2,8 cm schwere Panzerbüchse 41 (28-мм важка протитанкова рушниця sPzB 41) скор. s.Pz.B.41, sPzB 41, s.PzB.41, вимовляється як швере панцербюксе і перекладається як 2,8-см важка протитанкова рушниця 41 — німецька артилерійська система періоду Другої світової війни. У Вермахті вона класифікувалася як важка протитанкова рушниця, але у той же час володіла усіма конструктивними особливостями артилерійської гармати — достатньо великим калібром, лафетом, противідкотними пристроями, неможливістю перенесення силами однієї людини. Тому в радянських і американських документах воєнного часу s.Pz.B.41 відносили до протитанкових гармат; автори сучасних публікацій на артилерійську тематику, в тому числі й німецькі, в основному поділяють цю точку зору.

Відмінною особливістю s.Pz.B.41 було використання конічного каналу ствола, що дозволило різко збільшити початкову швидкість снаряда і бронепробивність у порівнянні з традиційною конструктивною схемою протитанкових гармат малого калібру при збереженні відносно невеликих габаритів і маси артилерійської системи. Гармати цього типу серійно випускалися з 1940 по 1943 рік і використовувалися підрозділами вермахту, військ СС і Люфтваффе аж до закінчення Другої світової війни.

Історія

Передумови та створення

Винахідником зброї з конічним каналом ствола вважається німецький професор Карл Пуфф, що запатентував у 1903 році рушницю з таким типом ствола та спеціальну кулю для нього. Ідея Пуффа була розвинена іншим німецьким інженером, Германом Герліхом, який у 1920-1930-х роках провів ряд експериментів у Німецькому випробувальному інституті ручної вогнепальної зброї у Берліні, а також у Великій Британії та США. Герліх запропонував поєднати конічну ділянку ствола з циліндричними ділянками в дульній та казенній частинах, а також зробити нарізи з глибиною, що зменшується до дульного зрізу. Сконструйована Герліхом дослідна 7-мм протитанкова рушниця «Хальгер-ультра» мала початкову швидкість кулі 1800 м/с.

До кінця 1930-х років, коли збройні сили нацистської Німеччини вже являли собою сформовані та боєздатні війська з усталеною, у якійсь мірі, доктриною застосування і матеріальною частиною, стала певною й область застосування нової технології. Німецькі піхотні підрозділи на рівні від взводу до батальйону як протитанкові засоби мали 7,92-мм протитанкові рушниці та 37-мм протитанкові гармати. Перші не мали достатньої разючої моці, а другі, з ряду причин, не зовсім задовольняли керівництво легко піхотних і гірських військ вермахту, а також парашутних військ Люфтваффе. Для повітряних і водних десантів, дій на сильно пересіченій місцевості була потрібна легка, високо мобільна та бажано розбірна протитанкова артилерійська система з досить потужною бронепробивною дією. Застосування схеми з конічним каналом ствола дало змогу втілити цю ідею в реальність.

Роботи над легкою протитанковою гарматою із конічним каналом ствола були розпочаті фірмою «Маузер» (Mauser) наприкінці 1939 року. Спочатку гармата, що мала індекси «Gerät 231» і «MK.8202», розроблялася як універсальна (піхотна та протитанкова) автоматична гармата, оснащена 18-тизарядним магазином. Проте у ході розробки було вирішено відмовитися від цієї концепції й створити однозарядний варіант зброї із конічним стволом, причому тільки для протитанкових потреб. Згідно з рядом німецьких джерел, цією роботою займалася фірма «Рейнметалл» (Rheinmetall). У червні — липні 1940 року перша партія з 30 гармат пройшла випробування на полігоні в Куммерсдорфі, після завершення яких артилерійська система була прийнята на озброєння і запущена в серійне виробництво. Існує версія, що при створенні гармати німецькими інженерами використовувалися елементи конструкції 29/20-мм гармати Ларсена, створеної для французької армії та тестованої з 1937 року.

