Війни діадохів

Війни діадохів, або війни наступників Александра, — низка воєн і політичних конфліктів між воєначальниками, намісниками та родичами Александра Македонського після його смерті 323 року до н. е. Термін «діадохи» ( — «наступники») у вузькому значенні застосовують до першого покоління правителів, які боролися за спадщину Александра. Початком доби діадохів вважають 323 рік до н. е.; її завершення часто пов'язують із битвою при Іпсі 301 року або, в ширшій хронології, з битвою при Курупедіоні 281 року до н. е.

Коаліції неодноразово змінювалися, а колишні союзники ставали противниками. Спочатку боротьба точилася формально всередині єдиної Македонської імперії та від імені царів династії Аргеадів, але з часом наймогутніші воєначальники створили власні територіальні держави й прийняли царські титули. Результатом стала поява кількох великих елліністичних монархій, насамперед держав Птолемеїв, Селевкідів та Антигонідів.

Передумови Александр Македонський помер у Вавилоні в червні 323 року до н. е., не залишивши дорослого спадкоємця, здатного негайно перебрати владу над його державою. Його єдинокровний брат Аррідей був проголошений царем як Філіп III Аррідей, а ще ненародженого сина Александра від Роксани після народження визнали співцарем під ім'ям Александра IV. Фактичне управління величезною державою опинилося в руках регентів та найвпливовіших македонських командирів.

Під час Вавилонського поділу 323 року до н. е. командири Александра отримали управління окремими сатрапіями. Птолемей отримав Єгипет, Лісімах — Фракію, Антигон зберіг володіння в Малій Азії, а Антипатр залишався головною владою в Македонії та Греції. Пердікка, який контролював царський двір і царів, посів центральне місце в системі управління.

Невдовзі після смерті Александра в Греції почалася Ламійська війна 323—322 років до н. е. Афіни та їхні союзники спробували покласти край македонській гегемонії й спочатку змусили Антипатра укритися в Ламії. Після прибуття македонських підкріплень становище змінилося; знаковими стали поразки грецького флоту та сухопутна битва при Кранноні 322 року до н. е. Після неї коаліція розпалася, а Антипатр відновив македонське панування над більшістю Греції.

Перша війна діадохів Центральне становище Пердікки та його династичні плани поступово викликали опір інших воєначальників. Проти нього склалася коаліція Антипатра, Кратера, Антигона й Птолемея. Відносини особливо загострилися після того, як Птолемей заволодів тілом Александра, яке планували перевезти до Македонії. Пердікка вирішив виступити проти Птолемея в Єгипті, тоді як його союзник Евмен із Кардії діяв у Малій Азії проти сил Антипатра і Кратера.

Евмен переміг війська своїх противників у Малій Азії, а Кратер загинув. Натомість похід Пердікки до Єгипту завершився невдачею: проблеми під час переправи через Ніл і невдоволення командування призвели до заколоту, під час якого Пердікку було вбито 321 року до н. е. Після цього на нараді в Трипарадісі було проведено новий розподіл посад і сатрапій; Антипатр став регентом, Селевк отримав Вавилонію, а Антигон — верховне військове командування в Азії та завдання знищити сили прибічників Пердікки.

Антигон розпочав кампанію проти Евмена та інших колишніх прибічників Пердікки в Малій Азії. Він завдав Евменові поразки біля Оркінії, а згодом розгромив угруповання Алкета та його союзників біля Кретополя. Евмен, однак, уникнув остаточного знищення. Кампанії суттєво зміцнили Антигона і перетворили його з одного з багатьох сатрапів на одного з наймогутніших діячів у азійській частині імперії.

Друга війна діадохів Після смерті Антипатра 319 року до н. е. регентом став Поліперхон, хоча син Антипатра Кассандр не визнав цього рішення. Кассандр уклав союз з Антигоном і Птолемеєм, тоді як Поліперхон спирався на авторитет царської династії та підтримку Евмена. Боротьба охопила Македонію, Грецію, Малу Азію та східні сатрапії, розділивши колишню імперію на кілька конкуруючих центрів сили.

У Македонії до боротьби приєдналася мати Александра Олімпіада, яка підтримала Поліперхона та малолітнього Александра IV. У 317 році до н. е. Філіп III Аррідей і його дружина Еврідіка були вбиті після перемоги прихильників Олімпіади. Уже наступного року Кассандр захопив Македонію, а Олімпіаду стратили. Александр IV та його мати Роксана опинилися під контролем Кассандра; близько 310 року до н. е. їх також було вбито, що припинило законну чоловічу лінію династії Аргеадів.

В Азії Евмен зібрав значні сили, зокрема частину ветеранів походів Александра, і отримав підтримку кількох східних сатрапів. У 317—316 роках до н. е. він провів кампанію проти Антигона, що включала великі битви при Паретакені та Габієні. Вирішальної тактичної перемоги Антигон не здобув, однак після Габієни частина війська Евмена видала свого командувача противнику. Евмена стратили, після чого Антигон став фактично наймогутнішим правителем азійських територій колишньої імперії.

