M2 «Бредлі» () — основна бойова машина піхоти, що перебуває на озброєнні механізованих військ армії США. На базі машини створено гусеничну платформу Bradley.
Бойова машина піхоти M2 «Бредлі» надійшла на озброєння в 1981 році після довготривалих випробувань, що тривали з 1964 року. Бойова машина отримала власну назву на честь легендарного американського генерала часів Другої світової війни Омара Бредлі.
БМП призначена для забезпечення транспортування підрозділів мотопіхоти на полі бою, ведення ними бою з машини та вогневої підтримки їх у період і після спішування.
Застосовувалася американськими військами у війнах в Перській затоці та Іраку. Також з 2023 року машини застосовують українські сили під час російсько-української війни.
Історія розробки
Створення БМП для армії США почалося 1964 року в межах програми Mechanized Infantry Combat Vehicle (MICV; ) і завершилося 1981-го прийняттям на озброєння М2 Bradley. У ході цих робіт було створено кілька варіантів БМП, які були як глибокою модернізацією M113, так і принципово новими машинами.
Першою спробою стала розроблена компанією Pacific Car and Foundry Company машина XM701 (проєкт ). У 1965 році було зібрано шість дослідних зразків. XM701 мала посилене в порівнянні з БТР M113 бронювання, амбразури в похилих бортах, 20-мм гармату в двомісній башті. Однак низка недоліків машини (недостатня швидкість руху по пересіченій місцевості, надмірна маса та габаритні розміри) не дозволили прийняти її на озброєння.
Наступну спробу створити полегшену БМП на основі M113 здійснила компанія FMC () у 1967 році. Створена нею дослідна машина XM765 на 90 відсотків складалася з деталей і вузлів M113A1. Були змінені форма і розміри корпусу, лобова та бортова броня посилена сталевими плитами, встановлена 20-мм автоматична гармата М139. У 1973 році, у зв’язку із закінченням війни у В’єтнамі, витрати на нові розробки для армії були різко скорочені, і роботи над проєктом XM765 фактично згорнули. Модифікацію XM765 — AIFV (Armored Infantry Fighting Vehicle; ) з 25-мм автоматичною гарматою КВА-В02 Oerlikon прийняли на озброєння Нідерланди, Бельгія, Туреччина та Філіппіни.
Проєкт MICV-70 визнали надто складним і дорогим, відтак 1971 року прийняли рішення створити простішу і дешевшу БМП.
Прототип XM723
Роботу над цим проєктом, який отримав індекс XM723, доручили компанії FMC, що отримала контракт на будівництво відразу 17 дослідних зразків. Збірку прототипу XM723 завершили в грудні 1973 року. Бойова маса машини 19 т, екіпаж — 3 особи (командир, навідник, механік-водій), десант — 9 осіб, одномісна башта з 20-мм гарматою, амбразури (по 2 з кожного борту) для ведення вогню десантом з машини, місце командира — в корпусі машини за механіком-водієм. Вимоги щодо захисту машини включали: круговий захист від вогню 14,5-мм кулемета, лобова броня — від малокаліберних 20-30-мм бронебійних снарядів з відстані 300 м. Для задоволення таких високих вимог Ballistic Research Lab () на початку 1970-х розробили новий бронезахист «spaced laminate steel armor system» — багатошарову рознесену броню. Захист складався з зовнішнього екрану із різнотвердої сталі (твердість шарів 60/50 HRC), що знаходився на відстані 100-150 мм від основної броні, внутрішнього екрану та основної алюмінієвої броні корпусу машини. За стійкістю до заданих засобів ураження (при мінімальній масі) ця система перевершувала всі тодішні матеріали та конструкції броні.
ХМ723 виходила доволі дорогою — 220 000 доларів у цінах 1973 року, вчетверо дорожче M113 і всього вдвічі дешевше танка M60A1. Це змусило військових задуматися. Також сумніви щодо XM723 додали й оцінки аналітиками радянської БМП-1, яку визнали придатною для ядерного конфлікту, але малопридатною для звичайної війни, оскільки американська БМП створювалася під явним впливом радянського зразка. Всі ці сумніви привели до створення в 1975 році спеціальної комісії, очолюваної генералом Ларкіним. Перед комісією поставили кілька запитань, ключовими з яких були два: Чи є ХМ723 досить хорошою, щоб виправдати витрати коштів на її доведення? Якщо так, то чи можна об'єднати програму розробки нової БМП з програмою створення нової БРМ ARSV (Armored Reconnaissance Scout Vehicle)?
