Жніч

Жніч, правильніше зніч () — за поданнями польської романтичної історіографії XIX століття, у литовській міфології — священний вогонь, а також жрець, який підтримував вічний вогонь. Ще на початку XX ст. виказувалися сумніви щодо цього припущення.

Згідно з сучасними джерелами, слово зніч є білоруським, спорідненим зі знаіць, і утворене за тою ж моделлю, що й біч. З білоруської це слово було запозичене в польську як znicz, де воно закріпилося в значенні «вічний вогонь», «полум'я поминальних свічок», «олімпійський вогонь», тобто «секуляризовані» варіанти «священного вогню»..

Раніше виказувалася думка, що слово znicz насправді являє собою полонізовану форму дав.- («відун», «шептун»), утвореного від дієслова žinoti («відати», «знати», пор. ). Про уявний «вівтар Жніча», «вогонь Жніча» писали Нарбут, Крашевський, Нарушевич, Афанасьєв, Ян Карлович, Антоній Мержинський.

Твердження про те, що литвини та жмудини начебто називали священний вогонь znicz, з'явилися в праці «Kronika Polska, Litewska, Żmudzka i wszystkiej Rusi…» («Хроніка польська, литовська, жмудська та всієї Русі…», 1582) польського хроніста Мацея Стрийковського (прибл. 1547 — імовірно 1593) та «Kronika Sarmacyey Europskiey» («Хроніка європейської Сарматії», 1611) Алессандро Гваньїні (1538-1614), який використав хроніку Стрийковського. Виказувалася думка, що Стрийковський позначення жерця zincz (тобто ), яке згадується в «Historiae polonicae libri XIII ab antiquissimus temporibus» («Історії Польщі…») Яна Длугоша (1415-1480), прийняв за позначення священного вогню.

Література Теобальд (В. А. фон Роткірх). Литовсько-язичницькі нариси. Вільна, 1890) Е. Е. Вольтер. Литовський катехізис Дауши 1595 1886

Примітки