Істо́рія журналі́стики — це наука про розвиток масовоінформаційної діяльності від зародження до наших днів, включаючи всю множинність явищ (як друкованих, так і електронних органів масової інформації).

Журналі́стика — це професійна діяльність, яка полягає в зборі, переробці й поширенні інформації через засоби масової інформації.

Сам термін «журналістика» походить від французького слова «journal», що означає «щоденник», «журнал». В англійській мові українському слову «журналістика» відповідає «journalism», а в німецькому — «Journalistik».

Корінням журналістика йде до протожурналістики.

Протожурналістика античності Агора (міська площа) — центр політичного та релігійного життя полісу.

Глашатаї — люди, які оповіщали горожан про головні події.

Софісти — промовці

Логографи — складальщики судових промов (Демосфен)

Публічні написи.

Журналістика Давнього Риму Журналістика як свої культурно-цивілізаційні передумови має античні, давньогрецькі і давньоримські медійні паростки. Саме слово «журналістика» походить від лат. diurnalis — «щоденний», яке у Давньому Римі було утворено від словосполучення «Acta diurna» («Acta diurna populi Romani») — «Щоденні події» — першої європейської газети. «Acta diurna» (оригінал) були покритими білим гіпсом дошками, які щоденно вивішувалися для ознайомлення на римському Форумі. «Щоденні події» містили інформацію не тільки офіційного, але й світського характеру. Крім того, за наказом Цезаря було створено тижневик «Коментаріус рерум новарум» («Записки про нові події»), що мав наклад майже 10,5 тис. примірників — його переписували 300 рабів. «Acta diurna» передували «Acta Senatus» — протоколи засідань римського сенату, але останні були обмеженими у доступі. Гай Юлій Цезар після вступу (59 р. до н. е.) на консульську посаду «першим наказав складати й обнародувати щоденні звіти про зібрання сенату і народу». За форматом «Acta diurna» були скоріше дайджестом, що інформував про постанови, ухваленні сенатом. Рукописні варіанти розсилалися по провінціях Римської імперії з метою ознайомлення влади на місцях із рішеннями центральної влади. Їх, як й інші документи того часу, розвозили tabellarii — листоноші, долаючи за добу відстань до 50 римських миль або 75 км. Спочатку поширення офіційної інформації у давньому Римі забезпечувалося написами — inscriptions, що розміщувалися на стінах римського Форуму, на яких прикріплювалися спеціальні дошки. Так, стіна колишнього царського палацу — Alba Regia — призначалася для стислих записів про найбільш вагомі події. Про справи повідомлялося за допомогою album — вкритих білим гіпсом дощок. Album, що на ній розміщувалися, відкривалися іменами консулів та суддів, під якими вже й записували офіційну інформацію. Наприкінці року ці дошки переносилися до сховища на римримському Форумі — tabularia, де й зберігалися. Наступник Гая Юлія Цезаря Октавіан Август відмінив звичай публічно повідомляти римлян про політичні події в сенаті та й сама роль сенату стала зменшуватися. Але наступні імператори відродили практику, уведену Цезарем. Утім, «Acta diurna populi Romani» не завжди відігравали тільки позитивну роль, розповсюджуючи інформацію. Збільшення блоку світських новин вартувало життя деяким їх героям. Так, історик Тацит повідомляє, що інформація про витівку сенатора Тразеї, який відмовився вітати імператора Нерона зі смертю його матері, що потрапила до «Щоденних подій», стало причиною його загибелі. Посилаючись саме на газету, недоброзичливці сенатора підбурили імператора проти нього, і той добився згоди римського сенату на страту Тразеї. Між тим, не тільки у Римі стіни будинків заміняли сучасні дошки оголошень, а також античну протогазету. Проведені у Помпеях та Геркуланумі розкопки показали, що і в цих містах потреба в обміні інформацією задовольнялася також настінними написами. Серед них зустрічається і політична агітація: голосувати за того чи іншого на посаду едила; і оголошення, наприклад, про проведення гладіаторських боїв, і послання особистого характеру. Отже, інформацією ділилися і писали, хто на що був гаразд. У Помпеях збереглися і криптограми — потаємні написи ранніх християн.

