Вавило́н (від аккадського слова: Бабілі́м, що значить «брама богів») — столиця стародавньої Вавилонії, розташована на пологому березі в нижній течії річки Євфрат.
Частково перебудовані руїни міста є на території Іраку за 88 км на південь від Багдада й за 8 км на північ від Хілла.
Висячі сади Семіраміди, одне із семи чудес світу, яке, за легендою, збудував цар Навуходоносор своїй дружині Семіраміді, були споруджені на склепінчастому кам'яному фундаменті, єдиній кам'яній споруді в глинобитному місті. Вони утворювали серію терас, і їх забезпечували водою за допомогою гідравлічної системи.
Походження назви Українська назва міста «Вавилон» є запозиченням із грецької мови (Βαβυλών) через старослов'янську. Оскільки запозичення відбувалося з візантійської мови (один з етапів розвитку грецької мови), то згідно з чинними тоді фонетичними нормами літера β вимовлялася як [в], а не [б] (наприклад, Babylon /ˈbæbɪ.lɒn/ в англійській мові).
Історична назва міста втрачена, тому можливе походження топоніма Вавилон все ще є темою обговорення серед шумерологів. Аккадська назва міста Бабілі (Bābili) записувалася через шумерограму KA2.DIG̃IR.RAKI (клинописом: 𒆍𒀭𒊏𒆠, складається з: 𒆍 [KA2] «брама» + 𒀭 [DIG̃IR] «бог, божество» + 𒊏 [RA] суфікс на позначення родового відмінка + детермінатив 𒆠 [KI] на позначення місця/міста/землі), що читалося як Кадінгірра або Кадімірра. Найближчим відповідником в шумерській мові була фраза kan diĝirak, дослівно — «брама богів». Тому більшість сходознавців XIX ст. вважали, що аккадська назва Бабілі є лише перекладом старої шумерської назви міста. До таких сходознавців належав, наприклад, Арчибальд Генрі Сейс. Проте нині цю версію спростовують, спираючись на той факт, що в писемних джерелах вперше трапляється назва Бабілім, а не Кадінгірра. На сьогодні домінують дві версії походження назви Вавилон: за першою, назва міста могла утворитися шляхом народної етимології, коли семітські народи (до яких належать прибулі аккадці) спробували пояснити стару назву міста, ймовірно несемітського походження (пам'ятаємо, що шумери, які жили тут до приходу аккадців, були несемітського походження), і підібрали найближче словосполучення зі своєї мови, що й утворило назву Кадінгірра, тому «брама богів» в цьому випадку лише випадковість; згідно з другою версією, це міг бути прямий переклад старішої назви, тобто до приходу аккадців місто вже існувало під назвою «брама богів».
На шумерське походження назви вказує цікава знахідка, яка зберігається в колекції Єльського університету. На одній із табличок згадується енсі (володар) міста Бабалі (BAR.KI.BAR), який побудував храм богу Мардуку (dAMAR.UTU). Мардук був покровителем Вавилона, тому можна припустити, що Бабалі — перша назва міста, тоді її можна порівняти із шумерським словом babbar, тобто «білий, осяйний». Аккадські джерела підтримують народну версію назви. Наприклад, у вавилонському міфі про створення світу Енума Еліш походження назви Вавилон пояснюється так:
129. lu-ub-bi-ma Aum-[Au bdb-ili]KIa) R.ME8 DINGIR.ME8 GAL.ME~b І назву я його Бабілі [Вавилон], «домівка могутніх богів» 130. [ina] ni-piA-t[e um-ma]-ni ep-pu-[us-su]a І збудую його з умілістю кращих майстрів
У Біблії назва міста Вавилон згадується в легенді про Вавилонське стовпотворіння і тлумачиться від дієслова bilbél (בלבל, «перемішувати, збивати з пантелику»):
Географічне розташування Вавилона та загальний опис руїн
Фізико-географічна характеристика Історичний Вавилон розташовувався в центральній частині Месопотамської низовини, а точніше — в південній її частині. У давнину русла Євфрату та Тигру тут пролягали паралельно (що й зумовлює прийняту серед науковців синонімічну назва цієї області — «Межиріччя» або «Дворіччя») і окремо впадали в Перську затоку, води якої тоді починалися значно північніше. Спочатку Вавилон був розташований на берегах одного з відгалужень Євфрату — каналі Арахту (), води якого текли з півночі на південь і губилися в пісках південно-західної пустелі. До I тисячоліття до н. е. Арахту перетворився в рукав великої річки і незабаром туди ж перемістилося основне русло Євфрату; назви Євфрат () і Арахту стали синонімами.
