Розсош () — місто (з 1923) в Росії, адміністративний центр Розсошанського району Воронезької області.
Знаходиться в межах української етнічної території — Слобідська Україна.
Географія Місто на Слобожанщині, розташоване на лівому березі річки Чорна Калитва (басейн Дону), за 214 км від Воронежа. Місто обласного підпорядкування і районний центр Воронезької області.
Назва походить від українського слова розсоха — «розвилка». Місто знаходиться у місці, де ріка Чорна Калитва приймає притоку, а при рухові вгору по течії тут створюється враження роздвоєння русла, утворення розсохи, що, зокрема, відображено і на гербі міста.
Крім того існує думка, що слово «розсош» може тут також означати заплавну луковину, що просохла після весняної повені, на березі річки або озера. Якщо це й так, до дане значення слова «розсош» у даній місцевості має бути вторинним.
Населення
Чисельність
1767 року чисельність населення складала 3 250 осіб. 1859 — 5 544 1897 — 8 772 1926 — 16 300 1931— 20 500 1939 — 17 200 1959 — 30 184 1970 — 36 000 1979 — 44 019 1989 — 57 029 2001 — 64 400 2010 — 62 865 2020 — 62 625 2025 — 59 568
Національний склад Населення становить за даними 2014 року (62,4 тис. 2005).
1926 року українці в місті Розсош становили 85,7 % (у волості — 95,8 %, у повіті — 71,9 %). Свого часу Олександр Довженко писав: «У Розсоші українську мову частіше почуєш, як у Києві». Однак, після 1933 жодної україномовної газети чи школи в Розсоші не було.
Як і інші українські етнічні території що опинилися у складі РСФСР була русифікована, вже в 1939 році перепис показав 69% українців та 29% росіян. У переписі 2010 українців налічили лише 13%, а за десять років менше 2%.
Історія За даними 1859 року у власницькій слободі Острогозького повіту Воронізької губернії мешкало (2701 чоловічої статі та 2813 — жіночої), налічувалось 812 дворових господарства, існували православна церква, винокурний, цегельний і кінський заводи.
Станом на 1886 у колишній власницькій слободі, центрі Розсошанської волості, мешкало , налічувалось 1021 дворове господарство, існували православна церква, школа, каплиця, богодільня, лікарня, 2 постоялих двори, 2 лавки, 4 цегельних і кінський заводи, відбувались базари й 2 ярмарки на рік.
.
За проектом адміністративно-територіального устрою УНР, до якої б мало входити місто, територія довкола Розсоша належала до землі Подоння з центром у місті Острогозьку.
Навесні 1918 року Розсош опинилася в прифронтовій смузі перед німецькими військами які в ході наступу дійшли до південних повітів тодішньої Воронезької губернії. Влітку 1919 року у Розсош прийшла армія Денікіна, а 11 грудня 1919 була встановлена влада більшовиків.
1923 було надано статус міста. З 1928 — центр округи.
З 1920-х і до 1933 року в Розсоші діяла радянська українізація.
У другій світовій війні У липні 1942 року місто захопили німецькі війська, а у січні 1943 року у місто знову увійшли радянські війська.
Під час російсько-української війни У грудні 2025 року та у квітні 2026 року відбувалися атаки на місцевий хімічний завод АТ «Мінудобрєнія».
Господарство Харчова промисловість, підприємства по обслуговуванню залізничного транспорту, чавуно-ливарний заводи, харчова промисловість: хімічний завод завод пресових вузлів електроапаратний завод завод технооснастки завод будматеріалів м'ясокомбінат молочний комбінат харчовий комбінат завод олійництва
Відомі особи Алмазов Іван Васильович (1902—1972) — український науковець-морфолог, гістолог, педагог, доктор медичних наук. Бур'ян Надія Іванівна (1923—2011) — радянська науковиця в області мікробіології виноробства. Коліух Дмитро Вікторович (1880 — близько 1937) — економіст, кооперативний, громадський та політичний діяч, член Української Центральної Ради, міністр УНР. Чалий Петро Дмитрович ( 1946) — журналіст і письменник, автор досліджень про українських уродженців Східної Слобожанщини — Миколу Костомарова і Євгена Плужника«Чалый Петр Дмитриевич». // «Раиса Дерикот. Россошанская поэтесса». Петр Чалый. «Поэт Плужник. Свеча неугасимая». // «Коммуна» (Воронеж), № 146 (25183), 03.10. 2008 р. Петр Чалый. «Ой упало солнце». // «Российский писатель». . Савенко Євген Вікторович ( 1955) — голова Нижньокамської національно-культурної автономії "Українське товариство «Вербиченька» (Татарстан). Веде свій родовід зі Східної Слобожанщини. Дитинство провів у РозсошіЛюдмила Найденко. «Лікар людських душ». // Кобза. Українці Росії. Незалежний сайт діаспори. .