Третя війна діадохів і Вавилонська війна Посилення Антигона викликало нову коаліцію. У 315 році до н. е. проти нього об'єдналися Птолемей, Кассандр, Лісімах і Селевк, який був змушений залишити Вавилонію та знайшов притулок у Птолемея. Антигон контролював більшу частину азійських володінь, Сирію та Фінікію і прагнув обмежити вплив суперників. Бойові дії відбувалися одночасно в Греції, Малій Азії, Сирії та східному Середземномор'ї.

У 312 році до н. е. Птолемей і Селевк перемогли сина Антигона Деметрія Поліоркета в битві при Газі. Після цієї перемоги Селевк із невеликим військом повернувся до Вавилонії та відновив там свою владу. Ця подія стала початком формування держави Селевкідів; від повернення Селевка до Вавилона згодом відраховували Селевкідську еру.

У 311 році до н. е. Антигон уклав мир із Птолемеєм, Кассандром і Лісімахом, але Селевк не був учасником цієї угоди. Боротьба Антигона із Селевком у Вавилонії продовжилася у Вавилонській війні приблизно до 308 року до н. е. і завершилася на користь Селевка. Після закріплення у Вавилонії він поширив свою владу на значну частину східних сатрапій, тоді як Антигон фактично втратив можливість відновити контроль над внутрішніми областями Азії.

Четверта війна діадохів У 307 році до н. е. Деметрій Поліоркет захопив Афіни та витіснив звідти промакедонський режим, пов'язаний із Кассандром. Наступного року він розгромив флот Птолемея біля Саламіна на Кіпрі. Після цієї перемоги Антигон і Деметрій прийняли царські титули. Незабаром те саме зробили Птолемей, Селевк, Лісімах і Кассандр, що фактично закріпило перехід від формально єдиної імперії Александра до системи окремих монархій.

Спроба Антигона і Деметрія вторгнутися до Єгипту 306 року до н. е. завершилася невдачею. У 305—304 роках Деметрій безуспішно облягав Родос, який отримував підтримку від Птолемея та інших суперників Антигонідів. Після укладення миру Деметрій повернувся до Греції, де витіснив війська Кассандра з низки областей і відновив Коринфський союз під керівництвом Антигона та самого Деметрія. Зростання їхньої могутності спричинило створення нової коаліції противників.

У 302—301 роках до н. е. Лісімах вторгся до малоазійських володінь Антигона, згодом до нього приєдналися сили Селевка. У вирішальній битві при Іпсі 301 року до н. е. армія Антигона і Деметрія зазнала поразки від коаліції Лісімаха, Селевка та військ, наданих Кассандром. Антигон загинув у битві, тоді як Деметрій відступив і зберіг флот та окремі опорні пункти. Після перемоги володіння Антигона були розділені між його противниками: Лісімах значно розширив свої володіння в Малій Азії, а Селевк отримав нові території на заході Азії. Таким чином було ліквідовано велику територіальну державу Антигона, яка до Іпса залишалася головним суперником інших діадохів в азійській частині колишньої імперії Александра.

Останні війни діадохів Після Іпса Деметрій зберіг флот і низку опорних пунктів та продовжив боротьбу. У 294 році до н. е. він захопив македонський престол, але його спроби відновити велику державу викликали нову коаліцію. У 288 році Лісімах і Пірр Епірський витіснили Деметрія з Македонії. Згодом він вторгся до Малої Азії, однак був відрізаний від своїх сил і 285/284 року здався Селевку; через кілька років помер у полоні.

Остання велика боротьба між представниками першого покоління діадохів розгорнулася між Лісімахом і Селевком. У 281 році до н. е. Селевк розгромив Лісімаха в битві при Курупедіоні, де той загинув. Невдовзі Селевка вбив Птолемей Керавн. Після періоду нестабільності в Македонії утвердився син Деметрія Антигон II Гонат, хоча в 274—272 роках до н. е. його владу ще оскаржував Пірр Епірський. Загибель Пірра в Аргосі 272 року до н. е. розглядають як епілог тривалої боротьби за македонський престол.

Наслідки Війни діадохів остаточно перетворили завоювання Александра на систему самостійних елліністичних держав. Єгипет залишився під владою Птолемеїв, Селевкіди контролювали більшу частину азійських територій колишньої імперії, а Антигоніди закріпилися в Македонії. Поряд із ними існували менші царства, поліси та федерації, а кордони неодноразово змінювалися в наступних війнах. Попри політичний розпад, держави діадохів зберегли багато адміністративних, військових і культурних практик доби Александра та стали основою політичного устрою елліністичного світу III—II століть до н. е.

Примітки

Література