Татра́нські озе́ра — група біля двохсот (не рахуючи дрібних та сезонних) озер у Татрах. З цієї кількості біля сорока озер знаходяться у польських Татрах, решта на словацькій стороні. У народі у Польщі ці озера традиційно називаються «ставами», так само стали називати ці озера у писемності та наукових працях, у Словаччині їх називають «плесами».

Походження Більшість ставів розташовані вище 1600 м (наприклад Скелясте плесо), переважно у Високих Татрах, що пояснюється їхнім походженням. В основному вони мають післяльодовикове походження, а у Високих Татрах льодовики змінили рельєф значно більше, ніж у Західних Татрах. Здебільшого це карстові озера, що заповнюють льодовикові котли, наприклад Czarny Staw pod Rysami або Kolisty Staw. Моренні озера зазвичай менші й мілкіші. Вони утворилися в западинах, перекритих бічними моренами (Smreczyński Staw) або кінцевою мореною (Toporowy Staw Niżni). Морське Око (Morskie Oko) та Czarny Staw Gąsienicowy є карово-моренними озерами, розташованими в глибоких льодовикових долинах, закритих скелястими кріпленнями, на яких розташовані кінцеві моренні вали. Є також талі озера, що заповнюють улоговини так звані мертві брили льоду. Прикладом є велике Штрбське плесо (Szczyrbskie Jezioro) або маленький Kotlinowy Stawek. Менші стави, такі як Dwoisty Staw Gąsienicowy або Anusine Oczko заповнюють западини між купами валунів і осипів, і їх генезис часто змішаний. Pośrednie Stawy Rohackie, Wyżnie Mnichowe Stawki та Zmarzłe Oka заповнюють западини міжмутонних каналів, прорізаних льодовиком.

Малих водойм різного походження небагато. Це карстові озера, що заповнюють карстові воронки (Cichy Staw, Mokra Jama), стави розливові (наприклад Rybie Stawki в продовженнях Rybiego Potoku) та в пониженнях грядових канав (наприклад, ставки на перевалі Касне). Є також кілька антропогенних (рукотворних) озер. Ця група включає наприклад Nowe Szczyrbskie Jezioro, Nowe Morskie Oko біля Палениці Бялчанської або водосховища на Бистрі (біля Носаля та Кузніце).

Поділ озер Історично Татранські озера класифікувалися на основі їхніх термічних характеристик, а останнім часом — на основі тривалості льодового покриву та морфометричних ознак.

Класифікація за Шафлярським (Перша половина XX століття) у першій половині XX століття класифікував Татранські озера на 7 груп. Ця термічна таксономія ґрунтувалася на максимальній температурі поверхневих вод влітку та тривалості сезонного льодового покриву. Нумерація груп зростала відповідно до зниження максимальної температури води. Класифікація Шафлярського охоплювала 29 озер, з яких лише 19 мали площу понад 1 гектар. Сім груп, визначених Шафлярським, були наступними:

великі передгірні водойми (до 1400 м над рівнем моря), поверхня яких не менше 6 місяців на рік вільна від льоду; мають малу прозорість неглибокі стави та болота (1400—1450 м над рівнем моря), що характеризуються високими коливаннями температури влітку (4–22 °C) мілководні водойми на висоті 1450—1700 м над рівнем моря, з досить великими коливаннями температури (4–17 °C) глибокі озера на висоті 1500—1800 м над рівнем моря, поверхня яких вільна від льоду протягом 3-5 місяців, а температура влітку 8-14 °C мілководні водойми на висоті 1700—1900 м над рівнем моря з літньою температурою 8–14 °C високо розташовані і холодні озера (1800—2000 м над рівнем моря), поверхня яких вільна від льоду менше 3 місяців і температура влітку нижче 8 °C замерзлі водойми, розташовані на висоті 2050—2180 м над рівнем моря, з літньою температурою не вище 5 °C і поверхня рідко вільна від льоду, в окремі роки вони вкриті льодом цілий рік.

