Діотіма

Діотіма або Діотіма із Мантине́ї () — давньогрецька філософиня, пророчиця, жриця та гетера. Одна з головних постатей в діалозі Платона «Бенкет». Навчила Сократа філософії любові (знанню про Ерос).

Історичні відомості У перекладі з грецької ім'я Діотіма (Διοτίμα ← Δίας (Зевс) + τιμή (честь) позначає «честь Зевса» або «шанована Зевсом».

«Вперше питання про те, що образ Діотіми вигаданий, поставив Марсіліо Фічіно у праці під назвою Oratio Septima II. До цієї праці, як наголошують дослідники, ніхто не ставив під сумнів існування такої жінки-філософа. Очевидним стає те, що італійський гуманіст не хотів допустити, щоб філософ, тим паче, який вчив Сократа філософії любові — був жінкою. Його думка стала настільки авторитетною, що наступні 500 років у текстах тих чи інших авторів можна бачити вислови, які співзвучні з поглядами Фічіно»Mary Ellen Waithe. Diotima of Mantinea. In M.E. Waithe (Ed.), A history of women philosophers: Vol. 1. Ancient Women Philosophers. Dordrecht Netherlands: Martinus Nijhoff Publishers. 1987, p.106.

Взагалі, як зазначає дослідниця Марі Елен, існує три джерела, що свідчать на користь історичності Діотіми:

І. Діалоги Платона ІІ. Письменники та мислителі елліністичної доби ІІІ. Археологічні артефакти з Оксфордської колекції.

Як зазначають стародавні рукописи, жриця Діотіма жила в стародавній Мантінеї, древньому місті в Аркадії, області Стародавньої Греції, яка відіграє важливу роль у Платонівському діалозі «Бенкет» (дослівно: «Симпозіум»).

Перше джерело щодо неї — це діалог Платона. Як зазначає Л. Джордж, основна причина неприйняття історичності Діотіми такою, якою вона постає у Платона, полягає в тому, що філософія для давніх греків була справою винятково чоловіків, і тому вчені сумнівалися, щоб Сократа аналізу філософських проблем навчала жінка. Однак майже всі характери в діалогах Платона, які знаходили, відповідали справжнім людям, що жили в Афінах часів античностіRuby Blondell The Play of Character in Plato's Dialogues, Cambridge University Press, 2002, p.31Von der Historizität überzeugt ist Walther Kranz: Diotima von Mantineia. In: Walther Kranz: Studien zur antiken Literatur und ihrem Fortwirken, Heidelberg 1967, S. 330—337, hier: 330f. Für die Möglichkeit der Historizität oder eines historischen Vorbilds plädieren u. a. Ute Schmidt-Berger (Hrsg.): Platon: Das Trinkgelage, Frankfurt am Main 1985, S. 140 und Debra Nails: The People of Plato, Indianapolis 2002, S. 137f. Zu den Befürwortern der gegenteiligen Auffassung zählen Gregory Vlastos: Socrates. Ironist and Moral Philosopher, Cambridge 1991, S. 73 Anm. 128, Heinrich Dörrie: Diotima. In: Der Kleine Pauly, Band 2, München 1979, S. 94f. und Eveline Krummen: Sokrates und die Götterbilder. In: Perspektiven der Philosophie 28, 2002, S. 11–45, hier: 19f. Siehe auch Luc Brisson (Hrsg): Platon: Le Banquet, 2. Auflage, Paris 2001, S. 29f.; Hayden W. Ausland: Who Speaks for Whom in the Timaeus-Critias? In: Gerald A. Press (Hrsg.): Who Speaks for Plato? Studies in Platonic Anonymity, Lanham 2000, S. 183—198, hier: 185f. (und S. 186 Anm. 11 zu den Anfängen der Forschungsdiskussion im 18. und 19. Jahrhundert); Michael Erler: Platon (= Hellmut Flashar (Hrsg.): Grundriss der Geschichte der Philosophie. Die Philosophie der Antike, Bd. 2/2), Basel 2007, S. 196; Kurt Sier: Die Rede der Diotima, Stuttgart 1997, S. 8..

Всі дані пізніших античних авторів засновані на діалогах Платона. Образ Діотіми деякі з них прикрашають з вигаданими доповненнями. Якщо це вигадана персонажка, яка може походити від Мантінеї — це натяк на свою функцію її як провидиці (Mantis). Згідно з однією з гіпотез, фігура Діотіми Платоном була введена як опонування праці Есхіна (теж учня Сократа), який в одному зі своїх творів теж виводить образ ДіотімиBarbara Ehlers: Eine vorplatonische Deutung des sokratischen Eros, München 1966, S. 131—136; zustimmend Holger Thesleff: Platonic Patterns, Las Vegas 2009, S. 266, 283f..

