Турецьке вторгнення на Кіпр — військове вторгнення Туреччини на острів Кіпр, було проведене 20 липня 1974 року й мало кодову назву операція «Аттіла»Rongxing Guo, (2006), Territorial Disputes and Resource Management: A Global Handbook. p. 91Angelos Sepos, (2006), The Europeanization of Cyprus: Polity, Policies and Politics, p. 106 (). Унаслідок військової операції Туреччині вдалося захопити 40% острова і створити Турецьку Республіку Північного Кіпру, яку в результаті визнала лише Туреччина.
Ситуація на острові У 1571 році острів Кіпр, де більшість населення становили греки, був завойований Османською імперією після Османсько-венеційської війни 1570-1573 років. Після трьохсот років османського панування острів разом із його населенням був переданий Великій Британії на умовах Кіпрської конвенції, угоди, досягнутої під час Берлінського конгресу 1878 року між Великою Британією та Османською імперією. 5 листопада 1914 року, у відповідь на вступ Османської імперії у Першу світову війну на боці Центральних держав, Велика Британія офіційно проголосила Кіпр, разом з Єгиптом і Суданом, протекторатом Британської імперії, а згодом і коронною колонією, відомою як Британський Кіпр. Стаття 20 Лозаннського договору 1923 року поклала край турецьким претензіям на острів.Стаття 21 цього договору дала турецьким громадянам, які постійно проживали на Кіпрі, вибір: або протягом двох років залишити острів, або залишитися як британські піддані.
На той час населення Кіпру складалося як з греків, так і з турків, які ототожнювали себе зі своїми відповідними батьківщинами. Греки-кіпріоти й турки-кіпріоти багато років жили поруч мирноSmith, M. "Explaining Partition: Reconsidering the role of the security dilemma in the Cyprus crisis of 1974." Diss. University of New Hampshire, 2009. ProQuest 15 October 2010, 52.
Формальна освіта, мабуть, була особливо важливою, оскільки вона впливала на кіпріотів у дитинстві та юності. Освіта стала одним із головних засобів передавання міжобщинної ворожнечіSedat Laciner, Mehmet Ozcan and Ihsan Bal, USAK Yearbook of International Politics and Law, USAK Books, 2008, p. 444. .
Британська колоніальна політика, зокрема відомий принцип «розділяй і володарюй», сприяла етнічній поляризації як способу зменшити загрозу колоніальному контролюVassilis Fouskas, Heinz A. Richter, Cyprus and Europe: The Long Way Back, Bibliopolis, 2003, pp. 77, 81, 164. . Наприклад, коли греки-кіпріоти повстали в 1950-х роках, Колоніальне відомство збільшило чисельність допоміжної поліції, а у вересні 1955 року створило Спеціальний мобільний резерв, який складався виключно з турків-кіпріотів, для боротьби з EOKAJames S. Corum, Bad Strategies: How Major Powers Fail in Counterinsurgency, Zenith Imprint, 2008, , pp. 109–110. .
16 серпня 1960 року Кіпр офіційно став незалежною державою. Протягом 1964—1967 років на Кіпрі спостерігалися спалахи міжетнічної ворожнечі між турками й греками, ситуація на острові лишалася напруженою. Велика Британія зберігала контроль за частиною острова. Право на розміщення військових контингентів мали також Туреччина та Греція. У 1963 році греко-кіпріотська сторона намагалася змінити конституцію країни, добиваючись більшої державної централізації, створення єдиних муніципалітетів, скасування вето президента й віцепрезидента. Побачивши у цьому погіршення прав турецької спільноти, Туреччина та турки-кіпріоти відкинули пропозицію президента Макаріоса III. Турецькі депутати та міністри відмовились брати участь у роботі спільних органів.Eric Solsten, ed. Cyprus: A Country Study , Library of Congress, Washington, DC, 1991.
Криза переросла у збройне протистояння, після чого на острів були висаджені війська трьох країн-гарантів. Кіпрське керівництво звернулося зі скаргою у Раду Безпеки ООН.