Український фестиваль у Розсоші
На тлі загального занепаду зорганізованого українського життя на Східній Слобожанщині чи не єдиним заходом є Фестиваль Слобідської української культури, який майже щороку протягом останніх десятьох літ відбувався в місті Розсоші Воронізької області, на Подонні. Виникнення цього свята української культури Східної Слобожанщини, пов'язане, певна річ, не з якими-небудь державними установами Російської Федерації (в лексиконі яких словосполучення «українська культура в Росії» взагалі не існує), а з місцевими аматорами українського слова, краєзнавцями та дослідниками, які ще наприкінці 90-х років ХХ століття висловилися за те, що українська культура на Східній Слобожанщині не має загинути, а має розвиватися, і що саме фестивальний майданчик може стати тим місцем, де представники місцевого українства матимуть можливість зібратися разом, показати свої набутки у галузі збереження перлин рідної культури та обговорити шляхи подальшого розвитку українського життя у важкому протистоянні зі спробами його зросійщення.
Ініціаторами проведення українського фестивалю у Розсоші стали «хранителі місцевої культури і традицій», як їх тут називають, Олексій Дев'ятко, Раїса Дерикіт, Віктор Коліух, Петро Чалий і Тетяна Чала. Звичайно ж, для проведення фестивалю потрібні були гроші, і тут дуже своєчасною стала допомога місцевого підприємця Олександра Бабешка, завдяки якому фестивалі не тільки змогли проводитися щорічно, але й були засновані спеціальні грошові премії для його переможців у різних галузях українського мистецтва. У рамках цієї мистецької акції серед творчих майстрів та виконавців з усіх українських районів Вороніжчини проводяться творчі змагання за численними номінаціями: народні ремесла, хоровий та сольний спів, художнє малярство тощо. Дуже добре, що премії, якими винагороджують найкращих майстрів української культури на цьому фестивалі, мають імена найвідоміших українських діячів, які своєю працею прислужилися українській справі на Східній Слобожанщині. При чому якщо одні премії названі на честь великих українців, чиї імена відомі всій Україні (історики Микола Костомаров і Дмитро Багалій, поет Євген Плужник), то інші носять імена людей, яких не знають на Великій Україні, але яких добре і славно пам'ятають тут, на українському Подонні — місцевого краєзнавця, учителя історії Івана Ткаченка, художника Володимира Цимбалиста. Втішно, що таким чином зберігається пам'ять про цих видатних українців на рідній землі.
Перший фестиваль слобідської української культури у Розсоші відбувся 13 жовтня 2001-го рокуВоронежская область. В Россоши проходит фестиваль слободской украинской культуры. // «Новости Федерации», 14.10.2001. . Переможцем і володарем головного призу цього фестивалю став фольклорний ансамбль «Витоки Придоння» з Нової Калитви, який крім цієї винагороди отримав також Почесний диплом за найкраще виконання народних пісень на Всеукраїнському святі у Києві «Ми всі — діти твої, Україно». Від того часу фестивалі на розсошанській землі відбуваються щорічно (за винятком 2006-го, 2009-го і 2010-го років). Останній, Восьмий фестиваль, стався у Розсоші 10 грудня 2011-го року, після трирічної перервиНовости культуры. // Администрация Россошанского муниципального района, 12.12.2011.. Хочеться вірити, що і Дев'ятий фестиваль відбудеться, не зважаючи на всі труднощі економічного життя і скрізь усі перепони сучасних нелегких україно-російських відносин. «Місто Розсош, в тобі Україна жива» — таким є гасло цього фестивалюПесня родимого дома, звучи для Днепра и для Дона. // Сайт газеты «Россошь». .
Література
Ігор Роздобудько. Український фестиваль у Розсоші. // Східна Слобожанщина. Українці навколо України.
Посилання Офіційний сайт міста Розсош (рос.) Сайт міста Розсош (рос.) Розсош. Суспільно-інформаційний ресурс міста (рос.) Історія герба Розсоші (рос.)
Примітки