Зінаї́да Вла́сівна Вікторже́вська ( , Кам'янець-Подільський — 8 листопада 1985, Київ) — українська живописиця. Членкиня Спілки художників України (від 1938 року; нині — Національна спілка художників України).
Біографія 1930 року закінчила факультет живопису Київського художнього інституту (нині НАОМА — Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури; майстерня Федора Григоровича Кричевського; серед учителів — Лев Юрійович Крамаренко, Віктор Никандрович Пальмов, Андрій Іванович Таран).
Працювала у театральній майстерні четвертого Мистецького об'єднання «Березіль» (1923—1924), художницею на доломітному Артемівському заводі (нині Луганської області, 1929), викладачкою Луганської трудової школи (1930), режисеркою-мультиплікаторкою на Київській кінофабриці «Українфільм» (1930—1933).
Від 1935 року брала участь у художніх виставках. Учасниця республіканських і всесоюзних виставок. Улітку 2003 року відбулася посмертна персональна виставка живопису Вікторжевської у Національному музеї Тараса Шевченка в Києві.
Творчість Основний жанр Вікторжевської — станкове малярство реалістично-імпресіоністичного напряму (портрети діячів української культури, натюрморти, пейзажі, тематичні картини).
Особливість натюрмортів Вікторжевської — синкретичність, органічне поєднання в одній композиції портрета та натюрморту. Улюблені мотиви — квіти та яблука, які з портретами дітей створюють асоціативний ряд, що об'єднується оптимістичним настроєм, темою краси й повноти життя.
Роботи зберігаються в Національному художньому музеї, Харківському та Дніпропетровському музеях українського мистецтва, Сумському художньому музеї, Шевченківському національному заповіднику в Каневі Черкаської області, Кам'янець-Подільському історичному музеї-заповіднику.
Твори «Комсомольський карнавал», «На дитячому майданчику» (1935). «Після роботи» (1937). «Т. Шевченко читає поему „Сон“» (1939). «Червоні маки» (1945). «Мати-партизанка». «За рідну землю» (1947). «У прифронтовій хаті» (1951). «Півонії» (1953). «П. А. Грабовський у Тобольську» (1954). «Музична п'єса» (1957). «Квіти і яблука» (1958). «Бузок, тюльпани і конвалії» (1959). «Півонії і жасмин на блакитному» (1962). Портрети: «Дівчинка у віночку» (1940), співачки М. Вікторжевської (1941), партизанів Грабчака та Сніжко, «Юний музикант», «Автопортрет» (усі — 1945), «Автопортрет у синьому» (1949), «Дівчина в українському вбранні» (1953), «Автопортрет у бордовому» (1955), В. Ласкавого (1961), Б. Лятошинського, Г. Петрашевич (обидва — 1962), Н. Деренівської-Марущенко (1965), О. Іваненко з онукою (1973). Серія на тему драми-феєрії «Лісова пісня» Лесі Українки (1947).
Література
Слободянюк П. Я. Культура Хмельниччини. — Хмельницький, 1995. — С. 285. Загаєцька О. В. Вікторжевська Зінаїда Власівна // — С. 536—537. Кушнір Борис. Художники і мистецтвознавці з Кам'янця // Прапор Жовтня (Кам'янець-Подільський). — 1973. — 2 березня. — С. 3. Сандул В. У пошуку героїчного: Наші славетні // Прапор Жовтня. — 1985. — 2 березня. — С. 4. Загаєцька О. Мовою гармонії. Зінаїда Вікторжевська // Образотворче мистецтво. — 2000. — № 1. Зінаїда Вікторжевська. Живопис: Каталог. — Львів, 2002. Гуринова А. Квіти і діти Зінаїди Вікторжевської // Літературна Україна. — 2003. — 11 серпня. Хрущак М. З мистецької скрині // Книжник. — 2003. — № 11.