Незначний похил долини і слабка оформленість русел великих річок спричиняли часті повені та паводки, результатом яких стало формування в Нижньому Межиріччі потужного шару річкових відкладів — алювію. За умови використання відповідних технологій алювій вирізняється надзвичайно високою родючістю. Родючі річкові відклади та поява перших іригаційних систем сформувала економічну базу для виникнення в Межиріччі однієї з найдавніших цивілізацій в історії людства — шумерської. Заснування Вавилона, ймовірно, належить саме до шумерської епохи.
Природний ландшафт Нижнього Межиріччя складають пустельні пейзажі з розрідженою рослинністю з фінікових пальм, тамарикса, кураїв. Життя зосереджене здебільшого на берегах водойм. Вздовж річок, каналів, стариць ростуть різні види верб, особливо багато очерету. На ділянках сухих степів і напівпустель мешкають дрібні гризуни, варани, у давнину траплялися газелі, онагри (дикі віслюки), леви; в заболочених районах водяться кабани і багато різноманітних водоплавних птахів. Євфрат традиційно був багатий промисловими породами риб: коропом, сомом тощо. Діяльність людини, насамперед облаштування іригаційних споруд, зумовила значні зміни довкілля. Численні канали і відгалуження русла Євфрату зрошують широку річкову долину з алювіальними відкладами, озеленюючи її. Однак умови для життя тут, як і раніше, досить несприятливі: високі температури поєднуються з великою вологістю в районі боліт і стариць, великою кількістю шкідливих комах, особливо москітів і комарів — переносників малярії; а також інших небезпечних для людини тварин — змій, скорпіонів. Місцевий клімат жаркий тропічний, що характеризується аридністю.
Давньогрецький історик Діодор так описав джерело бітуму, що містилось у районі селища Хіт поблизу Вавилона, на місці сучасного Багдада: «Чимало дивовижних речей можна зустріти у Вавилонії, проте жодне з них не порівняти з виявленим тут джерелом нескінченної кількості бітуму».
Зовнішній вигляд Експедицію Німецького східного товариства під орудою Роберта Кольдвея проводила розкопки з 1899 по 1917 роки. За цей період вченим вдалося встановити, що Вавилон у період свого розквіту був великим і упорядкованим містом з дуже, на той час потужною фортифікацією, розвиненою архітектурою та високим рівнем культури в цілому.
Він був оточений потрійним кільцем стін і ровом, а також додатковою зовнішньою стіною. У плані місто представляло майже правильний прямокутник периметром 8150 м і площею близько 4 км². Мав облаштовану, потужну набережну, безліч каналів, що постачали міські квартали водою, 8 мостів за допомогою яких місто з'єднувалося з зовнішнім світом, також було два мости-стаціонарний і понтонний, які з'єднували половини міста між собою, палаци, величезна кількість храмів, зокрем зиккурат Етеменанки. Багато споруд мали облицювання глазурованою цеглою, барельєфами, фризами; яруси зіккурата було забарвлено у різні кольори. Річка Євфрат поділяла місто на 2 частини Західну та Східну.