Також деякі вчені здебільшого XIX — початку XX століть вважали, що Платон використав як прототип Діотіми Аспасію — другу дружину Перікла, інтелектом і дотепністю якої був вражений. Ідентичність Діотіми і Аспасії повністю спростовувало інше джерело — діалог Платона «Μενέξενоς» (Menexenos), в якому Аспасія виступала вже під власним ім'ям. Таким чином вчені дійшли висновку, що Платон не використовував вигадані імена, а Діотіма — реальна історична постатьWider, Kathleen. «Women philosophers in the Ancient Greek World: Donning the Mantle». Hypatia vol 1 no 1 Spring 1986. Part of her argument focuses on the point that all scholars who argued 'for' a fictitious Diotima were male, and most used as a starting point Smith's (Smith, Dictionary of Greek and Roman Biography and Mythology, 1870) uncertainty of her actual existence..

При написанні «Фрагментів досократиків» Дільс-Кранц не включили до змісту Діотіму; це ж стосується славносвісного і фундаментального «Словника Суда».

У «Бенкеті» Платона

Ситуація діалогу

Діотіма — єдина жіноча персонажка, яка в платонівському діалозі говорить. Це відбувається тому, що хоча хід діалогу відбувається в межах симпозіуму (пиятика, свято), сама Діотіма не бере участі в ньому. Сократ — головний герой діалогу, з розмов з Діотімою отримує знання про Ерос. У нього були спеціальні цілі для отримання такої освіти, коли Діотіма тимчасово відвідала Афіни та проживала в них. У симпозіумі Сократ може похвалитися своєю досконалою мудрістю. Він дає її висловлювання в прямій мові знову і знову, а також ототожнює себе з їх змістом, а не створює її як власну теорію.

Промови Діотіми є філософською кульмінацією «Бенкету». В іншому випадку, з промови Діотіми відомо, що вона була провидицею, чия мудрість дала їй екстраординарні здібності. За повідомленням Сократа, Діотіма була здатна відстрочити наступ чуми в Афінах протягом 10 років на жертви [Symp.201d], діючи як жриця. Це стосується чуми, яка спалахнула в Афінах у 430 р. до н. е. («афінська чума»). Жіноче ім'я Діотіма було рідкіснимLuc Brisson: Diotima. In: Richard Goulet (Hrsg.): Dictionnaire des philosophes antiques, Bd. 2, Paris 1994, S. 883—884, hier: 884., частою була чоловіча форма DiotimosSiehe John S. Traill: Persons of Ancient Athens, Bd. 6, Toronto 1997, S. 52–62; Kurt Sier: Die Rede der Diotima, Stuttgart 1997, S. 8.. У своєму відтворенні розмови з Діотімою [Symp 201d-212c] Сократ описує першу природу Ероса. Він приходить до неї, як до наставниці, вчительки. Ставлячи питання, які приведуть його до більшого розуміння, вона бере на себе роль акушерки знання, яку зазвичай грає Сократ в діалогах Платона. Там, де він повинен зізнатися, що не знає відповіді, вона відкриває йому істину.

Промова Діотіми і її філософія любові

Діотіма, на відміну від усіх інших учасників «Бенкету», у діалозі із Сократом говорить виключно про гетерогенну любов.

В діалозі «Бенкет» можна виділити такі основні моменти філософії любові Діотіми:

1) Амбівалентність сутності любові

Як стверджує Діотіма, Ерос був зачатий на бенкеті в честь дня народження Афродіти. Це трапилось досить випадково, адже це була пиятика, а тому Пенія, як спрагла богиня бідності, вирішила злягтися із Поросом, богом багатства. До речі, цей міф про походження Ероса зустрічається в античній спадщині лише в даному діалозі. І цим пояснюється, на думку Діотіми, чому Ерос є постійним супутником Афродіти. Оскільки батьки Ероса були протилежними за природою, він увібрав риси як батька, так і матері. Російський філософ І. Ільїн коментуючи цей міф пише у праці «Про любов»: «бідність — бо у людини виникає почуття, що вона ніколи не володіє своїм скарбом (коханою особою) до кінця і що без неї і поза нею вона сама мізерна, сумна і самотня. Звідси почуття душевної слабкості, нещастя, розчарування у всьому і ремствування на свої злидні та бідність».

