Іва́н Васи́льович Павлі́ха ( с. Королі Нові, Білгорайського повіту Люблінського воєводства, Польща — 1 липня 2015, Нью-Йорк, США) — український поет-гуморист, громадський діяч.
Обирався депутатом Калуської міської ради першого демократичного скликання у 1990—1994 роках.
Голова Калуського міськрайонного об'єднання Всеукраїнського товариства «Просвіта» імені Тараса Шевченка з 2000 року.
Член Національної спілки письменників України з 6.06.2000 року.
Працював педагогом, очолював літстудію міста Калуша.
Нагороджений медаллю «Будівничий України».
Іван Павліха знайшов вічний спочинок у Нью-Йорку, де живуть його діти. Калушанин хворів, переніс три операції. 1 липня 2015 року поета не стало.
Життєпис Іван Павліха народився 1938 року на Холмщині (тепер територія Польщі), та по закінченню Другої світової війни сім'ю українського хлібороба було вивезено до України — в часі спецоперації «Вісла». Середню освіту Іван Павліха здобув в містечку Бібрка, що на Львівщині. Одержавши атестат зрілості у 1957 році, Іван Павліха подав документи для вступу на географічний факультет, бо з усіх шкільних дисциплін найбільше любив географію. Не вступив. Восени пішов на військову службу. Служив у Естонії на острові Наргін. Віршував у армії російською мовою та друкувався в газетах Прибалтійського військового округу. Вищу освіту отримав у Львівському університеті імені Івана Франка (1961—1966), філологічний факультет, де приятелював з Романом Кудликом, Романом Лубківським, Романом Качурівським, Богданом Стельмахом. Вчителював після служби в армії та був директором школи в селі Нижня Яблунька, що у Турківському районі Львівської області.
З 1974 року перебирається до Калуша, працює викладачем ВПУ-7. Іван Васильович довший час очолював літературну студію «Карпатські акорди» (пізніше «Підгір 'я»). Автор численних поетичних і гумористично-сатиричних публікацій в республіканських періодичних виданнях і колективних збірниках. Друкувався у газетах «Радянська освіта», «Робітнича газета», «Літературна Україна». 1979 року калуська міськрайонна газета «Зоря Прикарпаття» надрукувала вінок сонетів Івана Павліха «Вершить Калуш дійсність величаву».
У 1980 року «Літературна Україна» опублікувала статтю Іван Павліха «Нам треба голосу Тараса!». Згодом цю статтю передало радіо «Свобода». У калуському КДБ забили на сполох. Покликали автора на відверту розмову. Радили написати спростування. Іван Павліха відмовився писати спростування.
Став лауреатом поетичного конкурсу серед вчителів України у 1987 році.
У 2013 році Іван Павліха був нагорооджений премією обласної організації Всеукраїнського товариства «Просвіта» імені Тараса Шевченка імені Марійки Підгірянки за останню свою книгу «Дві копи не снопів, а со?..нетів».
Доробок Хоча література захоплювала Івана Павліху ще з юначих часів, та став він знаним уже в зрілому віці, друкуючись в місцевій періодиці. Пізніше Іван Васильович видав збірки гумору й сатири: «Квіти для зава» (Київ, «Радянський письменник» 1991 р.); «Гечі-печі поза плечі» (Дрогобич, видавництво «Відродження», 1977 року); «Під Карпатами місто» (Калуш, «Акцент» 2005 р.); «Дві копи не снопів, а со?..нетів» (Івано-Франківськ, «Наір» 2013 р.). «Коли сонет і різка і кларнет» (2013 р.)
Добірку поезій Івана Павліхи з гумористичного циклу «Езопівські вправи»: «Гучномовець» «Боротьба за владу» «Український злодій в Америці» «„Бе-е“ і „Му-у“» «Перевірка» «Лукаш і Мавка» «Лялька-неваляйка» «Перефарбований лис» «Черви на асфальті» «Автомобіліст і вершник» «В саду червивих яблук» «Ні се, ні те»
Добірку поезій Івана Павліхи з циклу «Нью-Йорк очима калушанина»: «Вітер з океану» «Метелик над океаном» «Діалог зі статуєю Свободи на відстані» «Острівчик українства» «Повернення» «Шкода, що я не москаль…» «До американських українців „третьої“ і „четвертої“ хвиль еміграції» «Черешневий парадокс» «Вечірній Бродвей»
Примітки
Джерела Павліха І. Нам нікуди їхати, у нас Україна тут // Дзвони Підгір'я. — 2004.
Посилання
Павліха Іван Короткий життєпис Павліхи Івана Навкололітературні мандри Ольги Гузели Календар літературних дат Автор: Павліха, Іван Бібрка — 800-річчя. Проект «Відомі-невідомі бібрчани» ПРО НАЙНІЖНІШІ ПОЧУТТЯ НАЙНІЖНІШИМИ СЛОВАМИ. Іван ПАВЛІХА Ірина Червінська: «Нав'язати культурне кліше — не означає виховати людину» «Вічний Павло», або Людина-усмішка, людина-сонце Іздрик: «Прочитав українсько-англійський розмовник, а в ньому моя біографія, яка до того ж погано закінчується» (ретро-вікенд)