Підтверджувальне упередження (), інша назва — упередження мого боку (як — «ти на чиєму боці?»), — це тенденція шукати або інтерпретувати інформацію таким чином, щоб вона підтверджувала власні переконання або гіпотези.Генетик Девід Перкінс вигадав термін «упередження моєї сторони», коли посилався на надання переваги «моїй» стороні проблеми. Люди демонструють це упередження, коли збирають або пам'ятають інформацію вибірково або коли вони її інтерпретують упереджено. Ефект сильніший для емоційно напружених питань та для сильних переконань. Люди також мають тенденцію інтерпретувати неоднозначні свідчення/інформацію з якогось питання як такі, що підтримують їхню усталену позицію щодо такого питання. Упереджений пошук, інтерпретація та пам'ять вважаються причинами таких явищ, як поляризація ставлень (коли суперечка стає все більш екстремальною попри те, що обидві сторони отримують однакові докази), сталість переконань (коли переконання залишаються навіть після того, як було доведено, що докази, на яких вони базувались, — хибні), ірраціональний ефект первинності (більше ваги надається інформації, отриманій раніше) та ілюзорна кореляція (коли люди хибно бачать зв'язок між двома подіями або ситуаціями).
Результати серії експериментів у 1960-х роках показали, що люди є упередженими на користь підтвердження своїх наявних переконань. Пізніші дослідження реінтерпретували ці результати як тенденцію тестувати ідеї однобоко, з фокусом на одну можливість та ігноруючи альтернативи. В певних ситуаціях ця тенденція може викривлювати висновки людей. Пояснення таких упереджень включають прийняття бажаного за дійсне та обмежену людську здатність до обробки інформації. Інше пояснення — людина демонструє підтверджувальне упередження, оскільки вона зважує вартість помилки у судженні, а не вивчає питання у нейтральний, науковий спосіб.
Підтверджувальні упередження впливають на надмірну впевненість в особистих переконаннях та можуть підтримувати або посилювати переконання при отриманні заперечувальних доказів. Погані рішення завдяки цим упередженням присутні як у політичному, так і в організаційному контексті.Текст в цитованій статті: Тухман (1984) описала форму реалізації підтверджувального упередження в процесі виправдання політик, ухвалених урядом: «Коли якась політика була ухвалена та запроваджена, всі подальші дії є зусиллями з її виправдання» (ст.245), на прикладі політики, яка призвела до участі США у війні у В'єтнамі, де армія США була присутня 16 років, попри численні докази, що з самого початку це було не виправдано.
Твердолобість, джерело самообману — це фактор, який має на диво велику роль в уряді. Він складається з оцінки ситуації в термінах раніше усталених думок про неї, повністю ігноруючи або відкидаючи будь-які протилежні знаки. Це — діяти як хочеш, одночасно не дозволяючи собі відвертатися на факти. Його вершиною є твердження істориків про Філіпа II Габсбургського, чия твердолобість перевершила твердолобість всіх правителів: «жодний приклад провалу його політики не ставив під сумнів його віру у притаманну цій політиці досконалість». (ст.7) Дурість, на її думку, є однією з форм самообману, що характеризується «наполяганням на думках, які вкоренилися, незалежно від доказів протилежного» (ст.209)
Типи Підтверджувальні упередження — це ефекти обробки інформації та відрізняються від ефекту поведінкового підтвердження, що також називають «самовтілюване пророцтво», коли поведінка під впливом очікувань спричиняє те, що ці очікування справджуються. Деякі психологи використовують термін «підтверджувальне упередження» для тенденції уникати відкидання переконань (вірувань) при пошуку, інтерпретації чи пригадуванні доказів. Інші психологи обмежують використання цього терміну вибірковим пошуком інформації.«Упередження асиміляції» — інший термін, який використовується для упередженої інтерпретації інформації.
Упереджений пошук інформації
Експерименти неодноразово показували, що люди мають тенденцію тестувати гіпотезу однобоко, шукаючи докази, що узгоджуються з їх поточною гіпотезою. Замість того, щоб шукати за всіма наявними доказами, вони формулюють питання таким чином, щоб отримати ствердну відповідь, яка підтримує їх гіпотезу. Вони шукають наслідків, які вони б очікували, якби їх гіпотеза була правильною, замість того, щоб б сталося, якби вона була хибною. Наприклад, при використанні запитань формату «так/ні» для того, щоб дізнатися число, яке, як припускає особа, є три (3), може запитати: «Це непарне число?» Люди надають перевагу таким запитанням (називається «позитивний тест»), навіть якщо негативний тест, наприклад «Це парне число?» надасть абсолютно таку саму інформацію. Однак це не означає, що люди шукають тести, які гарантують позитивну відповідь. В дослідженнях, де учасники могли вибрати або такі псевдо-тести, або справжні діагностичні, вони надавали перевагу діагностичним.
Надання переваги позитивним тестам само по собі не є упередженням, оскільки вони також можуть бути дуже інформативними. Однак у поєднанні з іншими ефектами, така стратегія може підтвердити наявні переконання або припущення, незалежно від того, чи є вони правильними. В реальному світі докази часто складні та змішані. Наприклад, суперечливі думки про одну і ту ж особу можуть бути підтверджені, якщо фокусуватись на різних аспектах його/її поведінки. Тому пошук доказів на підтвердження наявної гіпотези швидше за все буде успішним. Формулювання питання може суттєво змінити відповідь, зокрема, люди, яких запитали «Ви задоволені Вашим суспільним життям?», показують більший рівень задоволеності, ніж ті, кого запитали «Ви незадоволені Вашим суспільним життям?» via
Навіть маленька зміна у формулюванні запитання може впливати на те, як люди шукають відповіді серед наявної інформації, а отже, і на висновки, яких вони дійдуть. Це було продемонстровано на прикладі вигаданої справи про опіку над дитиною. via Учасники прочитали, що один(-на) з батьків (A) був середньо здатний до виконання функцій опікуна по багатьох критеріях. Другий(-а) з батьків (B) мав суміш яскраво виражених гарних та поганих рис: близькі стосунки з дитиною, але роботу, яка потребувала відряджень на тривалий час. Коли питали: «Хто з батьків повинен отримати опіку над дитиною?», більшість учасників відповіла, що B, зважаючи переважно на позитивні риси. Однак, коли спитали: «Кому з батьків слід відмовити в опіці над дитиною?», вони дивились на негативні риси та більшість сказала, що B слід відмовити, що натякало, що опіка має бути надана A.
