«Край» — російський фільм (драма) режисера Олексія Учителя. Початкові назви: «Густав» «Потяг». Головні ролі у фільмі виконали Володимир Машков і Аньорка Штрехель. Прем'єрний показ фільму відбувся 9 вересня 2010 року на кінофестивалі в Торонто. У Росії стрічка вийшла в прокат 23 вересня 2010 року. Був показаний на інших різних кінофестивалях, у тому числі в Варшаві, Салоніках, Марракеші і Ліз Аркі.
Отримав чотири нагороди «Золотий орел». Номінувався на премію «Золотий глобус» як «найкращий фільм іноземною мовою», але статуетку не отримав. Як претендент на потрапляння в ту ж номінацію премії «Оскар» висувався від Росії, але не пройшов відбір. Збори фільму склали понад 5 мільйонів доларів.
З січня 2011 року фільм ліцензійно видається на DVD компанією Містерія звуку.
Зміст Дія картини починається у вересні 1945 року. На далеку сибірську залізничну станцію Край приїжджає демобілізований танкіст — колишній паровозний машиніст Гнат (Володимир Машков). У пристанційному селищі живуть засланнопоселенці, які, будучи на окупованій території, працювали в німецьких таборах або на німецьких громадян як слуги або робітники. Всі вони зайняті на лісозаготівлях. Радянську владу представляє колишній фронтовик, інвалід без правої руки Коливанов (Олексій Горбунов).
До станції веде двоколійна гілка широкої колії. Ліс вивозиться на платформах, які засланці вантажать вручну. На вивезенні задіяні два паровози, один з них, Еу 683-32, приписаний до крихітного депо на станції Край, другий (Е р -766-41) приписаний до іншого депо (очевидно, розташованого на іншій станції), водить його машиніст-вірменин Саркісян. Гнат вимагає у Коливанова віддати йому паровоз, тому що Гнат — паровозний машиніст, професіонал, що знає свою справу краще за інших. Коливанов заперечує йому, так як той — машиніст списаний, мав контузії і страждає припадками, але Гнат вимагає свого: інакше він виїде з селища — адже він не засланнопоселенець, він вільний, він — воїн-переможець.
Згодом Гнат розповідає, що в довоєнні роки водив паровоз ІС, і називає навіть рекорд швидкості, який йому вдалося встановити, — 163 км/год, правда, він при цьому перевищив котловий тиск, а паровоз зійшов з рейок.
Гнат швидко сходиться з красунею Софією, яка виховує врятованого нею у Німеччині німецького хлопчика Пашку. Щоб довести свою майстерність, Гнат влаштовує перегони на паровозах з Саркисяном. Гонки мало не закінчуються катастрофою, в результаті чого Коливанов відмовляє Гнату в отриманні свого паровоза. Дещо пізніше збентежений Гнат дізнається від місцевого жителя — спекулянта Вовки — про забутий паровоз, що стоїть на острові за зруйнованим мостом. Гнат відправляється у вказане місце і дійсно знаходить там покинутий паровоз і здичавілу німкеню Ельзу — дочку німецького інженера, який працював у Сибіру ще до війни. Дівчині вдалося втекти під час арешту її батька співробітниками НКВД. Всі ці роки вона, подібно Робінзону Крузо, провела одна на тайговому острові. Вона не говорить по-російські і нічого не знає про війну. Гнат і Ельза відновлюють зруйнований міст і приганяють паровоз на станцію. Незважаючи на ненависть до німців, Гнат бере Ельзу під опіку.
Незабаром у Гната з'являється почуття до Ельзи. У жіночій лазні відбувається бійка між Софією і Ельзою. На допомогу Софії кидаються інші жінки, але німкені вдається відстояти своє становище в селищі. Ельза хоче написати на набутому Гнатом паровозі німецьке ім'я «Gustav», яким вона всі ці роки кликала паровоз. Після сварки Гнат йде на компроміс, і паровоз отримує це ім'я, але в російському написанні: «Густав». Жителі Краю, бачачи паровоз з німецьким ім'ям, приходять в лють, і лише пожежа, що почалася в місцевій лазні відволікає їх від розправи над Гнатом і Ельзою.
Пристрасті розпалюються з приїздом «Фішмана», майора НКВС (Сергій Гармаш). Він забирає Пашку і Ельзу. Софія не хоче віддавати приймака. Чекіст вбиває Софію, садить Ельзу і Пашку в вагон-теплушку і готується виїхати. Але машиніст паровоза, на якому приїхав майор, не бажає підкорятися останньому і йде з робочого місця. Тоді офіцер сам запускає локомотив і їде. Навздогін на своєму паровозі кидається Гнат. Жителі селища відправляються слідом на іншому паровозі. Гнату вдається наздогнати паровоз майора. У суперечці з'ясовується, що «Фішман» — ім'я не чекіста, а його паровоза, серії ФШ-М. Хоча «Фішман» значно потужніший за паровоз «Густав», Гнату вдається обігнати паровоз чекіста і «підрізати» його на стрілці. Відбувається зіткнення. Коли хмари пари розсіюються, Гнат, що вибрався з кабіни «Густава» показує чекістові знятий зі свого паровоза швидкостемір, застиглий на рекордній цифрі 75 км/год, а потім б'є здивованого НКВД-шника цим приладом по голові. Від удару розум чекіста помутняється, і він їде вглиб тайги на велосипеді, забувши, навіщо він взагалі сюди приїхав.
У фіналі Гнат, Пашка і Ельза їдуть у нове життя на дрезині. За кадром голос Ельзи російською мовою з акцентом розповідає, що згодом вона народила Гнату трьох дітей, Пашка ходить до школи і співає в хорі. Вдома вона розмовляє, а на людях їй доводиться прикидатися німою, щоб своїм німецьким акцентом не викликати в оточуючих ненависть до себе і не створювати підозр для НКВС.
У ролях
Історія створення Спочатку фільм повинен був називатися «Густав». Олексій Учитель в одному з інтерв'ю розповів, що назву поміняли, так як творці фільму розраховували прокатувати даний фільм в Німеччині, а там, за словами німецьких колег, назва «Густав» асоціюється з однойменним кораблем, який потопив Олександр Іванович Маринеско. Це був корабель-госпіталь, і там знаходилося десять тисяч поранених офіцерів і солдатів. Тому німці помилково могли подумати, що картина — про той самий корабель. Насправді, Олексій Учитель допустив історичну помилку. Олександром Маринеско був потоплений плавучий госпіталь «Вільгельм Густлофф» («Wilhelm Gustloff»), та пасажирами на ньому були не «десять тисяч поранених офіцерів і солдат» (яких, насправді, було 162 людини), а близько 10 тисяч біженців і близько тисячі курсантів і членів екіпажу.
Спочатку Олексій Учитель збирався знімати картину в Сибіру, в Кемеровській області, але виникли складнощі з переправленням туди техніки. Весь процес роботи над фільмом зайняв 2,5 року: рік писався сценарій, чотири місяці тривала підготовка до зйомок, вісім місяців зйомок і півроку робився постпродакшн. Сценарій переписувався 109 раз, (таке величезне число Учитель пояснює тим, що десь на семидесятих версії їм стало цікаво вести статистику, і вони, навіть виправляючи кілька слів, вважали це за новий варіант сценарію, і над його редагуванням і шліфуванням трудилася вся знімальна група: кожен мав право висловитися, Олександр Гоноровський відразу вносив зміни, спільними зусиллями було придумано кілька нових сцен; плюс вже під час зйомок кожен з акторів вносив щось нове в образ свого героя.
Безпосередньо зйомки йшли з вересня 2008 року по травень 2009 року під Великою Іжорою (Ленінградська область), де побудували декорації тайгового селища. Режисер відзначає кілька дуже складних сцен фільму, він сказав: «Знімати» Край «було дуже важко, яку сцену не візьми». До постільних сцен йшла довга психологічна підготовка, і вони знімалися з одного дубля. Для епізоду, де герой Сергія Гармаша проходить уздовж ладу з чотирьохсот чоловік, кожна особа в масовку підбиралося окремо (за словами Учителя, «вони на місяць за свій рахунок оформили на роботі лікарняні бюлетені»). У сцені, в якій герой Євгена Ткачука вибігає з лазні з напівголою жінкою, баня горіла по-справжньому, а жінку зіграла учасниця масовки (при зйомках цього епізоду вона отримала невеликий опік на спині). Насправді тонув Володимир Машков, а вода, в яку він занурювався з Аньорки Штрехель, була дуже холодна. Сцена, в якій паровоз виїжджає на міст і під ним все тріщить і ламається, знімалася по-справжньому, без будь-яких спецефектів.
