Мала́кова Іри́на Магоме́дівна ( , Київ) — українська архітекторка-реставраторка, одна з творців музею Михайла Булгакова. Член Національної спілки архітекторів України. Лауреатка Премії імені Леся Танюка "За збереження історичної пам'яті". Біографія Народилася в Києві, дитинство провела в садибі на розі Львівської та Обсерваторної вулиць, що належала її діду, Павлу Івановичу Подборському, та в 1920-х роках була націоналізована і розділена на багато помешкань.

З початком війни батько пішов на фронт. Дід працював бухгалтером, мати працювала надомно у артілі інвалідів. Під час війни родина жила дуже бідно. Мати Ірини була вбита нацистами в жовтні 1942 року.

Впродовж 1942–1943 років разом із бабусею та дідусем жили в містечку Бишів, після визволення Києва повернулися до міста.

Після війни навчалася в школі, по закінченню школи вступила до Київського інженерно-будівельного інституту, який закінчила 1962 року.

В наступне десятиліття працювала архітекторкою в ряді науково-дослідних інститутів: Дніпромісто, Півддіпротрубопровід, КиївЗНДІЕП.

З 1972 року працює в проєктних відділах Укрпроектреставрації. Є авторкою проєктів ряду житлових будинків у Києві, а також реставраторкою понад 50 пам'яток архітектури Києва та інших регіонів України.

Публікується в спеціалізованих та періодичних виданнях, разом із чоловіком, істориком Дмитром Малаковим, бере участь у ряді заходів, присвячених історії Києва.

Пам'ятки, реставровані Іриною Малаковою

Національний банк України (1972–1991); Особняк Ковалевського в Києві (1973–1974); Трапезна церква Софійського монастиря (1974–1979); Палацовий комплекс Лопухіних у місті Корсунь-Шевченківський (1974–2009); Дальні печери Києво-Печерської Лаври (1975); Покровська церква в селі Нові Петрівці (1975–1977); Собор Антонія та Феодосія в місті Васильків (1975–1977); Палац Воронцова в Сімферополі (1977–1978); Московські ворота та вали Київської фортеці (1977–1979); Воскресенська церква в Києві (1977–1979); Дальні печери (1979); Маріїнський палац (1980, у співавторстві); Церква Миколи Набережного та дзвіниця (1982–1987); корпусів № 2 заповідника «Софія Київська» (1982); Національний музей мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків (1982–2008); Троїцька церкви Іонинського монастиря (1982–1997); вокзал станції Жмеринка (1982–1990); Покровська церква на Подолі та дзвіниця церкви (1984–1988); садибний будинок у с. Бобрик на Полтавщині (1985–1986); колона Магдебурзького права (1985–1988); бібліотека ім. Короленка у Харкові (1986); корпус № 42 Києво-Печерської Лаври (1986–1989); будинок на вул. Хрещатик, 8 (1987–1989); Троїцький собор у Сумах (1987–1989, у співавторстві); Покровська церква у селі Пархомівка на Київщині (1987–1989); палац Можайських у Вороновиці на Вінниччині (1987–2008); театр імені Садовського у Вінниці (1988–1989); водолікарня в Миргороді (1988–1989); Покровська церква в селі Поличинці на Вінниччині (1988–1990); Полтавське земство, нині краєзнавчий музей (1989–1995); будинок на Андріївському узвозі, 13 (1989–1991); канцелярія генерал-губернатора в Києві (1989–1996); вокзал станції Могилів-Подільський (1991–1992); Одеський національний академічний театр опери та балету (1996–2002, у співавторстві); вокзал станції Козятин (1998–2000); театр імені Івана Франка в Києві (2001–2009, у співавторстві) та ряду інших пам'яток. </div>

Є авторкою меморіальної дошки Володимиру Липському, встановленої 1975 року на будівлі Президії НАН України.

Див. також

Жінки в архітектурі

Посилання Статті Ірини Малакової у газеті «День» ; Киевский календарь. Малакова Ирина Магомедовна .