Н., Буркина Т. М. Флора и растительность // Летопись природы (1998—2002). — Орловский, 2003. — С. 16—17.. Фауна Ростовського заповідника включає ссавців 38 видів, птахів — 217, плазунів — 12, земноводних — 3, комах — близько 1600 видів. З орнітофауни заповідника 30 видів птахів занесені до Червоної книги Росії, а 11 — до Червоного списку Міжнародного союзу охорони природиГазатулин И. И. Фауна и животное население // Летопись природы (1998—2002). — Орловский, 2003. — С. 40—52.. Територія Острівного філіалу заповідника та буферної зони навколо нього включена Рамсарською конвенцією до списку водно-болотних угідь міжнародного значенняГазатулин И. И. Територия заповедника // Летопись природы (1998—2002). — Орловский, 2003. — С. 7—8..
Історія
Степи на теренах сучасної Ростовської області були освоєні людьми здавна. За античної доби вони входили в зону розселення скіфів і сарматів, у IV—XI століттях належали хозарам, в XI—XIV віках ними кочували половці. До сьогодні лише в Стариковському філіалі збереглося 7 курганів, вік яких визначають у 5000 років. Після включення цих земель до складу Російської імперії їхнє населення було етнічно неоднорідним: нарівні з осілими російськими й українськими селянами, тут ще мешкали калмики, які займалися напівкочовим скотарством. Отже більшість місцевих угідь були пасовищами, однак частка ріллі постійно збільшувалась через інтенсифікацію сільського господарства. Вже на початку XIX століття в ростовських степах зникли такі копитні як тарпани і сайгаки, значно знизили свою чисельність великі птахи: дрохви, степові орли і журавлі.
У 1895—1896 роках ґрунтознавець В. В. Докучаєв звернув увагу на необхідність охорони тоді вже нечисленних ділянок цілинного степу, наголошуючи на тому, що вони мають не тільки естетичне, природоохоронне, але й наукове значення, адже тоді ці землі були практично не досліджені. Заклик науковця підтримали члени Новоросійської філії Російського ботанічного товариства. У XX столітті аналогічну ідею неодноразово подавали академіки Н. П. Городин і Б. О. Келлер, член-кореспондент Академії наук СРСР В. М. Лавренко, у 1950—1970-х роках на її підтримку висловлювався професор Г. М. Зозулін, ростовські ботаніки і ґрунтознавці К. Н. Залесський, А. М. Ярашенніков, М. Н. Поляков, А. Ф. Флєров. Лише по ста роках проєктної підготовки план заповідних ділянок був затверджений. 17 грудня 1995 року постановою російського уряду був заснований Ростовський заповідник, чия площа становила 9531,5 га. 4 листопада 2000 року голова адміністрації Ростовської області своїм рішенням затвердив навколо Острівного і Стариковського філіалів заповідника буферну зону площею 74 350 гаПостанова Губернатора Ростовської області № 417 «Про охоронну зону державного природного заповідника „Ростовський“ на території Орловського району Ростовської області» від 4 листопада 2000 року.. Крім того, керівництву Ростовського заповідника підпорядкували окремий природоохоронний об'єкт — Цимлянський заказник.
Клімат Ростовський заповідник розташований у континентальній кліматичній зоні помірної смуги. Його терени зазнають впливу атлантичних і полярних східно-азійських циклонів і антициклонів, що обумовлює часту переміну атмосферного тиску і напрямку вітрів у цьому регіоні. За агрокліматичним районуванням він відноситься до зони з помірно холодною зимою і дуже спекотним посушливим літом.
Середньорічна температура повітря на його території становить +9,3 °C. Найхолодніший місяць — січень, чия середня температура складає –5,6 °C. Середня температура найтеплішого місяця, липня, дорівнює +24 °C. Екстремальні зимові температури понижуються до –35…–36 °C, літні сягають +40…+42 °C. Безморозний період із температурами вищими за +5 °C триває 185—190 днів. Сума активних температур у вегетаційний період складає 3400—3500°C.
Середньорічна кількість опадів над територією Ростовського заповідника не перевищує 300—400 мм, причому з них 200—240 мм випадають у вегетаційний період. Найвища відносна вологість повітря зафіксована в січні (82—83 %), найнижча — у серпні (38—40 %)Газатулин И. И. Погода // Летопись природы (1998—2002). — Орловский, 2003. — С. 13.. Стійкий сніговий покрив утворюється лише наприкінці грудня, а вже в середині березня середньодобові температури переходять межу в 0 °C. Отже фенологічна зима у заповіднику триває не довше двох місяців, причому взимку 40—50 днів припадає на відлиги, коли температура повітря тимчасово може підвищуватись навіть до +10 °C. Середня висота снігового покриву складає 10—15 см, у листопаді буває від 2 до 7 днів, коли утворюється наст без снігу (льодяна кірка).
Над територією Ростовського заповідника віють здебільшого східні й південно-західні вітри, рідше — західні. Вітряних днів тут дуже багато, лише о теплій порі року 102 дні бувають з суховіями; в середньому за рік 22 дні бувають з сильними вітрами (зі швидкістю понад 15 м/с), 9 — з пиловими бурями. Такі буревії в заповіднику нерідко здіймають не тільки пил, а й сіль з висохлих озер, що істотно впливає на навколишню рослинність.
Географія Ростовський заповідник розташований у Південному федеральному окрузі Росії, на південному сході Ростовської області в межах Орловського і Ремонтненського районів. Його територія складається з чотирьох просторово ізольованих філіалів, витягнутих у напрямку із заходу на схід на відстані 5—25 км один від одного.
