«Zombie» () — протестна пісня ірландського альтернативного рок-гурту The Cranberries. Її написала вокалістка гурту Долорес О'Ріордан про юних жертв вибуху в місті Воррінгтон, в Англії, під час конфлікту в Північній Ірландії, відомого як The Troubles. Пісня випущена 19 вересня 1994 року лейблом Island Records як головний сингл з другого студійного альбому гурту No Need to Argue (1994). Критики описували «Zombie» як «шедевр альтернативного року» з гітарним звучанням у стилі ґрандж із сильним дисторшном і крикливим вокалом, що було нетипово для інших робіт гурту.
Хоча лейбл побоювався випускати політично гостру пісню як сингл, вона посіла перше місце в чартах Австралії, Бельгії, Данії, Франції, Німеччини та Ісландії. Пісня не змогла потрапити до американського чарту Billboard Hot 100 через тогочасні правила, але посіла перше місце в чарті Billboard Alternative Airplay у США. Слухачі австралійської радіостанції Triple J обрали її піснею №1 у рейтингу за 1994 рік, а також вона отримала нагороду за найкращу пісню на церемонії MTV Europe Music Awards 1995. Музичне відео зрежисував Семюел Байєр; у ньому Долорес співає, пофарбована в золото, а також показано кадри зруйнованого війною Белфаста. У квітні 2020 року це стало першою піснею ірландського гурту, яка набрала понад один мільярд переглядів на YouTube.
Учасники гурту зазначали, що пісня викликала дуже сильну реакцію у слухачів. Після смерті Долорес О'Ріордан у 2018 році пісня стала своєрідним в Ірландії — спочатку для команд із рідного міста гурту Лімерик, а пізніше для національної збірної Ірландії з регбі, починаючи з Кубка світу з регбі 2023 року. Гурт записав акустичні, спрощені версії пісні для MTV Unplugged та для альбому (2017). Також О'Ріордан планувала записати вокал для версії американського гурту . Кавер-версії пісні виконували багато артистів.
Передумови і написання The Troubles — назва конфлікту у Північній Ірландії, який тривав від кінця 1960-х років до 1998 року. Тимчасова Ірландська республіканська армія, ірландська республіканська воєнізована організація, вела з метою припинити британське правління в Північній Ірландії та об'єднати регіон із Республікою Ірландія. Республіканські та воєнізовані угруповання вбили понад 3500 людей, багато з яких загинули внаслідок . Один із таких вибухів стався 20 березня 1993 року, коли два саморобні вибухові пристрої IRA, заховані у сміттєвих урнах, були підірвані на вулиці у Воррінгтоні. Під час нападу загинули двоє дітей: трирічний Джонатан Болл і дванадцятирічний Тім Перрі. 56 людей були поранені. Болл загинув на місці вибуху від уламкових поранень, а через п'ять днів Перрі помер у лікарні від травм голови. О’Ріордан вирішила написати пісню, що осмислює цю подію та смерть дітей, після відвідин міста:О'Ріордан зазначала, що пісня прийшла до неї «підсвідомо» посеред англійського туру гурту The Cranberries у 1993 році, коли вона написала основні акорди на своїй акустичній гітарі. Коли вона повернулася до свого рідного міста Лімерик і після вечора поза домом прийшла до своєї квартири, вона зіграла ці акорди й почала будувати навколо них пісню, швидко «придумавши приспів, який був причепливим і схожим на гімн», а незабаром перейшла й до куплетів. Вона принесла ідею пісні, яка спочатку мала назву «In Your Head» (), до невеликого «репетиційного сараю» гурту The Cranberries у . Оскільки вона грала на акустичній гітарі, інші учасники гурту спочатку підхопили її у, як висловився гітарист : «такому солодкому інді-поповому стилі», характерному для інших пісень гурту, але О'Ріордан вирішила, що це не те, чого вона хоче, взяла електрогітару й заявила, що «пісня має бути важкою, бо вона про гнів». Барабанщик Фергал Лолер згадував, що «зазвичай у тій маленькій кімнаті намагаєшся грати тихіше, щоб нікого не оглушити», але О'Ріордан грала голосно, і «ми майже не чули слів, бо вона співала крізь звук своєї гітари», а сама співачка наполягала, що хоче більше педалей дисторшну для гітар і просила більшої сили, ніж зазвичай, у партії барабанів.
