Джорджо Ґабер (, справжнє ім'я Джорджо Ґаберщик ); 25 січня 1939, Мілан — 1 січня 2003, Камайоре) — італійський співак, актор театру і кіно, режисер, телеведучий, продюсер, композитор, громадський діяч, автор пісень.
Ґабер, якого прихільники називали «Синьйор Джі» («Il signor G»), вважається одним із найкращих гітаристів серед перших виконавців італійського рок-н-ролу 1958—1960 років. Велику цінність представляють роботи Ґабера як театрального сценариста та актора: він разом із Сандро Лупоріні були родоначальниками жанру «театру пісні» («teatro canzone», у якому монологи зі сцени чергуються з піснями).
Ґаберу присвячений новий концертний зал «Аудиторіум», розташований на 31 поверсі хмарочосу Піреллі в Мілані.
13 листопада 2012 року, через майже десятиліття після смерті Ґабера, вийшов потрійний диск «Per Gaber… io ci sono» («Для Ґабера…я тут»), який містив твори барда у виконанні 50-ти артистів.
Біографія
Дебют Джорджо Ґабер народився в Мілані, на вулиці Лондоньо 28, у міщанській родині.Rai.it , musicalstore.it Його батьки (мати з Венеції, батько з Істрії) познайомилися в області Венеція. Надалі вони переїхали до Ломбардії у пошуках кращого життя. Справжне прізвище Джорджо, «Ґаберщик», мало словенські корені.
Батько Ґвідо був службовцемGuido Gaberscik, мати Карла Мадзоран — домогосподаркою, старший брат Марчелло навчався на геодезиста і грав на гітарі. У Джорджо було слабке здоров'я: у дитинстві він часто хворів. До того ж, приблизно у віці 8-9 років, він отримав травму лівої руки (яка могла призвести до паралічу кистіLuciano Ceri e G. Martini, Il signor G suona la chitarra, «Chitarre», n° 51, giugno 1990.). Джорджо потребував постійної активності постраждалої кінцівки. Було вирішено, раз вже старший брат грає на гітарі, то Джорджо теж буде вчитися грати на цьому інструменті. Ідея дала відмінні результати як у сенсі лікування, так і у сенсі творчості. Надалі Ґабер казав: «Уся моя кар'єра народилася через цю хворобу».
Його зразками для наслідування були американські гітаристи-джазмени: Барні Кессел, Тел Фарлоу, Біллі Бауер. У юності Ґабер не замислювався про спів: по суті, він лише грав. Джорджо розглядав музику як розвагу, як задоволення, у роки студентства це було його улюблене заняття. Ґабер намагався вчитися і в італійських музикантів: у Мілані можна було послухати Франко Черрі, який часто виступав у закладі Taverna Messicana.
Кар'єра Ґабера як гітариста розпочалася в гурті Ґіґо Аґості «Ghigo e gli arrabbiati» («Ґіґо та шалені»). Цей гурт склався у міланському закладі «Hot Club» і дебютував на фестивалі джазу 1954 року. Тоді ще не існувало псевдоніма «Ґабер», Джорджо виступав під своїм реальним прізвищем Ґаберщик. Після двох років виконання поп-музики (для заробітку) та джазу (для душі) Ґабер вступив до гурту Адріано Челентано «Rock Boys». На фортепіано в гурті грав Енцо Янначчі. У 1957 році гурт з'явився на екранах, в телепередачі, поєднаній з «Lotteria Italia» («Лотерея Італія», популярній італійській лотереї), «Voci e volti della fortuna» («Голоси та обличчя фортуни»).
У цей період Ґабер познайомився з Луїджі Тенко, який переїхав до Мілана з Генуї. Разом вони створили свій перший гурт з наступним складом: Янначчі на фортепіано, Тенко та Паоло Томеллері на саксофоні, Ґабер та Джанфранко Ревербері на гітарі. Повна назва гурту звучала як «Rocky Mountains Old Times Stompers» («Скелястих гір старовинні топотуни»). Гурт виступав у знаменитому міланському клубі «Santa Tecla» («Свята Текла»). Ґабер та Тенко почали разом складати тексти, їхні стосунки переросли у тісну дружбу. У 1957—58 роках Ґабер, Тенко, Янначчі, Томеллері та Ревербері вирушили в турне Німеччиною з Адріано Челентано.
