Демокра́тія, народопра́вствоДемокра́тия — демокра́тія; народопра́вство. / Російсько-український академічний словник 1924–33рр. (А. Кримський, С. Єфремов) — політичний режим, за якого єдиним легітимним джерелом влади в державі визнається її народ. При цьому управління державою здійснюється народом, безпосередньо (пряма демократія), або через обраних представників (представницька демократія). Іноді демократію визначають також як набір ідей і принципів, що стосуються свободи, оскільки вона є інституціональною свободою. У формулюванні 16-го президента США Авраама Лінкольна, демократія — врядування «іменем народу, силами народу і для народу»Демократія // Політологічна енциклопедія. Кн. 2 / Укл.: Карасевич А. О., Шачковська Л. С. — Умань, 2016. — С. 227—236.. Людвіг фон Мізес один з основоположників Австрійської школи економіки в своїй книзі «Бюрократія» писав, що існують лише «два стовпи демократичного правління — це верховенство закону і бюджету»Bureaucracy (New Rochelle, N.Y.: Arlington House, 1969)..
Етимологія терміна Запозичення з грецької мови; етимологічно «народне управління» є складним словом, утвореним з основ іменника «народ» і χράτέω «правити, володіти; бути сильним», пов'язаного з χράτος «сила, влада».Демократія // Етимологічний словник української мови: В. 7 т. Том другий (Д-Копці) / Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні; Редкол. О. С. Мельничук (головний ред.), В. Т. Коломієць, О. Б. Ткаченко та ін.— К.: Наук. думка, 1985. (сторінка:31)
У новогрецькій отримала нове значення і використовується на позначення республіки як форми державного правління.
Саме слово «δῆμοκρατία» сформувалося наприкінці VII ст. до н. е. — на початку 4 століття до нашої ери на позначення політичної системи, яка тоді існувала у деяких грецьких містах-державах, зокрема у Мегарах та АфінахDemocracy is people who rule the government directly.BBC History of democracy («Необмежена свобода», Афінська демократія).
Історія терміна
Демократія виникла у Стародавній Греції, стародавні греки були також першими дослідниками її феномену. Крім того, в Елладі був поширений такий поділ держав за формами правління: «один керівник» (монархія), «перший, найкращий, здатний + сила, влада» (аристократія) і «народне правління» (демократія). Однак, у Стародавній Греції (так само як і у Стародавньому Римі) рабів і чужоземців не вважали громадянами — демосу.
Автором поняття «демократія» вважається ГеродотЛитвин В. Демократія // Історія в термінах і поняттях. Довідник / Київський національний університет імені Тараса Шевченка. Історічний факультет. — Шидловський П. С., Синиця Є. В., Гладких М. І., Самойленко Л. Г. та ін. / За заг. ред. д-ра іст. наук, проф. Т. В. Орлової. — Київ, 2014. — С. 218—220. — ISBN 978-966-2911-60-2.
Деякі середньовічні держави називали демократичними, адже влада належала народу (виборність влади), але при цьому певну, досить велику, частину суспільства не вважали народом, представники цієї решти не мали права голосу. Тому деякі дослідники вживають такі терміни, як рабовласницька демократія (до якої належить і Афінська демократія), феодальна демократія, буржуазна демократія, соціалістична демократія тощо.
Інколи демократію називають договірною формою правління, а інколи — перекрученою формою народного врядування, згідно з поділом усіх форм правління на шість можливих типів: тиранія як спотворена форма монархії, олігархія як спотворена форма аристократії та охлократія як спотворена форма народовладдя. Чиста демократія не викликала захоплення ані у філософів-аристократів, таких як Сократ зокрема, ані у прибічників мішаної форми правління, таких як Аристотель. Її часто протиставляли так званим складеним державним устроям (де було змішано елементи монархічного, аристократичного та демократичного правління), типовим для Класичної Греції та Республіканського Риму.
В сучасному світі змішують поняття демократії (народовладдя) з конкретним проявом її — формою державної влади, яка є зручною в сучасному світі з ринковою економікою, зокрема у США та країнах Західної Європи. Тому кажуть, що демократія обов'язково включає такі елементи:
виборність органів влади, поділ державної влади на три гілки законодавчу, виконавчу та судову, підпорядкування меншості більшості, захист прав меншості, наявність політичних прав і свобод.
Основні концепції демократії
Головна суперечність демократії — суперечність між ідеєю демократії як повновладдям народу і неможливістю її практичного здійснення. Британський філософ Карл Поппер вважав демократію не тільки неможливою, але й недоцільною. Демократія у прямому її розумінні неможлива навіть суто технічно, бо немає таких механізмів, які б забезпечували пряме народоправство з будь-якого питання на всіх рівнях. Недоцільна, оскільки абсолютна більшість народу некомпетентна у вирішенні конкретних справ управління державою. Різноманітні концепції демократії спрямовані на вирішення цієї суперечності.
Історично першою такою концепцією та формою її практичного втілення була класична ліберальна демократія. Головна ідея лібералізму — ідея індивідуальної свободи. У зв'язку з цим ліберальна демократія на перший план ставить громадянську свободу, яка ґрунтується на реалізації особистих прав і свобод індивіда. Наявність в індивіда громадянських та політичних прав і свобод надає йому можливості впливати на державу з метою задоволення особистих і спільних потреб. Ліберальна демократія не заперечує безпосереднього волевиявлення народу, але віддає перевагу представницькій демократії, основні елементи якої — конституційність та обмеження політичного панування. Воля народу делегується представникам, котрі під час ухвалення політичних рішень виражають цю волю самостійно і під власну відповідальність. Демократію розуміють як відповідальне правління. Лібералізм виник як ідеологія буржуазії, тому концепція класичної ліберальної демократії відбиває передусім інтереси класу буржуазії.