Класифікація на основі тривалості льодового покриву (2020) Сучасна класифікація була підготовлена для 50 Татранських озер, площа яких перевищує 1 гектар. Дослідження використовувало метод Вроцлавської таксономії, який дозволяє об’єктивно групувати об’єкти у внутрішньо однорідні класи, не припускаючи заздалегідь кількості класів. Класифікація базувалася на шести ознаках: Висота над рівнем моря. Об'єм. Потенційна вхідна сонячна радіація (PISR). Кількість днів з льодовим покривом у сезоні 2014/2015. Кількість днів з льодовим покривом у сезоні 2015/2016. Кількість днів з льодовим покривом у сезоні 2016/2017. На основі методу Вроцлавської таксономії було виділено 5 класів озер зі схожими характеристиками та 14 озер, які не були схожими ні між собою, ні на інші класи. З врахуванням цих результатів та впливу висотної зональності клімату, було запропоновано поділ Татранських озер на 7 груп: Малі та затінені озера альпійської та субаквальної зон. Вони розташовані на висотах 2040–2057 м н. р. м. і відрізняються найдовшою тривалістю льодового покриву (в середньому 209 днів) та найменшою середньою потенційною сонячною радіацією. Малі та середні озера у верхній субальпійській, альпійській та субаквальній зонах. Ці озера переважно розташовані на південній стороні головного хребта Татр. Вони характеризуються довгою тривалістю льодового покриву, яка була в середньому на 16 днів коротшою, ніж у Групі 1. Малі та середні, інсольовані озера у верхній частині субальпійської зони та нижній частині альпійської зони. Ця група вирізняється найвищою інсоляцією та дуже однорідною тривалістю льодового покриву (в середньому від 169 до 175 днів). Середньо-великі, інсольовані озера у верхній частині субальпійської зони та в нижній частині альпійської зони. Вони значно більші за об'ємом, ніж озера Групи 3. Тривалість льодового покриву коливалася між 162 та 174 днями. Малі озера в районі верхньої межі лісу та в нижній частині субальпійської зони. Розташовані на відносно низькій висоті (від 1546 м до 1751 м н. р. м.). Тривалість льодового покриву коливалася від 152 до 171 дня. Озера, які не схожі одне на одного, але виявляють певну схожість з озерами з груп 2–5. Великі озера (>10 га), які не схожі ані одне на одного, ані на озера з інших груп. Ці озера, включаючи Морське Око та Великий Став Польський, мають великий об'єм, що зазвичай призводить до коротшої тривалості їхнього льодового покриву.

Властивості Татранські озера живляться на поверхні дощовою та талою водою, струмками, а також підземними джерелами. Рівень води в ставках в основному досить рівномірний, рівень ґрунтових вод коливається в межах кількох десятків сантиметрів. Найвищий рівень буває під час весняних відлиг, найменший — восени та взимку. Рівень води у ставках також підвищується після сильних опадів (зазвичай із запізненням на одну добу). З деяких ставків витікають струмки: з Czarny Staw Gąsienicowy тече наприклад Czarny Potok, з Małe Żabie Staw Mięguszowiecki і Żabi Potok. Деякі стави, наприклад Siwe Stawki або Niżni Staw Bystry — сезонні озера, які часто пересихають у літні місяці.

Більшість татранських озер дуже прозорі. Найвища прозорість (вимірюється видимістю зануреного в них білого диска) спостерігається у високо розташованих циркових озерах. Рекордно висока прозорість зафіксована у Вельке Гінцово плесо (Wielki Hińczowy Staw) (19 м), у Czarny Staw pod Rysami вона становить 16,5–17,5 м, а в Морське Око (Morskie Oko) 12 м. Така висока прозорість пов'язана з дуже бідним органічним життям в цих озерах, відсутністю планктону, а також мінімальною кількістю зважених речовин. Літораль зовсім відсутня або розвинена слабо. Донні відкладення високомінералізовані і бідні на органічні сполуки, особливо на сполуки азоту. Це теж одна з причин кількісної бідності планктону в цих озерах. Вода в них холодна і насичена киснем. Ці озера класифікуються як надзвичайно оліготрофні. Набагато менш прозорими є моренні стави, розташовані нижче і характеризуються більш багатим органічним життям, як наприклад Smreczyński Staw чи Toporowe Stawy (2 м). Високо розташовані, глибокі та безплідні озера Татр, які видно здалеку, мають сапфіровий колір. Трохи нижче Morskie Oko блакитне зі смарагдовим відтінком, а Smreczyński Staw коричневе. Однак такі кольори спостерігаються лише в мілководних шарах води, в глибокому озері вода здається чорною, тому що через поглинання і розсіювання світло не досягає великих глибин. Спостерігаючи за озером зверху, ми бачимо різні відтінки, залежно від глибини дна. Своїм кольором Czerwony Staw Pańszczycki завдячує синюсі золотистій (Pleurocapsa aurantica), яка забарвлює каміння, що лежить на дні водойми, в коричнево-червоний колір.

