Осуа́рій, кістни́ця (, від , родовий відмінок ossis — «кістка») — скриня, урна, колодязь, місце або будівля для зберігання кісток померлого. Часто осуарії використовуються там, де місце для поховання обмежене. Спершу тіло ховають у тимчасовій могилі, а за кілька років виймають кістки та розміщують в осуарії.
Існували або існують у зороастрійців, юдеїв, римо-католиків та православних. Традиція зберігати черепи або кістки пращурів у спеціальних або житлових приміщеннях подекуди зустрічається серед деяких інших народів, проте термін «осуарій» в тих випадках не вживається.
Осуарії неоліту Традиція зберігання кісток померлих зустрічається навіть у неолітичних похованнях. Можливо, вона пов'язана з розвитком заупокійного культу та потребою зберігати прах для забезпечення потойбічного життя померлого або дарування удачі його нащадкам.
Найдавніші осуарії нової кам'яної доби, датовані 6500–6000 р. до н. е., були знайдені у Франції в печерах Беррі-о-Бак. Разом з ними знайшлися риб'ячі кістки та кістки крупних тварин, що дало можливість припустити існування на цьому місці стоянки давнього племені мисливцівL'ossuaire néolithique de Berry-au-Bac (Aisne) : étude odontologique // Revue archéologique de Picardie 1995, № 1-2, pp. 83-86. . Подібні поховання з розчленованих решток двадцяти дорослих і підлітків були знайдені в грецькій печері Алепотрипа і датовані періодом близько 5000–3000 р. до н. е.К изучению пещеры Алепотрипа
У Східній Африці, біля озера Туркана, знайдений так званий «Яригольський комплекс осуаріїв», датований близько 4000 р. до н. е. Він має вигляд низки невисоких курганів, у кожному з яких був проритий невисокий коридор та влаштоване спеціальне приміщення для зберігання скелетів, кераміки та жертовних підношень їжі. З метою уникнути обвалення, стелю земляної кімнати підтримували базальтові колони. Очевидно, ці кургани функціювали багато років, адже раніші поховання поволі відсувалися вбік та доповнювалися новими зв'язками кісток, посудом та їжею, внаслідок чого рештки виявилися змішаними між собоюЯригольський комплекс .
До раннього неоліту належить і знайдене у 2001 році в Португалії поховання Каса-де-Моура, яке наразі є предметом дослідження і датуванняПро печеру Каса-де-Моура .
Осуарії були знайдені навіть серед так званих менгірів, особливо характерних для Великої Британії та датованих часом зведення Стоунхенджу (3000–2000 рр. до н. е.). Сховище скелетованих решток знайдене також між так званими Заваленим і Малим менгірами в ДжерсіМенгіри Джерсі . На Мальті, поблизу мегалітичних храмів Таршієн також знайдено підземний осуарій — Хал-Сафліені.
Осуарії Африки
Єгипет Відомо, що зберігання скелетованих решток не було власне єгипетською традицією. Проте у 1914 році в Гізі було знайдене поховання Іду II, яке належало, очевидно, культурі Бадарі (близько 4150 року до н. е.). Це поховання довело, що до винайдення муміфікації єгиптяни практикували зберіганні у саркофагах кісток померлих, і що вірування у необхідність зберіганні тіла для потойбічного існування душі набагато давніше династичного Єгипту. Донедавна не існувало переконливих доказів, що тіло Іду не збереглося само по собі під впливом сприятливого клімату. Проте дослідження Ульріха Везера в університеті Тюбінгена, проведені наприкінці XX століття, довели, що бальзамувальники відокремили м'які тканини від скелету, а потім засипали кістки солями натрію з метою остаточного виведення з них рідини. Потім кістки Іду були піддані «закопчуванню» — тобто обкурювалися димом або, ймовірніше, просочувалися деревними смолами, і лише після цієї процедури викладені у саркофагН. Непомнящий. Древнее древних // Сто загадок древнего мира. М.: Вече, 2002. .
