Ніколас Родні «Нік» Дрейк (; 19 червня 1948, Рангун, Бірма — 25 листопада 1974, Танворт-ін-Арден, Англія) — англійський співак та автор пісень, знаний своїми сумними, похмурими піснями під акустичну гітару. Дрейк підписав контракт з великим лейблом Island Records в 1968 році, коли йому було всього двадцять років. До 1972 року він випустив два студійні альбоми, але тираж жодного з них не був повністю розпроданий за життя Дрейка. Комерційному провалу сприяло його небажання давати концерти та інтерв'ю.
Останні роки свого життя він хворів на депресію та безсоння, що знайшло відбиття в текстах його пісень. Після завершення запису свого останнього, третього альбому Pink Moon (1972) музикант жив у будинку своїх батьків у містечку Танворт-ін-Арден, де і несподівано помер 25 листопада 1974 року у 26 років від передозування прописаного йому антидепресанту тріптізолу. Досі не відомо, чи було це випадковістю або самогубством: ніякої передсмертної записки знайдено не було.
Протягом 1970-х років до творчості Дрейка не виявляли особливого інтересу, лише в 1979 році була видана ретроспективна компіляція Fruit Tree. Але вже до середини 1980-х років у тому, що відчували вплив Ніка Дрейка, визнавалися такі музиканти, як Роберт Сміт, Девід Сілвіан і Пітер Бак. 1985 року гурт The Dream Academy потрапив в англійські та американські чарти зі своєю піснею «Life In A Northern Town», яка присвячувалася Дрейку. На початок 1990-х років в англійській музичній пресі Дрейк придбав образ «проклятого поета» та неодноразово цитувався Кейт Буш, Полом Веллером та The Black CrowesDann (2006), 201. Перша офіційна біографія Ніка Дрейка була опублікована в 1997 році, в 1998 році був знятий документальний фільм про нього під назвою «Незнайомець серед нас».
Життєпис
Дитинство Ніколас Родні Дрейк народився 19 червня 1948 року в багатій англійській сім'ї в Рангуні, Бірма. Його батько Родні (1908-1988) переїхав туди на початку 1930-х років, щоб працювати інженером у , одній з найстаріших комерційних компаній Індії. 1934 року Родні познайомився з дочкою одного з керівників Індійської цивільної служби (), Мері Ллойд (1916-1993), яку в родині звали Моллі. 1936 року Родні зробив їй пропозицію, але, щоб одружитися, пара повинна була чекати ще рік, коли Моллі виповниться 21 рікDann, Darker Than the Deepest Sea: The Search for Nick Drake, стр. 76. 14 квітня 1937 року відбулося їхнє весілля. 1942 року сім'я Дрейків на три роки евакуювалася в Індію, оскільки Бірму окупували японські військаNick Drake — Chronology . 1944 року в Лахорі (Індія) народилася Габріель Дрейк — старша сестра Ніка, згодом успішна кіноакторка. 1950 року Дрейки переїхали до Бомбея, а в 1952 році — до Англії, в село Танворт-ін-Аден (графство Ворикшир), де стали жити у двоповерховому будинку, який називався Фар Лейс ().
І Родні, і Моллі любили музику й навіть писали власні композиції. Моллі складала сумні пісні для фортепіано і записувала їх на котушковий магнітофон (два такі записи вийшли 2007 року на альбомі невиданих речей Ніка Дрейка Family Tree). Під впливом матері Нік став вчитися грати на фортепіано з дуже раннього віку. Біограф Ніка Дрейка Тревор Данн і сестра Габріель вбачають разючу схожість музики Моллі і НікаDann, Darker Than the Deepest Sea: The Search for Nick Drake, стр. 91.
У 1957 році Нік вступив до у Сандгерсті (графство Беркшир). Провчившись там п'ять років, у 1962 році він вступив до , заснованого в 1843 році (графство Вілтшир), в якому свого часу навчалися його батько, дідусь і прадідусь. Там він став досить сильним спортсменом (його тамтешній рекорд у бігу на 100 ярдів досі не може побити жоден учень Марльборо), деякий час був капітаном команди з регбі-юніон. Також Нік грав в оркестрі коледжу, навчився гри на кларнеті та саксофоні. 1964-го або 1965 року разом з чотирма шкільними товаришами він організував музичний гурт, де грав на фортепіано, а іноді — співав і грав на саксофоні. Гурт мав назву The Perfumed Gardeners («Надушені садівники») і виконував джазові стандарти, кавер-версії артистів з англійського лейблу Pye Records (The Kinks, Лонні Донеган, Лонг Джон Болдрі, The Searchers і т. д.), а також речі The Yardbirds і Manfred Mann. У гурті деякий час перебував Кріс де Бург (у 1980-х роках став відомим завдяки своєму хітові Lady In Red), але його з неї виключили, оскільки музичні вподобання Кріса здалися «Садівникам» «надто попсовими» ().
