Пінськ, або Пинськ, Пинське (, , ) — місто в Берестейській області на півдні Білорусі, центр Пінського району. Місто лежить у місці, де річка Піна вливається в Прип'ять. Населення 124 500 осіб. Протягом усієї своєї історії територія міста належала Русі, Речі Посполитій, Польщі, СРСР і тепер Білорусі. Історичний центр українського етнічного краю Пінщини.
Етимологія назви Гадають, що Пінськ пішов від назви річки Піна, над котрою побудоване місто (у місці її злиття з Прип'яттю). Назва самої річки — суперечлива справа. За однією версією, називати річку Піна стали . За іншою — від пин (спин) — зупинка, пристань, загата.Жучкевич В. А. Краткий топонимический словарь Белоруссии. — Мн.: Белорусский государственный университет, 1974. — С. 290.
Географія Пінськ лежить за 180 км на схід від Берестя. Місто має залізничну станцію на лінії Берестя — Лунинець та річковий порт. Має сполучення з Києвом і Берестям. Пінськ — історичний центр Полісся.
Місто розміщене у гирлі річки Піни, що вливається в Прип'ять і відділяє місто від прилеглих боліт. У давнину болота були єдиним природним захистом від загарбників. Давніше Піна й Струмень (назва від поліщуків верхньої течії Прип'яті) зливались навпроти старого замку. Русло річки в межах міста врізане, завширшки 35-55 метрів.
Клімат Пінськ належить до зони вологого континентального клімату («Dfb» за класифікацією кліматів Кеппена)Т. М. Прокопович, Атлас географии Беларуси. — РУП «Белкартография», Минск, 2004. С. 14. Через вплив морських повітряних мас для міста характерна м'яка зима й помірно тепле літо. Циклони переміщаються з Атлантичного океану із заходу на схід. Пересічна температура січня становить від -5,6 °C до −4,5 °C, липня від 18,4 °C до 18,5 °C. Річна амплітуда температур становить 24,0 °C. Річна кількість опадів — близько 597—630 мм. Кількість днів з температурою вищою за нуль становить 253. У середньому спостерігається 165 днів з опадамиТ. М. Прокопович, Атлас географии Беларуси. — РУП «Белкартография», Минск, 2004. С. 16. Найменша кількість опадів спостерігається в лютому й сягає середньо 26 мм. Найбільше опадів випадає в червні — близько 86 мм. Різність в опадах між сухими та вологими місяцями становить 60 мм.
Історія
Руська доба (XI століття — 1320)
Пінськ (Пінеск) уперше згадується 5 листопада 1097 року в «Повісті минулих літ» як місто Київської Русі.
1174 рік — столиця самостійного Пінського князівства. У 1183 році літописи згадують князів пінських — Ярослава (1183) і Ярополка (1190). Тоді місто було в центрі Турово-Пінського князівства, мало торгові зв'язки з Волинню, Середнім Піддніпров'ям і Північним Причорномор'ям.
У першій половині XIII століття місто входило до Галицько-Волинського князівства, було опорним пунктом у боротьбі з нападами Литви. 1263 року вперше в письмових джерелах згадується православний храм при монастирі в передмісті Леща — прийдешнім релігійним і освітнім центром Пінщини.
Литовсько-польська доба (1320—1793)
1323 року місто перейшло до Великого князівства Литовського.
1396 року, як загально вважається, у Пінську був заснований костьол францисканців.
У 1471 році в місті править князівна Марія — вдова Семена Олельковича, що вів свій рід від Гедиміна. Багато грамот дозволяють посилатись на першу письмову згадку сіл Пінщини.
1521 року великий князь Великого князівства Литовського Сигізмунд I Старий передав Пінськ своїй жінці королеві Боні. На Поліссі вона відома тим, що активно почала проводити перші аграрні реформи.
1556 року було ліквідоване удільне Пінське князівство, а сам Пінськ став повітовим центром Берестейського воєводства. 1527 року перед стінами пінського замку задержано похід загону татар, що зруйнували південно-східну частину Пінщини. Це був останній набіг татар.
12 січня 1581 року місто дістало магдебурзьке право і герб, в котрого «щит загострений вниз і пощерблений з боків, у червоному полі золотий лук, сталевий наконечник стріли націлений вправо». На початку XVII століття в Пінську започатковано православне братство зі школою.
