В'ячеслав Григорович Науменко (25 лютого 1883 — 30 жовтня 1979) — бойовий офіцер, учасник Першої світової і Громадянської війни в рядах Білих армій. Дійсний член Головного управління козацьких військ Імперського міністерства окупованих східних територій III Райху. З 1920 по 1958 рік — військовий отаман Кубанського козачого війська в Зарубіжжі, докладав всі свої сили для збереження козацтва в еміграції.

Життєпис 25 лютого 1883 — народився у станиці Петровській Кубанської області. Українець. 1901 — закінчив Воронезький Михайлівський кадетський корпус Служба в Російській імператорській армії 18 жовтня 1902 — отримав перше унтер-офіцерське звання. 21 січня 1903 — портупей-юнкер (юнкер, що фактично виконує обов'язки офіцера). 1903 — закінчив Миколаївське кавалерійське училище за 1 розрядом, отримав звання хорунжого, відправлений на службу до 1-го Полтавського козацького полку Кубанського козацького війська. 18 вересня 1904 — на «відмінно» закінчив стажування з саперної підривної справи та переведений до 5-ї сотні на посаду молодшого офіцера. 8 березня — 11 травня 1905 перебував у відрядженні у 2-му Кавказькому саперному батальйоні, де вивчав телеграфну справу. З 24 серпня до 6 листопада 1905 відряджений до Саратова. 3 січня 1906 — призначений завідувачем нестройовими нижніми чинами. Жовтень-листопад 1906 — відряджений до Конвою імператорського намісника та Головнокомандувача на Кавказі графа Воронцова-Дашкова, якого супроводжував у його поїздках по Кавказу. Був премійований срібним келихом с дарчим написом «За бездоганну службу». З 15 грудня 1906 — начальник полкової учбової команди. 1 червня 1907 — отримав чин сотника. 10 вересня 1907 — призначений на посаду полкового ад'ютанта 1-го Полтавського козацького полку Кубанського козацького війська. 14 жовтня 1909 — переведений до кадру 2-го Полтавського полку. 25 жовтня 1909 — відряджений до військового штабу Кубанського козацького війська. 1909 — безрезультатна спроба вступу до Академії генерального штабу; 8 серпня 1910 — вдруге відряджений до Академії для іспитів. 5 жовтня 1910 — отримав чин підосавула, але до Академії не прийнятий за конкурсом. 20 жовтня 1910 — повернувся з відрядження до полку. 1914 — закінчив Миколаївську академію Генерального штабу за 1 розрядом та за відзнаки у науках нагороджений орденом Св. Станіслава 3 ступені, зарахований до Генерального штабу за місцем служби — до штабу Кавказького військового округу. 22 липня 1914 — отримує призначення до 1-ї пільгової Кубанської дивізії (пізніше - 1-ша Кубанська козача дивізія (ЗСПР) на посаду старшого ад'ютанта штабу дивізії.

Перша Світова війна 1 серпня 1914 — в штабі 1-ї Кубанської козацької дивізії, згодом — начальник штабу 4-ї Кубанської дивізії в чині військового старшини, потім - Начальник Польового штабу командувача козацькими військами; 30 серпня 1914 — поранений в ногу в бою під Стриєм (Галичина), але лишився в строю. 9 лютого 1917 — призначений офіцером для доручень при штабі 31-го армійського корпусу. 2 серпня 1917 — отримав звання підполковника. 14 серпня 1917 — призначений на посаду старшого ад'ютанта відділення генерал-квартирмейстера штабу Особливої армії. Кубань 28 жовтня 1917 — начальник Польового штабу військ Кубанської області Виконував обов'язки начальника Польового штабу військ Кубанської області до з'єднання з Добровольчою армією генерала Корнілова. За цей короткий час змінилося чотири командувача Кубанською армією, й на начальнику штабу лежала вся тяжкість оперативних бойових дій. О. П. Філімонов. 22 лютого 1918 — склав ґрунтовну доповідь про оперативне положення, що складається на поточний момент. На підставі цього було прийняте рішення про евакуацію з Катеринодару Кубанського Військового уряду та Кубанської ради та похід на з'єднання з генералом Корніловим; 4 березня 1918 — отримав чин полковника, й подальша його військова служба тривала в лавах Добровольчої армії та Збройних сил Півдня Росії.