Вимірювання температури в ставках показує існування добре відокремлених шарів води з різким перепадом температури, так званий термоклін. Умови життя гідробіонтів істотно залежать від розташування відносно термокліну. Утворення термоклінів пов'язане з великою глибиною озер і високими стінами гір, які забезпечують захист від вітру, що викликає хвилі. Вимірювання, проведене 2 серпня 1937 року в Morskie Oko, показало, що верхній шар води, добре перемішаний хвилями, мав товщину лише 3 м і мав температуру 12,1 °С. До глибини 10 м температура впала майже на 1 °C/м, від 10 до 20 м значно менше (прибл. 0,25 °C/м). Нижче 20 м, до самого дна, температура була вже постійною (близько 4 °C). Температура поверхневої води влітку піддається коливанням, різним в окремих водоймах. І тому в Нижніх Став Топорових вони коливаються від 10,5 °C до 21,5 °C, у Morskie Oko з 9.4 °C до 21,5 °C, у Czarny Staw pod Rysami з 7 °C до 11,5 °C.

Морфометричні особливості

Серед постійних ставів найнижчим є Stawek pod Zwierzówka (983 м), найвищим — Lodowy Stawek (за різними даними 2157 або 2192 м), обидва розташовані в словацьких Татрах. На думку деяких експертів, пріоритет слід віддавати Batyżowiecke Oko — невеликим, постійним водоймам, розташованим вище 2200 м, але пропущеним на більшості карт. У польських Татрах найнижчим є Toporowy Staw Niżni (1089 м), найвищим — Zadni Mnihowy Stawek (2070 м).

Порівняно з рівнинними озерами Польщі, площа Татранських озер невелика, а деякі з них характеризуються великою глибиною, що рідко зустрічається серед низинних озер. Найбільші за площею ставки знаходяться на польській стороні Татр — Морське Око (Morskie Oko) і Великий Став Польський (Wielki Staw Polski). Залежно від вимірювання те чи інше з цих озер має перевагу в площі. Третім за площею є Czarny Staw pod Rysami. Найглибшим ставом у Татрах є Wielki Staw Polski (79,3 м) і це третє за глибиною озеро в Польщі. У всіх Татрах вісім озер мають площу понад 10 га (зокрема п'ять у польських Татрах), а 49 озер мають площу понад 1 га, у тому числі 11 у польських Татрах. Найчисельнішою групою є Staroleśne Stawy (27 ставків в одній долині).

Озера, як правило, мають округлу форму, їх берегова лінія коротка, глибші порізані затоки зустрічаються рідко. Невеликі острівці зустрічаються на небагатьох озерах. Вони були утворені масами осипів, що сповзали до озера (Zmarzły Staw pod Wysokią, Wyżni Żabi Staw Białczański) або мутонів, оточених водою (Czarny Staw Gąsienicowy, Kurtkowiec). На останньому знаходиться найвищий острів у Польщі (1689 м). Як правило, край ставків стрімкий і відразу веде на глибину. Дно великих озер зазвичай плоске (наприклад, у Wielki Staw Polski 14,4 % озер нижче 70 м) і мулисте; більші валуни зазвичай знаходяться поблизу скель. Рельєф, розмір і глибина озер постійно змінюються, оскільки ці водойми заповнені осипами, що сповзають по крутих схилах, і відкладеннями води, що стікає в них. Деякі ставки вже зовсім зникли, наприклад Lejkowy Staw. Сучасна Wielka Polana Małołącka колись була великим озером, яке з часом було поховане кам'яними уламками, піднятими з навколишніх схилів. Нижні ставки зменшуються в розмірах за рахунок прогресування торфу.

Найбільші татранські озера