Словаччина — країна перехідної економіки, площа якої становить 49 тис.км².

Особливістю зовнішньоекономічних зв'язків Словаччини є значна рівновага обсягів між експортом та імпортом. У 2013 p., наприклад, словацький експорт становив $82,7 млрд, а імпорт $77,96 млрд. У товарній структурі експорту головна роль належить продукції машинобудування — 19 %, хімічній — 13 %, продуктам харчування — 6 % та сировині — 5 %. Основні товарні групи імпорту — це продукція машинобудування — 29 %, хімічна — 14 %, паливо — 18 %, продукти харчування — 8 % та сировина — 6 %.

Найбільшим торговим партнером Словаччини є Німеччина, експорт — 19,2 % експорту Словаччини та імпорт — 15,8 % в 2010 році. Інші великі партнери: Чехія (13,7 % експорту Словаччини і 10,2 % імпорту Словаччини в 2010 році), Італія (5,5 % і 3,3 %), Росія (4,0 % і 9,8 %), Австрія (6,8 % і 2,5 %), Угорщина (6,6 % і 4,3 %), Польща (7,3 % і 4,1 %) Франція (6,8 % і 3,6 %).

Словаччина імпортує майже всю свою нафту і газ з Росії, і експортує її, в першу чергу, до ЄС і ОЕСР. У 2010 році 84,2 % експорту був з членами ЄС, а 85,9 % — з країнами ОЕСР. Експорт Словаччини до США склав 1,5 % від його загального обсягу експорту в 2010 році (млн $ 728), в той час як імпорт з США склав 0,9 % від загального обсягу закупівель за кордоном ($ 433 300 000).

Словаччина бере активну участь у регіональному економічному співробітництві. Схід країни разом з суміжними територіями Польщі, України, Угорщини, а також Румунії задіяний в роботі «Карпатського Єврорегіону». Участь у цьому єврорегіоні беруть середньо-східні окреси Пряшівського та Кошицького країв. У Кошицькому краї створена вільна економічна зона «Кошиці» .

Історія

Словаччина, яка до 1918 року була відома в основному під назвою «High Hungary», «високогір'я», або під турецьким назвою «To't vilajet», має довгу історію. Ще в 100 р. до н. е., в Братиславі карбували монети під назвою «biateque». Протягом семи століть (від 1335 до 1918) в Кремніці карбували золоті дукати, з використанням місцевого золота, які були тієї ж якості і ваги. У XV столітті в Словаччині почався масштабний видобуток золота в розмірі 1000—1500 кг на рік, які представляли близько 40 % світового виробництва плюс 10 000 кілограмів срібла, що становить 30 % від світового виробництва. Наприкінці XV і на початку XVI століття Словаччина була найбільшим виробником міді в Європі. Гірничодобувна і металургійна промисловість протягом тривалого часу були на досить високому рівні. У 1627 році в місті Банська Штявниця, для видобування корисних копалин вперше був використаний порох. Через триста років після створення Істрополітанської Академії (заснована в 1465 Матіасом Корвіном), в 1786 році в місті Банська Штявниця була створена перша Гірнича школа (Academy of Mines and Forests) та перша міжнародна асоціація вчених щодо розвитку шахт.

Розвиток капіталістичного ринку в Угорщині і сильний процес «мадяризації» (Hungarization), який відбувся в останні десятиліття XIX століття — на початку XX століття, зробили негативний вплив на економіку Словаччини — втрату економічної незалежності через інтеграцію до угорської економіки. Більше ніж 40 років проходив процес руйнування політичного, культурного, соціального та економічного життя в Словаччині. Протягом цього періоду (близько 1890 рік) у сфері управління містами Словаччини із 8900 посадовців було лише 1035 словаки (7865 — угорці). У сфері державного управління були 1147 державні службовці, з яких тільки 29 — словаки. Велика частина населення Словаччини були змушені покинути Словаччину. У 1890-х роках Будапешті було в 4 рази більше словаків, ніж у загальній чисельності населення міста Жиліна (місто в Словаччині, населення 86 тисяч осіб станом на 2012 рік). У період з 1899—1913 майже 395 тисяч громадян Словаччини емігрували до Сполучених Штатів. Сьогодні майже два мільйони американців мають словацьке походження.

3 жовтня 1968 Словаччина отримала статус «соціалістичної республіки» і становила разом з Чеською Соціалістичною Республікою федеративну Чехословацьку державу. 1 січня 1993 р. Словацька республіка стала самостійною державою. 29 березня 2004 р. увійшла до складу НАТО і 1 травня 2004 р. до ЄС.