Громадянська війна Учасник 1-го Кубанського (Крижаного) походу Добровольчої армії. З 3 травня по 7 червня 1918 — виконував обов'язки начальника штабу Кубанського кінного загону та козацької бригади генерала Покровського. 8 червня 1918 — призначений командиром 1-го Кубанського полку2-й Кубанський похід Добровольчої армії закінчився визволенням значної частини території Кубані та взяттям Катеринодару, велика заслуга в цьому козаків 1-го Кубанського полку та особисто В. Г. Науменка., на чолі якого 2 серпня 1918 брав участь у визволенні кубанської столиці КатеринодаруЗгодом 1-й Кубанський полк був перейменований у Корніловський саме за ініціативою В. Г. Науменка. Після визволення Ставрополя партизанами полковника А. Г. Шкуро, з козаків Лабинського відділу Кубанського війська був сформирований 1-й Кубанський полк (згідно з попередньою системою територіального комплектування). Таким чином, у Добровольчій армії стало одразу два полки, одинакових за назвою та номером. Через це полковник Науменко подав рапорт командувачу Добровольчої армії генерал-лейтенанту А. І. Денікіну про перейменування свого полку на Корніловський на честь «национального русского героя генерала Лавра Георгійовича Корнілова». Денікін рапорт затвердив.. Вересень 1918 — призначений командиром 1-ї кінної бригади у 1-й кінній дивізії барона Врангеля з переводом на Армавірській напрям. 8 листопада 1918 — за бойові відзнаки представлений Врангелем до чину генерал-майора;З поміткою: «…З двох командирів бригад я мав прекрасного помічника в особі командира 1-ї бригади генерального штабу полковника Науменка, хороброго та спроможного офіцера…».Врангель 19 листопада 1918 — призначений членом Кубанського крайового уряду з військових справ. 1 лютого 1919 — обраний похідним отаманом Кубанського козацького війська. У вересні 1919 — під тиском «самостійників» з уряду П. Курганівського та загостренням політичної боротьби між керівництвом Добровольчої армії та проукраїнської частини Кубанської Ради, пішов у відставку з цих посад і перейшов до резерву ЗСПР. з 14 вересня до 11 жовтня 1919 — командир 2-го Кубанського корпусу (змінив на цій посаді генерала Улагая);Після підкорення Царіцина — «Червоного Вердена», де була розбита 10-та радянська армія, генерал Улагай наприкінці жовтня 1919 року відмовився від командування 2-м Кубанським корпусом та здав його генералу Науменку 11 жовтня 1919 — евакуйований з Сочі до Криму до Російської армії генерала Врангеля. В квітні 1920 — брав участь в десанті на Тамань під керівництвом генерал Улагай. з 27 липня до 24 серпня 1920 — Командир 1-ї кавалерійської дивізії Російської армії в Криму. з 09 вересня до 1 жовтня 1920 — Командир Кінної групи (після загибелі генерала Бабієва) 3 жовтня 1920 — поранений під час Задніпровської операції, здав командування генералу Чеснакову.

Еміграція Емігрував з козацькими частинами з Криму до острову Лемнос (Греція), де був обраний отаманом Кубанського козацького війська. Згодом перебрався до Сербії. з 1920 до 1958 (38 років) перебував на посаді Військового отамана в Зарубіжжі. 1943 — ще перебуваючи в Белграді почав співпрацювати зі спецслужбами III Райху. 1944 — виїхав до Німеччини, працював у Головному управлінні козацьких військ вермахту, а пізніше приєднався до Комітету визволення народів Росії генерала Власова. Наприкінці року переїхав до Південного Тиролю (Північна Італія), де змушений був здатися американцям. Через певний час був звільнений й відправився до родини у містечко Кемптен (Баварія). Розслідування його діяльності в Югославії під час німецької окупації та роботи в Головному управлінні козацьких військ в Берліні тривало кілька місяців. Дізнання не встановило складу злочину в його діях і він отримав дозвіл на виїзд до США. 1949 — прибуває пароплавом до США, привіз із собою регалії Кубанського козацького війська та козацький архів. Оселився біля Нью-Йорку. 1958 — склав з себе повноваження отамана, займався дослідженнями історії Кубанського козацького війська. 30 жовтня 1979 — помер у будинку для літніх людей, який утримувався Толстовським фондом біля Нью-Йорку, США. Похований на цвинтарі Успенського жіночого Новодівєєвського монастиря у Нанует, Нью-Йорк.

Примітки

Посилання Науменко Вячеслав Григорьевич