Пісня німців (), так звана також пісня Німеччини () або рідше гофманівсько-гайднська пісня () — пісня, написана Гофманом фон Фаллерслебеном на музику Йозефа Гайдна. Пісню було написано 26 червня 1841 року на острові Гельголанд, що належав тоді Великій Британії. Вперше було публічно виконано 5 жовтня того ж року у готелі «Streit» на вулиці Юнгфернштіг у Гамбурзі. Пісня була написана на створену 1797 року Гайдном мелодію «Імператорської пісні» () для державного гімну Австрійської імперії «Боже, бережи імператора Франца…»
Під час засідання Національних зборів Німеччини 11 червня 1922 року, що прийняли Веймарську конституцію, перший рейхспрезидент Німеччини Фрідріх Еберт оголосив «Пісню німців» державним гімном республіки. У часи Третього рейху виконувалася лише перша строфа пісні, після чого слідував гімн НСДАП пісня Горста Весселя. Після 1945 року виконання «Пісні німців» було заборонено, а у німецькому суспільстві йшла інтенсивна дискусія про новий державний гімн. 1952 року було вирішено, що гімном знову стане гофманівсько-гайднська пісня, однак виконуватися буде лише її третя строфа. Після об'єднання Німеччини гімном ФРН офіційно стала третя строфа пісні Німеччини.
Мелодія
«Пісня німців» виконується на мелодію «Імператорського гімну» (, Hob XXVIa:43), створену Йозефом Гайдном більш ніж за півстоліття до появи тексту пісні.
Після другої поїздки до Лондона 1796 року Йозеф Гайдн повернувся до Відня та оселився у своєму будинку «У семи лебедів» у районі сучасного Нойєр-Маркт. Австрія брала активну участь у війні першої коаліції і у цей час наполеонівські війська почали наступ з Італії. У жовтні Гайдн з метою підвищення бойового духу австрійців за пропозицією почав роботу над створенням музики до написаного гімну «Боже, бережи імператора Франца…». Робота була завершена у січні 1797 року.
При створенні мелодії на Гайдна сильно вплинула знайома йому з дитинства хорватська народна пісня, відома у бургенландсько-хорватському регіоні під назвою «Stal se jesem». Елементи мелодії зустрічалися у його творчості і раніше — зокрема, у написаній 1766 року пісні Захарії з " до мажор (Hob XXII:5) і у повільній частині концерту для труби з оркестром мі-бемоль мажор (Hob VIIe:1) 1796 року.
Отримана мелодія була достатньо простою та щирою. Стомлений хворобами та старістю, Гайдн часто йшов до свого рояля з тим, щоб з радісним серцем ще раз зіграти мелодію нового гімну — розраду під час тривалої та важкої хвороби. Сам композитор писав про це: Я граю цю мелодію щоранку та часто у дні заворушень черпав з неї сили і отримував втіху. Я не можу інакше, я просто повинен грати її кожний день. Коли я її граю, на серці стає легко, і це відчуття зберігається ще деякий час після цього.
Вперше гімн було виконано 12 лютого 1797 року у віденському національному театрі у присутності Франца II на святкуванні його 29-річчя. Гімн дуже сподобався молодому імператорові i став офіційним гімном Австрії. Гайдн отримав у подарунок золоту табакерку з портретом імператора.
У тому ж році Гайдн використовував дану мелодію у струнному квартеті оп. 76 № 3 до мажор (Hob III:77). Друга частина квартету складається з чотирьох варіацій cantus firmus на тему «Імператорського гімну». Завдяки цьому весь квартет став відомий під ім'ям .
Текст Німецький оригіналПереклад (дослівний)Переклад поетичний :(пер. з нім. С.Павчак) Deutschland, Deutschland über alles, über alles in der Welt, wenn es stets zu Schutz und Trutze: brüderlich zusammenhält. Von der Maas bis an die Memel, von der Etsch bis an den Belt, Deutschland, Deutschland über alles, über alles in der Welt!
Deutsche Frauen, deutsche Treue, deutscher Wein und deutscher Sang: sollen in der Welt behalten: ihren alten schönen Klang, uns zu edler Tat begeistern: unser ganzes Leben lang. — Deutsche Frauen, deutsche Treue, deutscher Wein und deutscher Sang!
