Ге́льсінкі — столиця й найбільше місто Фінляндії, розташоване на березі Фінської затоки Балтійського моря; адміністративний, політичний, економічний і освітньо-культурний центр країни.
Символами міста є вивірка й клен.
Географія і клімат Місто розташоване в скелястій місцевості. Історичний центр міста — на півострові з сильно порізаною береговою лінією. Перепади висот у місті значні, а скелі — звична складова частина пейзажу. На річках у межах міста є водоспади.
Клімат Гельсінкі помірний, перехідний між континентальним і морським. Зима в місті — тривала і сніжна, літо — прохолодне й коротке. Максимум опадів припадає на осінь.
Історія
Місто Гельсінкі засновано в 1550 році наказом шведського короля Густава I Вази в гирлі річки Вантаа. У 1643 році його перенесли південніше — на сучасне місце, що було пов'язано з тим, що гавань виявилась надто мілкою.
У ході Великої Північної війни, у травні й липні 1713 року, а також 24 серпня 1742 року, у ході Російсько-шведської війни 1741—1743 років, місто захоплювали війська Російської імперії.
У 1748 році на островах поблизу Гельсінкі шведи розпочали будівництво фортеці Свеаборг (фінською Суоменлінна), покликаної захистити місто з моря. У результаті почалося зростання міста, з'явилися перші міські кам'яниці. Проте столицею шведської Фінляндії залишалося Турку (Або).
18 лютого 1808 року, у ході нової Російсько-шведської війни 1808—1809 років, місто знову захопили російські війська, а в 1809 році воно остаточно закріпилося за росіянами за Фредріксгамнським договором.
У 1812 році, через три роки після приєднання Фінляндії до Російської імперії, Гельсінкі проголошено столицею Великого князівства Фінляндського. Гельсінкі стало значним культурним центром: У 1873 році в місті засновано оперний театр, у 1882-му — Інститут музики.
Починаючи від 1917 року Гельсінкі — столиця незалежної Фінляндії.
У роках Другої світової війни місто зазнало 50 бомбардувальних нальотів радянської авіації, але завдяки дієвості столичної протиповітряної оборони і заходам із дезорієнтації літаків противника на місто впало лише 5 % бомб, ураховуючи й ті, що розірвалися в нежитлових паркових зонах. Це дало змогу пережити рекордну кількість бомбардувань з мінімальними втратами.
Після Другої світової війни місто стрімко розвивалося. У 1952 році Гельсінкі приймало Літні Олімпійські ігри, у 1971 та 1994 роках — чемпіонати Європи з легкої атлетики, а у 2007-му — конкурс «Євробачення».
У 2000 році місто відсвяткувало своє 450-річчя й було Культурною столицею Європи, а у 2012-му було Світовою столицею дизайну.
Населення +Динаміка чисельності населення міста (з агломерацією) Рік Населення 1550 1 500 1700 4 000 1750 6 000 1800 15 000 1850 50 000 1875 100 000 1900 180 000 1930 400 000 1950 610 000 1975 900 000 2004 1 240 000
Населення міста станом на рік — 675 тисяч жителів (2023)Suomen asukasluvut kuukausittain — Kunnittain aakkosjärjestyksessä. 31.05.2015. Іноземні громадяни становлять приблизно 18 % населення міста. Два міста, що прилягають до Гельсінкі: Еспоо — 314 тис. жителів; Вантаа — 247 тис. жителів.
Гельсінкі разом з містами-супутниками Вантаа, Еспоо та Кауніайнен утворює столичний регіон з населенням понад мільйон осіб. Населення Великого Гельсінкі, територія якого включає 12 комун, перевищує 1 500 000 осіб.
Мовна ситуація
У часи входження Фінляндії у склад Швеції в Гельсінкі переважало шведськомовне населення, насамперед представники шляхти. У 1870 році, коли Фінляндія входила у склад Російської імперії, панівними офіційними мовами в місті були шведська (57 %), фінська (25,9 %), російська (12,1 %); були поширені також німецька (1,8 %) та інші мови (3,2 %).
До 1890 року завдяки міграції фінських селян до міст і політиці російської влади, зацікавленої в послабленні шведського впливу, співвідношення стало таким: 45,6 % — шведська мова, 45,5 % — фінська, 6 % — російська і 2,9 % — інші.
