Сергі́й Іса́йович У́точкін (; прізвиська — Рудий пес та Академік спорту; , Одеса — , Петроград) — спортсмен Російської імперії кінця XIX століття — початку XX століття, льотчик-випробувач, пілот-авіатор (з 1910 року), піонер і пропагандист авіації. Брав участь у велосипедних перегонах, грав у футбол, займався автомобільним, вітрильним, ковзанярським та мотоциклетним спортом, боксом, боротьбою, веслуванням, гімнастикою, джіу-джитсу, легкою атлетикою, парашутизмом, плаванням, тенісом, фехтуванням тощо.

Уточкін став другим у Російській імперії вітчизняним льотчиком після Михайла Єфімова, здійснивши 12-ти хвилинний політ над Одесою року. Відповідно до деяких джерел, за свою кар'єру Сергій Ісайович здійснив близько 150-ти польотів на аероплані у 70-ти містах світу. За іншими ж даними, лише впродовж трьох років Сергій Уточкін побував у 600 великих і малих містах Російської імперії, де літав на аероплані. Став першим льотчиком Азербайджану. А також брав участь у Першому всеросійському святі повітроплавання, де разом з Єфімовим вони виграли майже усі змагання. Член Одеського британського атлетичного клубу, Одеського аероклубу й Імператорського Чорноморського яхт-клубу.

Життєпис

Перші роки Сергій Ісайович Уточкін народився року в місті Одеса (тоді входило до складу Херсонської губернії, Російської імперії). Батько Сергія — Ісай Кузьмич — був будівельним підрядником і купцем другої гільдії; мати звали Аустинія Стефанівна. Сім'я Уточкіних в той час мешкала в Успенському провулку у домі № 23. Хрестили Сергія в Успенський церкві. Його хрещеними батьками стали купець другої гільдії Дмитро Федорович Алексєєв та його дружина — Параска Азафіївна Алейнікова, що володіла будинком, який винаймали Уточкіни. Після смерті останньої Ісай Кузьмич викупив будинок та передав його у спадок своїм трьом синам — Сергію, Миколі та Леоніду. У 1881 році, коли Сергію було п'ять років, Аустинія Стефанівна померла при народженні молодшого брата Сергія. Згодом Ісай Кузьмич помер від туберкульозу. Після смерті батьків вихованням хлопців зайнялася двоюрідна сестра Уточкіних з боку батька. Однак, згодом хлопці розселилися по іншим родинам, де виховувалися на гроші, залишені батьками.

Відомо, що Сергій ще у дитинстві почав страждати на заїкання. За переказом, це трапилося тоді, коли хлопець жив на пансіоні в одного з вчителів Рішельєвської гімназії, Краузе. Краузе мав велику родину, однак страждав на алкоголізм. Одного разу він пропав на кілька днів. Згодом виявилося, що насправді Краузе покінчив життя самогубством. Після того, як його дружина знайшла свого чоловіка повішеним на горищі, вона, збожеволівши від горя, вбила своїх дітей кухарським ножем. За цим переказом, малий Сергій, прокинувся від шалених криків, щоправда йому вдалося чудом вижити. Від пережитого хвилювання Сергій Уточкін почав заїкатися і не міг позбутися цієї вади протягом усього свого життя.

У своїх спогадах про дитинство Уточкін пригадував, як у Криму, куди його привезла сестра, він приглядався до вітряка, міркуючи про політ на ньому. Першого разу хлопець, не втримавшись, впав з вітряка на землю, другого разу йому вдалося злетіти, проте, зробивши кілька кіл Сергій Уточкін впав, але це стало першим польотом майбутнього льотчика-випробувача.

Спортивна кар'єра

Згідно із заповітом батька, його спадок видавався його синам, зокрема, й Сергію, частинами щорічно. Після смерті батька Уточкін пішов вчитися у місцеве реальне училище святого Павла. Коли опікуном юнака був приват-доцент Новоросійського Імператорського університету, , щоб зайняти чимось Сергія він купив хлопцю велосипед фірми «Діана». Згодом Уточкін все менше приділяв уваги навчанню в училищі. Вже через чотири місяці на цьому ж велосипеді Сергій був заявлений на місцевому чемпіонаті Одеси. У 1891 році, у 15-ти річному віці, юнак покинув комерційне училище та почав заробляти гроші, беручи участь у велосипедних перегонах. Наступні 17 років Уточкін отримав багато перемог, як в Російській імперії так і за кордоном. Зокрема, у велосипедних перегонах він досяг чемпіонства країни, а також вийшов на міжнародну арену, вигравши Великий приз на змаганнях у Лісабоні.

