Білору́сьЗастарілий варіант назви — Білору́сія (, ), офіційна назва Респу́бліка Білору́сь (, ) — держава у Східній Європі без виходу до моря, що межує з Україною на півдні, Польщею на заході, Литвою та Латвією на півночі, а також РФ на півночі та сході. Столиця та найбільше місто — Мінськ. Понад 40 % країни площею км² покриті лісами. Основними галузями її економіки є сфера послуг і виробництво . Грошова одиниця — Білоруський рубль. До XX століття різні держави в різний час контролювали землі сучасної Білорусі, включаючи Полоцьке князівство (XI—XIV ст.), Велике князівство Литовське, Річ Посполиту та Російську імперію.
Після Російської революції 1917 року різні держави конкурували за легітимність під час громадянської війни. Врешті-решт у 1918 році постала Білоруська Народна Республіка (БНР). Проте, в результаті територіальної експансії з боку РРФСР, БНР була окупована більшовиками. Згодом була утворена Білоруська Радянська Соціалістична Республіка (БРСР), яка стала союзною республікою Радянського Союзу в 1922 році. Білорусь втратила майже половину своєї території Польщі після польсько-радянської війни (1919—1921). Значна частина кордонів Білорусі набула свого сучасного вигляду у 1939 році, коли частина земель Польської республіки були реінтегровані до її складу внаслідок радянського вторгнення до Польщі та були доопрацьовані після Другої світової війни. Під час Другої світової війни військові дії спустошили Білорусь, яка втратила близько чверті населення та половину своїх економічних ресурсів. У післявоєнні роки республіку реформували. У 1945 році Білоруська РСР стала членом-засновником ООН разом із Радянським Союзом та Українською РСР. Парламент країни оголосив державний суверенітет 27 липня 1990, а під час розпаду Радянського Союзу Білорусь проголосила незалежність 25 серпня 1991 року . У 2000, Білорусь і Росія підписали договір про співпрацю, утворивши так звану Союзну державу.
Олександр Лукашенко обіймає посаду президента країни з 1994 року. Західні журналісти часто називають Білорусь «останньою диктатурою Європи» завдяки самоописаному авторитарному стилю правління Лукашенка. Лукашенко продовжив низку політик радянських часів, зокрема державну власність великої частини економіки. Вибори за правління Лукашенка піддаються широкій критиці як несправедливі; і на думку багатьох країн та міжнародних організацій, політична опозиція в країні була жорстоко придушена. Білорусь також є єдиною країною в Європі, яка офіційно застосовує смертну кару . Рейтинг Білорусі в індексі демократії є найнижчим у Європі, а сама країна позначена, як «не вільна» організацією Freedom House; «репресованою» в Індексі економічної свободи 2013—2014 років, та оцінена Індексом свободи преси, опублікованим Репортерами без кордонів, як найгірша країна за рівнем свободи преси в Європі, займаючи 157 місце серед 180 країн .
Понад 70 % з 9,49 мільйона населення країни проживає у містах. Понад 80 % населення є етнічними білорусами, зі значними меншинами росіян, поляків та українців. З часу референдуму 1995 року в країні існують дві офіційні мови: білоруська та російська. Конституція Білорусі не декларує жодної офіційної релігії, хоча основною релігією в країні є східне православне християнство. Друга за поширеністю релігія, римо-католицизм, має набагато меншу кількість послідовників; щоправда, Білорусь святкує і православну, і католицьку версію Різдва та Пасхи як національні свята. Білорусь є членом Організації Об'єднаних Націй з моменту її заснування, Співдружності Незалежних Держав, Організації Договору про Колективну Безпеку, Євразійського економічного союзу та Руху неприєднання. Білорусь не виявила жодних прагнень до вступу до Європейського Союзу, та, з усім тим, підтримує двосторонні відносини з Союзом, а також бере участь у двох його проєктах: Східному партнерстві та Бакинській ініціативі.
Походження назви
Щодо назви сучасної Білорусі, термін «Біла Русь» вперше зафіксовано в XIII столітті та . Походження терміна остаточно не встановлено. Термін «Біла Русь» у писемних джерелах згадується польським хроністом XIV ст., канцлером коронним — Янком із Чарнкова у «Хроніці (що немає ні початку ні кінця у період із 1370—1384)».