У листопаді 1976 року комісія Ларкіна після розгляду альтернатив (німецької БМП Marder, французької АМХ-10Р, а також гіпотетичної важкої БМП на шасі основного бойового танка) була змушена визнати, що ХМ723 не найгірший варіант. Після виготовлення дослідних зразків та проведення випробувань у 1976 році, армія США сформулювала перелік необхідних доопрацювань, які включали встановлення нової двомісної башти з 25-мм гарматою M242 Bushmaster і пускової установки ПТКР TOW (проєкт MICV TBAT-II), доопрацювання бортових амбразур, створення розвідувальної версії БМП та забезпечення плавучості машин з використанням плавзасобів.
У 1977 році БМП і БРМ проєкту MICV TBAT-II отримали нові позначення XM2 та XM3 відповідно, а в 1978 році були готові прототипи нових машин. Перед Конгресом США було поставлено питання про необхідність розробки XM2 у зв’язку з високими втратами БМП-1 у арабо-ізраїльській війні 1973 року та запропоновано створення бойової машини з більш високим рівнем захисту. Дослідна партія XM2 і XM3 з бойовою масою 21,3 т була готова до 1979 року, випробування проводилися на Абердинському полігоні.
Порівняно з прототипом XM723, бойова маса M2 (A0) збільшена до 22,3 т, кількість десантників зменшена до 7, встановлена нова двомісна (командир і навідник) башта з 25-мм гарматою (вимогами до гармати передбачалося ураження в лобовій проєкції БМП-1 (СРСР) бронебійним підкаліберним снарядом типу APDS-T на відстані 1500 м), спареним з нею 7,62-мм кулеметом M240 і пусковою установкою ПТКР TOW з лівого боку башти для ураження основних танків на відстані до 3 км. Збережені амбразури по бортах корпусу, збережений (і дещо підвищений) рівень захисту від зазначених у тактико-технічному завданні засобів ураження: круговий захист від бронебійно-запалювальних куль 14,5-мм кулемета КПВ, у передньому секторі обстрілу — від малокаліберних снарядів 25-мм БПС і 30-мм БТ, уламків 155-мм осколково-фугасних снарядів на відстані 10-15 м.
У 1981 році машини були прийняті на озброєння як M2/M3 Bradley. Загальна вартість реалізації програми M2/M3 склала 5,6 млрд дол. США, з урахуванням загальних обсягів випуску вартість однієї машини становила 3,16 млн дол.
Виробництво Bradley завершилося в 1995 році. Всього було виготовлено 6785 M2/M3 Bradley, включаючи 400 одиниць для Саудівської Аравії.
Опис
Компонування «Бредлі» має традиційну для більшості машин цього класу компонування з переднім розташуванням моторно-трансмісійного відділення (МТВ). МТВ зміщено до правого борту, а ліворуч розташоване робоче місце механіка-водія. Кришка його люка відкидається назад, а на марші може фіксуватися в піднятому положенні. Огляд вперед і ліворуч забезпечують чотири призмові оглядові блоки (передній може замінюватися приладом нічного бачення). Огляд праворуч при закритому люку практично відсутній — його перекриває дах МТВ.
В середній частині корпусу встановлено двомісну башту, трохи зміщену до правого борту. У ній ліворуч розташоване робоче місце навідника, а праворуч — командира. Для обох передбачені люки з кришками, що відкидаються назад, причому кришка люка командира встановлена на спеціальній рамці і може підійматися вгору для поліпшення огляду. По периметру командирського люка встановлено сім призмових оглядових блоків, по периметру люка навідника — три. Башта має підвісний полик, а бойове відділення відгороджене від десантного перегородкою з проходом. Десант у складі шести осіб розташований таким чином: двоє біля лівого борту за місцем механіка-водія, двоє — біля правого борту за баштою, двоє — біля кормової аппарелі. Для спішування десанту в бою служить апарель, яка відкидається за допомогою гідроприводу. У звичайних умовах посадка та висадка здійснюється через двері в апарелі ліворуч. У даху десантного відділення є люк з кришкою, яка відкидається назад.