У картині практично відсутня комп'ютерна графіка, і як паровози знімалися справжні довоєнні локомотиви, відновлені та надані для зйомок ВАТ «РЖД» (паровози за час зйомок були доведені до жалюгідного стану і потребували капітального ремонту, так як всі гонки були реальними). Це товарний паровоз Е у 683-32, побудований Харківським паровозобудівним заводом в 1928 році, товарний паровоз СО18-2018, побудований Ворошиловградським паровозобудівним заводом в 1941 році, який брав участь у Сталінградській битві, і паровоз серії Про в -324, випущений Невським заводом ще в 1905 році.
Частина зйомок пройшла на трасі Санкт-Петербург-Псков. Керівництво «РЖД» заради одного з епізодів погодилося перекрити частину дороги. Сибірська рослинність знімалася в Карелії. За словами режисера, велика увага приділялася деталям: наприклад, жінки, щоб виглядати достовірніше в банної сцені, не голили волосся під пахвами і в інтимних місцях.
На роль Гната Олексій Учитель вибирали актора наступним чином: прочитав сценарій перший раз і відразу подзвонив Машкову, який сказав, що сценарій потрібно відправити його агенту; режисер налаштувався чекати два тижні, але в той же день актор передзвонив і дав згоду на роль. Подальший кастинг акторів проводився за участю Володимира Машкова. Режисер вважає Машкова не тільки виконавцем головної ролі, а й співавтором фільму. Тому що він робив дуже багато пропозицій, які Учитель з радістю використовував; він без дублерів водив паровоз і здійснював складні трюки, один з яких — падіння з 20-метрової висоти без страховки на картонні коробки.
Найскладніше, за словами режисера, було підібрати актрису на роль Ельзи. Спочатку планувалося, що героїня буде 16-17 років. Але, навіть зв'язавшись з кількома агентствами в Німеччині, підходящу актрису знайти не вдалося. Почали шукати актрис постарше. Пробувалися понад 20 дівчат, яких знаходили в театрах, школах та ВУЗах Берліна. Пробувалися і російські дівчата. У підсумку, Учитель випадково побачив фотографію Аньорки Штрехель в каталозі на кінофестивалі в Карлових Варах, де він представляв свій фільм «Полонений».
Вибір Девіда Холмса композитором фільму також виявився дещо випадковим. Режисер зустрів ірландського музиканта на Каннському кінофестивалі і змалював у двох словах свій майбутній фільм. Композитор несподівано погодився на співпрацю, але запросив занадто велику суму гонорару. У підсумку, вдалося знайти компромісну суму, і з Холмсом підписали контракт.
Бюджет фільму склав близько 12 млн. доларів. Держава при цьому у фінансуванні участі не брала.
Вихід на екрани Міжнародна прем'єра фільму відбулася 9 вересня 2010 року в Канаді на кінофестивалі в Торонто 23 вересня вийшов у прокат на українських екранах тиражем 45 копій і на 769-ти екранах у Росії. В Україні фільм стартував з другого місця за касовими зборами, заробивши в перший вік-енд $ 74 342; за весь час прокату фільм подивилися близько 65 тис. українців, а загальна каса в підсумку склала більше $ 250 000. У Росії картина в перший же вікенд вирвалася в лідери прокату, заробивши на старті $ 1962646 і протримавшись у двадцятці найбільш касових фільмів 4 вікенду; загальне число глядачів у Росії — 854 253, а російська каса фільму склала понад 5 млн доларів. Проте, стрічка провалилася в прокаті, не відбивши навіть виробничі витрати.
Після широкого прокату фільм був відібраний ще на кілька великих кінофестивалів. 9 жовтня 2010 року показ відбувся на відкритті Варшавського кінофестивалю. Потім, 6 грудня, на кінофестивалі в Фессалоніках. В Марокко на кінофестивалі в Марракеші — 8 грудня. І 14 грудня картина була показана у Франції на міжнародному кінофестивалі в курортному місті Ліз Арк, де «Край» отримав приз журі. Також, в останніх числах листопада 2010 року фільм демонструвався в Берліні в рамках тижня російського кіно. У середині січня 2011 року в російських і зарубіжних ЗМІ з'явилася інформація, що картина Олексія Учителя вийде в американський прокат навесні 2011 року.
21 жовтня 2010 фільм був випущений на DVD і Blu-Ray компанією «Містерія звуку». Видання містить англійські субтитри і 30 хвилин кадрів зі зйомок фільму. DVD видання також містить CD з саундтреком.
Нагороди та номінації