Riley (Райлі) - з 1890 року британський виробник автомобілів та велосипедів. Штаб-квартира знаходиться в Ковентрі. У 1938 увійшла до складу компанії Nuffield Organisation, яка згодом об'єдналась в British Leyland. У липні 1969 року British Leyland оголосив про закінчення виробництва продукції під брендом Riley. Сьогодні бренд Riley належить компанії BMW.
Riley Cycle Company Сім'я Райлі була давно відома в Ковентрі, вони продавали плетену продукцію, але для конкурентоспроможності собівартість повинна бути низькою, так що Райлі об'їжджали околиці Ковентрі та наймали дітей для виробництва кошиків, вазочок та іншої атрибутики. Однак, у 1880-ті роки законодавство країни стало таким, що всіх дітей відправили в школи і Райлі повинні були шукати додатковий заробіток, і в 1890 році Вільям Райлі Молодший, якому на той момент було 38 років, купує фірму Bonnick & Co, яка виготовляє велосипеди з 1885 року, у результаті йому належить дві фірми, безпосередньо Bonnick & Co і стара компанія Riley and Read.
У червні 1896 він перейменовує Bonnick & Co в Riley Cycle Company. Співзасновниками фірми стають брат Вільяма — Герберт Райлі та їх зведений брат Безіл Райлі, а так само сини Вільяма Райлі Молодшого — Віктор, Аллан і Пірсі.
Пірсі Райлі одного разу побачив на вулицях Ковентрі трицикл Болле, він кидає школу і починає будувати свій власний автомобіль у таємниці від батька, а було йому на той момент всього 14 років. Через два роки, в 1898 році його автомобіль був готовий, машина повністю була побудована з деталей, виготовлених руками Пірсі. Мотор автомобіля був так само спроєктований Персі, 2-сильний одноциліндровий двигун вперше був обладнаний механічним штовхачем впускного клапана. Через кілька років Карл Бенц запатентує такий же механізм (до цього клапани відкривалися створюваним у циліндрі тиском), однак німецький інженер не зможе отримувати комісійні за свій патент в Англії, бо британський суд довів, що Пірсі Райлі винайшов цю систему задовго до Карла Бенца.
Машина підлітка мала переднє розташування двигуна, який мав повітряне охолодження, коробка передач мала всього одну швидкість, але зуби для неї нарізав Пірсі сам, привід був ремінним, крім іншого цей автомобіль був оснащений кермовим колесом, а не велосипедним кермом. Однак, не дивлячись на непогані показники автомобіля і результати випробувань, старші брати і батько вирішили цю машину не запускати в серійне виробництво. Пірсі, покатавшись два роки на ній, продає її в Белфаст якомусь автомобілісту.
У 1899 році Пірсі будує трицикли і квадроцикли з одноциліндровим 239-кубовим двигуном De Dion, який розвивав 2 к. с., рами цих транспортних засобів були запозичені у велосипедів, ця продукція продається під брендом Royal Riley. Двигун французької фірми використовувався тому, бо батько вважає, що мотоколяски — це чергова тимчасова забава сина, і не бажає витрачати фінанси на виробництво двигунів його конструкції.
Старший брат Пірсі — Віктор, хоч і підтримує брата в його прагненні будувати автомобілі, але сам захоплюється мотоциклами, він конструює одноциліндрові мотоцикли потужністю від 1 к. с. до 3 к. с., об'єм двигунів яких дорівнює від 239 до 402 см3, але батько, який був затятим противником моторизованої техніки, забороняє використовувати для захоплень синів фірмові гроші. Тоді Віктор, Пірсі та Алан скидаються, а також займають грошей у своєї матері для того, щоб відкрити власний бізнес — Riley Engine Company, було це в 1903 році.