У липні 1974 року президент Кіпру архієпископ Макаріос був відсторонений від влади, а контроль над островом перейшов до представників грецької організації ЕОКА-В, яка виступала за приєднання Кіпру до Греції. Нове керівництво запевняло, що лояльно ставиться до турецького населення острова. 17 червня НАТО заявило про широку підтримку президента Макаріоса й територіальної цілісності Кіпру. 19 червня Макаріос прибув у Раду Безпеки ООН й заявив, що переворот був здійснений грецьким Військовим Режимом. 20 липня 1974 року Туреччина відправила на острів свою армію (операція «Атілла»). Туреччина пояснила свої дії Угодою про гарантії незалежності Кіпру 1960 року, згідно з яким гарантами незалежності виступала Греція, Туреччина та Велика Британія.Borowiec, Andrew. "The Mediterranean Feud", New York: Praeger Publishers, 1983, 98.
План розподілу острова Туреччина розробляла задовго до початку операції. У 1964 році висадці завадила присутність грецької дивізії та втручання США, з метою попередити військове зіткнення між союзниками. Після того, як грецька дивізія покинула острів турецьке вторгнення стало лише питанням часу.
Вторгнення 20 липня на світанку почалися дії турецьких військ з висадки морського десанту (близько 30 десантних човнів й катерів, які прикривали ескадренні міноносці) в 5-7 кілометрів західніше Кіренії. Одночасно південніше Кіренії в аеропорту Нікосії були кинуті на парашутах та висаджені з вертольотів повітряний десант. Всього протягом доби на острів Кіпр були перекинуті близько 6 000 осіб. Через деякий час загальна кількість турецького експедиційного корпусу досягла 40 000 осіб. Першочергова задача турецьких військ полягала у створенні плацдарму, у захопленні порту Кіренія та наступ в напрямку Нікосії для об'єднання з повітряним десантом. Одночасно ВМС Туреччини блокували південні порти Кіпру (Лімасол, Пафос) та перешкоджали перекиданню грецьких військ морським шляхом. 21 липня відбувся морський бій між турецькими та грецькими ВМС в районі Пафос: греки зазнали тяжких утрат у бою. Турецьким військам вдалося заволодіти Кіренією, аеропортом Нікосії й встановити контроль над дорогою між столицею й морським портом.
22 липня відповідно до резолюції ООН №353, вступало в силу положення про тимчасове припинення вогню. У Женеві велися переговори між Грецією, Великою Британією й Туреччиною за участі СРСР та США. Однією з вимог турецької сторони було виділити 34% території острова для створення держави турків-кіпріотів.
14 серпня бойові дії відновилися й через два дні турецькі війська вийшли на кордон розділу Кіпру, який пропонувало турецьке керівництво. Одночасно турки встановили контроль над портами, серед яких були Фамагуста, Богаз та Морфу. 17 серпня керівництво Кіпру заявило, що турецькі війська захопили близько 40% території острова. 18 серпня сторони припинили вогонь.
Результатом війни був розкол острова на дві частини: грецьку (Республіку Кіпр) та турецьку (Республіка Північний Кіпр). На острові були розміщені миротворчі сили ООН.
Порушення прав людини
Проти греків-кіпріотів Туреччину було визнано винною Європейською комісією з прав людини за переміщення осіб, позбавлення свободи, жорстоке поводження, позбавлення життя та позбавлення майна.European Commission of Human Rights, "Report of the Commission to Applications 6780/74 and 6950/75", Council of Europe, 1976, pp. 160–163., Link from Internet Archive Турецька політика насильницького вигнання третини грецького населення острова з їхніх домівок на окупованій півночі, недопущення їхнього повернення та заселення турками з материкової Туреччини вважається прикладом етнічної чистки. William Mallinson, Bill Mallinson, Cyprus: a modern history, I.B. Tauris, 2005, , p. 147
Antony Evelyn Alcock, A history of the protection of regional cultural minorities in Europe: from the Edict of Nantes to the present day, Palgrave Macmillan, 2000, , p. 207
У 1976 році, а згодом і 1983 року, Європейська комісія з прав людини знову визнала Туреччину винною у неодноразових порушеннях Європейської конвенції з прав людини. Туреччину було засуджено за перешкоджання поверненню грецьких кіпріотів-біженців до їхньої власності.