Після створення Словацької Республіки в січні 1993 року, Словаччина продовжувала важкий перехід від централізовано планової до сучасної ринкової економіки. Ця реформа сповільнилася в 1994—1998 період у зв'язку з клановим капіталізмом і безвідповідальних фіскальної політики уряду прем'єр — міністра Володимира Мечіара. Хоча економічне зростання та інші показники постійно поліпшувалися протягом діяльності уряду Мечіара, державний та приватний борг і торговий дефіцит значно збільшились, і приватизація прогресувала тільки уривками. Справжнє щорічне зростання ВВП досяг 6,5 % в 1995 році, але опустився до 1,3 % в 1999 році.

Процес реінтродукції економіки у незалежній Словаччині, заснованої на вільному підприємництві, проходив досить складно. Оскільки значна частина промислових об'єктів країни була побудована в часи СРСР, багато галузей промисловості були неефективні і вироблені товари не були конкурентоспроможними на світовому ринку. Для модернізації цих галузей і перенавчання працівників потрібні були іноземні інвестиції, але почасти через політичну нестабільність в країні їх було катастрофічно мало. Для рішення проблеми модернізації застарілої промисловості чехословацький уряд на початку 1990-х різко скоротив витрати на оборонну промисловість країни. Виробництво зброї та іншої військової техніки в 1980-х роках локалізувалось в значній мірі в Словаччині, де було зайнято майже 10 відсотків робочої сили в Словаччини. Саме тому після проведення реформи щодо видатків на розвиток оборонної сфери відбулося зниження загального промислового виробництва і значне зростання безробіття. З 1993 по 1994 рік ВВП країни зріс на 4,3 %, інфляція знизилася з 20 % до 12 %, а дефіцит бюджету був взятий під контроль. Темпи змін залишається повільним. Важливою частиною переходу до ринкової економіки є повернення державних підприємств у приватну власність.

Зовнішня торгівля має важливе значення для економіку Словаччини. У 1994 році імпорт і експорт склав понад 6 млрд доларів кожен. Нафта, природний газ, машини і транспортне обладнання є основними статтями імпорту Словаччини. Експорт включає устаткування, хімікати, паливо, сталь, а також зброю. Чехія є основним торговельним партнером Словаччини, яка забезпечує близько 30 % імпорту та близько 40 % експорту Словаччини. Провідними торговельними партнери Словаччини також є Австрія, Німеччина, і Росія та інші.

Валюта Словацької Республіки — євро (до 1 січня 2009 р. була крона). Членство у міжн. орг-ціях Словаччина є членом Міжнародного валютного фонду (МВФ) і Міжнародного банку реконструкції та розвитку (Світовий банк), а також Європейського банку реконструкції та розвитку (ЄБРР). У жовтні 1993 року уряд Словаччини підписали угоду про асоціацію з Європейським Союзом (ЄС), а в 1995 році країна запрошується до членства в ЄС і ОЕСР.

Темпи економічних реформ зросли під час діяльності прем'єр — міністра Мікулаша Дзурінда , який сприяв спрощенню податкової системи, реформи трудового кодексу та пенсійної системи і великої кількості приватизації. З настанням глобального економічного спаду в 2008 році, дуже залежна від експорту економіка Словаччини почала скорочуватися, на кінець 2009 року опустилась до 6,4 %, після зростання на 10,4 % в 2007 році. Темпи економіки сповільнилися в першому кварталі 2009 року — спад на 12 % порівняно з попереднім кварталом через посилення політичної кризи між Росією і Україною, який призвів до 3 — тижневого зриву постачань природного газу в Словаччині.

Словаччина приєдналася до Європейського механізму регулювання валютних курсів в листопаді 2005 року, і до Європейського валютного союзу 1 січня 2009 року. Загальний рівень інфляції споживчих цін впав до рівня 1,4 % в 2009 році (26 % у 1993 році). Дефіцит державного бюджету у 2009 році досяг 7,8 % ВВП. Заходи жорсткої економії, прийняті під час правління адміністрації І. Радичової були успішними у скороченні дефіциту до 4,6 % ВВП.