Відповідно:

Відповідно до амбівалентності Ероса стає ясним, що з появою любові, як підкреслює практично вся західноєвропейська філософська думка, ми стаємо на шлях, де різко зростають не тільки радощі життя, але ще більше його труднощі, біль, тривоги. Це зовсім новий серед стимулів людської поведінки, і він кидає відблиск на всі інші стимули, зміщує їх рівновагу, різко змінює пропорції. Простота людського життя тепер зникає, народження любові ускладнює індивідуальне життя, позбавляючи його ясності, цілісності і чіткої визначеності.

2) Герменевтичність природи любові

Діотіма називає Ероса (любов) Великим генієм (Δαίμων μέγας) [Symp. 202d]. Геніальність його полягає в тому, що він є тлумачем і посередником між Божественним і людським світами (Ἑρμηνεῦον καὶ διαπορθμεῦον θεοῖς τὰ παρ ἀνθρώπων) [Symp.203e]. Тому, перебуваючи посередині між Богом і людьми, Ерос здійснює насамперед словесну службу. У цьому якраз його основна функція і сила. Він герменевт (δαμονιον ερμενεῦτον), що дає людям розуміння божественної істини. Саме в цьому ракурсі Платон і каже про еротичне знання: знання, яке починається з любовіЯннарас Х. Філія, агапе і ерос у церковній перспективі / Х. Яннарас / Людська цілісність і зустріч культур / Упоряд К. Б. Сігов. — М: ДУХ І ЛІТЕРА 2007. — С.63.. Це знання, яке від любові дає особливе та унікальне розуміння всього.

Існуючи як акт і процес, любов відкриває розуміння і проводить герменевтику сущого в його таємному бутті, причому так, що завдяки йому люблячий і улюблене можуть брати участь одне в одному, розширюючи себе за рахунок Іншого і знаходячи тим самим себе в Іншому і при цьому не втрачати себе у всепоглинаючому екстазі. Істинна любов проявляється у своїй чистоті буття, і ті, хто опиняються залученими в цю стихію любові, постають у розрізі цього істинного буття, у світі чистих сутностей або, як сказав би Платон, ідейБауман З. Нужен ли любви рассудок? / З.Бауман. Индивидуализированное общество. — М.: ИНФРА-М, 2004. — С.120.

3) Зв'язок любові з філософією

Діотіма зазначає: .

Оскільки любов за природою філософічна, мудра, філософська думка від античності (починаючи з Емпедокла) донині розглядає любов не лише як чуттєве та пристрасне бажання поєднатися з Іншим, але й як сутнісне пізнання, розумну та мудру силу, що здатна по-особливому розуміти. Мудрість як характеристика любові дозволяє їй максимально глибинно пізнавати, осягати все, що люблячу людину оточує, не стільки з якоїсь меркантильної, корисливої мотивації, скільки як щось вічне та неповторне, яке спонукає особистість до піклування та відповідальності за людину, до якої направлена інтенція любові.

4) Любов — це прагнення до безсмертя і зв'язок із прекрасним

Діотімі, згідно зі словами Сократа, належить у даному контексті наступна думка:

Для Діотіми сенсом любові є те, що вона долає смерть, адже люди воліють любити, бо прагнуть до безсмертя. Лише любов здатна перемогти смерть. Любов стає могутнішою за смерть, оскільки вона, підкреслює російська дослідниця феномену любові О. Зубець, «несе в собі безліч нещасть, любовна історія насичена випробуваннями. Але не тому, що вона є формою боротьби, що вимагає таємниці, тривоги і постійного здобуття коханої, як вважав автор „мистецтва куртуазної любові“ Андреас Капелланус. Любов сама по собі неминуче споруджує перепони. Вірніше, породжуваний нею вихід за рамки існуючої ціннісно-нормативної системи означає виникнення перешкод особливого роду. У житті і без любові в досягненні цілей, втілення цінностей завжди існують більші чи менші труднощі. Але в даному випадку перешкодою виступає не та або інша подія, факт, окрема норма або цінність, а вся ціннісно-нормативна система, хоча і виявлятися це трагічна ставлення може і у вигляді окремих проблем і складнощів»Зубец О. П. Любовь в зеркале морали / Размышления о любви. — М.: Знание, 1989. — c. 5..