Острівний філіал — найзахідніший і найбільший за розміром, має площу 4591 га, але з них тільки 1913,4 га припадає на суходіл, решта 2766,4 га це акваторія озера Манич-Гудило. Цей філіал розташований в Орловському районі за 79 км від його адміністративного центру — селища Орловський. За 14 км від заповідних кордонів в напрямку північного сходу знаходиться селище Волочаєвський, в якому розташована адміністрація заповідника. Острівний філіал включає озерні острови Водний (Південний) і Горілий, а також 10 га материкового берега. Крім власне акваторії ландшафти цієї частини заповідника представлені степовими ділянками, солонцюватим болотом (38,9 га), балкою (11,8 га) і солончаком (5,2 га).
Стариковський філіал — наступний на схід після Острівного; обіймає площу в 2182,5 га. Розташований на сході Орловського району. Його терени складають переважно колишні пасовища (1981,6 га), сіножаті (34 га), перелоги (121,7 га) та яри (17,9 га). Кордони цього філіалу пролягають за 10—12 км у напрямку південного сходу від хутора Курганний, через який проходить автомобільне шосе регіонального значення Орловський — Ремонтне.
Краснопартизанський філіал — обіймає площу в 1768 га. Розташований у Ремонтненському районі за 10—12 км на південний захід від села Києвка, через яке також пролягає траса Орловський — Ремонтне. Ландшафти цього філіалу являють собою переважно колишні пасовища (1651,1 га), що нині перетворились на дикий степ. Також в його межах існують невеликі ділянки ріллі (96,5 га), деревних насаджень (7,2 га) і водойм (4,2 га).
Цган-Хаг — найменший і найсхідніший філіал, чия площа становить 990 га. Знаходиться у Ремонтненському районі, кордони цього філіалу пролягають за 10—12 км на захід від села Кормове, через яке проходить автомобільна траса регіонального значення Ремонтне — Приютне. Природні кордони Цган-Хага збігаються з кордонами однойменного урочища, розташованого на вододілі балок Солонка і Крутенька. Воно являє собою солончак, який навесні перетворюється на озеро з невисокими островами і мисами. Солончакові пустки займають площу 609 га, ще 381 га припадає на колишні пасовища.
З точки зору фізичної географії терени Ростовського заповідника цілком лежать в межах Кумо-Маницької западини, у північній частині долини, утвореної річкою Західний Манич. Кумо-Маницька западина являє собою тектонічне пониження, яке виникло внаслідок підняття двох прилеглих до неї рівнин — Східноєвропейської на півночі та Передкавказзя на півдні. В сучасний історичний період ця западина на заході переходить у долину Дону, а на сході сполучається з Прикаспійською низовиною. З двох великих рівнин, які її обмежують, до заповідних кордонів дотичні такі геологічні утворення як Сало-Маницька гряда (підняття) на півночі та пологий схил Ставропольської рівнини на півдні. Найвища точка Сало-Маницької гряди (131 м) знаходиться всього лише за 12 км від кордону Стариковського філіалу, відроги цієї гряди входять до охоронної зони заповідника.
Кумо-Маницька западина має дуже незначну висоту над рівнем моря: абсолютна висота її дна становить лише 7—10 м. Найнижчу центральну частину западини заповнило велике озеро Манич-Гудило. Внаслідок періодичного розмивання і накопичення наносів у минулі геологічні епохи навколо озера сформувались чотири тераси. Перша тераса наразі здіймається над дном долини на 3—6 м, над нею височіє друга, яка простирається на 10 км. Третя тераса має висоту 15—35 м над рівнем моря і вшир простирається на 7 км. Четверта тераса зазнала сильної ерозії і в сучасну історичну добу майже непомітна. Острівний, Краснопартизанський філіали і Цган-Хаг розташовані в межах першої та другої терас, і лише Стариковський філіал знаходиться на третій. Взагалі він є найбільш високою частиною заповідника (середня висота над рівнем моря 100 м). Загалом долина Манича в околицях озера Манич-Гудило простягається вшир на 20—30 км.
У всіх філіалах Ростовського заповідника ландшафти типово рівнинні. До крупних форм рельєфу, наявних на його території, слід віднести берівські бугри, великі улоговини між пагорбами, яри, балки, урвища. Берівські бугри являють собою видовжені піщані пагорби м'яких обрисів, що здіймаються у висоту на 15—20 м і простягаються на відстань до 2 км. Вони надають рельєфу заповідника хвилястого характеру. Улоговини між берівськими буграми часто перетворюються на солоні озера, а ті при висиханні — на солончаки. Яри зазвичай неглибокі, найкраще вони розвинуті в Стариковському та, особливо, Краснопартизанському філіалах, зокрема, в останньому на схилах балки Солонка на відстані 3 км налічують 14 молодих ярів. Їхня довжина коливається в межах від 45 до 300 м, а ширина складає 3—10 м. Яри є наслідками ґрунтової ерозії, яку в минулому спричинило надмірне випасання худоби і викликана ним деградація степової дернини (прояв опустелювання). Старі яри поступово перетворюються на балки, чиї обриси згладжує вітрова ерозія, а схили закріплює розвинута степова рослинність. В Острівному філіалі на острові Водний є Журавлина балка, яка утворилась в улоговині між двома увалами завдовжки 8 і 6 км. Частина цієї балки перетворилась на озерну затоку. В Стариковському філіалі є великі балки Старикова, Крута і Лисяча, в Краснопартизанському крім згаданої балки Солонка існує балка Волочайка. Урвища в Ростовському заповіднику існують лише на берегах Острівного філіалу. Всі вони є наслідками берегової ерозії, тобто виникли під дією хвиль, які призводять до періодичних обвалів ґрунту.