1958 року, у віці 19 років, Ґабер отримав диплом бухгалтера. Влітку він приїхав до Генуї, де проводив весь час, виконуючи в барах тріо: бас, гітара, фортепіано з Тенко. Там він вперше спробував співати. Восени Ґабер поступив до міланського Університету Бокконі, поєднуючи навчання з грою на гітарі та співом в гурті «Rocky Mountains» в клубі «Santa Tecla».
Цього часу Ґабера помітив Нанні Рікорді, артдиректор однойменного музичного видавництва, який запросив його на проби. Після цього Джорджо розпочав кар'єру співака із запису в компанії «Dischi Ricordi» (нового на той час відділення найстарішого італійського музичного видавництва поп-музики) чотирьох пісень. Дві з них були італійською мовою: «Ciao ti dirò» («Скажу тобі привіт», рок) і «Da te era bello restar» («Було чудово залишитися з тобою», ліричного жанру), і дві англійською, вже розкрученими на той час «Be-bop-a-lula» та «Love Me Forever». На обкладинці платівки в 45 обертів було написано: «Giorgio Gaber e la sua Rolling Crew» («Джорджо Ґабер і його Команда, що обертається»).Диск в 45 обертів із чотирма піснями називався англійською Extended Play (EP). Це була перша згадка сценічного псевдоніма артиста.
«Ciao ti dirò», яку написали Джорджо Калабрезе та Джанфранко РеверберіНасправді пісня була написана Ґабером та Тенко, але вони не могли приписати їй своє авторство, бо ще не були членами SIAE. Серед їхніх друзів Калабрезе та Ревербері були єдиними членами цієї організації. Cfr L. Ceri e G. Martini, Il signor G suona la chitarra, «Chitarre», n° 153, novembre 1998., стала однією з перших пісень італійського року. Ґаберу акомпанував не його гурт, а музиканти, які були зазначені в договорі компанії звукозапису. Серед них були Франко Черрі (гітара) та Джанні Бассо (саксофон), обидва джазмениL. Ceri e G. Martini, Il signor G suona la chitarra, «Chitarre», n° 153, novembre 1998.. Після виходу першої платівки Ґабера запросили на телепередачу «Il Musichiere» («Композитор-пісняр») 1959 року, яку вів Маріо Ріва.
Весною 1959 року Ґабер брав участь, як і всі молоді музиканти того часу, серед яких були Міна (Анна Мадзіні), Адріано Челентано та Літтл Тоні (Антоніо Чаччі), у концерті, присвяченому музиці у стилі рок, в «Palazzo del Ghiaccio» в Мілані. Цього ж року він, разом з Енцо Янначчі, створив гурт «I Due Corsari» («Два корсари»), першою платівкою якого стала «24 ore/Ehi! Stella» («24 години/Гей! Стелла»). Наступною платівкою гурту стала «Una fetta di limone» («Шматочок лимона», 1960 року) — диск став однією з найуспішніших збірок дуетуПовну збірку пісень «I Due Corsari» випустила компанія «Family Records» під лейблом «Ricordi», платівка називалася «Giorgio Gaber — Enzo Jannacci» (ні на одній з оригінальних платівок не згадувалися їх імена), вийшла у 1972 році.. Наприкінці 1959 року Ґабер вступив в SIAE (Італійська Спільнота Авторів та Видавців) як мелодист та поет-піснярПізніше, у 1967 році, він вступив в спільноту і як композитор..
Успіх Після виходу своїх перших дисків, у 1960 році, Ґабер отримав оглушливий успіх з ліричною піснею «Non arrossire» («Не червоній»), з якою він взяв участь у музичному фестивалі «Sei giorni della canzone» («Шість днів пісні»). У тому ж році була написана одна з найвідоміших його пісень цього періоду — «La ballata del Cerutti», на слова письменника Умберто Сімонетти. Роком раніше Джорджо познайомився з Сандро Лупоріні художником з В'яреджо, який став співавтором усіх найвідоміших музичних та театральних робіт Ґабера. Серед їхніх перших спільних пісень були «Così felice» («Такий щасливий») та «Barbera e champagne» («Барбера (червоне вино) та шампанське»). У 1960-х роках усі найбільш відомі пісні Ґабера були написані Умберто Сімонеттою: «Trani a gogò» (1962), «Goganga, Porta Romana» (1963). Завдяки цим композиціям Джорджо Ґабер часто з'являвся на телеекранах.