Виробництво та подальше вдосконалення s.Pz.B. 41 2,8 cm s.Pz.B.41 серійно вироблялися з 1940 року по вересень 1943-го на заводі фірми «Маузер» у місті Оберндорф-ам-Неккар. Головною причиною припинення виробництва був дефіцит вольфраму для виготовлення снарядів. Вартість одної гармати становила 4520 рейхсмарок. Для своєї маси 229 кг артилерійська система s.Pz.B.41 була досить дорогою; для порівняння, вартість 37-мм протитанкової гармати Pak 36 вагою 440 кг становила 5730 рейхсмарок, а для 50-мм Pak 38 масою 830 кг — 10 600 рейхсмарок.

Боєприпаси для гармати вироблялися також із 1940 по 1943 рік, причому бронебійних снарядів було вироблено більш ніж у 3 рази більше за осколкові. Виробництво s.Pz.B.41 і снарядів до нихПродукція \ Рік1940194119421943Усього2,8 cm s.Pz.B.41, шт.94349103013242797осколкові снаряди, тис. шт.—9,2373,3130,1512,6бронебійні снаряди, тис. шт.156,2889,5270,0278,11602,8

У 1942 році, був створений танковий варіант рушниці — 2,8/2 cm KwK.42, випущений обмеженою установною серією у 24 одиниці. У 1941 році почалися роботи над створенням гармати з конічним каналом ствола більшого калібру, що завершилися прийняттям на озброєння гармати 4,2 cm Pak 41. Інші розробки, такі як 37/27-мм гармата schwere Panzerbüchse 42 і 42/27-мм Panzerbüchse 42/27, залишилися на стадії випробування дослідних зразків.

Служба та бойове застосування

s.Pz.B.41 надходила в різні частини — піхотні, легкі піхотні, моторизовані, гірсько-піхотні та єгерські дивізії вермахту та військ СС, а також парашутні й авіапольові дивізії люфтваффе. Частина гармат надійшла в дивізіони винищувачів танків — наприклад, у червні 1941 року 654-й дивізіон винищувачів танків, що діяв у складі групи армій «Центр», мав на озброєнні 32 гармати Pak 35/36 і 4 гармати s.Pz.B.41.

На 1 червня 1941 року вермахт мав у своєму розпорядженні 183 таких гармат, що використовувались із початку німецько-радянської війни. Мабуть, їхЗ більшою ймовірністю не їх, а PzB 39, які задовольняють всім наступним критеріям, у тому числі випробування їх трофейних зразків у липні 41го і яких за штатом знаходилося по 3 в кожній піхотній роті, а не всього 138 на весь фронт ведення бойових дій. мав на увазі К. К Рокоссовський у своїх спогадах «Солдатський обов'язок»:

Якщо німці побачили таку нову нашу техніку, як КВ, то й ми дещо в них виявили, а саме — нові зразки протитанкових рушниць, кулі яких прошивали наші танки старих типів. Провели випробування, переконалися, що спеціальними кулями з цих рушниць пробивається і бортова броня Т-34. Захоплену новинку терміново відправили до Москви.

s.Pz.B.41 активно використовувалися аж до закінчення війни, останні випадки бойового застосування відносяться до Берлінської операції. Крім боїв на східному фронті, відомо про застосування цієї гармати у боях у Північній Африці й західному фронті у 1944-1945 роках. Балістичні можливості гармати дозволяли йому боротися з легкими, а в сприятливих умовах також із середніми та навіть важкими танками противника (наприклад, зареєстрований випадок пробиття снарядом s.Pz.B.41 нижнього лобового листа важкого танка ІС-2В. Желтов и ост. «Танки ІС». // Танкомастер, 2004, спецвипуск — С. 76). У листопаді 1944 року у вермахті було 1336 s.Pz.B.41, у квітні 1945 року ще залишалося 853 рушниці (775 у військах і 78 на складах). Частина гармат була встановлена на бронетранспортери Sd.Kfz 250 (отримана модифікація мала найменування Sd.Kfz.250/11) і бронеавтомобілі Sd.Kfz 221.

Опис конструкції Конструктивно s.Pz.B.41 являє собою легку протитанкову гармату з конічним каналом ствола. Основними частинами рушниці є ствол із задком і затвором, люлька з противідкотними пристроями, верхній станок, нижній станок із заспокоювачем і станина, щитове прикриття, колісний хід, прицільне пристосування.

