Кунстка́мера () — колекція скульптури та декоративно-ужиткового мистецтва у складі Музею історії мистецтв у Відні. Заснована на творах із колекцій династії Габсбургів, які збирали їх упродовж XV—XVIII ст. Група найвизначніших експонатів походить із казни німецьких королів та імператорів Середньовіччя, т. з. «імператорської скарбниці»Музей истории искусства в Вене. Кунсткамера в Енциклопедії «Кругосвет» . Одне із найбільших і найважливіших зібрань в своєму роді у світіKunstkammer Wien. The Cradle of the Museum на сайті Музею історії мистецтв .

Експозиція нараховує 2200 предметів, що розміщуються на площі 2700 м². Вибір експонатів охоплює історію мистецтв, починаючи із Середніх віків, включаючи епохи Відродження, маньєризму і бароко, і закінчується епохою класицизму. Серед експонатів: ювелірні вироби, чаші, кубки, скульптури, бронзові статуетки, химерні предмети зі слонової кістки і посудини із дорогоцінного каміння, а також цінні годинники, складні автоматони, наукові прилади, розкішні гральні дошки тощо. Найвідоміший експонат колекції — сільничка («Сальєра») Бенвенуто Челліні (1500—1572), виготовлена у 1540–1543 роках із золота, частково вкрита емаллю, чорного дерева для французького короля Франциска I. У зібранні також представлені шпалери тонкої роботи, виготовлені із вовни і шовку у 1-й половині XVIII століття.

З 2002 по 2013 Кунсткамера знаходилась на реконструкції; відкрита для відвідувачів з 1 березня 2013 року. Нове планування експозиції засноване на темі «Колекціонери дому Габсбургів та їхнє зібрання».

Історія

Заснування колекції Історія Кунсткамери Музею історії мистецтв є однією з найскладніших серед всесвітньо відомих зібрань старих королівських родів. Колекція бере свій початок у Середніх віках до того часу, коли Рудольф IV (1339—1365) запропонував заснувати фамільну скарбницю Габсбургів. Будучи спочатку зібранням коштовностей (разом із начинням із золота і срібла, монетами, дорогоцінним камінням і прикрасами), колекція Кунсткамери з часом поповнилася важливими для дому Габсбургів документами, регаліями та реліквіями, але й саме зібрання творів мистецтва дедалі розширювалося. З часу заснування колекції у XV столітті, вона значно поповнилася протягом XVI та XVII століть. Саме ці експонати стали основою нинішнього ядра Кунсткамери, — зібрання імператорів Фрідріха III, Максиміліана I, Фердинанда I, Максиміліана II і Рудольфа II, а також ерцгерцогів Фердинанда II Тірольського і Леопольда Вільгельма.

Сучасна традиція колекціонування творів мистецтва зародилася у Франції XIV та початку XV століть, звідки, наслідуючи приклад герцога Жана Беррійського (1340—1416), колекціонування як спосіб самозвеличення аристократії поширилося по всій Європі. До перших представників династії Габсбургів, яких можна назвати колекціонерами у загальному розумінні, належали імператор Фрідріх III (1415—1493). Як меценат він приділяв чималу увагу до художньої якості експонатів та особливо прославився своїми знаннями у сфері ювелірного мистецтва. Імператор Максиміліан I (1459—1519) ще ховав свої набуті скарби у підземних сховищах, зважаючи на їхню історичну та антикварну цінність. Імператор Фердинанд I (1503—1564) першим виділив особливі приміщення для зберігання своїх скарбів та став засновником Кунсткамери Габсбургів у Відні. Син імператора, ерцгерцог Фердинанд II Тірольський, підтримав розробку каталожної системи для різних предметів — щось на зразок ключа для використання і розуміння кожного експонату, таким чином підійнявши колекціонування на новий щабель. Імператор Рудольф II сприяв подальшому розвитку такого підходу.

