Операція «Шарп ґард» () — кількарічна спільна морська блокада поставок до колишньої Югославії силами НАТО і Західноєвропейського союзу в Адріатичному морі«U.S. Draws Criticism for Drawing out of Bosnia Blockade», NPR, November 13, 1994. В пошуку і зупинці суден, що намагалися обійти блокаду, брали участь військові кораблі і морські патрульні літаки з 14 країн. Операція розпочалася 15 червня 1993 року, була призупинена 19 червня 1996 року та припинена 2 жовтня 1996 року.

Передумови

Операція замінила морські блокади, що здійснювались в рамках операцій «Маритайм ґард» (НАТО; розпочата США в листопаді 1992 року) та «Шарп фенс» (ЗЄС). Нова операція об'єднала структуру управління і контролю НАТО та Західноєвропейського союзу з метою уникнути марнотратного дублювання зусиль. Зокрема було створено «Адріатичний військовий комітет», через який ради НАТО і ЗЄС здійснювали спільний контроль. Деякі стверджували, що, незважаючи на номінальне офіційне спільне управління і контроль операцією, насправді саме НАТО проводило операцію.

Мета

Метою операції було шляхом блокади забезпечити дотримання економічних санкцій та ембарго на поставки зброї і військової техніки до колишньої Союзної Республіки Югославії і конкуруючих сторін в Хорватії та БосніїKathleen M. Reddy, «Operation Sharp Guard: Lesson Learned for the Policymaker and Commander» , June 13, 1997, retrieved June 7, 2010. В цей час проходили Югославські війни, і організатори блокади сподівалися обмежити бойові дії, обмеживши поставки до їх учасників.

Блокада

Чотирнадцять країн надали кораблі і патрульні літаки для операції: Бельгія, Велика Британія, Греція, Данія, Іспанія, Італія, Канада, Нідерланди, Німеччина, Норвегія, Португалія, США, Туреччина та Франція. У будь-який момент часу 22 кораблі і 8 літаків підтримували блокаду, з поперемінним чергуванням кораблів 1-ї та 2-ї постійних військово-морських груп НАТО.

Оперативний район був розділений на сектори, за кожен з яких ніс відповідальність один військовий корабель. Екіпаж кожного судна складався зі «сторожевої команди» для висадки і встановлення контролю над цільовим кораблем та «пошукової команди», що вела пошук.

Учасники операції були уповноважені підійматися на борт, перевіряти і арестовувати кораблі та їх вантаж, якщо ті намагалися прорвати блокаду. Об'єднана спеціальна група 440 знаходилась під командуванням італійського адмірала Маріо Анджелі. Це був перший раз з моменту заснування НАТО в 1949 році, коли організація брала участь в бойових операціях.

Інцидент з Lido II

У квітні 1994 року виникла проблема різних поглядів учасників коаліції на застосування сили, уповноважене правилами ведення боюStacey A. Poe, «Rules of Engagement: Complexities of Coalition Interaction in Military Operations Other than War», Faculty of the Nava War College, February 13, 1995. Зіткнувшись з мальтійським танкером Lido II, що прямував до чорногорського порту з 45 тисячами тонн мазуту, американський крейсер доповів командуючому НАТО (британському капітану) і отримав дозвіл на використання «стрільби на ураження» (disabling fire) для зупинення танкеру в разі потреби. Він отримав підтвердження від свого командування, що він повинен дотримуватися інструкції британського капітана. Згідно зі стандартами ВМС США, «стрільба на ураження» означає стрільбу по інженерному простору судна з уникненням людських втрат. Американський крейсер збирався передати наказ голландському фрегату HMNLS Van Kinsberger. Однак виявилось, що голландське визначення «стрільби на ураження» передбачає стрільбу по містку корабля з підвищеним ризиком людських втрат.