Захист
Корпус та башта «Бредлі» зварені з листів алюмінієвого сплаву, легованого марганцем, хромом, магнієм та цинком. Спереду та по бортах застосований «сендвіч», розроблений для ХМ723. Він забезпечує достатній захист проти снарядів малокаліберних гармат. Дно машини для захисту від мін посилене сталевим листом. Додатковий захист корпусу в передній проєкції забезпечує відкидний хвилевідбійний щит. Ходову частину до опорних котків прикривають броньові екрани, нижня частина яких для полегшення технічного обслуговування відкидається на петлях вгору.
Озброєння
Основу комплексу озброєння БМП становить 25-мм автоматична гармата М242 із зовнішнім приводом автоматики та двострічковим живленням, що забезпечує швидкий перехід з одного типу боєприпасів на інший. Боєкомплект гармати складається з 900 снарядів, 300 з яких (зазвичай 225 осколково-фугасних і 75 бронебійних) споряджені та укладені в башті, а ще 600 знаходяться у боєукладці в корпусі БМП. Передбачено три штатні режими ведення вогню — одиночними пострілами або чергами з темпом стрільби 100 та 200 постр./хв. Максимальна технічна скорострільність гармати — 500 постр./хв.
Гарматний бронебійний підкаліберний снаряд пострілу М791 при масі 137 г має початкову швидкість 1335 м/с і на дистанції 1000 м пробиває гомогенну сталеву броню товщиною 66 мм, а на дальності 2500 м здатен пробити броню БМП-1. До боєкомплекту входить постріл М792 з осколково-фугасним трасуючим снарядом. Для тренувань використовується постріл М793 із практичним снарядом.
З гарматою спарений 7,62-мм кулемет М240С з боєкомплектом 2340 набоїв, з них 800 споряджені у стрічки й покладені в магазинні коробки башти, інші перебувають у корпусі.
Для боротьби з танками з лівого боку башти встановлена двозарядна ПУ ПТКР BGM-71 Tow, закрита броньованим кожухом. ПТКР має кумулятивну бойову частину калібром 127 мм, бронепробиття БЧ становить 630 мм (BGM-71С) або 900 мм (BGM-71D), швидкість польоту 278 м/с, дальність стрільби 65 - 3750 м. Наведення використовується напівавтоматичне, з передачею команд по двожильному кабелю. Після пуску ПТКР оператор повинен утримувати прицільну марку на цілі, тому пуск можна виконувати лише після зупинки. У похідному положенні вона притиснута до борту і прикрита спереду бронещитком, у бойовому підіймається електроприводом в горизонтальне положення. Кут вертикального наведення ПУ — від −20 до +30°. Перезаряджання ручне, здійснюється через верхній люк десантного відділення. Військовий боєкомплект — 7 ПТКР BGM-71 (2 на ПУ та 5 у укладанні десантного відділення).
Оптика та сенсори
Командиру машини доступні три перископи для спостереження за полем бою, які спрямовані вперед, вперед праворуч і вправо. Крім того, він може через інтерфейс користуватися оптикою навідника. Починаючи з версії A3, командир також має у своєму розпорядженні власний незалежний тепловізор. Навідник також має перископи, спрямовані вперед і в сторони. Його основна оптична система, що називається Integrated Sight Unit (ISU; ), має як денний канал, так і тепловізійний канал із 4× і 12× збільшенням. Для надзвичайних ситуацій командир і навідник мають запасну оптику з денним каналом і 5× збільшенням. На даху башти знаходиться металева конструкція, яка дозволяє командиру, якщо він перебуває «над люком», приблизно націлити зброю на ціль. Водій має чотири перископи, спрямовані вперед і вліво. Середній перископ може бути замінений підсилювачем залишкового світла. Починаючи з версії M2A2 ODS, механік-водій має тепловізор, що забезпечує чіткий огляд на відстані до 150 м. Піхотинці в бойовому відділу мають перископи, спрямовані назад і в сторони.
Двигун і трансмісія Силова установка Bradley складається з чотиритактного дизеля Cummins VTA-903T потужністю 500 к.с., змонтованого в єдиному блоці з гідромеханічною трансмісією НМРТ-500-3 (забезпечує три передачі вперед і одну – назад). Механізм повороту – диференціальний. Запас палива становить 662 л, запас ходу по шосе 480 км.