Сучасний різновид ліберальної демократії — концепція плюралістичної демократії (від лат. pluralis — множинний), яка ґрунтується на врахуванні інтересів усіх соціальних верств. Основні ознаки: конкуренція і взаємодія різних політичних сил і відкритий характер ухвалення рішень через представницькі органи влади. Недоліки цієї концепції — для задоволення інтересів і потреб певних соціальних груп необхідно надавати певні пільги і привілеї, що суперечить принципу рівності всіх перед законом. Нереально, що все населення буде представлено у політичних партіях, що ці об'єднання будуть рівними за своїм політичним впливом.
Концепція корпоративної демократії близька до концепції плюралістичної демократії, але обмежує представництво лише найвпливовішими об'єднаннями, які не конкурують між собою, а співпрацюють під контролем держави.
Концепція партисипаторної демократії спрямована на забезпечення реальної участі якомога ширших верств населення у здійсненні влади, громадянського контролю над ухваленням рішень, що буде сприяти досягненню справжньої свободи і рівності. Оскільки неможливо перейти до прямої демократії, пропонується змішана форма політичної організації з елементами прямої і представницької демократії.
В сучасних умовах тотальної глобалізації суспільства сформувалася концепція космополітичної демократії, яка спрямована на осмислення місця демократії в космополітичному суспільстві, її розвиток всередині країн, між державами та на глобальному рівні.
Існують концепції елітарної демократії, які намагаються поєднати теорію демократії і теорію еліт.
Форми демократії Будучи складним системним утворенням, демократія із зовнішнього боку виражається у відповідних формах, а із внутрішнього — складається з інститутів. В умовах демократичної держави такі форми та інститути виступають водночас і ключовими механізмами здійснення її влади.
Демократії притаманні такі форми:
По-перше, вона може здійснюватися через реалізацію і гарантування захищених законом демократичних прав людини і громадянина.
Це випливає зі ст. З Конституції України, згідно з якою людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Отже, демократична держава покликана забезпечити весь комплекс прав людини і громадянина, передбачених чинним законодавством в усій багатоманітності їх прояву: закріплених як у Конституції України (особистих, політичних, соціально-економічних, соціально-культурних тощо), так і в галузевих актах. Реалізація і гарантування усього комплексу цих прав є головною формою здійснення демократії.
По-друге, діяльність системи державних органів ґрунтується на демократичних принципах. Існування демократії неможливе без здійснення принципів плюралізму, гласності, поділу і децентралізації влади. Саме через застосування цих та інших принципів здійснюють народний характер влади і можливі прогресивні перетворення.
По-третє, демократія виражається у відповідних формах здійснення народовладдя. Згідно зі ст. 5 Конституції України народ здійснює владу як безпосередньо (пряма форма: вибори, референдум, громадські ініціативи та обговорення тощо), так і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування (представницька форма, реалізується через обрані народом органи первинного народного представництва).
Інститути демократії
Порівняння підходів до реалізації демократії в різних країнах показує, що кожен з них по-своєму унікальний. Разом з тим, можливо провести різні класифікації: за панівною гілкою влади, за регіональною ієрархією влади, за кількістю партій тощо. Подальше узагальнення дозволяє виявити базові політичні інститути, необхідні (хоча, можливо, недостатні) для досягнення ідеальної демократії.
Практична реалізація демократії залежить від безлічі обставин, особливо від чисельності населення і розміру територіїДаль Р. Поліархія, плюралізм і простір / Лекція; пер. А. П. Циганкова. Берген, 1984.. У порівнянні з великими адміністративними одиницями, невеликі одиниці більш однорідні за складом і надають кращі можливості для безпосередньої участі в політичному житті. У компактних спільнотах можливо організувати ефективні дискусії і надати широкі можливості для громадян впливати на проведену політику. Тому меншим за розміром структурам простіше задовольнити критерії демократії. Водночас зі зменшенням розміру знижується реальний обсяг влади і можливостей для розв'язання проблем, особливо з питань оборони та економіки. Один зі шляхів вирішення цього протиріччя лежить в поділі сфер впливу між адміністративними і громадськими одиницями різних рівнів, зокрема, наділенням міст і регіонів автономією. Найпоширеніший метод полягає у використанні у великих одиницях представницьких форм правлінняPlattner M. F. Liberalism and Democracy: Can't Have One Without the Other // Foreign Affairs. March-April, 1998..
Типологія демократичних систем
Між політичними інститутами в різних демократичних країнах є значні відмінностіХуан Лінц Переваги парламентаризму // XX століття і світ. Межі влади. № 2-3, 1997.. Нижче перераховані основні типи демократичних систем.
Панівна гілка влади Парламентська демократія. Уряд призначається законодавчим органом влади. Уряд і його глава (прем'єр-міністр) також можуть бути підзвітні церемоніальному главі держави (монарху, президенту чи спеціальному органу). У парламентській республіці глава держави періодично обирається парламентом, або цю посаду суміщає голова уряду. Президентська республіка. Президент обирається народом безпосередньо і є главою виконавчої влади. Змішані системи.
Регіональна ієрархія влади Унітарна держава. Політична влада зосереджена в руках центрального уряду, який визначає обсяги владних повноважень регіональних органів влади. Федерація. За конституцією влада поділена між центральним урядом і автономними регіональними урядами.
Структура законодавчої влади Однопалатний парламент. Нормативні акти ухвалюються на засіданнях за участю всіх членів парламенту.