Ліні́йні крейсери́ ти́пу «Мо́льтке» (нім. Moltke-Klasse) — тип лінійних крейсерівВ офіційній німецькій класифікації того часу не було поняття «лінійний крейсер» (), і він разом з броненосними крейсерами класифікувався як «великий крейсер» (нім. Großer Kreuzer). ВМС Німецької імперії часів Першої світової війни. Збудовано дві одиниці — «Мольтке» і «Гебен».

Являли собою покращений варіант лінійного крейсера «Фон дер Танн». За рахунок збільшення нормальної водотоннажності на понад три тисячі тонн було покращено усі параметри. Крейсери отримали додаткову п'яту башту головного калібру. Отримали вищу швидкість і покращене бронювання. Як і попередник, значно перевершували британські лінійні крейсери з 305-мм гарматами. Однак у швидкості та озброєнні значно поступалися британським крейсерам другого покоління типу «Лайон», які стали в стрій практично одночасно з ними.

Активно використовувались під час Першої світової війни. «Мольтке» взяв участь у всіх бойових операціях німецьких лінійних крейсерів у Північному морі та на Балтиці. Після закінчення війни інтернований і затоплений власним екіпажем у Скапа-Флоу. «Гебен» був єдиним німецьким лінійним крейсером, що не входив до складу 1-ї розвідувальної групи. До війни служив у Середземному морі. На початку Першої світової війни прорвався в Дарданелли і був проданий Туреччині. Брав участь у декількох сутичках з російським Чорноморським флотом. Після війни був відремонтований, пережив Другу світову війну і став останнім німецьким лінійним крейсером, розібраним на метал.

Історія розробки Як тільки починались роботи з підготовки по проєктуванню лінійного крейсера «Фон дер Танн», департамент загального проєктування військово-морського відомства вже почав розробку вимог до лінійного крейсера G програми 1908 рокуЗгідно «закону про флот» та ряду поправок до нього, кількість великих крейсерів, в число яких входили і лінійні крейсери, в німецькому флоті мала налічувати двадцять одиниць. Далі крейсери могли будуватися лише на заміну старих. Крейсери, які доповнювали рахунок до двадцяти, отримували при закладенні буквене позначення, а ім'я вже при спуску на воду.. На конференції в травні 1907 року було прийнято рішення, що новий крейсер буде більшим за попередній. Виділених на нього 44 млн марок могло вистачити на перехід на гармати калібром 305 мм. Проте й начальник департаменту проєктування — контр-адмірал Рольман, і міністр Тірпіц вважали, що калібру 280 мм280 мм чи, точніше, 28 см — офіційне позначення калібру. Реальний калібр усіх 28-см німецьких гармат — 283 мм. достатньо для протиборства з сучасними британськими лінкорамиОскільки німецький флот кількісно був меншим за британський, німецькі лінійні крейсери традиційно розроблялись з вимогою участі в головній битві флотів в одному строю з лінкорами., а зі сторони тактичних переваг найкращим рішенням є збільшення кількості гармат. Тому калібр гармат залишився без змін (280 мм), але були покращені їхні характеристики за рахунок переходу на довжину дул у 50 калібрів.

Якість бронювання мав бути не гіршим, ніж у «Фон дер Танна», швидкість не нижчою за 24,5 вузла. Проєктування велося під керівництвом головного конструктора Дітріха з квітня 1907 року по вересень 1908 року. У порівнянні з «Фон дер Танном», новий крейсер отримав протяжніший напівбак, що йшов до фок-щогли, і ще одну 280-мм башту у кормовій крайній частині. Збільшення водонавантаження викликало й збільшення потужності силової установки. Процес проєктування був довготривалим через нестачу персоналу. У результаті, німці вирішили, що витрачати ресурси на розробку проєкту одиничного корабля є марнотратною справою. Тому, щоб зекономити час і гроші на розробці проєкту, крейсер H програми 1909 року вирішили будувати за тими ж кресленнями.

Конструкція

Корпус

Корпус крейсера мав напівбак, що простягався до фок-щогли, і гостріші, ніж у «Фон дер Танна», крайні частини. Форштевень був прямішим. Силовий набір корпусу — змішаний, з кроком шпації 1200 мм. Корпус був поділений водонепроникними перегородками на 15 відсіків. Подвійне дно займало 78 % довжини корабля, будучи відсутнім у крайніх частинах.

