«Штурмтигр» (), повна офіційна назва — 38 cm RW61 auf Sturmmörser Tiger, також поширена назва «Штурмпанцер VI»() — німецька самохідна артилерійська установка (САУ) періоду Другої світової війни, класу штурмових гармат, важка по масі. Створена в 1943 році на шасі важкого танка «Тигр» і призначалася для руйнування укріплень противника і боїв у міських умовах. Всього в 1943–1945 роках з лінійних танків було переобладнано 18 «Штурмтигрів», включаючи прототип. Вони обмежено застосовувалися в боях практично до самого кінця війни, але через свою малочисельність, відсутність відповідних цілей, ненадійності і проблем з постачанням, якогось помітного впливу на хід бойових дій «Штурмтигри» не зробили.
Історія створення і виробництва
За роки Другої світової війни, в Німеччині були створені численні зразки штурмових гармат, таких як StuG III або StuH 42, а також озброєних 150-мм гарматами САУ на різних шасі. До 1942 року, назріла необхідність в установці нового типу. Потужність 75-мм або 105-мм артилерійських систем добре захищених штурмових гармат часто виявлялася недостатньою навіть для руйнування польових укріплень. Збройні ж більш крупнокаліберними гарматами САУ захищалися лише легким протиосколковим бронюванням і були непридатні для здійснення ближньої артилерійської підтримки, особливо в міських умовах. В 1942–1943 роках на шасі PzKpfw IV були створені й інші штурмові гармати, озброєні 150-мм гаубицями, такі як StuIG 33B або Sturmpanzer IV, відома також як «Бруммбер» ( -«грізлі»). Але їх бойове застосування показало, що 150-мм гармати не завжди достатньо, а побудовані на базі перевантаженого шасі пізніх PzKpfw IV машини не можуть нести достатню для боїв у міських умовах бортову і кормову броню.
Для вирішення цих проблем підходило тільки шасі важкого танка, здатне нести гармату достатнього калібру, маючи при цьому необхідний броньовий захист. Перша спроба створення в Німеччині важкої штурмової гармати припадає на 1942 рік, коли був розроблений і залишився на папері проєкт САУ «Бер» ( -«ведмідь»). САУ, що використала збільшене шасі «Тигра», повинна була важити близько 120 тонн, захищатися 130-мм лобовою і 80-мм бортовою бронею і бути озброєна 305-мм гарматою, яка розміщалася в нерухомій рубці. Двигун потужністю 700 к.с. повинен був забезпечувати їй максимальну швидкість 20 км/год. Після того як цей проєкт був відкинутий військовими, з кінця 1942 року на основі отриманого в Сталінградській битві досвіду, за особистим наказом А. Гітлера, велася розробка важкої штурмової гармати на базі важкого танка PzKpfw VI «Тигр».
За первинним проєктом нова САУ, що отримала неофіційну назву «Штурмтигр», повинна була озброюватися спеціально розробленою для неї 210-мм гаубицею, однак розробка останньої затягувалася і ставила під загрозу зриву весь проєкт. Як заміна цій гарматі 11 квітня 1943 року А. Шпеєром був запропонований так і не прийнятий на озброєння крігсмаріне 380-мм реактивний корабельний бомбомет Raketenwerfer 61. Гітлер високо оцінив подібну ініціативу, і в результаті, вже 5 серпня 1943 року був представлений остаточний проєкт озброєного допрацьованим 380-мм бомбометом «Штурмтигр». Плановані обсяги випуску «Штурмтигра» становили 10 машин на місяць, і хоча цієї цифри так ніколи і не вдалося досягти, випуск САУ міг помітно вплинути на обсяги виробництва такого необхідного фронту базового танка. У зв'язку з цим вирішено було використовувати для складання «Штурмтигр» шасі надходили на капітальний ремонт «Тигрів». Перший прототип з рубкою з неброньової сталі був переобладнаний фірмою Alkett і представлений замовнику 20 жовтня 1943.