Схожі дослідження також продемонстрували, як люди упереджено займаються пошуком інформації, але також і те, що цей феномен може обмежуватись наданням переваги справжнім діагностичним тестам. В початковому експерименті учасники оцінювали іншу людину за категоріями особистості по шкалі «інтроверсія — екстраверсія» на основі інтерв'ю. Вони могли вибрати питання для інтерв'ю з наданого переліку. Коли людину, в якої брали інтерв'ю, представляли як інтроверта, учасники обирали питання, які передбачали інтроверсію, наприклад: «Що Вам неприємно у гучних вечірках?» Коли ж таку людину представляли як екстраверта, майже всі питання передбачали екстраверсію, наприклад: «Щоб Ви зробили для поліпшення нудної вечірки?» Ці питання з підтекстом не дозволяли (або давали мало шансів) людині, в якої брали інтерв'ю, «підробити» гіпотезу про неї. via В пізнішій версії експерименту учасникам надавався менш жорсткий перелік питань для вибору, наприклад: «Чому Ви ухиляєтесь від соціальної взаємодії?» Учасники надавали перевагу таким більш загальнодіагностичним питанням, демонструючи лише слабке упередження на користь позитивних тестів. Ця тенденція до надання переваги більш діагностичним тестам була підтверджена і іншими дослідженнями.
Риси особистості впливають та взаємодіють з процесом упередженого пошуку інформації. Люди різняться у своїх здатності захищати свої ставлення від зовнішнього впливу в частині селективного сприйняття. Селективне сприйняття — це коли людина шукає інформацію, яка швидше відповідає, а не суперечить, їх особистим переконанням. Було проведено експеримент, який вивчав, в якій мірі люди можуть спростовувати докази, що суперечать їх особистим переконанням. Для формулювання доказів, більш впевнені люди з більшою готовністю шукають інформацію, яка суперечить їх особистій думці. Невпевнені люди не шукають суперечливу інформацію та надають перевагу інформації, що підтримує їх власну думку. Люди створюють та оцінюють свідчення в доказах, які є упередженими на користь їх власних переконань та думок. Вищі рівні впевненості знижують ступінь надання переваги інформації, що підтримує власні переконання.
В іншому експерименті учасники повинні були виконати складне завдання на пошук правил, що включали рух об'єктів в комп'ютерній симуляції. Об'єкти на екрані комп'ютера рухались за певними правилами, а учасники мали їх з'ясувати. Учасники могли «вистрілювати» об'єкти по екрану для тестування їх гіпотез. Однак, незважаючи на багато спроб протягом 10-годинного експерименту, жоден з учасників не вгадав правила системи. Вони переважно намагались підтвердити, а не спростувати свої гіпотези та не хотіли розглядати альтернативи. Навіть після отримання об'єктивних свідчень, які суперечили їх гіпотезам, вони часто повторювали ті самі тести. Деяким учасникам повідомили про правильний спосіб тестування гіпотез, однак ці знання не мали майже ніякого впливу на їх дії.
Упереджена інтерпретація
Підтверджувальні упередження не обмежені пошуком доказів. Навіть якщо дві людини мають однакову інформацію, упередженою може бути її інтерпретація.
Команда в Стенфордському університеті провела експеримент з учасниками, які мали сильні переконання з питання страти (половина учасників — «за» і половина — «проти»). Кожен учасник читав опис двох досліджень: порівняння штатів США з та без смертної кари та порівняння кількості вбивств у штаті до та після запровадження смертної кари. Після того, як учасники прочитали короткий опис кожного дослідження, їх питали, чи не змінилося їх переконання. Після того, вони читали більш повний опис процедури проведення кожного з досліджень і повинні були оцінити, чи було дослідження правильно проведене та переконливе. Насправді обидва дослідження були вигадані, при цьому половині учасників повідомили, що перше з досліджень підтримує наявність ефекту стримування, а друге — заперечує його, а другій половині учасників сказали навпаки.
Учасники (і прихильники, і противники смертної кари) повідомили про невелику зміну своїх ставлень в напрямку висновків першого дослідження, яке вони прочитали. Після того, як вони прочитали більш детальний опис процедур двох досліджень, майже все повернулися до своїх початкових переконань, незважаючи на надані докази, вказуючи на деталі, які підтримували їх точку зору, та відкидаючи все, що їй суперечило. Учасники описали дослідження, що підтримували їхню точку зору, як кращі за ті, що їй суперечили, з наведенням деталей, чому. Наприклад, прихильник смертної кари, описуючи дослідження, яке начебто заперечувало ефект стримання, написав: «Дослідження не покриває достатньо довгий проміжок часу», а противник про те саме дослідження сказав таке: «Суттєвих доказів, які б суперечили дослідникам, не наведено». Результати продемонстрували, що люди встановлюють вищі стандарти для доказів гіпотези, яка суперечить їх наявним переконанням/очікуванням. Цей ефект, відомий як «упередження відсутності підтвердження», був виявлений і іншими експериментами.