На колекційну діяльність імператора Фердинанда I вплинули як династичні, так і особливо художньо-естетичні погляди, що відображається у назві одного й того ж самого фонду часом як скарбниці (Schatzkammer), а часом — як зібрання творів мистецтва (Kunstkammer). Фердинанд I у своєму заповіті призначив свого старшого сина Максиміліана II (1527—1564) наступником королівських інсигній (атрибутів коронації) і своєї великої колекції монет і старожитностей. За заповітом, коштовності та ювелірні вироби слід було поділити між його молодшими синами — ерцгерцогами Фердинандом II Тірольським (1529—1595) і Карлом II Австрійським (1540—1590), саме це рішення послужило створенню нового фонду Кунсткамери Габсбургів в Інсбруці і Ґраці. Найзначніша частина зібрання імператора Максиміліана II дісталась його сину Рудольфу II, який перевіз її до своєї нової резиденції у Празі.

Ерцгерцог Фердинанд II

Упродовж XVI століття королівські скарбниці перетворилися в енциклопедичні зібрання творів мистецтва, в яких разом із ювелірними виробами, різьбленням по слоновій кістці і дереву, годинниками і механізмами також були присутні природничо-наукові зразки, живопис і скульптура. Одне із найважливіших європейських зібрань цього роду заснував ерцгерцог Фердинанд II Тірольський у замку Амбрас під Інсбруком. Вперше назване «зібранням мистецтв або кабінетом курйозів» () в його заповіті, зібрання ще за життя ерцгерцога викликало інтерес у аристократії та освічених мандрівників з усієї Європи. З початку XVII століття це зібрання творів мистецтва вибрані гості могли оглянути на регулярних екскурсії. Записи у гостьовій книзі та численні описи подорожей розповідають про знатних відвідувачів, серед яких були купець, банкір та колекціонер із Аугсбурга Філіпп Гайнгофер, письменник-філософ Мішель де Монтень, королева Швеції Христина та Йоганн Вольфганг фон Гете. Відомими стали як колекція обладунків Фердинанда, так і зібрання портретів. Їхня історико-генеалогічна спрямованість на людину як носія історії, при особливій увазі до своєї власної великої династії, являла собою важливий аспект колекціонерської діяльності Фердинанда. Однак один особливий предмет зібрання став знаменитим лише набагато пізніше: Сальєра («сільничка») Бенвенуто Челліні. Вона потрапила у Тіроль як подарунок французького короля Карла IX у 1570 році — ерцгерцог представляв короля на його заручинах із герцогинею Єлизаветою, донькою імператора Максиміліана II. Тільки після перекладу автобіографії скульптора Йоганном Вольфгангом фон Гете стало зрозуміло, який скарб зберігався у Кунсткамері так довго невпізнанним: це єдина золота ювелірна робота Челліні, що збереглась.

Опис спадщини Фердинанда, проведений у 1596 році, мав велике значення для усього зібрання. Кунсткамера ерцгерцога становила комплекс із великою історичною цінністю; у ній твори мистецтва не поступалися за значущістю природознавчим експонатам, а вишукані іграшки розміщалися поруч із реліквіями. Вміст ящиків був організований за простим принципом подібності матеріалу. Незалежно від віку, значення і походження, предмети із дерева, каменю, заліза, золота, срібла опинялися поряд один з одним. Ящики, що були захищені від сонячного світла й закриті полотняними шторами, були пофарбовані усередині й забезпечували оптимальну можливість для відвідувачів оцінити кожен експонат. Така організація, що відповідала точним розпорядженням ерцгерцога, свідчить не лише про його глибоку проникливість, а також вважається першою спробою впорядкувати зібрання, розраховане на глядача; її концепція радикально відрізняється від принципу скарбниці як більш-менш упорядкованого зібрання цінних предметів.