Карфаген Звичай зберігання скелетів був характерний також для Карфагена, фінікійської колонії на північноафриканському узбережжі. При розкопках руїн міста, археолог Делятр знайшов осуарії, на одному з яких був зображений «раб Баалсіллек, що лежить на подушках» Історія Стародавнього Сходу, т. 2 . До осуарія часто прикріплювалася «трубка для жертовних узливань», через яку спускалися, окрім власне дарунків, таблички з написами. Одну з таких табличок, яка містила прокльони на адресу ворога, знайшли в одному із саркофагівФиникия // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона: В 86 томах (82 т. и 4 доп.). — СПб., 1890—1907..
Осуарії Центральної Америки
Серед доколумбових цивілізації Месоамерики, звичай зберігати кістки померлих зафіксований лише у тольтеків і мая, під час археологічних досліджень одного з найбільших міст мая — Чичен-Іци. «Осуарієм» або «могилою верховного жерця» назвали розташовану на південному краю Чичен-Іци чотирикутну східчасту піраміду близько 30 футів заввишки, прикрашену зображеннями бога Кецалькоатля. Тривають суперечки, до якої цивілізації належать знайдені в піраміді поховання, адже архітектура піраміди, незважаючи на її розташування в столиці держави мая, ближча до пуукських або тольтекських споруд. Всередині піраміди між двома колонами археологи знайшли під підлогою облицьовану каменем шахту, що заглиблювалася вертикально вниз до самий підвалин піраміди, яка, як виявилося, була зведена просто над склепіння карстової печери завглибшки близько 36 метрів. Ця печера була осуарієм, на дні якого виявилися людські кістки та заупокійні дари (мушлі, нефрит, гірський кришталь, мідні дзвоники), що свідчили про прижиттєве поважне становище цих померлих у маянському суспільствіЧичен-Іца, могила верховного жерця .
У сучасних мая також відомий звичай доглядання кісток пращурів, що зберігаються у дерев'яних скринях-осуаріях. Наприклад, в маянському селі Помуч (штат Кампече, Мексика) цій традицій присвячене спеціальне «свято померлих» — Ханаль Пішан, під час якого осуарії виймаються та кожна кістка ретельно полірується і очищується від пилу)Російський Newsweek/Глобус .
Австралійські осуарії
Давня релігія австралійського материка у своїй основі є тотемічною, заснованою на сакральному зв'язку людини з духами мисливської здобичі та захисту від злих духів лісу, які заважають здобуванню їжі та насилають хвороби. Звідси подвійне ставлення до померлого, який після смерті ставав або тотемним духом-заступником, або злим та мстивим демоном, якого слід було залякувати чи улещувати, або ж через свою слабкість та необразливість просто ігнорувався. Відповідна різниця у поховальних обрядах особливо помітна в окрузі Кімберлі (Західна Австралія), де тотемними заступниками стають померлі воїни, яких після їх смерті символічно «з'їдають» (характерне поїдання тотема на знак єдності з ним), потім виставляють на платформі до повного відокремлення м'яса від кістяка, і, зрештою, кістки укладають в осуарій, що ставиться під скельний навіс, присвячений тотему племені. Збереглися нечіткі спогади, що подібний звичай існував і на острові Тасманія поблизу австралійського материка, але там зберігалися не кістяки, а виключно черепиВладимир Кабо «Тасманийцы и тасманийская проблема» .
Зороастрійські осуарії Зороастризм забороняв ховати померлих в землі, топити їх чи спалювати, тому в цій релігії існує традиція відразу ж відносити небіжчиків спочатку до спеціальної будівлі — кеду, а потім — на віддалене від населеного пункту узвишшя — дахму. Там труп залишався протягом року, поки м'ясо не стлівало, не раздзьобувалося птахами чи не обгризалося собаками, яких спеціально утримували з цією метою. Висушені на сонці та овіяні вітром кістки вже вважалися чистими, більш того — вони втілювали, за віруваннями зороастрійців, частку душі померлого. Ці кістки збиралися та розташовувалися у спеціальних сховищах — наусах, які часто називали «вежами мовчання». Звичайно, що в цих осуаріях дуже рідко можна було знайти цілий кістяк чи навіть цілий череп, зазвичай це були відокремлені одна від одної кістки.
Осуарії Середньої Азії
Використання осуаріїв для поховання померлих було поширене до періоду Середньовіччя у Хорезмі, Согдіані та СемиріччіКольченко В. А. К типологии оссуариев Чуйской долины . Ця традиція виникла під впливом зороастризму, поширеного у цих місцевостях. Найдавніші осуарії були знайдені на території Хорезма. У ранньому середньовіччі осуарії були дуже поширені в Согдіані, на території сучасної Самаркандської області Узбекистану.