Персі береться за проектування нового транспортного засобу, у результаті виходить трицикл з двома передніми і одним ведучим заднім колесом, між передніми колесами розташовувалося сидіння для пасажира. Перші машини оснащували двигунами De Dion Bouton об'ємом 402 см3 і потужністю 3 к. с., проте вже в 1904 році Пірсі будує одноциліндровий двигун об'ємом у 517 кубиків, який видає 4 к. с., цей двигун встановлюється і на мотоцикли конструкції Віктора. Через рік Пірсі будує новий двигун V2 об'ємом 800 кубів і потужністю 6 сил, разом з тим трицикли отримують кермове колесо замість велосипедного керма. У виробництві знаходяться як одноциліндрові моделі, так і 2-циліндрові, які, до того ж, відрізняються один від одного кількістю передач: два ступені у моноциліндрових трициклів і три передачі з V2. Незабаром, слідом за 6-сильним двигуном, з'явився і 9-сильний об'ємом 1 л.
Крім того, що двигуни, сконструйовані Пірсі ставилися на власну продукцію, одним із головних покупців стала фірма Singer, яка встановлювала їх на свої мотоцикли, а незабаром багато навколишніх виробників мотоциклів стало постійною клієнтурою Riley Engine Company.
У тому ж 1905 році Пірсі починає проектувати 4-колісний автомобіль, до 1906 року він був готовий. Зовні ця машина була схожа на зменшену копію автомобілів марки Lanchester: той же короткий капот, шкіряний щит для ніг пасажира, тільки у Riley було кермо, а не важелі управління. Як двигун виступив той же V2 об'ємом в 1 л і триступенева коробка передач з постійним зачепленням.
Цей легкий автомобіль став популярним у змаганнях з підйому в гору, де він завойовував лідерські позиції, тому в 1907 році було вирішено відмовитися від виробництва трициклів і мотоциклів на користь чотириколісного транспорту, у цьому ж році фірма патентує кріплення коліс з центральною гайкою, що дозволяло швидко змінювати пошкоджені ободи.
У цей час Пірсі працює над новою машиною, він хоче побудувати більш велику машину, і тому робота кипить в основному в неурочний час, він називає свій проект Old Midnight (Старий Північ), під капотом цієї машини розташовувався V2 об'ємом 2 л, який розвивав 12 сил, цей автомобіль міг вже перевозити 4-х пасажирів разом з водієм, проте через рік модель 12НР форсується до 18 сил, внаслідок чого машину перейменовують в 12/18НР. Крім потужності, виросла і база автомобіля, який тепер може пропонуватися і у двохмісному варіанті.
У 1909 році ще одному, більш молодшому брату по імені Стенлі, якому тільки виповнилося 20 років, було довірено побудувати проміжну машину, яка стала б у ряд між 9НР і 12/18НР, проте йому в наказ дається умова, що машина повинна бути максимально наближена технічно до моделі 12/18НР. Стенлі створює V2 об'ємом 1,4 л, проте, не дивлячись на те, що двигун розвиває 15 к. с., ця модель отримує назву 10НР. Тим часом Стенлі побудував на базі цієї машини і спортивну версію з більш низькою підвіскою, яку назвав Speed 10HP, це була незручна і дешева машина, яка відразу стала популярна у таких же юних і гарячих голів, як і сам Стенлі, благо що на ній вдавалося вигравати якісь змагання місцевого значення. Пірсі ж у цей час працював над безклапанними 4-циліндровими двигунами, проте, з огляду на те, що у нього не зросталося щось, він вирішив махнути на них рукою.
Тим часом, у 1911 році, модель 9НР залишає шоу-руми фірми, у виробництві залишаються моделі 10НР, Speed 10HP і 12/18HP, Вільям Райлі Молодший, бачачи успіх своїх синів, вирішує покінчити з велосипедним бізнесом і починає випускати шпицьовані одноболтові колеса, у портфелі замовників у нього значилося 183 фірми, що забезпечувало вже немолодій людині безбідну старість, а через рік він перейменовує Riley Cycle Company в Riley Coventry Ltd.