Нормальна водотоннажність «Мольтке» зросла до 22 979 т, повна — до 25 400 т. Довжина по КВЛ дорівнювала 186,0 м, максимальна — 186,6 м. Ширина корпусу на міделі — 29,4 м, максимальна з урахуванням протиторпедної сітки — 29,96 м. Висота борту в середині корпусу склала 14,08 м. При нормальній водотоннажності осадка носом становила 8,77 м, кормою — 9,19 м, при цьому висота надводного борту в носовій крайній частині дорівнювала 7,3 м і 4,3 м в кормовій. Збільшенню осадки на 1 см відповідало збільшення водотоннажності на 35,64 т.

На відміну від «Фон дер Танна» з його паралельно встановленими стернами, «Мольтке» отримав тандемно розміщені стерна. Основне стерно мало кут повороту до 38°, допоміжне — до 10°. Кожна з двох стернових машин могла керувати як своїм стерном, так і одночасно обома. Крейсери цього типу мали досить гарну мореплавність. На передньому ходу мали хорошу керованість, при перекладці стерна плавно описували циркуляцію, але важко виходили з неї. При повній перекладці стерна «Мольтке» втрачав 60 % швидкості й отримував крен у 9°. Крейсер мав високі характеристики остійності — метацентрична висота при проектній водотоннажності складала 3,01 м. Остійність була максимальною при крені в 38° і нульовою при 68°. Обидва кораблі мали порожнисті трубчасті щогли. Кораблі комплектувались протиторпедними сітками, які було знято у 1916 році.

Екіпаж корабля налічував 1153 особи, з них 43 офіцера. Як флагманский корабель «Мольтке» мав збільшений на 76 осіб (в тому числі 14 офіцерів) екіпаж. В Ютландській битві екіпаж крейсера налічував 1425 осіб.

Бронювання

Броньовий захист у порівнянні з «Фон дер Танном» було ще більш посилено. Вертикальне бронювання виготовлялось з цементованої круппівської броні. Головний броньовий пояс товщиною 270 мм розміщувався між барбетами носової и кормової башт. Під водою він звужувався, доходячи до 130 мм біля нижньої кромки. Пояс було встановлено на підкладці з тикового дерева товщиною 50 мм. Головний броньовий пояс замикався в крайніх частинах траверзами товщиною 200 мм.

Верхній броньовий пояс мав товщину 200 мм, доходячи до нижніх кромок портів 150-мм гармат. Каземат гармат середнього калібру мав товщину 150 мм. Між гарматами і за ними встановлювались протиуламкові екрани товщиною 20 мм. В носовій частині головний пояс продовжувався поясом товщиною 120 мм, потім переходив у 100-мм пояс і закінчувався броньовою перегородкою товщиною 100 мм. У кормовій частині він завершувався поясом товщиною 100 мм, закінчуючись за три метри від кормового зрізу 100-мм перегородкою. Барбети башт мали товщину 200 мм. Зовнішні частини барбетів носової та кормової башт мали товщину 230 мм, а внутрішні — 170 ммРозбіжність за джерелами. Дані взяті за Муженіковим. Кемпбелл говорить про збільшення товщини зовнішньої стінки тільки для носової вежі. У Гренера про потовщення не говориться, хоча дані в його довіднику не надто деталізовані. На схемі з книги німецьких авторів Gerhard Koop, Klaus-Peter Schmolke Die Großen Kreuzer Von der Tann bis Hindenburg. — Bernard & Graefe, 1997. — 190 s. — ISBN 978-3763759729 потовщення не показане взагалі. У книзі Breyer, Siegfried. Battleships of the world, 1905—1970. — Mayflower Books, 1980. — P. 400. — ISBN 978-0831707057 взагалі сказано, що всі барбети були 250-мм товщини.. За поясом каземату товщина зменшувалась до 80 мм, а за верхнім броньовим поясом — до 30 мм. Товщина лобової и задньої стінок башт головного калібру була 230 мм, бокових стінок — 180 мм. Похила передня частина даху мала товщину 90 мм, а пласка частина — 60 мм. В задній частині башти розміщувався 50-мм настил. Товщина стінок передньої бойової рубки становила 250—350 мм, а товщина даху — 80 мм. У задньої бойової рубки ця товщина була дещо меншою — 200 і 50 мм відповідно.