Створення та випуск Невдовзі після завершення написанна «Zombie» гурт включив її до свого ; за словами Лолера, пісню виконували наживо цілий рік до того, як її записали, і публіка реагувала на неї з великим ентузіазмом. Пісню записали у 1994 році на студіях The Manor Studio в Оксфорді та Townhouse Studios у Лондоні разом із продюсером . Музиканти витратили багато часу на підбір налаштувань гітар, щоб досягти достатньо масштабного звучання; О'Ріордан зазначала, що «звук виник природно, бо ми використовували наші живі інструменти, почали експериментувати з акустичним фідбеком та дисторшном». Гоган додав партію ритм-гітари, щоб створити текстуру під рифами О'Ріордан. Пісня стала радикальним відходом від звучання, яке гурт демонстрував на дебютному альбомі Everybody Else Is Doing It, So Why Can't We?, де домінували дзвінкі гітари та струнні. Гоган зазначив, що «Zombie» змусила гурт усвідомити, «що можна звучати важко й водночас зберігати мелодію», що стало переломним моментом у їхньому стилі написання пісень і концертних виступах.
Розуміючи потенціал пісні, The Cranberries хотіли випустити «Zombie» головним синглом перед виходом альбому No Need to Argue. Колишній менеджер Аллен Ковач стверджував, що Island Records наполягав не випускати «політично гостру пісню» як сингл, а О'Ріордан нібито розірвала чек на один мільйон доларів, який лейбл запропонував їй за роботу над іншою піснею. «Долорес була дуже маленькою й крихкою людиною, але мала сильні переконання», казав Ковач. «Вона вважала себе міжнародною артисткою і хотіла підкорити решту світу, а „Zombie“ була частиною цієї еволюції. Вона відчувала потребу вийти за межі „я люблю тебе, ти любиш мене“ і писати про те, що відбувалося в Ірландії в той час». Island Records і менеджмент також заявляли, що пісня «надто суперечлива, її можуть не крутити на радіо». Гоган додав, що лейбл не очікував головного синглу, який звучав би інакше, ніж попередні роботи гурту, «замість того щоб випустити ще одну „Linger“ чи „Dreams“». Лолер згадував, що переконував представників лейблу: протягом року, коли гурт виконував «Zombie» на концертах, «для нової пісні, яку публіка раніше не чула, реакція була дуже сильною», і це було «ознакою того, що пісня чіпка. Людям вона подобається. Вона має спрацювати». З часом, за його словами, «ми наполягали й наполягали, і зрештою вони погодилися її випустити».
Коли 19 вересня 1994 року вийшов сингл «Zombie», а наступного місяця — альбом No Need to Argue, разом із музичним відео, яке активно транслювалося на MTV, The Cranberries стрімко здобули міжнародну славу. Невдовзі після виходу пісні та відео в місцевих газетах з'явилися публікації з критикою О'Ріордан за те, що вона «пише про The Troubles»; на ці зауваження вона відповіла, що «розуміла, що саме таким буде кут подачі пісні, адже вона суперечлива». Оцінюючи культурний вплив композиції, Гоган сказав: «Через цю пісню люди думали, що ми політичний гурт. ... Але це далеко не так. Долорес завжди писала від серця». Пізніше О'Ріордан заявила: «Якщо я щось думаю, я повинна це сказати. І мені справді байдуже, що хтось про це думає». Журналіст NPR Ендрю Лімбонг, виступаючи після смерті О'Ріордан у 2018 році, зазначив, що «хоча це була політична пісня, її не обов'язково цікавила політика як така». О'Ріордан говорила: «Я просто не можу прийняти, що дітей убивають через політичне насильство», і сподівалася, що пісня «змусить людей трохи замислитися про наше суспільство і про те, ким ми стали».
