Теро́р го́лодом (), також голод як знаряддя політичного терору — форма політичного терору; голод, штучно організований державою як особливий спосіб досягнення своїх політичних цілей .
Підґрунтя стратегії знищення і залякування голодом
Стратегія загарбання територій і знищення ворога голодом відома здавна і широко застосовувалася в давнину і середні вікі: китайський стратег Сунь Цзи ще у VI столітті до н. е. визначав знищення запасів зерна ворога як надійний спосіб отримати «перемогу без жодного пострілу». Однак, з суто військової точки зору, ефективність цього, безсумнівно, особливо жорстокого засобу вважається досить умовною: найбільшою мірою від штучного голоду страждають найменш здатні носити зброю — жінки, діти, люди похилого віку та хворі, тоді як справжні воїни забезпечуються відносно добре і серед них найменша ймовірність виникнення голоду.
У XX столітті цей варварський середньовічний спосіб завоювання народів почав використовуватися з метою політичного терору — політичного залякування цільових груп населення державною владою з метою домагання своїх політичних цілей. Найбільшого поширення застосування терору голодом отримало серед комуністичних режимів. На думку деяких вчених їх жорстокість була викликана не стільки метою знищення певних етнічних чи соціальних груп, скільки була продуктом радикальних версій комуністичної ідеології.
Ідеологами застосування голоду як знаряддя політичного терору у XX столітті вважаються апологети «червоного терору» — офіційної політики більшовицької Радянської Росії після Жовтневого перевороту — Володимир Ульянов-Ленін, Лев Троцький, Йосип Сталін.
9 травня 1918 року Всеросійський центральний виконавчий комітет видав «Декрет про надання народному Комісару продовольства надзвичайних повноважень у боротьбі з сільською буржуазією, що приховує хлібні запаси і спекулює ними». Згідно з документом селянство піддавалося жорстокому терору:
На терор селянство і козацтво відповіли масовими повстаннями, які були жорстоко придушені. Масштабними акціями керували Сталін, Свердлов, Троцький, Дзержинський, Тухачевський, Якір, Уборевич, Фрунзе, Ворошилов, Будьонний, Ходоровський, Смілга та інші більшовики «ленінської гвардії». Одночасно з терором селянства Ленін почав втілювати в життя розроблену ним же аграрну політику. Згодом вона була лише завершена учнем Леніна — Сталіним .
Російські історики, як правило, розглядають «червоний терор» лише в межах Радянської Росії у роки Громадянської війни 1917–1923 років. Українські історики поширюють термін «червоний терор» і на сталінські репресії в СРСР, у тому числі на штучно організовані сталінським режимом на території УСРР голодомори«Три голодомори в Україні в XX столітті : погляд із сьогодення» : Звернення учасників Міжнародної наукової конференції до органів вищої державної влади України. Київ. 07.11.2002 // Персонал. — 2002. — № 11. — С. 6-7.Белебеха І. Українці у пеклі голодоморів : [20-х, 30-х, 40-х років] // Персонал. — 2005. — № 2. — С. 10-13. (Із матеріалів конференції «Голодомори в Україні: геноцид і спротив»)..
Масовий голод як знаряддя більшовицької політики в Україні
У XX столітті Україна тричі зазнала штучного масового голоду. Усі три рази — в період перебування при владі партії більшовиків. Усі три рази цей голод був наслідком і складовою партійної політики. Але конкретні причини і спонукальні мотиви масового терору голодом були різні.