Академічна успішність Ніка стала падати: весь вільний час він присвячував музиці, а не навчанню. 1963 року він навіть провалив чергові іспити з фізики та хіміїDann, Darker Than the Deepest Sea: The Search for Nick Drake, стр. 100. 1965 року Нік придбав свою першу акустичну гітару, віддавши за неї 13 фунтів, а в серпні того ж року він зі своїми друзями протягом трьох тижнів подорожував автостопом по Європі. 29 жовтня в Лондоні він відвідав концерт Graham Bond Organisation.
Університет Влітку 1966 року Нік закінчив коледж Мальборо і успішно склав іспити у Фіцвільям Коледж в Кембриджському університеті, де мав намір вивчати англійську літературу. Однак він вирішив відкласти на рік початок навчання. З серпня по жовтень 1966 року жив з друзями у Франції, потім повернувся в Англію. У Лондоні 6 жовтня він вперше спробував курити марихуану. Початок 1967 року він знову провів у Франції, в Екс-ан-Провансі, де, можливо, вперше спробував ЛСД, а в березні поїхав з друзями до Марокко, тому що «там найкраща трава в світі» ()Dann, Darker Than the Deepest Sea: The Search for Nick Drake, стр. 124.
Після повернення додому Нік деякий час жив на квартирі сестри, в лондонському передмісті Гампстед. У жовтні 1967 року почалося його навчання в Кембриджі. Викладачі вважали його студентом яскравим, але непосидючим і без належного інтересу до навчанняDann, Darker Than the Deepest Sea: The Search for Nick Drake, стр. 28. Кембриджський університет приділяв велику увагу фізичній підготовці своїх студентів (особливо змаганням з регбі і крикету), але до того часу Нік втратив інтерес до спорту, вважаючи за краще проводити час у своїй кімнаті в гуртожитку, курячи марихуану і граючи на гітарі. Йому було важко знаходити спільну мову зі студентами і викладачами.
Тієї ж осені він познайомився з Робертом Кірбі, студентом консерваторії, який пізніше буде робити струнні та духові аранжування для перших двох альбомів НікаDann, Darker Than the Deepest Sea: The Search for Nick Drake, стр. 40-43. До цього часу Нік відкрив для себе британську та американську фолк-музику — таких артистів, як Боб Ділан, Джош Вайт і Філ Окс. Дрейк почав виступати в маленьких лондонських клубах і кав'ярнях. У лютому 1968 року, коли він виступав разом з Country Joe and the Fish в комплексі The Roundhouse у Кемден Таун, його помітив Ешлі Гатчінгс, бас-гітарист Fairport Convention.
Гатчінгс познайомив Ніка з Джо Бойдом, 25-річним продюсером зі США, власником компанії Witchseason Productions, яка співпрацювала з великим лейблом Island Records. Бойд записав пару попередніх синглів Pink Floyd, відкрив для публіки Fairport Convention, Джона Мартіна і The Incredible String Band і був помітною фігурою на британській фолк-сцені.
Нік надав Бойду магнітофонну котушку, на яку навесні 1968 року записав був чотири пісні. Прослухавши матеріал, Бойд запропонував Нікові підписати контракт і почати роботу над дебютним альбомом. Реакція Ніка була, за спогадами Бойда, м'яко кажучи, стриманою: «А, ну так, о'кей». Хоча друг Дрейка Пол Вілер згадує збуджений стан, у якому перебував Нік після підписання контракту, — натхненний перспективами «зоряної кар'єри», що відкриваються перед ним, він вирішив надалі кинути навчання і не закінчувати третій курс у коледжіPeter Paphides. The inner life of Nick Drake The Observer, April 25, 2004.