Палуба півбака мала товщину 25 мм, товщаючи над батареєю до 35 мм. Середня палуба мала товщину 15 мм. Головна броньована палуба в середній частині мала товщину 25 мм, закінчуючись 50-мм скосами, що складалися з двох шарів по 25 мм. В носовій частині вона була товщиною 50 мм зі скосами 50 мм. В кормовій частині досягала 80 мм зі скосами 50 мм.

Протиторпедна перегородка мала товщину 30 мм, збільшуючись в районі погребів до 50 мм. Додатковий конструктивний захист забезпечували вугільні бункери.

Озброєння Артилерія головного калібру складалася з десяти 280-мм гармат 28 cm SK L / 50 з довжиною ствола в 50 калібрів. Вони розташовувалися в п'яти двогарматних баштах. У діаметральній площині знаходилися одна носова і дві кормові башти з лінійно-піднесеним розташуванням. У центральній частині корпусу діагонально, як на «Фон дер Танні», розташовувалися дві бортові башти. Права була зміщена ближче до носа відносно лівої. Носова башта мала сектор обстрілу 300 °, кормові по 280 °, бортові — 180 ° на ближній борт і 125 ° на дальній. Висота осей гармат над рівнем води у носовій башті становила 9 м, у бортових башт — 8,4 м, у кормових — 8,6 м і 6,2 м.

Реальний калібр усіх німецьких 280-мм гармат, у тому числі 28 cm SK L / 50, був 283 мм. Гармата була конструктивно схожою на 45-каліберну гармату «Фон дер Танна». За рахунок збільшення довжини ствола до 14 000 мм його вага зросла до 36 т. Затвор клиновий, системи Круппа. Пороховий заряд складався з двох частин — основного заряду в латунній гільзі та допоміжного заряду в шовковому картузі. Загальна вага пороху в заряді становила 105 кг. Бронебійному снаряду вагою 302 кг він задава початкову швидкість 880 м / с.

Гармати розташовувалися в баштових установках зразка Drh LC/1908Drh. L. — скорочення від Drehscheiben Lafette, лафет, що обертається, C — рік прийняття на озброєння. вагою 444,5 т, які забезпечували їм кут нахилу -8° і кут піднесення + 13,5°. Після Ютландської битви кути були змінені до -5,5 ° і + 16 ° відповідно. При куті піднесення + 13,5 ° досягалася дальність стрільби 18 100 м, при + 16 ° — 19 100 м. На «Гебені» після війни кут піднесення був збільшений до + 22,5 °, що забезпечувало максимальну дальність вогню в 21 700 м.

Гармати заряджалися при постійному куті піднесення в 2°. Практична скорострільність досягала 3 постріли на хвилину. У всіх башт снарядні погреби розташовувалися під зарядними. Номенклатура снарядів обмежувалася тільки бронебійними. Боєкомплект становив 810 снарядів — по 81 на гармату. Кемпбелл, з посиланням на дані британської розвідки, пише, що для носової та кормових башт боєкомплект був по 87 снарядів на ствол, як на «Зейдліці».

Середній калібр складався з дванадцяти 150-мм гармат 15 cm SK L / 45 з довжиною ствола 45 калібрів. Вони були розташовані в казематі в батареї на верхній палубі в установках MPL C / 06 зразка 1906 року. Кут нахилу становив -7°, піднесення + 20°, що забезпечувало максимальну дальність стрільби 13500 м. Боєкомплект становив по 150 снарядів на гармату — усього 1800 снарядів.

Допоміжна артилерія спочатку складалася з дванадцяти 88-мм гармат з довжиною ствола 45 калібрів. Чотири розташовувалися в казематі в носовій частині на верхній палубі, дві в носовій і чотири в кормовій надбудовах і ще дві на верхній палубі позаду 150-мм гармат. Боєкомплект для них становив по 250 пострілів на гармату. Ці гармати поступово знімалися в процесі експлуатації, замінюючись зенітними. Спочатку зняли чотири носових гармати, розташовані в казематі, тому що їх сильно заливало при коливанні. Пізніше зняли чотири гармати в кормовій надбудові, встановивши чотири зенітні 88-мм гармати. Наприкінці 1916 року зняли останні чотири 88-мм гармати для стрільби по наземних цілях.

Керування артилерійським вогнем велося з двох броньованих постів управління. Дані про дальність до них надходили з далекомірних постів, встановлених на марсах щогл. На «Мольтке» в 1915 році встановили прилади центрального керування вогнем гармат головного та середнього калібрів. На «Гебені» вони були встановлені в 1916 році.