Досягши успіхів у велоспорті, «Рудий пес» перейшов до авто- та мотоперегонів. Впродовж 15 років своєї спортивної кар'єри Уточкін був неодноразовим чемпіоном і призером мотоциклетних й автомобільних перегонів у Санкт-Петербурзі, Москві, Лісабоні та Брюсселі. Окрім того, Сергій був відомим екстремалом, зокрема, спускався з Потьомкінських сходів на мотоциклі та автомобілі, а також на мотоциклі проїжджав по арках Горбатого (Бароновського) моста.

1894 року, у 17-ти річному віці, Сергій Уточкін став одним з найперших футболістів відомої місцевої команди — Одеського британського атлетичного клубу (ОБАК). У футбол він грав до 34-х років, заснував в Одесі два футбольні клуби і був капітаном одного з них. Уточкін також писав статті у відому на той час місцеву газету — «Одесские новости». Окрім того, він займався парашутизмом, гімнастикою, джіу-джитсу, легкою атлетикою тощо, був чемпіоном Одеси з ковзанярського спорту, тенісу, фехтування, плавання, боксу, боротьби та веслування. Також наспір обігнав міський трамвай на десятикілометровій дистанції, опускався у водолазному костюмі на дно Чорного моря, одним з перших в імперії катався на роликових ковзанах. Окрім того, побудувавши власноруч яхту, під назвою «Баба Ягуржъ», брав участь у регатах. Приблизно у той же час Імператорський Чорноморський яхт-клуб видав постанову, яка й досі зберігається в Одеському обласному державному архіві, згідно з якою Сергію Уточкіну було заборонено брати участь у регатах.

Важко підрахувати, скільки за своє життя Уточкін падав на повній швидкості як з велосипедів, так і з мотоциклів, врізався у шлагбауми, перевертався на яхті тощо. Окрім того, він також любив битися, займаючись боротьбою та боксом.

Початок кар'єри в авіації Приблизно у той же час в Одесу приїхав відомий повітроплавець, Юзеф Древницький. Сергій, зібравши 20 російських рублів, разом з друзями відправився на виступ. Тоді вони піднялися у повітря на повітряній кулі, але потрапили у Чорне море. У 1902 році Уточкін продовжував їздити на велосипеді, автомобілі та літати на повітряній кулі, а також розпочав будівництво власного аероплана. За іншими відомостями, влітку 1907 року Сергій Уточкін вперше побачив повітряну кулю, здатну підняти людину в небо. Вже 2 жовтня на придбаному разом з друзями надувному літальному апараті він здійснив свій перший самостійний підйом у небо. Того ж року він здійснив у рідній Одесі кілька самостійних польотів на повітряній кулі. 29 липня 1908 року він досяг на ній висоти 1200 метрів. Згодом Уточкіна так захопило повітроплавання, що він взимку, перевізши на пароплаві кулю до Європи, полетів до Єгипту і здійснив політ над пірамідами та пустелею Сахара. У той же час секретар Одеського аероклубу, Карл Маковецький, замовив місцевому одеському винахіднику А. Н. Цацкіну вироблення планера, на якому й літав Уточкін.

Саме завдяки польотам на повітряній кулі Уточкін зацікавився авіацією. Згодом, з Франції в Одесу приплив пароплав, на якому було доправлено місцевому аероклубу аероплан . Тоді Уточкін разом з іншими місцевими авіаторами, як от Михайлом Єфімовим, намагався політати на цьому апараті, але ці спроби були невдалими, через що аероплан зламався. У ті часи столицею авіації була Франція, куди й вирушив одеський спортсмен, зібравши десять тисяч французьких франків. У Парижі Сергій Ісайович влаштувався слюсарем на фабрику, де збирав авіамотори «Гном». Там же Уточкін вперше побачив польоти відомих авіаторів: братів Райт, Луї Блеріо, Альберто Сантос-Дюмона тощо. Повернувшись з Парижа в Одесу Уточкін узяв з собою двох техніків. Окрім того, Сергій привіз із собою мотори, деталі та креслення і вирішив самостійно будувати літак. Гарнізонне начальство видало Уточкіну матросів і майстерні. Однак, колишньому слюсарю не вистачило коштів, а, побудований спортсменом моноплан так і не злетів через малопотужний мотор.