Для прямих іноземних інвестицій в Словаччині період 2000—10 років характеризується значним зростанням. Дешева і кваліфікована робоча сила, низькі податки, 19 %-вий податок для корпорацій і приватних осіб, ніяких податків на дивіденди, відносно ліберальний трудовий кодекс, а також вигідне географічне положення це далеко не всі основні переваги Словаччини. Основні положення економічної реформи залишилися недоторканими навіть після виборів 2006 року. Приплив прямих іноземних інвестицій в сукупності склав $  млн в 2009 році; сумарний приплив прямих іноземних інвестицій в 2009 році — $ 2,0 млрд.

Транспорт Переважно гірський характер, крім Подунайської рівнини на південному заході, території країни зумовлює специфіку конфігурації її транспортної мережі. Довжина залізниць становить 3665 км, з них 1472 км електрифіковано і 1024 км двоколійні. Протяжність автомобільних доріг набагато більша —  км, з них магістральних 198 км. Довжина Дунайського водного шляху у Словаччині становить 172 км.

У транспортній залізничній мережі основними є три широтні та п'ять меридіональних ліній. Широтні лінії це: північна, Жиліна-Мартін-Попрад-Пряшів-Гуменне; середня, Зволен-Банська-Бистриця-Брезно-Кошиці; південна, Братислава-Нове Замки-Зволен-Рожнява-Кошиці-Требішов Меридіональні лінії проходять три на заході і дві на сході. Західні: Братислава-Трнава-Тренчин-Жиліна, Нове Замки-Нітра-Превідза-Мартін та Банська-Бистриця-Мартін. Східні: Кошиці-Пряшів та Требішов-Гуменне. Найбільшими транспортно-залізничними вузлами є Братислава та Нітра. Словаччина пов'язана з Україною двома залізничними переходами, Чиєрнанад-Тисов — Чоп та Вельке-Капушани-Ужгород.

У Словаччині починає втілюватись в життя програма побудови швидкісних автострад. До ладу вже стали такі чотири автостради, або їх ділянки: Братислава -Кути (в Чехію); Братислава-Трнава-Горна Стреда (планується продовження до Тренчина); Ліптовска Тепла-Гибе (Жилінський край) та Кошиці-Пряшів. Найбільше вантажів перевозить залізничний транспорт — 60 млн т., далі автомобільний — 32 млн т. і найменше річковий — 2 млн т. У перевезеннях пасажирів ситуація дещо інша. Найбільше їх перевозиться автомобільним транспортом — 720 млн осіб, суттєво менше залізничним — 90 млн осіб і найменше річковим — 0,2 млн осіб. Майже весь дунайський річковий вантажо- і пасажирообіг країни концентрується у двох портах — Братиславі і Комарно. Важливе значення для Словаччини має трубопровідний транспорт. По ньому до країни надходять російська нафта та газ. Нафтопровід «Дружба», газопроводи «Братерство», «Союз» та «Прогрес» починаються на південному сході, на українсько-словацькому кордоні, і проходять півднем Словаччини на захід. Нафтопровід «Дружба» переходить до Чехії, від нього є гілка до Братислави. Газопроводи зі Словаччини продовжуються до Чехії та Австрії.

Індекс транспортного обороту Словаччини за 2013 рік

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 1-12 Транспорт і зберігання 114,1 107,5 110,2 109,6 110,7 109,4 109,6 106,1 111,2 110 110 112,6 110,2 Наземний та трубопровідний транспорт 113,5 104,5 112,2 108,5 110,3 113,1 109,6 111,4 115,9 111,8 111,9 115,8 112,2 Водний транспорт 91 146,6 92 61,6 94,8 83 70,9 108,9 113,2 94,3 96,3 82,8 95,2 Повітряний транспорт 118,9 82,9 84,6 102,2 107,1 100,9 95,4 77,5 107,2 94,1 93,4 90,9 93,3 Складські послуги та допоміжна транспортна діяльність 113,4 112,6 107,5 109 112,9 105,5 111,2 103,2 104 108 107,8 109,3 107,9 Поштова та кур'єрська діяльність 121,7 106 113,7 129,5 105,1 113,2 118,8 110,2 121,8 115,1 114,2 111,6 114

Промисловість

Масова індустріалізація в Словаччині проходила в другій половині XX ст. Підприємства важкої промисловості (у тому числі вугільної промисловості, виробництво машин і сталі) були побудовані із стратегічних міркувань, оскільки Словаччина була більш захищеною від зовнішніх загроз, ніж західні частини Чехословаччини. Після закінчення холодної війни пріоритет промисловості, особливо важкої, знизився.