Ствол і противідкотні пристрої Ствол гармати нарізний, моноблочної технології виготовлення, має масу в 37 кг разом із дульним гальмом. Особливістю конструкції ствола є наявність конічної частини — на її початку діаметр ствола (по полях нарізів) дорівнює 28 мм, у кінці, біля дульного зрізу — 20 мм. Така конструкція ствола забезпечує значне збільшення тиску в каналі ствола при пострілі та відповідно досягнення високої початкової швидкості (1400 м/с), але вимагає застосування снарядів спеціальної конструкції. Ствол складається із труби, задка та дульного гальма. Труба складається із задньої циліндричної й передній конічної частин. Усередині труби є канал, що складається із камори, з'єднувального конуса та нарізної частини. Камора слугує для розміщення гільзи патрона, її обсяг становить 0,171 дм³. За допомогою з'єднувального конуса камора сполучається із нарізною частиною конічного обрису. Довжина нарізної частини становить 1270 мм, у ній є 12 нарізів. Живучість нарізної частини ствола невелика та становить 500 пострілів.

Дулове гальмо однокамерне, нагвинчується на дульну частину труби та стопориться контргайкою. Функція дульного гальма полягає у поглинанні частини енергії відкоту шляхом відводу частини порохових газів через бічні вікна спеціальної форми. Задок слугує для розміщення затвора і зв'язку ствола з противідкотними пристроями. Труба ствола з'єднується із задком замком сухарного типу, що дозволяє при необхідності здійснити швидку заміну труби ствола в польових умовах. Для фіксації труби в задку є спеціальна засувка.

Рушниця оснащується горизонтальним клиновим начверть автоматичним затвором (відкривається вручну, автоматично закривається при досиланні патрона). Затвор складається із замикального, звідного, стріляльного, викидного механізмів, а також містить у собі запобіжник від затяжних пострілів і запобіжник спуску. Постріл проводиться за допомогою важеля спускового механізму.

Противідкотні пристрої змонтовані в люльці під стволом на полозках. При пострілі ствол відкочується разом із полозками, нормальна довжина відкоту становить 241 мм, гранична — 280 мм. Противідкотні пристрої представлені гідравлічним гальмом відкоту та пружинним накатником. До задньої частини колиски кріпиться противага, призначена для врівноваження хитної частини рушниці. Конструктивно вона виконана у вигляді металевої деталі з руків'ями, тримаючись за які навідник наводить гармату на ціль. Хитна частина гармати містить у собі ствол із затвором, противідкотні пристрої й люльку з полозками.

Артилерійська система комплектується прицільними пристосуваннями двох типів: відкритим прицілом із ціликом і мушкою, постійним на всі дальності, й оптичним прицілом ZF 1×11 від протитанкової гармати Pak 35/36.

Лафет

Гармата має лафет із розсувними станинами, утворений верхнім і нижнім станками. На цапфах верхнього станка розміщується хитна частина гармати, також до нього кріпляться щитове прикриття і заспокоювач. Усі разом ці конструктивні елементи складають обертову частину гармати, яка з'єднується із нижнім верстатом за допомогою кульового погона. Механізмів вертикального та горизонтального наведення артилерійська система не має, наведення здійснюється поворотами обертової і хитної частин гармати вручну.

Заспокоювач призначений для гасіння коливань ствола при стрільбі та наведенні, складається з литого корпусу з вентильними пристроями, двох кришок, штока з двома поршнями та головки штока з клямкою. Щитове прикриття, призначене для захисту обслуги від куль, дрібних осколків і ударних хвиль від близьких розривів, утворюють два паралельно розташованих броньових листи товщиною 4 мм кожен із зазором у 35 мм між ними. Така конструкція, реалізована за принципом рознесеного бронювання, забезпечує кращу стійкість проти куль та дрібних осколків снарядів у порівняні з одним броньовим листом тієї ж геометричної форми та маси. Крім основного щита, в районі задка до люльки кріпиться невеликий додатковий щиток, також із двох паралельних броньових листів.

До нижнього станка, частиною якого є дві станини з сошниками, кріпиться колісний хід. З'єднання колісного ходу з верстатом здійснено за допомогою штиря зі стопором. Колеса ходу залізні дискові, з гумовими шинами, заповненими губчастим каучуком. Наявність підресорювання дозволяє буксувати гармату зі швидкістю до 40 км/год.