Протягом другої половини ХІХ ст. на території Буковини було утворено ряд громадських організацій, діяльність яких мала вагоме значення для суспільного життя краю. Так, у 1901 р. тут було офіційно зареєстровано 821 товариство. Серед них: просвітних – 38, касових і ощадних – 161, фахових – 33, співацьких – 16, добродійних – 37, читальних – 178, музичних – 8, наукових – 18 і т.д. Щоправда, газета “Буковина” справедливо писала, що значна частина названих товариств існувала лише на папері і тільки ледве половина діяла згідно із затвердженими статутними нормами. Однак це не могло зменшити значення діяльності активних громадських організацій Буковини . Культурно-освітні товариства Визначальною подією в житті українців Чернівців стало заснування першого українського товариства “Руська Бесіда” 1869 р. 14 (26) січня 1869 р., у готелі “Під золотим ягням” відбулися установчі збори, на яких зібралося понад 200 чоловік з усіх куточків Буковини. На них затверджено статут нової організації та обрано її керівництво. Першим головою товариства став В.Продан. З цього часу українство міста мало осередок навколо якого групувалися усі національно свідомі люди.
"Руська Бесіда" спочатку засновувалася як касинове та просвітнє товариство. У першому статуті про її мету писалося: "Беседа руска єсть соєдінєніє для поднесєнія просвєщєнія і товарищеской жизни". Засобами досягнення поставленої мети мало стати заснування бібліотеки, видання корисних творів, газет і журналів, товариське життя.
У 70-х роках XIX ст. робилися спроби заснувати міжнаціональні просвітні товариства, які мали б об’єднати українське та румунське сільське населення краю і стати альтернативою національним об’єднанням. Так, 1877 р. було опубліковано заклик до вступу в «Общество для распространения общеполезных знаний между народов на Буковине». Організаційний комітет очолив майбутній митрополит Буковини Сильвестр Морар-Андрієвич. Навколо нового товариства розгорілася гостра дискусія, зокрема на сторінках газети «Слово».Один з дописувачів засудив таке об’єднання, особливо наголошуючи на тому, що його створює Морар – Андрієвич з метою румунізації українського населення. Інший зауважував: « Если будут позитиные данные, что румуны хотять, под фирмою общества распространяти свои исключительные тенденции, тогда належить русинамь выступити изь общества, но пока то належить приняти ся за дело и не руководитись пессимистическими воззрениями» . Однак далі слів справа не пішла. Товариство не підтримала українська інтелігенція, а селяни взагалі не хотіли чути про щось подібне.
Дещо краще склалася доля інтернаціонального фахового об’єднання «Буковинське учительське товариство», яке виникло 1872р. Через рік воно почало видавати «Буковинську педагогічну газету» українською, німецькою та румунською мовами, а 1882 р.було реорганізоване у «Буковинське крайове учительське товариство». Ця організація займалася культурно просвітницькою, педагогічною, виховною роботою і зуміла об’єднати більшість учителів, заклавши основи тісного співробітництва учителів різних національностей. Перемігши в «Руській Бесіді», народовці взяли під свій контроль товариство «Народний дім», статут якого був затверджений 22 січня 1884 р.(перший голова Є.Пігуляк). Ідею заснувати український Народний дім вперше висловили на загальних зборах «Руської Бесіди» 12 липня 1875 р. Тоді ж було обрано комітет, до якого ввійшли В.Продан, Д.Вінцковський, О.Левицький, Є.Андрійчук. Комітет звернувся до крайової влади з проханням дозволити збирати кошти на Народний дім. Такий дозвіл було отримано, і комітет опублікував «Заклик», в якому зазначалося: «Українські братя! З дозволу уряду звертаємося до Вас з проханням про добровільні внески для будівництва приміщення Народного дому в Чернівцях… коли кожен з нас дасть трохи , то разом це буде складати багато, бо українців багато і своїми малими вкладами зроблять велике діло, бо справа йде про освіту і про ваше добре ім’я». Протягом другої половини 80-х років XIX ст. товариство «Народний дім» зміцніло організаційно і матеріально, перетворилося в одне з найвпливовіших українських об’єднань краю. 1887 р. для нього придбано будино, до якого 1899р. надбудовано другий поверх. При Народному домі відкрито бурсу для український дітей, а 1898 р. в його приміщенні розташовано також друкарню товариства «Руська Рада».
Під егідою «Руської Бесіди» та «Народного дому» у 80-х роках XIX ст. виникло ще декілька товариств народовської орієнтації. Прагнучи об’єднати учителів, залучити їх до громадських справ на своєму боці, народовське керівництво виступило з ідеєю заснування окремого українського педагогічного товариства. Це було особливо важливо тому, що для народовців учителі були ледве не єдиними надійними представниками на селі. Православне духовенство у переважній більшості в той час продовжувало підтримувати москофілів. Пропозицію про створення української учительської організації першим вніс на загальних зборах «Руської Бесіди» в січні 1887 р. О.Попович. Організаційний комітет очолив С.Смаль-Стоцький. За короткий час було розроблено статут майбутнього товариства, зареєстрований 25 червня 1887 р. за № 5680. Оргкомітет через газету «Буковина» звернувся до української громадськості краю із закликом: «Дуже поважно було б, щоб всі руські учителі, св’ященники і другі патріоти якнайчисленніше приступило до сего товариства, щоб воно і числом своїм одразу здобуло собі конечну перевагу». 18 серпня того ж року в приміщенні «Руської Бесіди» відбулися установчі збори організації українського учительства, які обрали виділ товариства на чолі з С.Смаль-Стоцьким, затвердили назву «Руська школа» і статут, у якому зазначалося: «Товариство ставить собі задачу: а) промишляти над потребами руського народу на полі шкіл народних, середніх і вищих, займатися основуванням і розвоєм руських шкіл і піддержувати всякі справи виховання публічного і домашнього на основі рідного язика руського; б) подавати членам поміч та моральну, як і матеріальну».