Опис руїн
Руїни Вавилону — це група пагорбів (тель), найважливіші з яких мають власні назви. До моменту запустіння Євфрат ділив Вавилон на дві частини — Західне і Східне місто. Пізніше русло великої річки змінилося, і тепер воно проходить через руїни Західного міста. Серед руїн Східного міста виділяється кілька ділянок, для яких використовують окремі арабські назви (при цьому приставку «тель-» часто опускають). Окремо стоїть пагорб Бабіль, розташований на північній околиці, у районі передмість. Традиційно виділяють такі ділянкиKoldewey R. Das wieder erstenhende Babylon new ausgeben von B. Hrouda. München, 1990..: Тель-Бабіль ( Babil — «Вавилон») — тель в північній частині пам'ятника. Тут розташований Літній (Північний) палац-фортеця Навуходоносора II. Тель-Каср ( Qasr — «палац») — тель в північно-західній частині Східного міста. Тут розташовані руїни Південного палацу Навуходоносора, залишки (ймовірно) Висячих садів, Центральний палац-музей, фортифікаційні споруди. Тель-Меркес ( Merkes — «центр») — розташований на південний схід від пагорба Каср. Здебільшого житлова забудова. Ес-Сахн ( Sahn — «блюдо», мається на увазі плато) — плоска область в центральній частині руїн, що приховує перибол гігантського зикурата Етеменанкі. Тель-Амрані-ібн-Алі (Amran ibn Ali) — тель, що примикає з півдня до області Сахн. Приховує залишки храмового комплексу Есагіла. Ішан-ель-Асвад (також Ішин-Асвад, Ishin Aswad) — зольний пагорб (ішан) в південній частині Східного міста. Тут розташовані храми Ішхари, Нінурти, приватна забудова. Тель-Хомера (Homera) — тель у північно-східній частині Східного міста. Приватна забудова, у тому числі елліністичного часу, грецький театр.
Зараз руїни Вавилона примикають до околиці міста Хілла, столиці провінції Бабіль. Археологічні розкопки та будівельна діяльність сильно змінили вигляд пам'ятки. Археологи оголили залишки багатьох будівель верхнього шару — будинків і храмів, захисних споруд тощо. За правління Саддама Хусейна у Вавилоні вели реконструкцію: відбудували багато будинків Теля Каср, храм Емах (в честь богині-матері Нінмах) та деякі інші споруди. У безпосередній близькості від руїн звели палац іракського лідера.
Історичні відомості
Рання історія Існують припущення про дуже стародавнє, навіть дошумерське (протоєвфратське) походження топоніму «Вавилон» André-Salvini B. Les premières mentions historiques et la légende des origines. Р. 28-29. Lambert WG Babylon: origins., проте достовірних відомостей про час заснування міста немає: через високий рівень ґрунтових вод археологи не можуть дослідити нижні шари пам'ятки . На сьогоднішні найдавніші знахідки з Вавилона датуються часом близько 2400 року до н. е. Gibson McG. The City and the Area of Kish. Coconut Grove, Miami, 1972. P. 149.. У письмових джерелах того часу згадується про таку собі міську громаду (читання топоніму невизначене) з незалежним енсі та головним святилищем на честь шумерського бога Амар-Уту/Амаруту (= аккадський Мардук) André-Salvini B. Les premières mentions historiques et la légende des origines. P. 28-29.. Вважається, що в ранньодинастичний період Вавилон існував, але був незначним містом, центром невеликого «нома» в рамках системи шумерських міст-держав .
У XXIV-XXII ст. до н. е. територіальні утворення Стародавнього Межиріччя були об'єднані під владою династії Аккад; до часу правління царя Шаркалішаррі (початок XXII ст. до н. е.) належить і перша достовірна згадка про Вавилон (під шумерским ім'ям Кадингірра) в письмових джерелах. З напису Шаркалішаррі слідує, що Кадингірра була одним із підлеглих міст аккадської держави і що цар вів там культове будівництво. Після короткочасного періоду панування гутіїв землі Стародавнього Межиріччя були об'єднані в рамках нової близькосхідної держави: Шумеро-Аккадського царства III династії Уру (XXII—XXI ст. до н. е.). З господарських документів того часу відомо, що Вавилон/Кадингірра був одним з провінційних центрів, що управлявся окремим енсі та платив податок — «балу» на користь столиці Sharlach TN Provincial Taxation and the Ur III State. Leiden: Brill / Styx, 2004. P. 9.
Крах Шумеро-Аккадського царства на рубежі III—II тис. до н. е. супроводжувалося переселенням на землі Стародавнього Межиріччя численних напівкочових громад амореїв. На початку II тис. до н. е. аморейське плем'я яхрурум захопило Вавилон і зробило його своєю столицею.
Давньовавилонський період (бл. 1894 — бл. 1595 рр. до н. е.) Створене амореями Вавилонське царство спочатку було невеликим і займало територію вздовж каналів Арахту та Апкаллату (західні відгалуження Євфрату). Основне населення цих місць — нащадки шумерів та аккадців — поступово злилися в єдину народність вавилонян і асимілювали завойовників-амореїв.