У 1630—1675 роках будується цегляний єзуїтський колегіум. 1648 року на Запоріжжі почалося повстання Хмельницького, що набуло характеру національної, релігійної та соціальної боротьби проти польської влади та католицької церкви, що гнобила православну. Восени 1648 року в Піську відбулося народне повстання на підпору національно-визвольної боротьби під проводом Хмельницького. 25 вересня 1655 року за війни Московщини з Річчю Посполитою (1654—1667) Пінськ захопив та розорив воєвода Ф. Волконський. Місцева шляхта на чолі з Лукашем Єльським закликала прилучити Пінський повіт до козацької держави. У 1655—1659 роках місто було центром Пінсько-Турівського козацького полку Гетьманщини.
1659 року в селі Городищі, неподалік від Пінська, започатковано монастиря бенедиктів, що пробутував до 1855 року. У 1705 році за кошти князя Михайла Вишневецького та його жінки Катерини започатковано монастиря бернардинців. Бутував у Пінську до 1832 року. 1706 року шведський король Карл XII зайняв Пінськ, пограбував і спалив місто. Зруйновано й бастіонний замок у передмісті Пінська Кароліні, що був створений для маршалка Великого князівства Литовського, а згодом відійшов до князів Вишневецьких.
У 1710 році в Пінську, Парахонську, Плещицях, Морозовичах, Лопатині, Колбах побував Татищев Василь Микитович — автор п'ятитомової «Історії Російської», науковець, дипломат, мандрівник, державний діяч XVIII століття. У цьому самому році на Пінщині з указу Петра І він налагодив виробництво 30 гармат і 7 кораблів.
1782 року на північно-східній околиці пінського передмістя Каролин побудований кам'яний костьол, відомий тепер як костьол Карла Барамея. У 1784 році в Пінську побував король Речі Посполитої Станіслав Август Понятовський, що був на церемонії закладення першого каменя Палацу Бутримовича. 1791 року відбулась Пінська конгрегація — церковний собор вірян православної церкви в Речі Посполитій, що розпочав свою роботу в Богоявленському монастирі в Пінську. Завдання собору було розробити пропозиції щодо закріплення волі православної церкви від Росії, а ще емансипацію православного духовенства.
Російська доба (1793—1917) 23 січня 1793 року після другого поділу Речі Посполитої місто долучено до Російської імперії. Пінськ відійшов до Мінської губернії як повітовий центр.
1812 року війна 1812 року торкнулася Пінщини. Загін полковника Жахова розбив у Пінську загін французів і як трофеї взяв гармати.
У 1831 році біля села Невеля царські війська розбили пінських повстанців під проводом Цітуса Пусловського. 1837 року в селі Поріччі (Паречча) почала діяти суконна фабрика Скірмунта.
1858 року поруч з Лящинським монастирем закладений Пінський міський парк. У 1860 році в селі Поріччі запрацював цукровий завод Скірмунта. 1863 року повстанський загін Ромуальда Трауґотта 12 й 13 липня зазнав тяжких утрат під Пінськом. У 1865 році подружжя Фляросів побудувало в Пінську лікарню.
У грудні 1884 року почався рух поїздів по залізничній гілці Пінськ — Лунинець. 1885 року в Пінську почав діяти судноремонтний і механічний завод. 1892 року австро-угорський капіталіст Гальперин побудував сірникову фабрику «Прогрес — Вулкан».
На початку XX століття в місті зароджується українське культурно-суспільне життя. Тоді в Пінську було 5 лікарень, 3 аптеки, 3 церкви, чоловічий монастир, 2 костьоли, 2 синагоги, поштово-телеграфна контора, тюремний замок, 22 фабрики й заводи з 1100 робітниками. Станція Поліської залізниці, судноплавства по Прип'яті. Окрім вантажної пристані, була пароплавна пасажирська з лініями Пінськ — Київ, Пінськ — Любяшав, Пінськ — Телехани. У місті працювали Азово-Донський комерційний банк, ресторація, театр, реальне училище, жіноча гімназія, 6 приходських шкіл, 2 початкових училищ, 2 приватні гімназії, 3 приватні початкові навчальні заклади, чоловіче духовне училище, книгарні, крамниці й усякі адміністративні установиПінск // Целеш, В. Гарады Беларусі на старых паштоўках. — Мн. : Беларусь, 2001. С. 209.
1904 року березень, у Пінську з'явилася телефонна мережа. У 1910 році послугами телефонної станції користувалися 196 абонентів. У 1910—1916 роках у Пінську, згідно зі збірником «Попередній список періодичних видань Росії 1901—1916 рр.» видавалися «Пінський листок», «Пінський голос», «Телеграми», «Об'єднання». У листопаді 1911 року у місті почалися перші сеанси кіно.
У 1911 році в місті збирали кошти на пам'ятник Тарасові Шевченкові в Києві.
У 1912—1914 роках у Пінську жив і працював народний поет Білорусі Якуб Колас. 15 вересня 1915 року, за Першої світової війни Пінськ зайняли німецькі війська.
УНР (1918—1919) У 1918—1919 роках Пінськ разом з повітом був в Українській Народній Республіці. За новим адміністративним поділом УНР місто входило до Дреговицької землі (центр — Мозир), на Пінськ ще зазіхала Білоруська Народна Республіка.
Польська доба (1921—1939)
1921 року після Ризького мирного договору територія Західної Білорусі, у тому числі й Пінськ, відійшла до Польщі. Пінськ став центром Пінського повіту Поліського воєводства.
7 вересня 1921 року виникла велика пожежа. Вогонь знищив практично всю центральну частину міста.
У 1919—1939 роках у місті діяла філія «Просвіти», драматичні гуртки та інші осередки українського життя. У 1924 році заснований Пінський краєзнавчий музей, відкритий у 1926 році.
1929 року межі міста розширені коштом земель ґмін Пінковіче й ЖабицеRozporządzenie Rady Ministrów z dnia 26 kwietnia 1929 r. o rozszerzeniu granic gminy miejskiej Pińsk w powiecie pińskim, województwie poleskiem.
1936 року у Пінську відкривається велика сільськогосподарська виставка в міському парку «Лящі». Напередодні виставки видано «Informator m. Pinska» — такий собі довідник по місту 1936 року.
1 квітня 1939 року межі міста розширено коштом земель міщан із ґміни Хойно (на правому березі річки Піни)Rozporządzenie Ministra Spraw Wewnętrznych z dnia 20 marca 1939 r. o zmianie granic miasta Pińska w powiecie pińskim, województwie poleskim. Dz.U. 1939 nr 23 poz. 149 .
20 вересня 1939 року частини Червоної армії за угодою з гітлерівською Німеччиною увійшли до міста. СРСР анексував Пінськ, долучивши його до БРСР. З 4 грудня місто — центр Пінської області. У жовтні під владою комуністів проводяться розстріли, ліквідація поляків та польської культури. Понад 500 поляків і білорусів розстріляно чи вивезено до Катині. Василь Корж і його поплічники з НКВС брали участь в убивствах людей.
Білорусь (від 1939)
4 липня 1941 року за Другої світової війни до Пінська ввійшли німецькі війська. 1 вересня 1941 року місто стало центром Пінської округи генеральної округи Волинь-Поділля Райхскомісаріату Україна. Під час Другої світової війни німецький гарнізон у місті становили 2500 солдатів Вермахту та рота РОА.
Поблизу Пінська та в самому місті діяли підрозділи УПА. На Пінщині діяло ОУН, що належало до Пінського надрайону «Степ», провідник — «Вірний». 14 липня 1944 року Пінськ зайняли радянські війська. 1946 року в Пінську українські підпільники підірвали клуб з компартійними зборами.
10 серпня 1946 року почався рух по першому міському автобусному маршруту. 1953 року в Пінську встановлено перші чотири телефони-автомати. 1 серпня 1954 року ліквідовано Пінську область, Пінськ — районний центр Берестейської області. У 1956 році комуністична влада знищила видатний пам'ятник архітектури бароко — Костел Святого Станіслава, ринкову площу з торговими рядами й ренесансову Велику синагогу.
У 1960 році почали споруджувати автотрасу Пінськ — Столін. 1965 року в Пінську почали будувати комбінат верхнього трикотажу, відомого тепер як ТОВ «Полісся». У 1966 році почали споруджувати мікрорайон між вулицями Першотравневою й Центральною. 1972 року в Пінську закладено перший багатоквартирний дев'ятиповерховий житловий будинок. 30 грудня 1974 року в місті почали будувати завод «Кузлітмаш».