Einigkeit und Recht und Freiheit: für das deutsche Vaterland! Danach lasst uns alle streben: brüderlich mit Herz und Hand! Einigkeit und Recht und Freiheit: sind des Glückes Unterpfand; blüh im Glanze dieses Glückes, blühe, deutsches Vaterland. Німеччина, Німеччина понад усе, Над усе в світі, Якщо вона для захисту: Завжди братськи тримається разом! Від Маасу до Мемеля, Від Еча до Бельта. Німеччина, Німеччина понад усе, Над усе в світі!
Німецькі жінки, німецька вірність, Німецьке вино і німецька пісня: Повинні зберігати у світі: Свою стару добру репутацію, Все життя надихати нас до шляхетності. Німецькі жінки, німецька вірність, Німецьке вино і німецькі пісні!
Єдність і право і свобода: для німецької Вітчизни! Давайте всі прагнути до цього: братськи, серцем та рукою! Єдність і право і свобода — Запорука щастя. Розквітай у блиску цього щастя, розквітай, німецька Вітчизна! Німеччина, Німеччина: В світі понад все, що є, Як ми тільки по братерськи: Підкладем своє плече. Нам ж від Маасу до Мемелю, Етчу й до Бельту стає, — Німеччина, Німеччина: В світі понад все, що є!
Німців жінки, німців вірність, Німців спів і наші ж вина — На цім держиться у світі Милая старосвітщина. Нас шляхетність вдохновляти: Все життя звідси повинна,- Німців жінки, німців вірність, Німців спів і наші ж вина!
Для німецької Вітчизни — Єдність, право і свобода, — Братнім серцем і рукою — В цім всі прагнення народу. Єдність, право і свобода — В цім поруку щастя визнано. Тож у блиску цього щастя Квітни, німецька Вічизно!
Історія
Суспільно-політична ситуація
На початку 1840-х Німеччина перебувала у стані феодальної роздрібленості. Найбільше утворення, яке об'єднувало німецькі держави — Священна Римська імперія німецької нації — фактично припинило своє існування під час війни третьої коаліції 1805 року, у якій армія Франца II була розгромлена у битві під Аустерліцем, а Відень було захоплено французами. На боці Наполеона проти австрійських військ (і формально проти свого сюзерена) у цій війні билися війська Бадена, Баварії та Вюртемберга — і це не викликало ніякої негативної реакції в імперії. За Пресбурзьким мирним договором імператор не лише відмовлявся на користь Наполеона і його сателітів від своїх володінь в Італії, Тіролю, Форарльбергу та Передній Австрії, а й визнавав за правителями Баварії та Вюртемберга титули королів, що юридично виводило ці держави з-під влади імператора та надавало їм майже повний суверенітет. 12 липня 1806 року Баварія, Вюртемберг, Баден, Гессен-Дармштадт, Нассау (обидві лінії), Берг та вісім інших німецьких князівств підписали у Парижі договір про утворення Рейнського союзу під заступництвом Наполеона. 1 серпня ці держави оголосили про свій вихід зі складу Священної Римської імперії. 6 серпня 1806 року Франц II оголосив про складання з себе титулу та повноважень імператора Священної Римської імперії, пояснивши це неможливістю виконання обов'язків імператора після установи Рейнського союзу. Одночасно він звільнив імперські князівства, стани, чини та посадових осіб імперських установ від обов'язків, накладених на них імперською конституцією.
Після розгрому Наполеона у 1813—1814 роках у Німеччині була популярна ідея відновлення Священної Римської імперії. Цю ідею підтримували малі та середні німецькі князівства, які бачили у відродженні імперії спосіб захисту від посягань з боку великих держав (Пруссії, Баварії, Саксонії, Вюртемберга). У листопаді 1814 року 29 німецьких князів підписали звернення до Франца II з проханням знову прийняти титул імператора. Проте відповідно до австро-прусських договорів 1807 і 1813 років, угодами про приєднання колишніх членів Рейнського союзу до антифранцузької коаліції 1814 роки і, нарешті, згідно з умовами Паризького мирного договору 1814 року, Німеччина повинна була стати конфедеративним об'єднанням. Спроба відродження імперії загрожувала військовим конфліктом Австрії з Пруссією та іншими великими німецькими державами. На Віденському конгресі 1814—1815 років Франц II відмовився від імператорської корони та перешкодив проекту відновлення імперії під керуванням імператора, що обирався би з німецьких князів. Замість цього 8 червня 1815 року було засновано Німецький союз — конфедерацію 39 німецьких держав,Грамоту про створення Німецького союзу підписали 34 князівства і 4 вільних міста (Бремен, Франкфурт, Гамбург та Любек). Гессен-Гомбурзьке ландграфство увійшло до складу союзу лише 1817 року включаючи спадкові володіння Австрійської імперії та Прусського королівства, у приблизних межах колишньої Священної Римської імперії..
