Сармато-аланські царі — реєстр сарматських та аланських династів та представників династій, що з часів античності та до часів раннього середньовіччя панували у різних об'єднаннях сарматських чи аланських племен, які існували на території сучасної України.
ІІІ ст. до н.е
Сайтафарн — наразі перший відомий правитель сарматів (сайїв) на теренах сучасної України.
ІІ ст. до н.е
Амага — дружина сарматського династа Медосакка, відома лише за новелою зі «Стратегем» Полієна. Діяльність Амаги датовано ІІ ст. до н. е. Гатал () — династ сарматів (гіпотетично — царських сарматів/сайїв), що ввійшов до мирної угоди, укладеної у 179 р. до н. е. Фарнаком І Понтійським Медосакк () — сарматський (гіпотетично сайїв) династ ІІ ст. до н. е., відомий лише з повідомлення Полієна (Стратегеми, VIII, 56). Тасій () — династ (у Страбона — правитель) роксоланів, відомий лише з повідомлення Страбона щодо подій скіфо-понтійської війни 113—111 р. до н. е.
І ст. до н.е
Асандрох (, * 84 до.н. е.— 17 до н. е.) — боспорський намісник понтійського царя Фарнака, сина Мітрідата VI Євпатора.
І ст. н.е
Анбазук — брат царя алан Базука. Аспург — представник династії Аспургіан, можливо син Динамії та Асандроха. Узурпував владу на Боспорі вбивши римського протеже Полемона І. Згодом отримав від Тіберія згоду (підтвердження) на Боспорське царство та римське громадянство. Започаткував боспорську династію Тиберіїв Юліїв Савроматів. Базук — цар алан (в оригіналі — овсів, ймовірно, алан-танаїтів), який очолював навалу на Закавказзя у 72 р. Можливий батько Сатінік. Баракад ( — поч. II ст.) — родич царя алан, супроводжував Сатінік до Вірменії, охрестився та прийняв зі своїми спільниками смерть на поч. II ст. Відомий як св. Сукіас. Інісмей () (80-ті рр.) — династ аорсів, наступник та родич династа ФарзояС. А. Яценко. Знаки-тамги ираноязычных народов древности и раннего средневековья. — М.: Вост. лит., 2001. , відомий передусім за нетривалим карбуванням срібної монети у ОльвіїП. О. Карышковский. Монеты Ольвии. — К.: Наукова думка, 1988. . Омпсалак () — батько призначеного Аспургом на Тавроскіфське царство царя Ходарза, відомий з пошкодженного посвячення,SEG 44:662 текст якого відновлено як :«Цар Ходарз, син царя Омпсалака».Ю. Г. Виноградов. Очерк военно-политической истории сарматов в I в. н.э. ВДИ, № 2, 1994 г. Етимологія імені: < сарм.*Vam-sal-ak/g < д.-іран. *Vahma-saryaka — .Тохтасьев С. Р. Иранские имена в надписях Ольвии римского времени. COMMENTATIONES IRANICAE. РАН ИВР. 2013. Сатінік — донька царя алан, дружина царя Вірменії. Умабій () — згаданий у Мангупському декретіSEG 46:947 іранський династ ( — ), етнічну приналежність якого не визначено. Можливо «цар царів» аорсів чи династ іншого іранського об'єднання (певної групи алан, роксолан тощо). Фарзой () (після 49р. — до 82р.) — династ аорсів, відомий виключно з нумізматичних джерел, а саме ольвійських монет декількох емісій, які датовано 60-70 рр.Карышковский П. О. О монетах царя Фарзоя // Археологические памятники Северо-Западного Причерноморья. Киев, 1982. С. 73. Ходарз () — син Омпсалака, цар Тавроскіфії, призначений Аспургом після вдалої війни та підкорення скіфських об'єднань близько/до 23 р., відомий з пошкодженного посвячення, текст якого відновлено як :«Цар Ходарз, син царя Омпсалака».
ІІ ст. н.е
Датіанос (ІІ ст.) — наступник царя алан, батька Сатінік. Распараган ()(перша пол. II ст.) — династ роксолан, відомий лише з тексту епітафії, знайденої біля міста Пула (півострів Істрія)CIL V 32 Перевалов С. М. «Аланская эпиграфика. 2. Каталог латынских надписей». Вестник ВНЦ. 2011. № 3. Сусаг — військовий ватажок, можливо династ, відомий лише з листування Плінія Молодшого,Плиний Младший. Письма. X, 74. EPISTVLARVM, X, 74 «C. PLINIUS TRAIANO IMPERATORI. Appuleius, domine, miles qui est in statione Nicomedensi, scripsit mihi quendam nomine Callidromum, cum detineretur a Maximo et Dionysio pistoribus, quibus operas suas locaverat, confugisse ad tuam statuam perductumque ad magistratus indicasse, servisse aliquando Laberio Maximo, captumque a Susago in Moesia et a Decibalo muneri missum Pacoro Parthiae regi, pluribusque annis in ministerio eius fuisse, deinde fugisse, atque ita in Nicomediam pervenisse. Quem ego perductum ad me, cum eadem narrasset, mittendum ad te putavi; quod paulo tardius feci, dum requiro gemmam, quam sibi habentem imaginem Pacori et quibus ornatus fuisset subtractam indicabat. Volui enim hanc quoque, si inveniri potuisset, simul mittere, sicut glebulam misi, quam se ex Parthico metallo attulisse dicebat. Signata est anulos meo, cuius est aposphragisma quadriga.» за деякими припущеннями цар алан-танаїтів. Яценко С. А. Аланы в Восточной Европе в середине I — середине IV вв. н. э. (локализация и политическая история) // Петербургский археологический вестник: Скифы. Сарматы. Славяне. Русь. — 1993. — Вып. 6. — С. 86. Туаллагов А. А. Закавказский поход алан 35 г. н. э. // Вестник Северо—Осетинского государственного университета имени К. Л. Хетагурова. — 2008. — № 4. — С. 108. Але формулювання «захоплено було у Мезії Сусагом у полон та відправлено Децебалом в подарунок парфянському царю Пакору» дає підстави для припущення, що Сусаг — ватажок чи, можливо династ певної сарматської групи, яка була залежна чи підпорядкована Децебалу.
Примітки