Голодомор 1921-1923 — упокорення до Союзу
Вперше масовий голод як знаряддя політичного терору був застосований більшовиками до України у 1921—1923 роках. Ключовим фактором, який визначив стратегію більшовицького терору на теренах України в цей період було те, що на той час Радянська Україна де-юре існувала як суверенна держава (де-факто окупована російською Червоною армією), така сама, як і Радянська Росія, а відразу після закінчення основної хвилі голоду, в останні дні 1922 року був утворений СРСР. Концепцію дій російських більшовиків визначив Лев Троцький ще у 1919 роціЗ виступу Л. Троцького перед агітаторами-комуністами на Україні. Цит. по: Праці Українського Наукового Інституту. — Варшава, 1932. — С. 149—151:
1921 року на півдні України посуха була не менш тяжкою, ніж на Поволжі. Голод міг попередити врожай на Лівобережжі та Правобережжі, що виявився досить добрим. Але РКП(б) на чолі із В. Леніним турбувало не становище в Поволжі й тим більше — на півдні України, а перебої з постачанням хліба до Москви, Петрограду та на шахти Донбасу. За їх наказом керівництво України у липні 1921 р. зобов'язало місцеві власті «докласти надлюдських зусиль для підняття продзаготівлі і виконання нарядів наркомпроду навіть на шкоду задоволенню місцевих потреб». Секретар ЦК КП(б)У Д.Лебідь і голова ВУЦВК Г.Петровський у телеграмі керівникам Чернігівської губернії заявили: «Надзвичайно важкий продовольчий стан пролетарських центрів Росії, червоних столиць Москви і Пітера, зокрема в останні місяці, до нового врожаю зобов'язують радянську Україну прийти на допомогу, урізаючи до останнього ступеня власні потреби»Кульчицький С. В. Комунізм в Україні: перше десятиріччя (1919—1928).— К.: Основи, 1996.— С. 195..
Злочинне ставлення центрального партійно-радянського керівництва до голодуючих південних губерній України було обумовлене антибільшовицьким повстанським рухом, що охопив українське село. Уряд УСРР у звіті VI Всеукраїнському з'їздові рад підкреслив, що за 1921 рік у справі «замирення» села було зроблено більше, ніж за весь попередній період: згідно зі статистикою ВУЧК, найбільші успіхи у боротьбі з «куркульським бандитизмом» було одержано в другій половині року. За вказівкою В. Леніна в Україну були спрямовані війська, що утримувалися за рахунок голодуючих селян: «…я думаю, що для успішного збирання податку потрібні військові частини на допомогу цьому збиранню, з тим щоб ці військові частини одержували посилене постачання за рахунок місцевих селян, поки податок не буде сплачений»Розмова по прямому проводу з М. К. Владимировим 6 серпня 1921 р.— В. І. Ленін про Україну. Частина ІІ. 1917—1922.— К.: Вид-во політич. літ-ри, 1977.— С. 417..
Щоб примусити селян здавати продподаток із них брали заручників, яких, у разі нездачі продподатку у встановлений термін, мали судити із застосуванням вищої міри покарання — розстрілу. Натомість набиралася нова група заручниківКульчицький С. В. Терор голодом.— У кн.: Політичний терор і тероризм в Україні ХІХ–ХХ ст.: Історичні нариси //Розділ 6. Масовий терор як метод експропріації селян-власників./НАН України; Інститут історії України /Відп. ред. В. А. Смолій.– К.: Наук. думка, 2002.— С. 384..
Про те, що голод в Україні, на відміну від інших регіонів майбутнього СРСР, мав керований характер, свідчить те, що Московський уряд не тільки не подбав про те, щоб довести положення в Україні до відома Американської Допомогової Організації (АРА), яка здійснювала допомогу голодуючим в Росії, так як це він зробив про інші області, значно дальші, але цей уряд старався перешкодити американцям вступити в контакт з Україною. Перешкодою своєчасному наданню допомоги стало рішення ЦК РКП(б) «не розширювати роботу АРА поза Поволжям». Українському Харківському уряду було заборонено проводити «підготовчі роботи для сприяння діяльності АРА в Україні».
Оскільки у цьому випадку йдеться про формально незалежну Українську державу (хоч і радянську), фактично окуповану російським військом та підрозділами ЧОН (частини особливого призначення), і за допомогою цієї військової сили здійснювалася конфіскація хліба у селян України для потреб промислових районів Росії, усе це все можна кваліфікувати як воєнні злочини проти цивільного населення.