Грошей на літак у Франції спортсмен так і не здобув. Єдиний, хто зголосився дати кошти на літак та освіту у школі Анрі Фармана, це банкір Іван Ксідіас, який запропонував натомість доволі суворі умови — три роки поспіль здійснювати публічні польоти лише за вказівкою банкіра. Сергія не влаштовували на той час такі умови. Натомість на них зголосився один з учнів Уточкіна з велоспорту — Михайло Єфімов. Восени 1909 року барон Ксідіас купив перший у Російській імперії аероплан . Ще через пів року, року Єфімов підняв у небо аероплан, ставши першим дипломованим вітчизняним льотчиком Російської імперії. За тиждень, року Уточкін отримав у Ксідіаса дозвіл на польот і на аероплані Farman IV і без жодної підготовки здійснив перший у своєму житті авіаполіт, який тривав 12 хвилин. Таким чином, Сергій Ісайович став другим в імперії льотчиком, у квітні третім льотчиком став , а до кінця року їх стало близько 30-ти. А вже року на місцевому іподромі Уточкін здав екзаменаційний політ на звання «пілота-авіатора». Члени комітету аероклубу запропонували льотчику виконати . Піднявшись у повітря на висоту близько 35-ти метрів, Уточкін зробив крутий поворот, протримавшись десь три хвилини у повітрі, а потім отримав грамоту та звання «пілота-авіатора». Однак, свідоцтво міжнародного стандарту мав право видавати лише Імператорський Всеросійський аероклуб. Тому іще довго велося листування між одеситами та санкт-петербурзькими чиновниками, поки Уточкін отримав міжнародне свідоцтво.

Того ж року, під час єврейського погрому, Сергій намагався захистити одного старого місцевого єврея, однак отримав ніж у спину. Видатний спортсмен потрапив на сім тижнів у лікарню, де вдячні місцеві представники єврейської громади міста одного разу прийшли йому віддячити.

Піонер авіації

Так розпочалася кар'єра Уточкіна в авіації. Вже у квітні того ж року він провів демонстраційні польоти у Києві та Москві. Подивитися на польоти Уточкіна, про якого захоплено писали газети, збиралися величезні натовпи глядачів. Зокрема, у Харкові під час виступу для забезпечення громадського порядку довелося залучати небачені до того сили: 180 поліцейських, понад півсотні приставів, три сотні козаків з Чугуєва і батальйон піхоти. Московське скакове товариство на загальних зборах 12 травня 1910 року піднесло Уточкіну жетон з написом: «Першому російському авіатору в Москві». Московське товариство повітроплавців, влаштовуючи у Москві школу повітроплавців, запропонувало Уточкіну стати її викладачем. У серпні 1910 році він займався випробуванням літаків на московському , а потім, все ж, добудував свій біплан на кшталт французьких Farman-ів, на якому літав над Одесою та морем. Окрім того, на своєму літаку він облітав усю , встановивши ряд рекордів. Зокрема, у Москві, на він отримав срібний кубок з рук Миколи Жуковського за точність приземлення.

У вересні та жовтні 1910 року на у Санкт-Петербурзі пройшло Перше всеросійське свято повітроплавання, і серед дванадцяти пілотів, які взяли участь у святі, був Сергій Уточкін. Як писала газета «Биржевые новости», «у групу вишукано одягнених спортсменів ніби помилково забрались двоє людей несхожого складу, несхожої породи — Уточкін і Єфімов». Та саме ці спортсмени стали здобувати перемогу за перемогою, що змусило організаторів свята запровадити нововведення — спеціальні призи для офіцерів. Зокрема, 21 вересня у змаганні професіоналів на точність спуску перший приз отримав саме одеський спортсмен. А наступного дня у змаганні на тривалість польоту без спуску він зайняв друге місце, а у змаганні на висоту польоту — третє. Окрім того, у змаганні з посадки на умовну палубу корабля Уточкін також зайняв друге місце, а приз морського відомства отримав Єфімов. Тоді Уточків посадив свій літак у восьми метрах від центру, а Єфімов — у п'яти. Однак, року на тому ж святі сталася перша у Російській імперії авіакатастрофа, через яку помер перший український авіатор Левко Мацієвич. У той же день ледь не розбився Уточкін, натрапивши на один з канатів.