Нова машина отримала високу оцінку Гітлера, але, попри це, початок серійного виробництва «Штурмтигр» затримувався, оскільки ряд офіцерів Генштабу всіляко затягували випуск непотрібною, на їх думку, в умовах, що склалися машини. Їх аргументами були як відсутність необхідності в спеціалізованому озброєнні для штурму міст, в той час як військам вермахту доводилося поступово переходити до оборони, так і складності з поставками базових танків. Попри чималу кількість випущених «Тигрів», евакуації тих що вийшли з ладу або підбитих 56-тонних машин була непростою справою, тому на капітальний ремонт йшла порівняно невелика їх кількість. Та обставина, що для конверсії у важчій на 10 тонн порівняно з базовою машиною «Штурмтигр» були придатні тільки «Тигри» пізніх випусків, із внутрішньою амортизацією котків і двигуном моделі HL 230 P45, також не сприяло зростанню числа доступних для переробки машин. Попри це, під тиском Гітлера до літа 1944 року перша партія «Тигрів» була все ж відправлена на завод фірми Alkett для конверсії в САУ.
Виробництво рубок «Штурмтигрів» здійснювалося фірмою Brandenburger Eisenwerke, а ремонт надійшовших «Тигрів» і остаточну збірку здійснювала Alkett на заводі в Берліні-Шпандау. Випуск першої партії з 12 «Штурмтигр» йшов з 13 серпня по 21 вересня 1944, після чого 6 жовтня того ж року нова САУ була нарешті прийнята на озброєння вермахту і почався розподіл її по частинах. Тим часом з розвитком наступу радянських військ на Східному фронті кількість доступних «Тигрів» ще більш скоротилося, оскільки тепер відступавшим німецьким військам доводилося найчастіше кидати несправну або підбиту техніку. У результаті надалі була випущена лише одна партія з 5 «Штурмтигрів», завершена в грудні 1944 року. Всього ж з жовтня 1943 по грудень 1944 року було виготовлено 18 «Штурмтигрів», включаючи прототип, на який була до 1944 року встановлена рубка вже з броньової сталі.Значно відставав від плану і випуск боєприпасів до них: з 1400 замовлених 380-мм ракет до березня 1945 року були випущені лише 397, причому у війська встигли надійти тільки 317 — менше двох повних боєкомплектів на кожну з 13 надійшовших у війська САУ.
Модифікації Серійні «Штурмтигри» модифікацій не мали, проте зважаючи на практично поштучний випуск, більшість випущених машин мали незначні відмінності, як технологічного характеру, так і такі що вносилися з урахуванням досвіду експлуатації. Прототип спочатку відрізнявся від серійних машин використанням як бази «Тигра» середніх, а не пізніх випусків, але вже до 1944 року і він був модернізований до стандарту серійних машин.
Опис конструкції «Штурмтигри» переобладнувалися з лінійних танків «Тигр», при цьому переобладнували лише бойове відділення танка і частково -лобове бронювання корпуса, інші ж вузли залишалися практично незмінними. САУ мала компоновку з розташуванням моторного відділення в кормовій частині, трансмісійного відділення -в лобовій, а суміщеного відділення управління та бойового -в просторій нерухомої рубці в середній частині корпусу. Екіпаж «Штурмтигра» складався з п'яти осіб -механіка-водія, стрільця-радиста, командира, що виконував також функції навідника, і двох заряджаючих; участь у заряджанні гармати, втім, брав весь екіпаж, за винятком водія, оскільки управлятися з 350-кілограмовими снарядами можна було тільки вчотирьох.
Броньовий корпус і рубка
Броньовий корпус базового танка залишався на «Штурмтигрі» загалом без змін, видалялися лише дах підбаштової коробки, верхня і середня лобові деталі. Крім цього, на нижню лобову деталь частини САУ встановлювалася додаткова бронеплита. У іншому корпус не переробляли, деякі «Штурмтигри» навіть зберегли циммеритове покриття, нанесене на корпус частини базових машин.