У той час Ґабер захопився французькими піснями, слухав шансоньє з Лівого Берега Парижа, в піснях яких відображалася історія культури Франції. На його думку тексти цих пісень «писалися з особливою увагою і були сповнені глибокого сенсу, якого не вистачало легкій італійській поп-музиці». За словами Ґабера: «Жак Брель був моїм вчителем»F. Poletti, «Giorgio Gaber: i miei cattivi pensieri», Specchio de La Stampa, 21 aprile 2001.. Габер, як і Джино Паолі, Серджо Ендріго, Умберто Бінді, Янначчі та Тенко, був у пошуках «золотої середини» між американськими стилями (рок та джаз) та французьким шансоном. У підсумку цю «середину» він знайшов в авторській італійській пісні. Перші італійські барди з'явилися якраз у той період, і Джорджо Ґабер став одним із нихG. Harari, «Giorgio Gaber», Rockstar, gennaio 1993..
Після спільної творчості та одночасно романтичних стосунків зі співачкою та акторкою Марією Монті (разом вони написали пісню «Non arrossire»), 12 квітня 1965 року, Ґабер одружився з Омбреттою Коллі, тоді ще студенткою Міланського університету, факультету східних мов (російської та китайської). 12 січня 1966 року народилася їхня єдина дочка, Даліа Дебора, яка зараз відома під ім'ям Даліа Ґаберщик.
У 1960-х роках Ґабер чотири рази брав участь на Фестивалі «Санремо»: 1961 року з піснею «Benzina e cerini» («Бензин і сірник», одним з авторів був Енцо Янначчі), 1964 року з піснею «Così felice», 1966 року з піснею «Mai, mai, mai (Valentina)» («Ніколи, ніколи, ніколи (Валентина)», яка є одним із найуспішніших його виступів), 1967 року з піснею «E allora dài!» («Ну так давай!»).
Дві останні пісні були записані компанією «Ri-Fi», з якою Ґабер почав співпрацювати після завершення контракту з «La Ricordi». З цією ж компанією в 1965 році Ґабер записав спільний альбом з Міною («Mina & Gaber: un'ora con loro» — «Міна і Ґабер: одна година з ними»).
Влітку 1966 року Ґабер взяв участь на 14-му Фестивалі неаполітанської пісні, де посів друге місце з піснею Альберто Тести та Джордано Бруно Мартеллі «A Pizza», виконавши її в парі з Авреліо Ф'єрро. Ця пісня та ще «Ballata de' suonne», до якої він написав музику на слова Ріккардо де Віти, — стали єдиними роботами Ґабера в області неаполітанської пісні.
У 1967 році Ґабер взяв участь у четвертому випуску «Festival delle Rose» («Фестиваль Троянд») з піснею «Suona chitarra» («Грай, гітара»), яку він виконав дуетом з Піппо Франко. У ці роки Джорджо брав участь у багатьох випусках музично-гумористичної програми «Carosello», у багатьох інших телепередачах, і навіть сам вигадував та вів свої власні шоу. Він поєднував музичну діяльність із діяльністю ведучого та керівника програм. Ґабер став одним із найпопулярніших персон на італійському телебаченні. Окрім цього, разом з гуртом «Rocky Mountains», він давав концерти в різних клубах Мілана брав участь в «розкрутці» молодого співака Франко Баттіато.
У 1968 році Ґабер взяв участь у телевізійній музичній комедії-вестерні «Не співай, стріляй» («Non cantare, spara»), разом з гуртом «Quartetto Cetra». Джорджо грав Ідао Мартіна на прізвисько Метис («Meticcio»), оповідача-напівкровку, який співав «Ballata di Idaho Martin» і розповідав зміст попередніх частин на початку кожної з восьми серій. Цього ж року вийшла його остання платівка у співпраці з «Ri-Fi», «L'asse di equilibrio» («Вісь рівноваги»). Наступний контракт був підписаний зі студією звукозапису «Vedette», відразу після цього була записана знаменита пісня «Torpedo blu» («Синій автомобіль»). Наступними вийшли «Come è bella la città» («Яке прекрасне місто», яка стала прикладом введення у пісню соціальної тематики) та «Il Riccardo» («Ріккардо»), обидві пісні були записані 1969 року, а потім «Barbera e champagne» (у 1970 році)У своїх перших театральних спектаклях Ґабер використовував деякі з цих пісень..