Заощадження вкладників Ощадбанку колишнього СРСР — грошові заощадження, поміщені в установи Ощадного банку СРСР та державного страхування СРСР, що діяли на території радянських республік, а також у державні цінні папери.
Загальна сума заборгованості України по заощадженнях станом на серпень 2014 складала більше 130 млрд грн. У цілому за всі роки розрахунків компенсаційні виплати проведені на суму 15,2 млрд грн. Загальна кількість українських вкладників, що постраждали в результаті розміщення коштів в Ощадбанку колишнього СРСР оцінюється на рівні 12 млн осіб.
Історія проблеми
Передісторія. До 1991 року Банк трудових заощаджень і кредитування населення СРСР (Ощадний банк СРСР) був спеціалізованим державним банком, утвореним 1987 року в ході реформи банківської системи в СРСР, на основі системи Державних трудових ощадних кас СРСР. Одним з основних видів діяльности установ Ощадного банку СРСР — республіканських ощадних кас — було залучення тимчасово вільних коштів населення на вклади, обслуговування обігу державних цінних паперів та проведення розрахунково-касового обслуговування населення.
Джерелом поповнення банківських рахунків в Ощадбанку СРСР були кошти громадян, які заощаджували невитрачену частину зарплати. Підприємницьких надприбутків у СРСР не було. Суб'єкти господарювання, які отримували чисті доходи, не мали права накопичувати їх на банківських рахунках (залишок невикористаних доходів спрямовувався до державного бюджету). Отже, головним джерелом банківських кредитів була зарплата працівників. Грошей у населення залишалося багато, бо в радянській системі з характерним хронічним дефіцитом споживчих товарів та послуг їх не було куди витрачати. Гальмування споживання було одним із пріоритетів економічної політики радянської влади.
Кошти, що залучалися на вклади, акумулювалися на кореспондентських рахунках Ощадбанку (ощадкас) протягом року. Щорічно, після закінчення календарного року загальна сума залишку коштів на кореспондентському рахунку Ощадбанку України заключними оборотами списувалася на кореспондентський рахунок Правління Ощадбанку Союзу РСР, а останнє передавало їх Держбанку СРСР та Міністерству фінансів СРСР для фінансування витрат Державного бюджету колишнього Союзу.
Грошовими заощадженнями фінансувалися вкладення майже в усі галузі союзної економіки. При цьому об'єкти інвестування обиралися органами влади, і такий вибір був продиктований не критеріями ефективності (прибутковості), а політичними мотивами, наприклад, освоєнням нових територій, забезпеченням зайнятості жителів, посиленням обороноздатності тощо. Позики суб'єктам економіки були практично безвідсотковими (ставка не перевищувала 3 % у вигляді премії банку), вони не фінансували підприємницькі вдосконалення і не забезпечувалися прибутками (оскільки за соціалізму підприємництва не було). Такі кредити не вимагали повернення до Ощадбанку, залишок вкладів у якому щороку зростав: люди заощаджували більше, ніж знімали з рахунків. Підприємства-боржники або повертали позики до галузевого банку (приміром, Промбудбанку), або борг узагалі списували. Його не повертали, бо не було переходу права власності: і кредитором (Ощадбанк СРСР), і одержувачем позики (суб'єкти господарювання) була та сама особа — союзна держава. Таким чином, заощадження громадян матеріалізувалися в майнових об'єктах на території країни і до Ощадбанку не поверталисяЛановий В. Де шукати гроші українців — вкладників Сбєрбанка СРСР / Тиждень.ua, 24 травня, 2013.
Як видно з графіків →, одні республіки мали на депозитах більше коштів, ніж витрачали на кредити, інші — брали в борг у інших республік. У середньому в СРСР сума депозитів майже дорівнювала сумі кредитів, проте між республіками були значні дисбаланси.
Сума вкладів українського населення у банк на 75 % перевищувала суму кредитування економіки України Ощадбанком. Таким чином, близько половини боргу перед українськими вкладниками було апріорі неможливо повернути. В кінці 1990 року в Ощадбанку СРСР в Україні було 48,8 млн вкладів, що становило 94 % від кількості населення. При цьому в азійських республіках цей показник коливався від 25 % до 59 %. Отже, значна частина зобов'язань СРСР опинилася в економіках середньо-азійських країнЗаблоцький М. Борги Ощадбанку СРСР: не з тої кишені / ЕП, 1 листопада 2013, 09:37.