Музика і текст Пісню «Zombie» характеризували як альтернативний рок та ґрандж. Пізніше О'Ріордан зазначала, що пісня не була свідомою спробою скористатися хвилею популярності ґранджу, але додавала, що «це був не ґрандж, просто час був вдалий», а також казала: «Ми просто були іншим типом гурту… і мали багато власних ідей». Гоган у інтерв'ю Rolling Stone зауважив, що раніше The Cranberries уже були прийняті «тим самим типом [ґранджової] аудиторії». О'Ріордан відповідала за більш важке звучання пісні, що, за її словами, було лише проявом її музичних уподобань, адже згодом вона говорила: «Ми просто випустили це з себе… увесь той гнів». Розповідаючи про музичний підхід до пісні та потребу у значно гучнішому звучанні, Гоган пояснював в інтерв'ю 2012 року для амстердамського видання FaceCulture, що «важче звучання було правильним для цієї пісні. Якби вона була м'якою, вона не мала б такого впливу. Саме тому вона так виділялася під час концертів». Особливо обурена тим, що терористи заявляли, ніби чинять ці дії від імені Ірландії, О'Ріордан наголошувала: «IRA — це не я. Я не IRA. The Cranberries — не IRA. Моя родина — не вони. Коли в пісні сказано: „It’s not me, it’s not my family“, саме це я й маю на увазі. Це не Ірландія — це якісь ідіоти, які живуть минулим». У той час О'Ріордан зазнавала критики за «жорсткі слова» у пісні, однак вона підкреслювала, що пісню написано з гуманістичної точки зору. Мати О'Ріордан, Айліна, також зазначала: «Вона була написана не як політична пісня, а як антивоєнна та антинсильницька композиція».
О'Ріордан ніколи не розкривала походження образу «зомбі» у тексті пісні, це поняття допускає особисте тлумачення значення. Проте існували різні думки щодо цього. Пишучи для The Telegraph, Ед Пауер висунув власну гіпотезу, зазначивши, що слово Zombie є «коментарем до того, як сліпе тримання за упередження, що існують століттями, може зменшити здатність людини до самостійного мислення». Автор видання Culture Trip Ґрем Фуллер вважав, що ця метафора, можливо, «оживляє дітей, чиї смерті надихнули О'Ріордан написати пісню». Соня Сарайя, музична й телевізійна критик з Miami Herald та Chicago Tribune, мала іншу думку, стверджуючи, що зомбі — це не загиблі діти, а «мертві діти, які населяють вашу свідомість; тіла, які ви бачили на зображеннях і не можете забути».
Вокал Вокал О'Ріордан відзначали як подібний до стилю співу , зокрема через швидкі й повторювані зміни висоти звуку, особливо йодлування, коли вона робить різкий перехід від грудного регістру до головного на другому складі слова Zom-bie, а також використовує підсилений спосіб формування голосних і приголосних. Це створює характерну вокальну манеру у поєднанні з гельським голосінням, мелодійними вокалізаціями, та виконанням із сильним ірландським акцентом. Автор Барт Плантенга у своїй книзі Yodel in Hi-Fi: From Kitsch Folk to Contemporary Electronica писав, що «її тендітний, тремтливий голос із надломом має природний „кельтський йодль“. Його також можна почути у „Zombie“» та інших піснях, де він використовується «для надзвичайно сильного емоційного ефекту». Мікаел Вуд із Los Angeles Times описував О'Ріордан як таку, що «доводить свій голос до різкого екстремуму, щоб передати біль», із «відчайдушним, йодлюючим вокалом, який викликає якесь давнє почуття». Журнал Far Out зазначав, що її вокальне виконання було «гортанним, благаючим, захопливим і абсолютно унікальним; О'Ріордан просить людяності єдиним способом, який вона знала». Сарайя писала, що її голос «часто здавався більшим за її маленьку статуру», а також зазначала, що приспів «майже виривається з її зазвичай дзвінкого голосу у вигляді гортанного звуку».Голос О'Ріордан — абсолютно унікальний. Вона навіть не намагається приховувати свій акцент. Насправді це додає її голосу глибини й характеру. О'Ріордан викладається повністю. Прекрасно. Безкомпромісно і невпинно. Вона впивається у слухача своїм приголомшливим вокальним натиском і тримає його у полоні.
— Джо Г'юз, How The Cranberries Blew Away Nirvana With Definitive Grunge Song «Zombie» — Alternative Nation.
Сприйняття
Позитивні оцінки