Riley (Coventry) Limited Бачачи той факт, що батько не бажає займатися виробництвом автомобілів, брати засновують нову фірму — Riley Motor Manufacturing Company, яка розташувалася поруч з Riley Engine Company, яка тепер займається тільки виробництвом двигунів у той час, як нова фірма повинна займатися складанням автомобілів. Первістком нового союзу стає Riley 17/30HP, та як не дивно, автором цього автомобіля були не брати Райлі, а інженер Гаррі Раш. Правда, двигун об'ємом 3,0 л і потужністю 58 сил був розробкою Пірсі Райлі, цей же двигун став першим чотирициліндровим двигуном, встановленим на автомобіль марки Riley. До 1915 року машина комплектувалася 3-ступеневою коробкою передач, після чого її змінила розроблена Пірсі 4-ступенева коробка передач, яка мала третю синхронізовану передачу.
У 1913 році Віктор Райлі засновує власну фірму — Nero Engine Company, куди після своєї навколосвітньої подорожі приходить працювати його молодший брат Стенлі. Він починає розробляти новий двигун для нової моделі 10НР, яка повинна була стати ідейним спадкоємцем моделі 9НР, яку перестали випускати двома роками раніше. У 1914 році з'являється ця машина, яка отримала 4-циліндровий 1,1 л двигун, проте було побудовано всього три автомобілі, після чого почалися військові дії в континентальній Європі. У 1916 році Nero Engine Company купує велику ділянку землі в Фолесхіллі, де будує великий завод, щоб займатися виробництвом амуніції для військових потреб.
Після Першої світової компанії сім'ї Райлі переживають реструктуризацію: Nero Engine зливається з Riley Coventry Company, об'єднана компанія продовжує нести назву Riley Coventry Company. Штаб-квартирою цієї фірми стає новий завод, побудований двома роками раніше, цій фірмі відведена роль виробника автомобілів. Riley Motor Manufacturing відходить Аллану Райлі, який перейменовує компанію в Midland Motor Body Company, завданням його фірми є виготовлення кузовів. Riley Engine ж залишається під управлінням Пірсі і займається розробкою та виготовленням двигунів для автомобілів головної фірми, між тим, поки йде перебудова, його фірма продовжує виготовлення довоєнних 17/30HP, бо на складі з 1914 року залишився чималий запас запасних частин і деталей для цієї моделі, до речі, водночас Гаррі Раш створює емблему фірми — синій ромб із вписаним у ньому білим шрифтом словом Riley, він створює рекламний слоган: "Так само стара, як індустрія, але водночас сучасна, як кожен новий час ".
У 1919 році нарешті з'являється нова модель — 10.8НР, яка була розроблена Гаррі Рашем, під її капотом переховувався 4-циліндровий 1,5 л двигун потужністю 35 к. с., шасі мало центральну систему змащення (6 точок, що було рекордом того часу), яка вимагала підживлення всього 2 рази на рік, крім іншого, машина оснащується 4-ступеневою коробкою передач, що все ще поки рідкість навіть на більш потужних і дорогих автомобілях, преса прийняла машину в хвалебних тонах.
У 1923 році Midland Motor Body Co переїжджає в Фолесхілл, де виробляються автомобілі, тоді ж 10.8НР перейменовується в 11/40НР, а виробництво моделі 17/30НР припиняється.
Модель 11/40НР оснащується цілою серією кузовів, до того ж, з'являється спортивна версія цієї машини, 2-місний кузов володів особливою прикметою — крила були пофарбовані в червоний колір, за що машину прозвали Redwinger (червонокрилий), сам же кузов був виготовлений з полірованого алюмінію. Двигун цієї версії видавав на 7 сил більше — 42 к.с., які дозволяли розганяти машину до 115 км/год, у той час як 35-сильні автомобілі могли максимум розвинути 90 км/год. Ця машина стала популярна серед перегонників, які добилися перемог на ній у марафонах типу Лондон — Лендс-Енд, Лондон-Ексетер або в 6-денних шотландських змаганнях.
У 1924 році за замовленням на 11/40НР стали ставити гальма всіх коліс, а через рік з'являється більш потужна модель — 11.9НР, чий об'єм збільшений до 1,65 л, а потужність дорівнювала 42 к. с., проте, на відміну від 11/40НР, ця машина оснащувалася 3-ступеневою коробкою передач із сухим зчепленням. Як і менша модель, 11.9НР пропонувалася з цілою серією кузовів, починаючи від 2-місних родстерів і кінчаючи такими ексклюзивними, як Coupe De Ville.