Дебютний альбом Студійні сесії для першого альбому Ніка почалися в липні 1968 року в Лондоні, в студії Sound Techniques. Під час запису Бойд надихався продюсерською роботою Джона Саймона для першого альбому Леонарда Коена (Songs of Leonard Cohen 1967 року), вважаючи, що голос Ніка потрібно записати в схожому «довірчому», інтимному стилі, «без попсової реверберації». Також він мав намір включити партії струнних, але «без цього помпезного звучання»; їх повинен був писати Річард Г'юсон, а виконувати — спеціально запрошений оркестр з п'ятнадцяти осіб. Звукорежисером Бойд вибрав Джона Вуда; крім того, він запросив гітариста Fairport Convention Річарда Томпсона і басиста гурту Pentangle Денні Томпсона.
Спочатку запис альбому йшов погано, сесії виходили нерегулярними і «змазаними» — не в останню чергу через те, що для запису не надали окремого студійного часу, а просто використовували залишки часу, виділеного на запис альбому Fairport Convention Unhalfbricking. Між Дрейком і Бойдом росли творчі розбіжності: продюсер поділяв концепцію Джорджа Мартіна про «використання студії як музичного інструменту» (йшлося про ширше використання різних студійних ефектів), тоді як музикант віддавав перевагу природномішу і органічнішому звукові. Але обидва були незадоволені інструментуванням Г'юсона: звучання виходило занадто «мейнстримовим», попсовимDann, Darker Than the Deepest Sea: The Search for Nick Drake, стр. 60. Дрейк запропонував замінити Г'юсона на свого друга Роберта Кірбі. Спочатку Бойд скептично поставився до його кандидатури: той був надто молодий і не мав ніякого досвіду роботи в студії. Кірбі записав аранжування з допомогою квартету камерної музики, і Бойд, прослухавши запис, був приємно здивований.
Але Кірбі відмовився від оркестровки центральної речі альбому — «River Man». Тоді Бойд вдався до допомоги досвідченого композитора Гаррі Робінсона, перевищивши при цьому бюджет, виділений на запис альбому. Робінсон написав партію струнних у дусі Фредеріка Деліуса і Моріса Равеля.
Вихід альбому затримався на кілька місяців через чергові заковики з постпродукцією. Він вийшов 1 вересня 1969 року та супроводжувався поганою рекламою і розкручуваннямDann, Darker Than the Deepest Sea: The Search for Nick Drake, стр. 133. Оглядів і рецензій на нього в музичній пресі було мало. Журнал NME у випуску від 4 жовтня 1969 року писав, що альбом «недостатньо різноманітний, щоб бути розважальним» ()Humphries, Nick Drake: The Biography, стр. 101—102. Джон Піл у своїх радіопередачах пускав в ефір кілька пісень з нього. Дрейк залишився незадоволений оформленням конверту платівки, на якому трек-лист йшов у неправильному порядку, а тексти пісень включали рядки, що не увійшли до остаточних варіантівDann, Darker Than the Deepest Sea: The Search for Nick Drake, стр. 134. Сестра Ніка, Габріель, згадувала:
Назва альбому — це попереджувальний напис («Залишилося п'ять аркушів») на упаковці цигаркового паперу фірми RiZla+, а це означає, що необхідно купувати нову упаковку (зазвичай їх використовували курці марихуани, яким був Нік). Він вважав, що ця фраза звучить чудово, хоча й не має якогось особливого сенсуT.J. McGraph. Nick Drake: Darkness Can Give You The Brightest Light Dirty Linen, #42, Oct/Nov 1992. З іншого боку, через п'ять років ця фраза набуде іншого, трагічного і провидницького сенсу: адже 1969 року Нікові залишалося жити рівно п'ять років.
24 вересня 1969 року Нік виступив у Роялл Фестівал-Голл () на розігріві у Fairport Convention і у Джона і Беверлі Мартінів. Джо Бойд відзначав, що
Це був один з найкращих виступів Дрейка.
У Лондоні
Bryter Layter Дрейк кинув навчання в Кембриджі за дев'ять місяців до здобуття диплома і восени 1969 року переїхав до Лондона, щоб зосередитися на кар'єрі музиканта. Батько писав йому довгі листи, в яких вказував на недоліки рішення Ніка поїхати з Кембриджа: «диплом — це додаткова страховка; якщо у тебе є диплом, то тоді у тебе буде на що спертися». На що Нік відповідав, що цю страховку він і не хотів матиІнформація з фільму «A Skin Too Few».
Перші кілька місяців у столиці Дрейк проводив, блукаючи з одного місця на інше, іноді залишаючись на квартирі своєї сестри в Кенсінгтоні, але частіше ночуючи у своїх друзів і знайомих.