У теперішній час офіційними в Гельсінкі визнаються дві мови — фінська і шведська, при цьому 86 % населення міста розмовляють фінською, 6 % — шведською, близько 4 % уважають рідною російську мову і ще 4 % — інші мови.
Муніципалітет
Рада депутатів Гельсінкі складається з 85 осіб, яких обирають жителі строком на чотири роки.
Роль депутатів — виконання запитів громадян, постановка перед муніципалітетом завдань загального та економічного характеру та контроль за їх виконанням, а також проведення політики підвищення активності громадян і створення умов для можливості впливу на рішення муніципальної влади.
До функцій депутатів входить вирішення повсякденних завдань муніципалітету, питань фінансування і ведення економічної діяльності, питань надання послуг громадянам, вибір ревізорів та членів виконавчих органів, затвердження бюджету тощо.
Економіка
Гельсінкі є центром регіону Великий Гельсінкі — економічної зони з 1,3 млн жителів та 660 тис. робочих місць. Столичний регіон формує близько 1/3 ВВП Фінляндії, а показник ВВП на душу населення тут приблизно в 1,3 раза більший ніж пересічний по країніHelsinki Region Statistics перевірено: 2010-12-10..
Валова вартість Гельсінського столичного району вдвічі перевищує пересічні показники з 27 європейських метрополій, які дорівнюють даним, наприклад, по Стокгольму чи Парижу. І ця валова вартість останнім часом (2000-ні) стабільно демонструє щорічне зростання на рівні близько 4 %.
83 зі 100 найбільших фінських компаній мають власні штаб-квартири у Великому Гельсінкі (у тому числі й спільна фінсько-шведська лісопромислова компанія Stora Enso). Дві третини з 200 найбільш високооплачуваних управлінців-менеджерів Фінляндії проживають у Великому Гельсінкі і 42 % — безпосередньо в місті.
Транспорт
Біля Гельсінкі, у місті Вантаа, діє міжнародний аеропорт Гельсінкі-Вантаа, через який проходить майже 90 % рейсів на території Фінляндії.
У місті — великий порт, звідки здійснюються міжнародні пасажирські перевезення по всьому Балтійському морю. Поромні компанії Tallink Silja, Viking Line, Finnlines, Stella Lines забезпечують регулярні цілорічні відправлення в Таллінн, Стокгольм, Росток, Любек/Травемюнде, Санкт-Петербург.
Гельсінкі — важливий північноєвропейський залізничний вузол. У грудні 2010 року, зокрема, був пущений новий потяг Allegro між Гельсінкі та Санкт-Петербургом, що скоротив час у дорозі між містами до 3,5 год. Нині здійснюються дослідження й ведуться роботи з проєктування підводного залізничного тунелю між Гельсінкі й Таллінном — його можлива довжина становить 60—80 км, орієнтовний термін будівництва — 10—15 років.
Громадський транспорт у Гельсінкі представлений метрополітеном, трамваями (у центрі і прилеглих до нього частинах міста), автобусами, приміськими потягами і муніципальними поромними лініями Кауппаторі — Суоменлінна, Катаянокка — Суоменлінна і Гаканіемі — Суоменлінна. Громадський транспорт у місті управляється міським транспортним управлінням Гельсінкі (, ).
Гельсінкі чітко поділяється на дві частини — історичну західну і сучаснішу східну (Itä-Helsinki, Östra Helsingfors), які сполучаються єдиною лінією метрополітену, а також великою мережею автодоріг.
У теплу пору року в Гельсінкі у 2000-х роках діяв сервіс безкоштовних громадських велосипедів CityBike — з численних велостоянок у середмісті кожен охочий міг узяти тимчасово велосипед під невелику грошову заставу для пересування в міському центрі, однак у 2010 році дія цієї програми була призупиненаHelsinki Suspending Free City Bike Programme , YLE, 12.04.2010.
Стандарти життя і соціальна сфера Гельсінкі — традиційний лідер різноманітних рейтингів міст і столиць світу, які враховують різні параметри, від рівня життя та комфорту, до екологічної ситуаціїНайчистіші та найбрудніші міста на gazet.net, причому за екологічними показниками Гельсінкі не раз визначались «найчистішою» європейською столицею.