Організувати «Руську школу» вдалося досить швидко. Але після цього справа завмерла. Деякі вчителі, залишаючись під впливом москофілів, вороже ставилися до неї .
Молодіжні та спортивно-гімнастичні українські товариства Заснування університету в Чернівцях сприяло активізації на Буковині молодіжного руху. На той час в краї вже існували учнівські об’єднання. Першим з них виникло товариство “Согласіє” . Російський консул повідомляв: “У зв’язку з деякою апатією членів комітету товариства “Руська Бесіда” до освіти народу в російському дусі й у зв’язку з існуванням партій студентів, які сповідують кулішівку, фонетику і Запоріжжя, товариство “Согласіє” заснувалося за моєю порадою, для пробудження старших до правильної діяльності і для протидії пропаганді запорожців, вивчення і поширення російської літературної мови і історії... Д. Кіра-Дінжан явно перебільшував свою роль у створенні товариства. Воно виникло самостійно, деякою мірою навіть стихійно, за ініціативи гімназистів В. Вільчинського та А.Манастирського, які були обурені засиллям румунів та німців у своєму навчальному закладі. Перші збори товариства відбулися 29 жовтня 1870 р. Активними учасниками “Согласія” в перші роки існування, крім названих В.Вільчинського і А.Манастирського, були І.Козаркевич (голова з листопада 1871 р. по квітень 1872 р.), І.Тимінський, Т.Драбик, Є.Козак, І.Семака, Є.Вітошинський (голова в 1872–1873 рр.). Інша річ, що з самого початку існування “Согласіє” установило тісні стосунки з Д.Кіра-Дінжаном. З донесення добре видно, що останній покладав на молодь особливі надії у справі поширення старорусинських ідей і протидії проникненню народовської ідеології. Тому товариство одержувало значну матеріальну допомогу через російського консула. Чимало його членів пізніше відправилися на навчання у Росію і там залишилися назавжди. Діяло воно напівлегально, бо за тодішніми законами гімназисти не мали права засновувати товариства.
О.Попович, який став членом товариства 1874 р., був бібліотекарем, секретарем, а в 1876–1877 рр. – його головою, у своїй автобіографії, писаній 1888 р., згадував, що метою товариства було: “...розбудження руского духа межи молодцю, образования є ї в рускім язиці, товариське життя”. Він зауважував: “Всіх нинішніх (тобто 80-х років XIX ст.) буковинських патріотів-русинів виплекало се товариство” . Справді, через товариство пройшло чимало молодих людей, які пізніше стали лідерами українського руху, причому як старорусинів, так і народовців, хоча саме товариство дотримувалося переважно старорусинського напрямку.
Найбільш активно “Согласіє” діяло в питаннях запровадження освіти українською мовою в гімназії та інших навчальних закладах. Члени “Согласія” – гімназисти, навіть домовилися відповідати релігію запеклому румунізаторові катехитові о. М.Калиновському (згодом - М.Калінеску) виключно українською мовою. Вони роздобули підручники рідною мовою, врешті-решт домоглися окремої православної української катехитури. Досить активно діяло “Согласіє” в галузі культурного життя. При ньому було створено аматорський театр, який швидко набув популярності. О.Попович писав: “Представлення нашого аматорского театру причинялись також немало до виплекання патріотизму у рускої молодіжи. Припоминаю собі живо, як ми любувались і наповались премилим живим руским співом-словом “Наталки-Полтавки”, водевиля “Галя”, комедії “Козак”, “Охотник” і других українських штук”.
Однак “язичіє”, етимологічний правопис, орієнтація на російську культуру не задовольняли багатьох молодих людей. Тому вже 1871 р. виникло ще одне молодіжне товариство, яке одержало назву “Братній союз” . Досить різко на нього накинулося львівське “Слово”, яке писало у листопаді 1872 р.: “Здесь есть одна личность, которая со своим пришествием в Черновцы начала о якихось идеях мечтати, а, не найшовши между старшими опоры в своих мечтаниях, кинулась в молодеж. И в правде удалось ей съ иезуитским поведением несколько учеников до своихъ мечтаний наклонити. И так з часом постало несколько молодых идеалистов, которые подражаючи головы, пропаговали идеи, которые сами не понимали, а только от головы слышали”. Позиція “Слова”, яке будь-якими засобами намагалося не допустити поширення народовських ідей на Буковині, особливо серед молоді, зрозуміла. Особою, на яку так нападало “Слово”, був греко-католицький співробітник і катехит гімназіальний Іван Турчманович, який справді став одним з головних ініціаторів заснування “Братнього союзу”. Як зазначав С. Смаль-Стоцький, товариство відстоювало освіту українською мовою, українську літературу, збирало фольклорний та етнографічний матеріал, а також випустило декілька номерів автографованої газети “Зазуля”. На жаль, жоден примірник цього видання не зберігся. Між обома молодіжними товариствами гострі суперечки. “Братній союз” проіснував до 1873 р. і припинив діяльність через брак коштів, відсутність підтримки з боку старших товаришів після того, як І. Турчманович покинув Буковину.