Еволюція динозаврів — процес розвитку динозаврів від найпростіших та найперших видів до величезної кількості та різноманіття протягом мезозойської ери від близько 225 млн років тому до 60 млн років тому, часу їхнього остаточного вимирання.

Походження динозаврів

Усіх архозаврів, що ближчі до птахів, ніж до крокодилів, відносять до авеметатарсалій (Avemetatarsalia). Туди ж належать птерозаври та динозаври з іншими базальними динозавроподібними (Dinosauromorpha).

Найближчими родичами справжніх динозаврів серед базальних динозавроподібних є такі таксони, як Lagerpeton, Marasuchus і Silesaurus, які рідко перевищували розміри людини.

Два дрібні й найпримітивніші роди, Lagerpeton і Dromomeron, жили у Південній і Північній Америках протягом середнього і пізнього тріасу. Ці плазуни були розміром зі свійського кота і, хоча їхні передні кінцівки не збереглися, вони були скоріш за все чотириногими. Іншим, ближчим до динозаврів, був малий рід Marasuchus, розміром з тер'єра. Його скелет пристосований до пересування стрибками. Найближчими родичами справжніх динозаврів є багата на види клада сілезаврових (Silesauridae), яка включає Silesaurus, Sacisaurus, Asilisaurus, Lewisuchus і Pseudolagosuchus. Більшість із них були чотириногими та рослиноїдними, з малим дзьобом на морди, щоб скубти рослинність.

Усі базальні динозавроподібні були малими тваринами й багато з них були чотириногими. Це дає привід припускати, що безпосередні предки динозаврів також були невеликими та чотириногими, а великі розміри й двоногість розвинулася вже після появи перших справжніх динозаврів. Найпримітивніші відомі динозаври були м'ясоїдними, однак найближчі родичі перших динозаврів, сілезаврові (Silesauridae), були рослиноїдними, тож доведено, що такими були й перші динозаври.

Епоха динозаврів припадає на час, котрий називається мезозоєм — «ерою середнього життя», вона ж складається із трьох періодів: тріасового (256—208 млн р. тому), юрського (207—146 млн р.) та крейдового (145—65 млн р.). За цей недовгий час вони встигли розвитись, опанувати Землю та майже повністю вимерти. Відкриття динозаврів стало справжньою сенсацією XIX століття, а XX століття комерціалізувало бренд «жахливих ящерів». Саме так перекладається з грецької мови термін «динозавр», який півтора століття тому першим ввів сер Річард Оуен — британський зоолог і палеонтолог.

Лаґозухуса було знайдено на теренах сучасної Аргентини, де на час тріасового періоду починали утворюватись гори Анди. Досі палеонтологи сперечаються куди його віднести: до динозаврів чи до плазунів. Власне Лаґозухус є перехідною формою між двома цими групами істот і поєднує ознаки як однієї, так й іншої, тому вчені залишають його некласифікованим, але вказують на приналежність до Архозаврів — рептилій, від яких походять крокодили та птерозаври. Очевидно, що третьою гілкою від Архозаврів стали Динозаври. У тій же Аргентині було знайдено скелети кількох дрібних видів справжніх динозаврів, зокрема, герреразавра, еораптора, а з Бразилії — ставрікозавра. Ці динозаври є дуже примітивними, тому довший час їх не могли віднести до жодної з груп динозаврів, але після досліджень доктора Поля Серено з Чиказького університету (США), їх класифікували як динозаврів-тероподів. А уже незадовго, по всій Пангеї розповсюдились перші справжні динозаври — целофізіси — дрібні, до 1,5 м заввишки, стрункі тварини.

Перші динозаври не могли конкурувати із численними равізухіями та синапсидами. І лише після того, як на первісну Землю впав черговий астероїд, що залишив 70-и кілометровий кратер Манікуаган у північному Квебеці (Канада), древні рептилії архозаври та синапсиди, за винятком ссавців, вимерли, давши динозаврам можливість заселити усю Землю на наступні 160 мільйонів років.