Греки-кіпріоти, які залишалися в анклаві на півострові Карпас у 1975 році, зазнавали з боку турків порушень прав людини і в 2001 році, коли Європейський суд з прав людини у справі Cyprus v Turkey визнав Туреччину винною у порушенні 14 статей Європейської конвенції з прав людини, там залишалося менш ніж 600 осіб. У тому самому рішенні Туреччину було визнано винною і в порушенні прав турків-кіпріотів, оскільки вона дозволила судити цивільних осіб військовим судом.
Європейська комісія з прав людини, 12 голосами проти 1, прийняла докази від Республіки Кіпр щодо зґвалтувань різних грецько-кіпрських жінок турецькими солдатами та катувань багатьох грецько-кіпрських в’язнів під час вторгнення на острів.European Commission of Human Rights, "Report of the Commission to Applications 6780/74 and 6950/75", Council of Europe, 1976, p. 120,124. , Link from Internet Archive Високий рівень зґвалтувань, як повідомлялося, призвів до тимчасового дозволу на аборти на Кіпрі з боку консервативної Кіпрської православної церкви. За словами Пола Сант Кассії, зґвалтування використовувалися систематично, щоб «пом’якшити» опір і очистити цивільні райони через страх. Багато звірств розглядалися як помста за злочини проти турків-кіпріотів у 1963-64 роках і за різанину під час першого вторгнення. Висловлювалася також думка, що багато з цих злочинів були актами помсти, вчиненими турками-кіпріотами у військовій формі, яких могли помилково сприйняти за турецьких солдатів. На півострові Карпас група турків-кіпріотів, за повідомленнями, обирала молодих дівчат для зґвалтування. Були випадки зґвалтувань, зокрема групових, підлітків турецькими солдатами та турками-кіпріотами на півострові, а в одному випадку турок-кіпріот зґвалтував літнього грека-кіпріота. Повідомлялося, що потерпілий упізнав його, а ще двох ґвалтівників також заарештували. Зґвалтованих жінок іноді відторгало суспільство.
У роки після вторгнення Туреччина також поповнювала турецько-кіпрське населення шляхом переселення поселенців із Туреччини, політика, яку деякі дослідники характеризують як форму поселенського колоніалізму в гібридній і некласичній формі..
Проти турків-кіпріотів Під час різанини в Аламіносі 14 турків були вбиті та поховані за допомогою бульдозера. Під час різанини в Мараті, Санталарісі та Алоді, здійсненої EOKA, 14 серпня 1974 року було вбито 126 осіб.Oberling, Pierre. The road to Bellapais: the Turkish Cypriot exodus to northern Cyprus (1982), Social Science Monographs, p. 185Paul Sant Cassia, Bodies of Evidence: Burial, Memory, and the Recovery of Missing Persons in Cyprus, Berghahn Books, 2007, , p. 237 Організація Об’єднаних Націй охарактеризувала цю різанину як злочин проти людства, заявивши, що вона «становить ще один злочин проти людства, вчинений грецькими та греко-кіпрськими озброєними групами».UN monthly chronicle, Volume 11 (1974), United Nations, Office of Public Information, p. 98 Під час різанини в Точні було вбито 85 турецьких кіпріотів.Paul Sant Cassia, Bodies of Evidence: Burial, Memory, and the Recovery of Missing Persons in Cyprus, Berghahn Books, 2007; , Massacre&f=false p. 61
Газета Washington Post повідомляла про інший випадок насильства, в якому зазначалося: «Під час грецького рейду на невелике турецьке село поблизу Лімасола було вбито 36 осіб із населення 200. Греки заявили, що отримали наказ убивати мешканців турецьких сіл до прибуття турецьких сил».
У Лімасолі, після падіння турецько-кіпрського анклаву під контроль Національної гвардії Кіпру, турецько-кіпрський квартал було спалено, жінок зґвалтовано, а дітей розстріляно, згідно зі свідченнями турецько-кіпрських і грецько-кіпрських очевидців. Після цього 1300 осіб було доставлено до табору для ув’язнених.
Руйнування культурної спадщини У 1989 році уряд Кіпру подав до суду на американського торговця мистецтвом з вимогою повернення чотирьох рідкісних візантійських мозаїк VI століття, які пережили едикт візантійського імператора про знищення всіх зображень священних фігур. Кіпр виграв справу, і зрештою мозаїки були повернуті.