Одним із яскравих свідчень підходів влади до екології і стандартів життя є водопровідна вода відмінної якості, яка постачається у квартири містян одним з найдовших (120 км) тунелів Пяйянне, а бутильована вода з-під крана в Гельсінкі продається навіть у низці країн світуBottled water sells , Finnfacts.
Столиця Фінляндії має 31 медичний центр та 8 лікарень, численні заклади культури (див. тут), 70 муніципальних дитячих майданчиків, 25 пляжів, 902 ресторани та 44 готелі. І це при тому, що містом з населенням 560 тисяч мешканців керує лише 85 депутатів.
Освіта
У Гельсінкі налічується 190 загальноосвітніх шкіл, 41 середня школа та 15 професійно-технічних інститутів. Половина з 41 середніх шкіл є приватними або державними, решта — муніципальними. Вищу освіту в місті можна здобути у 8 університетах і 4 політехнічних вишах.
Гельсінські університети: Гельсінський університет; Школа економіки Hanken; Академія образотворчих мистецтв; Академія Сібеліуса; Театральна академія; Фінський національний університет оборони.
Політехнічні виші міста: Університет прикладних наук Haaga-Helia; Муніципальний Університет прикладних наук; Гельсінська політехніка «Аркада».
Культура Гельсінкі — найбільший культурний осередок країни, тут працюють заклади культури й дозвілля державного і муніципального значення: близько 10 театрів і концертних залів, понад 70 музеїв, до 50 кінотеатрів, 50 філіалів міських бібліотек і насамперед Національна бібліотека Фінляндії. Визнанням високого культурного рівня міста стало обрання Гельсінкі культурною столицею Європи у 2000 році.
Театри і культурні центри У Гельсінкі є Національний оперний театр Фінляндії, а також безліч театрів, серед яких Фінський національний театр, Театр Савой, Міський театр Гельсінкі, Олександрівський театр, Ляльковий театр СампоО финском театре.
Центром проведення виставок і фестивалів є «культурна фабрика Korjaamo» (Kulttuuritehdas Korjaamo), зведена в 2004 році.
Музеї Основні Гельсінські музеї: Міський музей Гельсінкі, має кілька відділень, у тому числі два літніх музеї: Будинок бюргера і Музей електростанції. Вхід в обидва музеї безкоштовний. Національний музей Фінляндії Фінська національна галерея Музей класичного мистецтва Атенеум Музей сучасного мистецтва Кіасма Галерея Синєбрюхова Фортеця Суоменлінна Дім-музей Урго Кекконена Таммініемі Музей дизайну Музей пошти Музей фінської архітектури Художній музей Амоса Андерсона
Релігія Наприкінці 2022 року меншість жителів Гельсінкі, 47,6 %, належала до Євангелічно-лютеранської церкви. Частка членів церкви меншає і члени церкви залишають її частіше, ніж в інших містах Фінляндії. За даними Yle Uutisten, Гельсінкі був найменш лютеранським муніципалітетом Фінляндії у 2017 році. У 2013 році менше половини народжених у Гельсінкі були охрещені як члени церкви. Відсоток членів церкви особливо залежить від імміграції, яка збільшує населення міста, але не збільшує частку членів церкви.
Фінськомовні євангельськомовні лютеранські парафії в Гельсінкі належать до чотирьох деканатів Гельсінської єпархії а шведськомовні парафії – до Гельсінського деканату Порвооської єпархії. У Гельсінкі є 18 фінськомовних та три шведськомовні парафії, які разом утворюють Гельсінську парафіяльну федерацію. Окрім них є дві нерегіональні парафії під егідою Євангельсько-лютеранської церкви Фінляндії - Фінсько-німецька парафія та шведськомовна парафія Олауса Петрі.
Гельсінкі є центральним містом для всіх рухів відродження Лютеранської церкви за винятком молитовного. Євангельське християнське відродження має найсильніший вплив у Гельсінкі. Кількість прихильників рухів відродження в Гельсінкі більша, ніж в решті країни, але їхня відносна частка в населенні, а отже, і їхній вплив на парафіяльне життя менші. Що стосується рухів відродження, то ті, хто переїхав з інших країн, зокрема, утворюють життєво важливе ядро рухів. У Гельсінській місії, створеній у 1987 році, понад 9000 людей прийшли до віри. Після Гельсінкської місії в місті народилася громада Туомасмессу, яка щотижня зустрічається в церкві Мікаеля Агріколи.