Корпус і рубка «Штурмтигра» збиралися за допомогою зварювання з катаних броньових плит хромонікелевої сталі завтовшки 28, 40, 50, 62, 82, 100 і 150 мм, що зазнали цементації (насичення поверхневого шару сталі карбідом заліза, що має екстра високу твердість). Лобова частина корпусу була утворена верхній бронеплиту завтовшки 70 мм, розташованої під кутом 80° до вертикалі, і нижньої, завтовшки 100 мм, розташованої під кутом 25°. На частині випущених машин до нижньої лобової деталі за допомогою болтів кріпилася додаткова плита завтовшки 50 мм. Борти корпусу розташовувалися вертикально і мали товщину 62 мм в нижній частині і 82 мм -у верхній. Корма корпусу була утворена з 82-мм бронеплити, розташованої під кутом 8°. Днище корпусу і дах моторного відділення мали товщину 28 мм.
Зверху на бойове відділення та відділення управління встановлювалася і прикріплялася до корпусу болтами рубка коробчатої форми. Лобова бронеплита рубки мала товщину 150 мм і встановлювалася під кутом 47° до вертикалі, борти та корма збиралися з 82-мм бронеплит і мали кути нахилу 20° і 10°, відповідно. Дах рубки був утворений з 40-мм бронеплити. У лобовій частині рубки в литий кульовій установці розміщувався 380-мм бомбомет, прикритий масивною литою броньовою маскою, що служила також противагою для врівноваження гармати.
Для завантаження 380-мм ракет у САУ служив спеціальний двостулковий люк у даху рубки. Одна з його стулок не мала петель і демонтувалася лише для завантаження боєприпасів, друга ж використовувалася і для посадки і висадки екіпажу. Для посадки і висадки екіпажу також використовувався і люк командира, а в екстрених умовах -і евакуаційний люк в кормовій плиті рубки. Для доступу до агрегатів двигуна в даху моторного відділення був ряд люків, проте доступ до агрегатів трансмісії був значно ускладнений порівняно з базовою машиною -для її демонтажу необхідно було попередньо зняти всю броньовий рубку, що перекривала частину трансмісійного відділення.
Озброєння
Основним озброєнням «Штурмтигра» був 380-мм корабельний реактивний бомбомет Raketenwerfer 61 (армійське позначення 38 cm RW61 або StuM RM 61L/5) з довжиною ствола в 5,4 калібра. Бомбомет встановлювався в лобовому листі рубки в кульовій установці, що дозволяла його наводку у вертикальній площині в межах 0…+85° і в горизонтальній -в межах ±10°. Для наведення бомбомета на ціль використовувався телескопічний приціл Pak ZF 3× 8, що мав збільшення 3× при полі зору 8°. Випущені машини мали незначні відмінності в конструкції гармати -на прототипі встановлювався бомбомет з так званої «великою» нарізкою ствола з 9 нарізів, тоді як на інших 17 серійних машинах стояли бомбомети з «дрібною» нарізкою з 36 нарізів. Зроблено це було суто для полегшення однієї з найбільш трудомістких операцій при заряджанні гармати -повороту 350-кілограмової ракети на зарядному лотку до збігу виступів на ній з нарізами. З 36 нарізами, кут, на який було необхідно повернути для цього ракету, значно скорочувався.
Бомбомет вів вогонь ракетами з твердопаливним двигуном, стабілізувалися в польоті за рахунок обертання, якого досягали за рахунок похилого розміщення сопел її двигуна, а також входження виступів на корпусі ракети в канали нарізки ствола гармати. Початкова швидкість ракети на виході зі ствола становила 300 м/с. Хоча ракета при пострілі і створювала невелику в порівнянні з традиційними артилерійськими системами того ж калібру віддачу, щоб не ускладнювати конструкцію і не захаращувати бойове відділення механізмами відкату, конструкторам довелося вдатися до оригінального рішення: гази ракетного двигуна відводилися в простір між стволом і його зовнішнім кожухом, виводячись через отвори в передній частині ствола; таким чином вдавалося погасити значну частину стартової віддачі.