Перші динозаври

Одним з найбільш ранніх відомих на сьогодні динозаврів вважається Staurikosaurus, що жив 228 млн років тому, частковий скелет якого був виявлений у відкладах середнього тріасового періоду на території сучасної Бразилії. Велика гомілкова кістка довше стегнової, що характерно для бігаючих тварин, кістки кінцівок порожнисті. В 1963 був описаний ерреразавр, виявлений у відкладах пізнього тріасу на північному заході Аргентини. Через фрагментарності останків точна його класифікація була не визначена. Лише після того як в 1988 був виявлений ​​більш повний скелет з черепом, він в основному класифікувався, як примітивний теропод. Виявлений на території сучасної Мексики Tawa hallae, підтвердив зв'язок ерреразавра з більш пізніми тероподами. Ерреразавр досягав довжини до 4-х метрів і ваги 200—250 кілограм. Череп довгий і вузький, не має ознак характерних для більш пізніх теропод, будова задніх кінцівок також характерна для ранніх динозаврів.

Через чотири роки після відкриття ерреразавра, в Аргентині був знайдений скелет ще одного стародавнього динозавра — еораптора. Зовні він був схожий на інших рептилій, але особливості кісток і зубів дозволяють віднести його до примітивних тероподів. Палеонтологи вважають, що Eoraptor нагадує загального предка всіх динозаврів. Якщо ці припущення вірні, то ґрунтуючись на його рисах, можна говорити, що перші динозаври були маленькими, двоногими хижаками.

Відкриття примітивних, подібних динозаврам орнітодірів, таких як Marasuchus і Lagerpeton підтримують ці припущення; аналіз скам'янілостей даних рептилій дійсно говорить про їхній малий розмір і ходіння на двох ногах.

Найпершою відомою групою птахотазових динозаврів є Fabrosauridae (фаброзавріди). Найбільш ранній з них — пізанозавр, виявлений в породах верхнього тріасу на території сучасної Аргентини. Найкраще з Fabrosauridae вивчений рід Lesothosaurus, з Південної Африки. Як і всі інші фаброзавріди, він досягав у довжину близько 1 метра. Будова задніх кінцівок характерна для біпедальних тварин, велика гомілкова кістка значно довше стегнової. Деякі частини скелета схожі з такими у ранніх теропод, але тазові кістки та будова черепа і зубів вже мають ознаки птахотазових динозаврів.

На самих ранніх етапах еволюції динозаврів, земне середовище було заселена різними видами архозаврів і терапсид, такими як етозаври, цинодонти, діцінодонти, орнітозухіди, рінхозаври та інші. По всій видимості, в кінці тріасу динозаври витримали довгу конкуренцію з даними тваринами, перш ніж перемогли й досягли розквіту. Деякі вчені, однак, вважають, що панівне становище динозаврів було отримано не стільки перевагою над іншими тваринами, скільки випадковістю. У Карнійських століттях динозаври не показують зразок стійкого збільшення в різноманітності й числі, якби вони, конкуруючи, займали ніші інших груп тварин. Замість цього, вони були дуже рідкісні, складаючи лише 1—2 % від загальної тваринної фауни. У норійскі століття, після зникнення кількох інших груп, вони стали суттєвими компонентами фауни, представляючи вже 50—90 % живих істот. Близько 200 мільйонів років тому відбулося так зване тріасово—юрське вимирання. Ця подія остаточно звільнила екологічні ніші, відкривши можливість розвинутися починаючи з юрського періоду таким групам, як Crocodylomorpha, птерозаврам, ссавцям, черепахам і динозаврам.

Мезозойська ера Мезозой (від грец. мезо — середній і зой — життя) — четверта ера геологічної історії Землі, що настала після палеозойської ери й змінилася кайнозойською ерою. Тривалість мезозойської ери обчислюється приблизно у 160 млн років. Поділяється вона на тріасовий період (225—193 млн років тому), юрський період (193—136 млн років тому) і крейдовий період (136—64 млн років тому). Кожен з цих періодів відзначається своїми, властивими тільки йому фізико-географічними умовами, певним розподілом моря і суші, а в межах останньої — гірських хребтів і рівнин, специфічними краєвидами, складом органічного життя, проте зберігає загальні риси, характерні для мезозою в цілому. Наприкінці палеозойської ери завершуються великі горотворні рухи в земній корі, об'єднані під назвою герцинських. Вони зумовили різкі зміни фізико-географічних умов на Землі й, у зв'язку з цим, значні зміни в складі органічного світу.