1991—1992 Кількість рахунків українських вкладників станом на 01.01.1991 р. становила 48,8 млн з сукупним залишком 84,3 млрд крб і з середнім залишком на рахунок 1727 крб. Протягом першого року незалежності українці продовжували нести гроші до кас: кількість рахунків станом на 2 січня 1992 становила вже 53,7 млн.
24 грудня 1991 року на підставі власного рішення Ради Ощадбанку СРСР було оголошено про самоліквідацію Ощадбанку СРСРИстория Сбербанка России / Под редакцией А. И. Казьмина.
У момент розпаду поточний залишок грошових фондів перебував на рахунках у центральному відділенні та республіканських філіях банку. З початком гіперінфляції 1992-го вкладники намагалися знімати гроші зі своїх рахунків, але готівкових рублів у необхідних обсягах в українській філії союзного банку не було: більша їхня частина матеріалізувалася у вимоги за кредитами та правами власності на матеріальні об'єкти, менша або вилучена до Москви, або (та частина грошей, що залишалася на території України) не була забезпечена в потрібних обсягах готівковими рублевими номіналами. Україна зупинила операції Ощадбанку України (спадкоємця української філії Ощадбанку СРСР) і заморозила видачу вкладів громадянам.
13 березня 1992 року уряди більшості пострадянських країн (Азербайджану, Білорусі, Вірменії, Казахстану, Киргизстану, Молдови, Російської Федерації, Таджикистану, Туркменістану, Узбекистану та України) підписали міждержавну Угоду про принципи і механізм обслуговування внутрішнього боргу колишнього СРСР, згідно з якою Україна взяла на себе зобов'язання щодо погашення державного боргу населенню в об'ємі пропорційно залишку заборгованості, яка рахувалася на 1 січня 1991 року на балансах установ Ощадбанку СРСР на території України (вищеназвані 84,3 млрд рублівБойчук Т. В. Правонаступництво України по зобов'язаннях ощадбанку СРСР перед громадянами України // Lviv Polytechnic National University Institutional Repository, с. 219—220).
У подальшому Міністерство закордонних справ України наголошувало в ноті від 25 червня 1992 р. на тому, що заборгованість на балансах установ Ощадбанку СРСР утворилась у зв'язку з вилученням союзними органами коштів з Ощадбанку. Виходячи з цього, міжнародно-правові зобов'язання України, стосовно погашення відповідної заборгованості населенню виникнуть лише після поділу активів і пасивів колишнього Державного банку СРСРУгода про принципи і механізм обслуговування внутрішнього боргу колишнього СРСР від 13.03.1992.
Така Угода про розподіл активів та пасивів колишнього Держбанку СРСР між центральними банками держав-учасниць СНД була підписана 20 березня 1992 року. Угода передбачала створення спільної комісії, яка б розробила механізм розподілу активів та пасивів колишнього Держбанку СРСР. Передбачалося, що Центральний банк Росії надасть створюваній комісії всі необхідні матеріали ліквідаційної комісії, включаючи консолідований баланс Держбанку СРСР станом на 1 січня 1992 рокуУгода про розподіл активів і пасивів колишнього Держбанку СРСР між центральними банками держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав від 20.03.1992. Проте, Російська Федерація зазначену Угоду не підписала, відповідно, комісія не була створена, а інформація про активи та пасиви колишнього Держбанку СРСР не була отримана.
Законом України від 16 вересня 1992 року «Про державний внутрішній борг України»Про державний внутрішній борг України: Верховна Рада України; Закон від 16.09.1992 № 2604-XII було передбачено включення до складу боргових зобов'язань Уряду України частини боргових зобов'язань Уряду колишнього Союзу РСР, взятої на себе Україною.