Після падіння Наполеона у Європі взяв гору принцип легітимізму, тобто визнавалася непорушність кордонів під владою традиційно правлячих династій. Однак швидкий розвиток капіталістичного виробництва, парламентаризму та громадської думки призвели до розуміння пріоритету інтересів нації над монархо-династичними порядками. Буржуазія потребувала єдиних ринків збуту, їй заважали феодальні кордони та станова структура суспільства. До середини XIX століття у європейських народів виникло сильне прагнення до створення національних держав, чому активно чинили опір вже сформовані імперії.
У 1830-ті роки в Німеччині почалася індустріалізація, що породила бурхливий економічний ріст і загострила конфлікт інтересів буржуазії з феодальним устроєм суспільства. 1834 року утворився німецький митний союз, куди увійшли 12 німецьких держав і до 1860 року приєдналися ще 5.Єдині митні правила були введені Пруссією 1818 року, потім до них поступово приєднувалися інші німецькі держави. Гамбург і Бремен приєдналися останніми 1888 року, вже після утворення Німецької імперії. Союз економічно об'єднував практично всі великі німецькі держави за винятком Австрії, усуваючи митні бар'єри між членами союзу та накладаючи підвищений єдиний тариф на товари з інших країн..
Франція 1840 року зазнала серйозної політичної поразки під час — конфлікту між Османською імперією та єгипетськими сепаратистами. Після того, як хедив Єгипту Мухаммед Алі Єгипетський, якого підтримувала Франція, захопив Сирію (1831), Палестину (1831) і Анатолію (1832), під час турецько-єгипетської війни 1839—1841 виникла загроза його вторгнення до Малої Азії. Велика Британія, Росія, Австрія та Пруссія, які бачили у збережені Османської імперії гарант дотримання своїх інтересів в Азії, підписали . Договір фактично являв собою ультиматум Мухаммеду Алі, від якого вимагали залишити позиції в Сирії, Палестині, Аравії і на Криті, відвести війська до Єгипту та повернути весь турецький флоту в обмін на передачу йому повного контролю над Єгиптом і Сидоном, що залишатиметься, тим не менш, у складі Оттоманської імперії..
Прагнучи відволікти народ від дипломатичної невдачі, французький уряд на чолі з Адольфом Тьєром спровокував «Рейнську кризу», пред'явивши претензії на німецькі землі на лівому (західному) березі Рейну загальною площею 32 тисячі квадратних кілометрів. 1795 року, у відповідності з умовами Базельського миру Пруссія поступилася територією за Рейном. Франція окупувала також курфюрства Майнц, Кельн, Трір, Пфальц, герцогства Юліх, Клеве та Вільне імперське місто Аахен. У результаті рішення Віденського конгресу, яке повернуло кордони Франції до стану, що існував до початку Французької революції, спірні землі були передані німецьким державам, велика частина увійшла до складу Рейнської провінції Пруссії. Свої претензії Франція мотивувала заявами про те, що Рейн є природним кордоном між Францією та Німеччиною. У країні демонстративно оновлювалися укріплення Парижа, уряд і преса виступали з погрозами на адресу німців.
Територіальні претензії з боку Франції викликали сплеск патріотичних настроїв серед німців. Була форсована модернізація фортець у Франкфурті-на-Майні, Майнці, Ульмі та Раштаті, Баварія звела фортецю у Гермерсгаймі. У Німеччині широкого поширення набули патріотичні пісні (такі як «Варта на Рейні»), звучали заклики до об'єднання країни. Генріх Гейне писав, що «Тьєр привів нашу Вітчизну у рух, пробудив у Німеччині політичне життя та знову поставив нас як народ на ноги»..
Створення