На початку Мезозойської ери вимерло багато деревоподібних вищих спорових рослин, дуже поширених раніше, зникли амфібії — стегоцефали, не стало багатьох морських безхребетних трилобітів, чотирипроменевих коралів, гоніатитів тощо. Їх змінили голонасінні рослини гінкгові, бенетитові, саговникові, хвойні та ін. Наприкінці мезозою, у крейдовому періоді, з'явилися перші покритонасінні рослини — платани, лаври, магнолії, різні бобові тощо.

Серед безхребетних широкого розвитку набули молюски, устриці, іноцерами, а з-поміж головоногих — ператитя, амоніти, белемніти та інші.

Тріасовий період (225—193 млн років тому) Тріасовий період характеризується значним скороченням загальної площі платформених морів. Величезні континенти того часу перетиналися високими хребтами молодих гір. На рівнинах в умовах жаркого або мінливо вологого клімату утворювались великі площі пустель і напівпустель або низовини, вкриті болотами та лісами. Про це свідчать потужні товщі континентальних червоних або строкатоколірних порід та темноколірних гумідних порід (місцями вугленосних), якими представлені тріасові відклади на багатьох ділянках земної кулі і зокрема на території України, вся площа якої, за винятком Криму та Карпат, являла собою суходіл.

У тріасовому періоді надзвичайно розвинулися рептилії, при цьому не тільки сухопутні, але й пристосовані до життя у воді (іхтіозаври, мезозаври) і повітрі (птерозаври). Вперше з'явилися динозаври, черепахи, крокодили та інші рептилії, а також перші ссавці. Звірозубі ящери почали поступово вимирати, вже з'явилися їхні нащадки — перші ссавці (аж до часу загибелі динозаврів вони будуть лишатися дрібними непомітними істотами).

Це була епоха архозаврів, спочатку вони вели напівводний спосіб життя, як сучасні крокодили. З часом їхні задні кінцівки видовжилися. Це дало їм змогу переміститися на сушу, де вони стали пересуватися на задніх ногах (масивний хвіст слугував опорою). Тобто перші динозаври були двоногими. Перший відомий з них — целофізис.

В тріасовому періоді з'явилися також лесотозаври, герреразаври, массоспондилюси, анхізаври, гетеродонтозаври. Відомі перші прозавроподи — платеозаври, мусзаври.

Юрський період (193—136 млн років тому) За юрського періоду великі простори материків зазнали опускання і трансгресії в їхні межі моря. Наприкінці цього періоду море вкрило величезні простори суходолу як у північній, так і у південній півкулях, причому на території України тільки Український кристалічний щит та Донецький кряж були в цей час вище від рівня моря.

В юрському періоді остаточно вимер ряд груп тварин палеозою, виникла нова, характерна для мезозойської ери група голкошкірих — неправильні їжаки. В морських басейнах мешкали амоніти, белемніти, а на суходолі — рептилії. Наприкінці юрського періоду з'являється новий клас хребетних — птахи, нащадки динозаврів. Серед рослинного світу продовжували панувати голонасінні.

Юрський період характеризувався теплим вологим кліматом, який сприяв бурхливому розвитку деревної рослинності, про що свідчать потужні товщі вугленосних відкладів юрського періоду, хоча в глибині континентів деякий час зберігалися посушливі умови. Внутрішні райони Північної Америки залишалися на початку періоду пустелями й динозаври, що там проживали, такі як дилофозаври, добре пристосувалися до жаркого клімату.

На пізньоюрський період припадає розквіт літаючих ящурів птерозаврів. В кінці юрського періоду довгохвості птерозаври (рамфоринхи) остаточно вимерли.

Юрський період особливий поширенням території моря, особливо розростанням величезного і мілкого у берегів океану Тетіс. Морські води у Юрі були значно теплішими, ніж тепер. Окрім іхтіозаврів моря населяли довгошиї плезіозаври та могутні пліозаври. Крокодили призвичаїлися до життя в морі. Поступово вимирали амоніти.