1603 року було опубліковано каталог «Armamentarium Heroicum», що складався із 125 гравюр, зроблених фламандським гравером Домінікусом Кустусом (1560—1612) за малюнками Джованні Баттіста Фонтани (1541—1587). На ілюстраціях були зображені відомі аристократи й воєначальники, одягнені в обладунки, які пізніше придбав ерцгерцог Фердинанд II Тірольський для свого зібрання «Збройна зала героїв» у замку Амбрас. Цей історичний документ, вважається найпершим музейним каталогомArtist: FONTANA, Giovanni Battista. Engraved by CUSTOS, Custos. ; ілюстрації у ньому супроводжуються історичними довідками, що були складені особистим секретарем ерцгецога, Якобом фон Шренк Нотцінгом.

Образ Кунсткамери Королівська Кунсткамера була певною мірою відображенням духовного космосу та скарбницею тодішніх знань про світ. Енциклопедичний образ Кунсткамери як «Theatrum Mundi» (театру світу) містив, разом із «artefacta» (артефактами), а також «naturalia» (природні елементи, що мають антропоморфну форму, дивних риб, гілок коралів, що нагадують дорогоцінні прикраси) — визначні творіння природи, та «exotica» (екзотику), далі «scientifica» (наукові прилади), потім друковану графіку та різні дивацтва, що все це доповнювало — «курйози» природи, науки та вмінь, а також так звані «mirabilia» (чудес) або витвори мистецтва. Інтерес колекціонерів до придворних експонатів надзвичайної рідкості та екзотичності походив з їхньої наукової допитливості. При колекціонуванні артефактів були важливі їхні художні якості, віртуозність роботи, «antiquitas» (старожитності), дорогоцінність, а також династичні або історичні чинники. З іншого боку, ужитковість предметів зазвичай не мала особливого значення. Виключення складали «scientifica»: годинники, механізми та наукові прилади, а механіка їхньої дії викликала особливий захват. Цікавість та прагнення до дослідження й насамперед бажання продемонструвати широту сфер політичного впливу, сприяли придбанням «exotica».

Значення колекції творів мистецтва в Амбрасі не в останню чергу полягає в тому, що представлені різноманітні експонати дозволяють зробити висновок про художні прагнення цілої епохи. Ключовими поняттями тут були дійсність та неоднозначність, що проявлялося у прагненні привести глядача у стан невпевненості, використанні форм і матеріалів незвичним чином, а також викривленні образу людини.

Кунсткамера Рудольфа II у Празі

Оскільки в ерцгерцога не було спадкоємця чоловічої статі, який міг би успадкувати титул, його зібрання творів мистецтва після його смерті у 1595 році перейшло за заповітом до його молодшого сина від першого шлюбу, маркграфа Карла фон Баргау. Проте останній був мало зацікавлений у тому, щоб забезпечувати дорогий догляд за замком Абрас, і згодом він розпочав переговори про його продаж імператорові Рудольфу II, який висловлював своє захоплення щодо цього зібрання. Карл продав зібрання Рудольфу II у 1605 році.

Рудольф II (1552—1612), племінник Фердинанда II Тірольського, був найбільшим і найпристраснішим збирачем Casa de Austria. Вихований при дворі свого дядька Філіпа II в Іспанії, спадкоємець престолу здобув тонке розуміння художньої якості та мистецтва як знака власної важливості як майбутнього імператора Священної Римської імперії. Після того, як він став імператором у 1576 році, Рудольф II переніс свою резиденцію із Відня до Праги, взявши з собою в Градчани цінне зібрання картин, предметів антикваріату, чудової зброї та objets d'art. У Кунсткамері Рудольфа знаходились також незвичні полотна Джузепе Арчімбольдо (1527—1593), який довго працював при празькому дворі. Завдяки своїм експертним знанням в галузі мистецтва, знанням світу та широкій освіченості, в Прагу з'їхалися найкращі ювеліри, огранники, годинникарі та живописці свого часу, які заснували своєрідний «рудольфіанський стиль». Складений антикваром Рудольфа II Дінелем Фрешлем у 1607–1611 роках опис дає уявлення про масштаби великого зібрання творів мистецтва.