Редакці́йна незале́жність () — свобода керівників і працівників мас-медіа (редакції) у виборі тематики публікацій і методів роботи, незалежність від думки контролюючих / наглядових органів або думки власника мас-медіа. Саме цим параметром вимірюється власне незалежність преси.

Редакційна незалежність розуміється як похідне від демократії, у якій жоден державний інститут не повинен втручатися у внутрішні справи газети. Концепція містить у собі незалежність самого журналіста.

У теорії, поняття редакційної незалежності, приховує в собі багато примар, які ховаються у своїх глибинах та жорсткі обставини, які переслідують вільну пресу. З однієї сторони, хтось розуміє редакційну незалежність, як похідне від демократії, ви можете робити те, що ви хочете, де ви хочете, пишучи будь-яку інформацію без всяких наслідків. А з другої сторони розуміємо, що будь-яка державна установа не повинна втручатися у внутрішні справи газети, збирати суб'єкти та їх орієнтації.

Дискусії Редакційна незалежність була в центрі дискусій щодо визначення медіа як державних. Журналісти та суспільні мовники з редакційною незалежністю заперечують проти позначення, яке зосереджується на тому, чи отримують вони фінансування від уряду, як такого, що вводить авдиторію в оману, змушуючи її вважати, що це впливає на їхнє висвітлення. До появи Ілона Маска Twitter не називав такі медіа, як The BBC, «пов’язаними з державою», саме через цю незалежність, пояснюючи, що саме про незалежність читачі насправді хотіли знати. викликав негативну реакцію критиків, які стверджували, що це являє собою хибну еквівалентність між медіа, жорстко контрольованими державою, та тими, хто вільно критикує власний уряд. YouTube також зіткнувся з подібною критикою у 2018 та 2019 роках за свої спроби позначення, які зосереджувалися на фінансуванні, а не на редакційній незалежності. Відхід від редакційної незалежності також призвів до протестів в Угорщині у 2024 році.

також мають певну редакційну незалежність від своїх навчальних закладів, деякі з яких намагаються запобігти будь-якому негативному розголосу, який можуть виявити студенти-журналісти.

Газета «Вашингтон пост» та її власник Джефф Безос зазнали критики з боку деяких працівників та журналістських експертів за те, що у 2024 році вони назвали підтримку Камали Гарріс прикладом відсутності редакційної незалежності.

Редакційна незалежність на Заході

Згідно із Законом «Про засоби масової інформації» редакції і журналістському колективу надано рівень професійної (редакційної) самостійності, права стосовно власнику, нечувані в більшості країн світу. Існуюча у нас схема відносин редакції і «власника» хоча й ускладнена великим внутрішнім напруженням, тим не менш, гарантує (принаймні, формально) редакційному колективу більше свободи, ніж у країнах Заходу, де немає що мають приблизно таку ж силу редакційних статутів. Щоправда, головний редактор або провідні журналісти та коментатори можуть мати певні гарантії від звільнення за примхи власника або при його зміні, але і ці гарантії, як правило, означають лише необхідність виплати вихідної допомоги. Замість установчого договору полягають індивідуальні трудові угоди (контракти). При цьому головний редактор, природно, бажає укласти договір на три, п'ять, десять років, а власник, якщо він не впевнений у своєму редакторі, швидше за все, на три, п'ять, десять місяців. У ході переговорів вони знаходять компроміс. За такою ж схемою укладаються договори і з рядовими працівниками редакції. У рідкісних випадках, якщо існує сильна журналістська профспілка, підписується колективна угода, зазвичай надає працівникам більше стабільності і гарантій. Не випадково російське слово «редакція» важко перекладати на інші мови, оскільки фактично цього поняття ніде більше не існує.

Є лише наймані працівники, які працюють на редактора і на власника газети. "Російський закон про ЗМІ відрізняється від американського законодавства, яке зазвичай не наказує конкретного пристрою внутрішньої структури газетної редакції або телевізійної мережі. У Сполучених Штатах, як і в багатьох інших країнах, не існує юридичної гарантії «незалежності» редактора від видавця, наскільки бажаною ні здається ця мета. У тій мірі, в якій редактор володіє незалежністю, це є наслідком традиції і лише в рідкісних випадках — контракту, але аж ніяк не конституційного або статутного права ".

"У тому ж дусі Закон про ЗМІ використовує форми закону для надання більших, ніж це властиво західній практиці, прав тим, хто працює в ЗМІ. Положення Закону про ЗМІ охоплюють такі питання, як статут редакції, процедура призначення головного редактора, процедура припинення діяльності, а також процедура зміни засновників або видавців. У Сполучених Штатах для журналістів не характерно мати права, що істотно відрізняються від положень колективних договорів в інших сферах діяльності, якщо тільки це спеціально не відображено в структурі власності ЗМІ ".

Слід зауважити, що на відміну від Росії в більшості західних країн відсутні державні і муніципальні ЗМІ (крім інформаційних бюлетенів), отже, немає державних медіа-власників або засновників. Та й загалом держава там в набагато меншій мірі втручається в масово-інформаційну діяльність, ніж це відбувається в Росії. Нарешті, ще однією причиною такого становища з правами власника організації ЗМІ є святість принципів приватної власності.

Загрози редакційної незалежності За даними міжнародного дослідження серед редакторів NewsroomBarometer за 2008 рік, переважна більшість пов'язує головну загрозу редакційної незалежності та бізнесу. Так 26% респондентів її що йде від тиску з боку акціонерів, а 28% її в тиску з боку рекламодавців. Справді, питання бізнесу і прибутків дедалі більше беруть шляхи ухвалення рішень на редакційну політику, чи це питання скорочення штату, чи, що, куди страшніше, управління змістом. У групі тих регіонах, де газети щільно увійшли до фінансового ринку, як от Західна Європа та особливо північна Америка, тиску з боку акціонерів називалося 35% і 46% відповідно. Це одночасно тим регіонам, де демократія і свобода преси найбільш захищені, і тому ім'ям політичного тиску названо 5% і 10% відповідно. Для респондентів з-поміж інших регіонів світу, основним були саме політичні тиски (19%). Респонденти Східної Європи і Африки показали велику занепокоєність можливим тиском із боку акціонерів (14%-21%). Проте недолік свободи преси та корупція у вітчизняних цих регіонах призвели до того, що страх політичного тиску отримав 33% і 42% відповідно. І, нарешті, 9% опитаних побачили загрозу, що йде від PR фірм. Невелика, начебто цифра, вона звертає увагу на тенденцію до спроби впливу газети з боку PR структур.

Див. також

Генеративний штучний інтелект

Академічна свобода Свобода преси, свобода від втручання урядів Медіаманіпуляція

Примітки

Посилання 2 червня НМПУ проведе круглий стіл «Редакційна незалежність: шляхом саморегуляції»