Збирачі інформації у Давньому Римі Збирання і розповсюдження інформації було викликане різними причинами: воєнними, політичними, комерційними і просто особистими. Не завжди професія журналіста користувалася повагою. Збором інформації спочатку займалися люди у своїх власних інтересах, їх не наймали, але годувалися вони саме за рахунок чуток, які потім використовували у комерційних цілях. Сикофанти давньогрецьких полісів уважно прислуховувались до всього, що можна було почути в громадських місцях, особливо на агорі, на якій вирувало торговельне, політичне — узагалі публічне життя афінян і коринфян, фіванців і мілетців. Почувши щось корисне для себе, вони могли використати отриману інформацію або порушивши судову справу, або спробувавши шантажувати людину, якій, можливо, було дешевше відкупитися. Інформація у даному випадку існувала в усній формі, у такій же спосіб і розповсюджувалася. У Давньому Римі за послугами зі збору інформації зверталися політичні діячі та поважні особи з метою бути в курсі того, що відбувається у політичному, соціальному і культурному житті міста і країни. Люди, що за плату збирали різноманітну інформацію і повідомляли про все, що відбувалося, свого замовника, називалися operarii — «ремісники», «трудящі». Цицерон називав їх compilations — компіляторами. Багато хто з них був греками, що шукали заробітку. Разом із тим, таких operarii'в не допускали до світських новин, оскільки соціальний статус їх був низьким. Але там, де йшлося про різноманітні міські чутки: скандали, театральні вистави, бої гладіаторів і просто плітки, послуги operarii'в були незамінними. Іншу групу античних «репортерів» складали друзі і клієнти. Будучи римськими громадянами, у тому числі й високого рангу, — тут все залежало від кола, в якому обертався замовник інформації, — вони мали доступ до новин, що циркулювали в кулуарах влади. У Римі І ст. до н. е. збір інформації за плату вже став професією, хоча цим могли займатися і раби, і вільновідпущеники, і клієнти.

Ознаки журналістики Давнього Риму Переслідувань за розповсюдження недостовірної інформації на той час не існувало, або слід було б вважати, що вся інформація була відповідною дійсності. Важливим напрямом збирання інформації були чутки про родовід людини, її моральні якості, наприклад, про любовні походеньки, особливо з гомосексуальною забарвленістю, про статки та джерела їх походження тощо. Зазвичай таку інформацію людина приховувала, тож і здобути її багато чого було варте. Про використання подібної інформації свідчать промови грецьких і римських ораторів: Лісія, Демосфена, Есхіна, Цицерона, Саллюстія. У цьому плані їм було що сказати про Аристогітона (Лісій), Катиліну, Верреса, Антонія та інших політичних діячів (Цицерон), і одне про одного (крім Лісія, який сам не судився і політичною діяльністю не займався).

Журналістика Давньої Греції У Давній Греції існувала богиня — покровителька інформації — Чутка або Feme (Fama), в якої було сто вух та сто очей. За Вергілієм, Fama вдень зверху спостерігала за усім, що коїлося у місті, а вночі розносила як вірні, так і брехливі чутки про те, що побачила. Ще одним шляхом передання і поширення інформації були приватні листи, що сприяли формуванню своєрідного античного літературного жанру — epistola (epistula — лист, письмо). Листувалися не тільки римляни: Цицерон і Гай Юлій Цезар, Саллюстій Крісп, але й набагато від них раніше: Демосфен, Епікур і, навіть, Діоген Синопський. У листах повідомлялися не тільки відомості з особистого життя кореспондента, але різноманітні чутки, що або привернули увагу автора листа, або повідомлялися на прохання адресата. Можливо, тому листи давніх греків, що дійшли до нас, і в основному належали філософам, риторам і поетам, тобто інтелігенції того часу, більше відображають особистісні риси авторів, що зосереджені на собі. Епістолярний жанр можна розглядати як зразок античної документальної прози та інформаційного жанру протожурналістики. Найважливіше місце у Стародавній Греції посідали усні форми масової комунікації, складові якої — епічна поезія, міжособистісне й групове спілкування, ораторство, інформування через вигукування оголошень, проведення ритуалів тощо. Деякі науковці вважають, що Давня Греція стала справжньою колискою журналістики, а явища, які виникли у той час, існують і зараз, у XXI ст.

Виникнення журналістики в Давньому Китаї Початки писемної китайської журналістики більшість учених виводять зі збірки «Весна та осінь» (VII ст. до н. е.). Звичай збирати інформацію в найбільш важливі пори року — весною та восени — мав розповсюджену практику. Крім того, існували офіційні бюлетені (дао), що видавалися правителями у випадках важливих церемоній, тексти наносилися на бронзові вироби. Як вважає дослідник китайської журналістики Г. Сергеев, ці документи (пізніше вони увійдуть до книги «Шуцзін») використовували родові функції журналістики. Такі офіційні повідомлення, копії імператорських декретів стали змістом китайських газет періоду правління Танської династії (618—907 р. н. е.) — дібао, потім офіційно санкціонованих чжоубао (для всіх), сяобао. Оскільки більшість підданих були неосвічені, то для них спеціально вивішувалися ілюстровані новини. Що ж до цензури, то засобом формування та контролю суспільної думки ще у І ст. до н. е. була «Музична палата» (Юефу), яка вивчала народні пісні, переробляла їх у потрібному напрямку, породивши особливу форму передачі інформації — через музичну епіграму, баладу. Крім того, до функцій «секретаріатів» імператорських урядів входило рецензування офіційних вісників. Традиційність китайського національного менталітету, авторитарність влади гальмували поширення ксилографічного та книгодрукарського досвіду, затримавши незмінними періодичні видання майже до XIX ст.

Журналістика епохи Середньовіччя

Письмове розповсюдження інформації