Корабель зрештою був зупинений без єдиного пострілу та на нього висадився вертоліт з HMNLS Van Kinsberger. Три югославські корвети намагалися протидіяти операції НАТО і один з них спробував протаранити британський фрегат HMS Chatham, який допомагав фрегату Van Kinsberger. Корвети втекли після реакції британського військового корабля, підтриманого італійськими літаками Tornado, які були підняті з авіабази в Джоя-дель-Колле. Lido II довелося пройти ремонт перед тим, як його було відведено до Італії, бо екіпаж умисно пошкодив машинне відділення судна. Теча була зупинена інженерною командою з HMS Chatham. На борту було знайдено сім югославських пасажирів без квитків«NATO and WEU ships encounter Yugoslav Navy while preventing violation of UN embargo». Press Release by NATO/WEU force conducting the Operation Sharp Guard in the Adriatic Sea, 1 May 1994. Release 94/13McLaughlin, Rob (2009). United Nations Naval Peace Operations in the Territorial Sea. Martinus Nijhoff Publishers, p. 42, note 81. ISBN 90-04-17479-6.

Статистика

Сили НАТО і Західноєвропейського союзу здійснили контакти з 73 тисячами кораблів, піднялися на борт і оглянули майже 6 тисяч у морі та відвели 1500 підозрілих суден в порти для подальшого огляду. З них близько десятка суден намагалися обійти блокаду, деякі перевозили вогнепальну зброю в порушення резолюцій Ради Безпеки ООН. Відповідно до представників НАТО, жодне судно не змогло успішно прорвати блокаду і ця морська блокада була важливим чинником у запобіганні ескалації конфлікту.

Зупинення

Блокада була припинена за рішенням ООН припинити ембарго на поставки зброї, після якого Південне командування НАТО заявило: «Кораблі НАТО і ЗЄС більше не будуть зупиняти, підніматися на борт або відводити кораблі в Адріатичному морі». Газета «Індепендент» попереджала, що «в теорії, тепер може початися масовий приплив зброї в Боснії, Хорватії та Союзній Республіці Югославії (Сербія і Чорногорія), хоча старші військові та дипломатичні джерела […] сказали, що на їх думку це навряд чи».

Застосовувані резолюції ООН

Блокада проводилась відповідно до численних резолюцій Ради Безпеки ООН: UNSCR 713, UNSCR 757, UNSCR 787, UNSCR 820 та UNSCR 943. Резолюція 787 уповноважувала держави-​​учасники «використовувати такі заходи … які можуть виявитися необхідними … щоб зупиняти всі морські судна, що проходять в обох напрямках, … для забезпечення суворого дотримання» ембарго на поставки зброї та економічних санкцій проти колишньої Югославії. Протягом операції блокада переглядалась відповідно до резолюцій UNSCR 1021 та UNSCR 1022.

Залучені кораблі

ВМС Бельгії: BNS Wandelaar Військово-морське командування Канади: HMCS Algonquin HMCS Huron HMCS Iroquois HMCS Preserver HMCS Protecteur HMCS Toronto Королівські ВМС Данії: HMDS Niels Juel ВМС Франції: FS Commandant Blaison FS Jean Bart FS La Fayette FS Quartier Maitre Anquetil ВМС Німеччини: FGS Emden FGS Rheinland-Pfalz FGS Niedersachsen (FFG 208) ВМС Греції: HS Elli HS Hydra HS Themistokles колишній HS Thraki ВМС Італії: ITS Euro ITS Fenice ITS Libeccio ITS Luigi Durand de la Penne ITS Lupo Королівські ВМС Нідерландів: HNLMS Jacob van Heemskerk HNLMS Jan van Brakel HNLMS Karel Doorman HNLMS Pieter Florisz HNLMS Van Kinsbergen ВМС Португалії: NRP Vasco da Gama ВМС Іспанії: SPS Asturias SPS Extremadura SPS Numancia SPS Reina Sofia ВМС Туреччини: TCG Ege TGC Kocatepe Королівський ВМФ Великої Британії: HMS Battleaxe HMS Campbeltown HMS Chatham HMS Glasgow HMS Nottingham HMS Beaver RFA Orangeleaf ВМС США: USS America USS Anzio «Артур В.Редфорд» USS Bainbridge USS Boone USS Boston USS Cape St. George «Комте де Грасс» «Коннолі» USS Dale «Дейо» USS Dwight D. Eisenhower USS Edenton USS Elrod USS John Rodgers |USS Josephus Daniels USS Kidd USS Mitscher USS Monterrey USS Nassau USS Nicholas USS Normandy USS Samuel B Roberts USS Scott«Military News», Pittsburgh Post-Gazette, January 6, 1994, retrieved June 8, 2010 USS Simpson USS South Carolina USS Theodore Roosevelt USS Thorn USS Vicksburg

Примітки