Оптимум виду () від — найкраще — набір умов середовища, який забезпечує виду максимальну біологічну продуктивність. Розрізняють О. в. аутекологічний (син. фізіологічний, потенційний) і синекологічний (син. фітоценотичний, актуальний). У першому випадку під О. в. розуміють той набір умов середовища (тобто крапку в гіперпросторі екологічних факторів), коли вид досягає максимального розвитку за відсутності конкуренції (див. також фундаментальна екологічна ніша).
У другому випадку О. в. — аналогічний набір факторів, але за наявності конкуренції. Відмінності аутекологічного і сінекологічного О. в. пояснюють багато феноменів природи: двовершинний розподіл видів по градієнту (див. дзвоноподібна крива), різна реакція на добрива лугових видів у травосуміші і в чистому посіві. Наприклад, образно називав рослини степів не сухолюбами, а сухотерпцями: вони за відсутності конкуренції значно краще розвиваються при луговому характері зволоження.
Оптимум виду, якщо брати до уваги екосистему - таке співвідношення екологічних факторів, котре за умов їх природного коливання забезпечує біологічну рівновагу в клімаксові екосистеми, або процес направлений на утворення клімаксу.
Див. також Закон оптимуму Адаптація (біологія) Закон обмежуючих факторів Екологічна ніша Дзвоноподібна крива Закон мінімуму Лібіха
Література Миркин Б. М., Розенберг Г. С. Фитоценология. Принципы и методы. — М.: Наука, 1978. — 212 с. Работнов Т. А. Фитоценология. — М.: Изд-во МГУ, 1978. — 384 с. Шенников А. П. Введение в геоботанику. Л.: Изд-во ЛГУ, 1964. — 447 с.
Виноски