З XIX століття термін «Белоруссия» стає широко вживаним для позначення земель, які відносяться до сучасних білоруських регіонів і витісняє відвічну назву «Литва». Зроблено це було задля того, щоб литвини, тобто мешканці територій Литви у вузькому сенсі (етнічні білоруські землі з нині литовськими містами Вільно та Ковно) втратили свою культуру та мову, а натомість перейшли на російську мову, а згодом і повністю русифікувалися. За часи з 1794 по 1864 роки на теренах сучасної Білорусі було три повстання за відродження Литви (стародавньої білоруської держави, яка була окупована Росією в результаті третього розподілу Речі Посполитої у 1795 році) та Речі Посполитої. Тому, аби забезпечити територіальну цілісність Російської Імперії, царський уряд із часу першого розподілу Речі Посполитої почав русифікувати литовські землі та нав'язувати свою назву «Біла Русь». Хоча все одно довгий час литвини не називали себе білорусами, продовжуючи називатися старожитньою назвою «литвини».
Починаючи з XIX ст. — загальноприйнята назва всіх територій, які тодішня царська етнографія відносила до білоруських, а також — у формі Білорусь — національна самоназва, прийнята ідеологами білоруського національного руху в 1890-х роках.
Географія
Розташування Держава розташована в Центрально-Східній Європі, територія країни простягається з півночі на південь на 545 км, а з заходу на схід — на 620 км. На півночі межує з Литвою (спільний кордон — 502 км), Латвією (141 км); на сході — з Росією (959 км); на півдні — з Україною (975 км); на заході — з Польщею (605 км).
Геологія
Територія Білорусі розташована в західній частині Східноєвропейської платформи. У центральній і західній частині Білорусі розташована Білоруська антекліза зі глибиною залягання фундаменту до 100 м. Від центральної частини масиву відходять заглиблені структури — Мазурський, Вілейський, Бобруйський, Івацевський виступи. На півдні антекліза обмежена скидом, південніше якого розташована Брестська западина, що переходить на території Польщі в Підляську западину. Південну частину Білорусі займають Прип'ятський прогин, північна частина Українського щита, Поліська, Жлобінська сідловини, Брагінсько-Лоївська сідловина, частина Дніпровсько-Донецької западини. У північно-східній частині Білорусі та суміжних районах РФ виділені Оршанська западина (глибина залягання фундаменту 1400—1600 м), що складається з Вітебської та Могильовської мульд, розмежованих Центральнооршанським горстом. Від Могильовської мульди до Білоруської антеклізи простягається Червенський підземний виступ. Кристалічний фундамент складений архейськими (неманська, околовська серії), нижньопротерозойськими (житковицька серія) метаморфічними породами (ґнейсами, кристалічними сланцями, амфіболітами та інші), прорваними численними інтрузіями гранітів, діоритів, габро та іншими. З породами кристалічного фундаменту пов'язані родовища залізних руд, кольорових металів, рідкісних і розсіяних елементів. Осадовий чохол на території Білорусі представлений відкладами верхнього протерозою та фанерозою. До верхньопротерозойських порід прилучені прісні, мінеральні води, високомінералізовані розсоли. Відклади палеозою (пісковики, глини, алевроліти, карбонатні, сульфатні, галогенні породи) розвинені в Оршанській і Брестській западинах, Прип'ятському прогині, Білоруській антеклізі. До них належать родовища кам'яної та калійної солей, нафти та газу, горючих сланців, кам'яного вугілля, мінеральних вод. Мезозойські відклади (алевроліти, мергелі, пісковики, глини, вапняки) поширені в Прип'ятському прогині, Брестській западині. З ними пов'язані родовища крейди, бурого вугілля, фосфоритів. З кайнозойськими породами пов'язані родовища бурого вугілля, нерудних будівельних матеріалів, а також прісні води.
Рельєф Велика частина території країни — рівнинна, з численними слідами льодовикової діяльності. На північному заході — система моренних пасом (Свенцянська, Браславська й Освейська), які є частинами Балтійського моренного пасма. Між моренними пасмами — заболочені низовини (Німанська, Полоцька та інші). З заходу на схід простягається Білоруське пасмо (висота до 345 м — найвища точка Білорусі). На півдні — низинне Білоруське Полісся.
Найвища точка — пагорб Дзержинський у Мінській області (345 м над рівнем моря). Найнижча точка — Німанська долина в Гродненській області (80—90 м над рівнем моря).
Внутрішні води
Основні річки: Дніпро (з притоками Березина, Прип'ять, Сож), Західна Двіна, Німан (з притокою Няріс), Західний Буг. Понад 10 тисяч озер (Нароч, Освейське, Лукомльське, Дрисвяти та ін.). Понад 1/3 території займають болота, головним чином розповсюджені в Поліссі. Є водосховища (Вілейське, Заславльське та інші).
Ґрунти та рослинність
Мішані ліси займають приблизно 1/3 території країни. Майже 2/3 лісопокритої площі становлять хвойні породи (сосна, ялина); на півдні поширені дуб, граб, клен, ясен.
Охорона природи
На території Білорусі — частина Біловезької Пущі, Березинський і Прип'ятський заповідники.
Історія
Стародавня історія
Заселення території сучасної Білорусі почалося близько 100—35 тис. років тому. Можливо, першими, хто намагався освоїти регіон, були неандертальці, та слідів їхнього проживання в Білорусі поки не знайдено. Найдавніші знахідки відносяться вже до людей сучасного типу — кроманьйонців.
Люди зникали та знову з'являлися періодично, у міру того як льодовик покривав територію Білорусі та знову відступав. Близько 18 тисяч років тому він досяг тих місць, де сьогодні знаходяться міста Гродно, Вілейка й Орша. У південній Білорусі природа та клімат стали властиві як для природної зони в тундрі. Проживали мамонти та шерстисті носороги, північні олені. Багато валунів, які сьогодні трапляються на території Білорусі, теж були багато тисячоліть тому принесені льодовиками. Безліч озер на півночі держави мають післяльодовикове походження.
З кінця бронзового віку більшість території сучасної Білорусі була заселена балтами. Наприкінці IX — на початку X ст. розпочалося заселення цієї території слов'янами, яке супроводжувалося міжетнічними контактами з місцевими балтськими племенами (литовцями, ятвягами та ін.). У IX—XI ст. сформувалися племінні об'єднання кривичів, дреговичів, радимичів.
Полоцьке і Турівське князівства
У VIII—IX століттях розвиток сільського господарства та ремесел сприяє формуванню феодальних відносин, розширенню торгівлі, виникненню міст. Найбільш давніми з них вважаються Полоцьк (уперше згадується в «Повісті временних літ» у 862 році), Вітебськ (дата заснування якого по міській легенді XVIII ст. — 974 рік) і Турів (перша згадка в літописі — 980 рік).
Вважається, що першою державою на території сучасної Білорусі була Полоцька земля. Першим історичним відомим князем Полоцька був Рогволод (згадується під 980 роком). До 1001 року князівством керував його онук Ізяслав, відомий як «князь-книжник». Від його імені походить назва міста Заславль.
Найбільшого розквіту та могутності Полоцьке князівство досягло при царюванні князів Брячислава (1003—1044) та Всеслава Чародія (1044—1101). Від імені першого з них імовірно походить назва міста Браслав, другий почав будівництво Полоцького Софійського собору.
Білорусь, як і Україна, продовжила свою історичну державність у межах Київської Русі, правителі якої об'єднали практично всі східнослов'янські союзи племен. Під владу Києва потрапило і Полоцьке князівство, однак незабаром стало фактично самостійною державою з усіма відповідними атрибутами — суверенною владою князя, власними адміністрацією, столицею, армією та фіскальною системою.
Полоцьке князівство згодом розширило свій вплив на Балтію, підпорядкувавши собі ряд балтійських племен. У X—XII століттях воно охоплювало територію, що включала північ і центр сучасної Білорусі, а також частину земель сучасних Латвії, Литви та Смоленської області Росії.