Таким чином, Україна як самостійна держава взяла на себе зобов'язання щодо повернення громадянам їх заощаджень у сумі 84,3 млрд руб., проте — з огляду на непроведений розподіл активів і пасивів Держбанку СРСР — Мінфіном України не була виконана умова про прийняття на баланс цієї суми боргу.
Отже, існування зобов'язань України за Угодою від 13 березня 1992 року може заперечуватисяЄвгеньєва А. Державна політика у сфері повернення знецінених заощаджень громадян // Часопис Лабораторії законодавчих ініціатив «Парламент», № 4/2004.
Етапи компенсації та повернення заощаджень в Україні
До 1996 року Лібералізація цін з 2 січня 1992 року та інфляційні процеси в Україні призвели до катастрофічного знецінення грошової маси та всіх заощаджень громадян.
6 березня 1992 року Указом Президента України Л. Кравчука проведено компенсацію втрат від знецінення заощаджень в Ощадбанку шляхом їх збільшення на 100 відсотків. Сума компенсації підлягала зарахуванню на спеціальні приватизаційні рахункиПро компенсацію населенню України втрат від знецінення заощаджень у зв'язку з лібералізацією цін: Президент України; Указ від 06.03.1992 № 138.
11 січня 1993 виданий Декрет Кабінету Міністрів України «Про компенсацію громадянам України втрат від знецінення заощаджень в Ощадному банку України», який містив дискримінаційні умови компенсації, а саме: компенсаційні виплати дозволялось провадити за залишком вкладу в розмірі не більше 2000 карбованців шляхом його збільшення на 200 відсотків лише по одній ощадній книжці кожного вкладника. Про здійснення компенсаційної виплати робилася відмітка у паспорті вкладникаПро компенсацію громадянам України втрат від знецінення заощаджень в Ощадному банку України: Кабінет Міністрів України; Декрет від 11.01.1993 № 1-93.
Проблему компенсації громадянам України вкладів Ощадбанку СРСР поставив 1994 року в своїх передвиборчих обіцянках Леонід Кучма.
24 листопада 1994 р. Указом Президента України Л. Кучми проведено індексацію грошових заощаджень в установах Ощадного банку України і колишнього Укрдержстраху шляхом їх збільшення у 2200 разів. На суму індексації видавалися сертифікати. Ці сертифікати могли використовуватися для приватизації державного майна (за винятком малої приватизації, приватизації об'єктів незавершеного будівництва, АЗС). Строк дії сертифікатів завершився 31 грудня 1997 рокуПро компенсацію громадянам України втрат від знецінення грошових заощаджень в установах Ощадного банку України та Укрдержстраху: Президент України; Указ від 24.11.1994 № 698/94Про продовження терміну видачі приватизаційних майнових сертифікатів та сертифікатів, що видаються на суму індексації грошових заощаджень громадян України в установах Ощадного банку України і колишнього Укрдержстраху: Верховна Рада України; Постанова від 25.09.1997 № 547/97-ВР.
За інформацією НБУ, в обіг було випущено компенсаційних сертифікатів на суму млн гривень, або 335,5 млн штук мінімальним номіналом 10 гривень. Громадянами України було отримано 30 % від загальної кількості випущених сертифікатів (тобто 97,3 млн штук).
28 листопада 1994 р. Уряд прийняв Постанову «Про індексацію грошових заощаджень в Ощадному банку України», якою встановлювались наступні умови індексації: залишок вкладів «до запитання» збільшувався на 100 %; залишок строкових вкладів збільшувався на 70 %; залишок цільових вкладів на дітей збільшувався на 200 %.
Ці правила також були дискримінаційними, адже індексація вкладів із залишком більше 20 млн карбованців не проводиласяПро індексацію грошових заощаджень в Ощадному банку України: Кабінет Міністрів України; Постанова від 28.11.1994 № 798.
Закон «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України» На виконання Указу Президента України «Про грошову реформу в Україні» від 25.08.1996 р. № 762/96 з 2 вересня 1996 року в обіг введена національна валюта України — гривня, і у всіх установах Ощадбанку була проведена переоцінка залишків вкладів населення по особових рахунках вкладників з нарахованими по них процентами у співвідношенні 100 000 українських карбованців — 1 гривня.