Голодомор 1930—1933 — перетворення на радянських людей
Радянська влада не приживалася в Україні. Керівництво СРСР розуміло це. Розумів це і Сталін. В листі Кагановичу від 11 серпня 1932 року, він писав:
На початку 1930-х років радянське керівництво ставило перед собою дві мети. По-перше, загнати селян у колгоспи і збільшити обсяги хлібозаготівель. По-друге, і це головне, — зламати класовий і національний рух опору, який на хвилях українізації набував обертів.
Нині є очевидним, що Голодомор 1932—1933 років в Україні був результатом спланованих системних заходів та виступив одночасно інструментом знищення соціальної бази народного опору радянській владі в Україні, застереженням Українському радянському урядові проти намірів проводити порівняно самостійну політику .
Другою, не менш важливою, ціллю терору голодом 1932—1933 років було покарання, «умиротворення» непокірного українського селянства з його протестом проти примусової колективізації. Вона випливає з самої більшовицької доктрини у ставленні до селянства. Ленін називав останнє «дрібнобуржуазною стихією», набагато небезпечнішою для комуністичної партії, аніж армії Колчака і Денікіна. Селянина робила селянином приватна власність на засоби виробництва, а більшовики в принципі заперечували її. Керівник революції і держави вказував, що партія може розраховувати тільки на свідомих робітників, вся ж інша маса буржуазії і «дрібних хазяйчиків», тобто селян, «проти нас, вони не вірять в новий порядок». Між тим, названі категорії становили 9/10 населення країни.
Більшість дослідників вважають доведеним фактом, що саме більшовицька держава спровокувала голодомор 1932—1933 років як знаряддя політичного терору. Необхідно підкреслити, що характер голоду в Україні до листопаду 1932 року був такий самий, як і в інших хлібовиробних районах СРСР. З листопада 1932 року голод був викликаний конфіскацією хліба і будь-яких продуктів харчування, яка проводилася тільки в сільських районах України і Кубані. Ця конфіскація у листопаді-грудні 1932 року була частковою, а в січні 1933 року — повною. При цьому внаслідок заходів, організованих партійним та радянським керівництвом СРСР та УСРР, виїхати в пошуках продуктів або отримати їх ззовні було заборонено. Залишившись без продуктів харчування, селяни масово вмирали від голоду. Масовий голод поєднувався із політичними репресіями проти інтелігенції та націонал-комуністів і припиненням політики українізації. Голодні смерті під час голоду 1932—1933 років та від політичних репресій кваліфікуються як злочин режиму проти людяності і злочин геноциду.
Голодомор 1946–1947 — помста визволителів
Після окупації України німцями Олександр Довженко з болем передбачав її майбутнє після визволення:
Вину перед сталінським режимом закидали не лише оточенцям і дезертирам. Після майже двох років німецької окупації влада розглядала все українське населення як суцільно винне у колабораціонізмі. 7 лютого 1944 року на IX пленумі радянських письменників у Москві таку позицію озвучив український письменник Петро Панч, зазначивши:
Першим етапом помсти сталінського режиму тим, хто залишився під ворожою окупацією, стала радянська військова мобілізація 1943–1944 років, форми проведення якої виявилися вкрай жорстокими.
Після війни в Україні панувала розруха: в руїнах лежало 28 тисяч сіл, близько 30 тисяч колгоспів, радгоспів і МТС. Аграрне господарство республіки було зруйнованим. У ньому залишилось дуже мало фізично здатних до праці людей . У суспільстві, просякнутому тоталітарним насильством, хлібозаготівельна політика стала другим основним репресивним фактором, визначальною причиною голоду 1946–1947 років в Україні. Саме через її механізм відбувалося голодотворення.
Незважаючи на надзвичайну посуху і неврожай, можновладці на чолі першим секретарем ЦК КП(б)У Микитою Хрущовим і головою Ради міністрів УРСР Лазарем Кагановичем продовжували репресивну хлібозаготівельну політику. Керівництво України регулярно інформувало Сталіна про хід хлібоздачі. Каганович, обізнаний зі станом справ у сільському господарстві, цинічно наголошував, що у всіх проблемах України винен «український буржуазний націоналізм».