Для цих регіонів характерні керамічні осуарії, виготовлені у формі скринь. Кожна стінка та дно осуарія виготовлялися окремо, а потім з'єднувалися один з одним. На низці знайдених осуаріїв є малюнок у вигляді штампу, що наносився як на лицьову, так і на бічну стінки. Також характерне декорування у вигляді різноманітних орнаментів. Археологи також знайшли осуарії з сирого невипаленого глею, овальної форми, з гладкими стінками без орнаментівГорячева В. Д. Наусы некрополя Краснореченского городища .
Багато осуаріїв-трун було знайдено при розкопках в Хорезмі, де населення протягом кількох століть, до прийняття ісламу, використовувало подібну форму похованняГудкова А. В. Новые материалы по погребальному обряду VII—VIII вв. в Кердере (Северный Хорезм) . Для стародавнього Хорезма характерні осуарії у вигляді пустотілих керамічних скульптурних зображень людей та тваринЯгодин В. Памятники древнего искусства Каракалпакстана . Найдавніші зразки таких статуарних посудин належать до IV–III століть до н. е. З подібних осуаріїв найвідомішими є скульптура жінки, що стоїть, вдягнута в сукню і жупан, та статуетка чоловіка, що сидить в кріслі.
Юдейські осуарії
Традиція зберігання кістяків з'явилася в Юдеї за часів Другого Храму, це пов'язують з дефіцитом місця в родинних склепах у зв'язку із збільшенням населення. У цей період єврейські мудреці сперечалися, чи був день збирання кісток батьків для повторного поховання днем туги чи радощів; вирішили, що це був день вранішнього посту та бенкету вдень. Після зруйнування Другого Храму та розсіювання євреїв, традиція повторного поховання в осуаріях не збереглася. З поширенням християнства в Палестині старі осуарії з юдейських некрополів почали використовуватися як релікваріїБеляев Л. А. Византийская археология .
Під час «першого» поховання тіло померлого розміщувалося в ніші поховальної печери, а приблизно за рік, коли тіло стлівало, кістки складалися у короб, виготовлений, як правило, з єрусалимського вапнякуЮревич Д. Археологические открытия последних 50 лет, важные для изучения Священного Писания , іноді — з глини. Юдейський осуарій мав вигляд прямокутної скрині, його розміри відповідали в довжину — стегновій кістці померлого, у ширину — тазу, у висоту — загальному об'єму кісток з черепом. Скриня-осуарій мала щільне двосхиле віко, пласке або склеписте. Осуарій частіше за все стояв на землі, іноді — мав невеликі ніжки. Старіші осуарії прикрашені різьбленими візерунками, на пізніших зустрічають релігійні символи, зокрема, менора. Серед написів на осуаріях найпоширенішими були імена небіжчика, арамейською або грецькою мовами, іноді слово «мир» («шалом»), або заборона відкривати цю скриню. Один осуарій міг містити кістки декількох небіжчиків, це робилося для економії місця в поховальних печерах.
Подібні осуарії виявилися надзвичайно важливими археологічними знахідками для вивчення того періоду — окрім антропологічних даних, осуарії часто підписані ззовні, і серед імен багато таких, що згадувалися у Новому Заповіті. У 1968 році при розкопках осуарія в Гіват-ха Мівтар, поряд з Єрусалимом, були знайдені рештки людини, розіп'ятої на хресті. Величезні цвяхи так і залишилися у кістках, оскільки їх, ймовірно, не змогли видалити. Це підтвердило техніку розп'яття, згадану в Євангелії (існувала версія, що засуджених до смерті просто прив'язували до хрестів)Оссуарии // «Библиологический словарь» священника Александра Меня .
Серед найвідоміших юдейських осуаріїв — осуарій з написом «Сімон, будівничий Храму», осуарій з написом «Елішеба, дружина Тарфона», десять осуаріїв, знайдених у 1980 році в Талпіотській могилі та інші.
Осуарії персонажів Нового Заповіту У Новому Заповіті осуарії згадуються, принаймні, двічі: